Чому вони нас убивають? В пошуках раціональних пояснень російської політики немає сенсу слухати російських пропагандистів. Соловйов, Симоньян, Дугін і ще легіон підгодованих публіцистів лише ретранслюють наративи, але доступу до кремлівських кабінетів не мають. Щоб зрозуміти путінізм, не так корисно навіть заяви Путіна слухати. Краще перечитати Владислава Суркова, безпосереднього архітектора путінізму з 1999. Він порівнює Путіна з імператором Октавіаном, закликає до «контрольованої свободи» та вихваляє «силовий примус до братських взаємин». Тривалий час він лишався куратором українського напрямку в Кремлі до 2020, але й після відставки він не покинув своєї візіонерської місії. Розбираємо ключові тези його останніх матеріалів.
По политическим убеждениям я русский. По политическим предпочтениям – путинист. Отчасти еретического толка.
Похабный мир
Напередодні повномасштабного вторгнення РФ глашатай Сурков опублікував важливу статтю — «Туманное будущее похабного мира» (15.02.2022), в якій послідовно виклав аргументи для виправдання агресії. Мирні домовленості він порівняв із Брестським миром 1918 року, який ще називали в російській пресі «похабным». Чому так? Згідно з умовами цього миру Росія відмовлялася від частини територій України, Білорусі та країн Балтії. Проте навіть подальша окупація територій СРСР не зупинила розпаду Росії. Виною всьому — «хвороба революції». Інакше кажучи, Сурков пропонує переглянути недоліки СРСР, прибравши «фатальную уязвимость», саму можливість такої революції. І найголовніше — він анонсує, що «прикладну геополітику». Яку ми побачили зовсім скоро в російських танкових колонах.
И что дальше? Точно — не тишина. Впереди много геополитики. Практической и прикладной. И даже, возможно, контактной. Как же иначе, если тесно и скучно, и неловко…и немыслимо оставаться России в границах похабного мира. Мы за мир. Разумеется. Но не за похабный. За правильный.
Глубинный народ
Одна з визначальних ідей в основі сучасного путінізму — «глубинный народ». Викладена в статті-маніфесті «Долгое государство Путина» від 11.02.2019. Нерозуміння цього концепту веде до хибних ілюзій щодо можливості поділу Росії на «росію путіна» і «опозиції», «росію силовиків» і про потенційну можливість повстання проти путіна взагалі. Адже роль Путіна зводиться до уособлення російської державності, його задача як суверена вміння чути та виконувати волю російського народу. Державність зводиться до автократії. Російській політичній моделі протиставляється колективний Захід, де в культ зведений принцип критики, на противагу російській довірі. Як можлива критика, якщо вибір — це ілюзія? Влада — «адекватна народу», альтернативи нема, будь-які зміни ведуть до того, що відбувається й нині. Й так, за прогнозом Суркова, на десятиліття, або й на весь вік.
Государство у нас не делится на глубинное и внешнее, оно строится целиком, всеми своими частями и проявлениями наружу. Самые брутальные конструкции его силового каркаса идут прямо по фасаду, не прикрытые какими-либо архитектурными излишествами. Бюрократия, даже когда хитрит, делает это не слишком тщательно, как бы исходя из того, что «все равно все всё понимают».
Безлюдная демократия
Не слід недооцінювати Росію, в її архітекторів планів на майбутнє не менше, ніж на минуле. Футурологія — це також про них. «Безлюдная демократия и другие политические чудеса 2121 года» (11.10.2021) прикметна своїми акцентами. Як можлива автократія в епоху горизонтальних комунікацій? Не лише можлива, проте й цілком органічна за умов усунення між сувереном і народом бюрократичної вертикалі. На тлі цифровізації і роботизації політичних процесів людський фактор відіграватиме все меншу роль. Перетворення «батьківщини» на сукупність умов комфорту й сервісів, виникнення віртуальних держав, вибір ідентичності за «розрахунком», постгероїзм і влада алгоритмів — Сурков прогнозує з інтересом і з помітним докором. Занадто далеко від землі, занадто далеко від крові. Чому це важливо? Тому що в силу цих планетарних змін можливе буде лише «повстання войовничих шопоголіків». Саме за цей матеріалізм нині критикують внутрішню опозицію в Росії.
Нинішнє постлюдство більше зосереджене на холодному розрахунку збереження логістики та дійсних алгоритмів розрахунків, аніж «людському, надто людському». До питання чому Захід лишається глухим до геноциду в Україні: постлюди вже мало розуміють цінності батьківщини, жертовності та збереження сім’ї. Тому суто з прагматичних позицій мало розуміння навіщо боротися з кимось за шматок землі, якщо потрібно боротися за ринки та кіберпростір. У Кремлі розуміють глобальні процеси та користуються ними.
Железная логика машинного мира неуклонно стремится исключить человеческий фактор (понятие, давно ставшее синонимом фатальной ошибки) ради эффективности систем управления. Биологические граждане будут иметь все больше комфорта и все меньше значения. Безлюдная демократия станет высшей и финальной формой человеческой государственности в преддверии эры машин.
Вертикаль, порядок и скрепы
А як щодо путінської стабільності? В недавній статті «Куда делся хаос? Распаковка стабильности» (20.11.2021) Сурков шукає виміри свободи в сучасному світі. Він підкреслює, що інтернет був створений американськими спецслужбами, а відтак зовсім не був задуманий, як вольниця в сучасному світі, та не може служити ідеям свободи апріорі. Деполітизація мас сприятиме подальшій дистанції між громадянином і його правителем.
Постійне повторювання священних гасел призводить до втрати їх сакрального статусу, перетворюючись на маркер ідентифікації. Як і мовчання в епоху тотальної гласності. Як висновок — свобода має бути контрольована. Інакше — хаос неминучий. Сурков пише про те, що соціальна ентропія токсична, відтак потрібно її утилізувати… на чужій території. Ви вже готові прийняти те, що російська агресія — це просто інструмент каналізації соціальної напруги? Російська держава немислима без постійного прагнення до розширення, це її екзистенціал, її єдина модель існування. Імперські амбіції Росії компенсують внутрішній хаос, «адміністративно-духовні» цінності та «екстракти» історичної пам’яті — підтримують стабільність.
На часі — новий поділ сфер впливу в світі. Цій багатополярності, параду суверенітетів на пострадянскому просторі Сурков ставить свій вирок: Россия будет расширяться не потому, что это хорошо, и не потому, что это плохо, а потому что это физика.
Так, в начале века российская система власти остановила лавину социального хаоса и вытащила травмированную страну из-под завалов перестройки. Двадцать лет стабильности, которых не хватило Столыпину, теперь у нас есть. И еще будут. Вертикаль, порядок и скрепы гарантированы. Эти годы, точно, когда-нибудь станут вспоминать как золотой век.
Автор: Анна Врядник
