Добігає кінця 2021 рік, людство досі потерпає від пандемії — але всі, здається, вже звикли до цього становища. Цьогоріч в офлайн-формат повернулися наймасштабніші літературні події України — Книжковий Арсенал і Book Forum Lviv; автори знову почали наживо зустрічатися з читачами на презентаціях власних книжок та в рамках різноманітних літературних акцій.
Хотілося б пригадати найважливіше або, принаймні, найцікавіше, що трапилося в українському літературному процесі протягом цього — вже традиційно — непростого року. Як завжди, зупинимось на художній літературі, нон-фікшні й перекладах.
Список, звісно, не вичерпний.
Артем Чех. Хто ти такий?
Чернівці: Видавець Померанцев Святослав на замовлення Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz, 2021. — 304 с.
За свій напівавтобіографічний роман Артема Чех (Артем Олександрович Чередник) отримав премію «Книга року ВВС-2021». Та це, звісно, не єдина причина вважати «Хто ти такий?» однією з головних літературних подій 2021 року.
Тимофій — п’ятирічний хлопчик, який зростає у Черкасах 90-х років. Він живе з мамою, бабусею та Феліксом — бабусиним «другом», ветераном Афганістану, алкоголіком і абсолютно асоціальним типом. Дорослішання в такій атмосфері не може не вплинути на формування особистості Тимофія. Книга Артема Чеха має риси роману-виховання, однак перш за все — це роман про травми, які передаються від покоління до покоління.
Артем Чех довго підбирався до написання цієї книги, образ Фелікса виринав у його попередніх книгах «Район Д» і «Точка нуль»; але написати роман письменнику допоміг його власний бойовий досвід: «Я не розумів цього персонажа до того, як сам зрозумів, що таке війна. Може, не так глибоко і точно я відчував це, як він, ми пережили різні досвіди, але в одній площині. Якщо раніше я міг написати про нього оповідання, то тепер, зазирнувши вглиб досвіду, отримав перспективу написати про нього роман» (розмова з літературознавицею та критикинею Ганною Улюрою).
На наступний рік анонсовано прем’єру фільму «Я і Фелікс» – за мотивами роману «Хто ти такий?». Режисеркою виступила Ірина Цілик («Земля блакитна, ніби апельсин»).
Сергій Жадан. Псалом авіації
Чернівці: Видавець Померанцев Святослав на замовлення Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz, 2021. — 160 с.
Нова поетична книга Сергія Жадана вміщує в собі вірші, написані протягом 2020 року, але сам автор на одному з виступів наголошував, що «Псалом авіації» є концептуальним цілим, а не просто збіркою віршів: «Це цілісний текст… який має наскрізну образну, і етичну, і стилістичну подібність. Це книга, яка писалася дійсно як книга, а не як просто зібрання текстів. Це може бути певним поетичним відповідником «Месопотамії» (прозово-поетична книга Жадана 2014 року — І.М.)».
Так уже сталося, що кожна книжка Жадана стає літературною подією. Навіть попри те, що він уже давно експлуатує одні й ті самі художні прийоми, не вигадуючи нічого принципово нового, його популярність із кожним роком лише зростає. Він абсолютно дивовижним чином заповнив собою весь український культурний простір, а дехто вже на повному серйозі провіщає йому Нобелівську премію з літератури.
Як би там не було, але «Псалом авіації» — один із найсильніших поетичних релізів 2021-го року:
Спробуєш нас переконати – нічого не вийде.
Це від тебе ми навчилися заперечувати очевидне.
Це ти нас навчив сперечатися на хрестовині.
Це нам ти нічого не винен, це ми тобі нічого не винні.
Це нашими голосами відлунює твій сумнів.
Це ти навчив любові всіх тут присутніх.
Спробуєш її відібрати – закидаємо камінням.
Саме любов керує кожним божим створінням.
Олег Коцарев. Вміст чоловічої кишені.
Київ: Люта Справа, 2021. — 160 с.
Якщо ж ви втомилися від похмурих дев’яностих Чеха та апокрифічно-трибунної лірики Жадана, то можна втекти до чоловічої кишені Олега Коцарева — останнього українського сюрреаліста, який у 2021 році випустив чергову книжку віршів.
Коцарев — один із найплідніших українських авторів (втім, до Жадана йому, звісно, далеко), який, окрім поетичних текстів, пише численні літературні огляди для різних видань, є автором роману «Люди в гніздах» (видавництво «Комора», 2018), а також одним із упорядників антології «Українська авангардна поезія (1910-1930-ті роки)» для видавництва «Смолоскип».
Десь там, в авангардній поезії наших двадцятих, слід шукати й витоки поетики самого Коцарева, хоча він, безперечно, йде ще далі у своїй поетичній свободі. Що характерно, ця свобода не полягає у повсюдному використанні ненормативної лексики або зачіпанні тем, на які не заведено говорити під час сімейної різдвяної вечері. «Олег Коцарев залишається майстром творення нової поетичної реальності», — пише поет Дмитро Лазуткін у своїй короткій передмові до книжки. І додає: «Можливо, він став більш ліричним і, водночас, серйозним, зрілим. Але <…> ніхто не напише так, як Коцарев, ніхто не розкаже вам всієї правди так, як вміє лише він!».
ТРИ ЦАРІ
відлиги кавун
ясно-сірий
під ногами
товчеться
соковитий безмежно
а зверху зірки
великі такі
немов зараз з’їдять
тяжко між ними
провідну знайти
але вони знайшли
й до тебе вже близько
дитино
три царі –
пічка
осел
і трамвай
Леся Українка. Повне академічне зібрання творів у 14 томах
Луцьк: Волинський національний університет імені Лесі Українки, 2021.
Повне академічне зібрання творів Лесі Українки в 14 томах, видане з нагоди 150-річного ювілею письменниці, стало однією з найгучніших літературних подій 2021 року і найграндіознішим проєктом Українського інституту книги. До зібрання увійшли всі знайдені на сьогодні тексти письменниці. Відновлено фрагменти й матеріали, вилучені цензурою в попередніх виданнях. Додано розлогі текстологічні, історико-літературні та реальні коментарі.
Особливої цінності виданню надає те, що чи не вперше упорядниками змінені акценти у сприйнятті літературної постаті Лесі Українки. Раніше на неї зазвичай навішували заяложений ярлик «найвідомішої української поетеси»; тепер упорядники навіть через розміщення творів у зібранні дають зрозуміти, що Леся Українка — це не вічно хвора дочка каменяра, яка без надії сподівається і сміється, щоб не плакати, а перш за все — геніальна драматургиня, що стояла біля витоків українського модернізму та гідна бути в одному ряду з найважливішими постатями європейської модерної драми. Драматичні твори складають більшу частину літературного доробку Лесі Українки — чотири перші томи зібрання — і визнані вершинним творчим здобутком письменниці; у той час як на поезію і прозу випадає всього лиш по одному тому (п’ятий і шостий відповідно); далі — літературна критика, публіцистика, переклади і величезна епістолярна спадщина.
Словом, нашу Лесю нарешті видано по-людськи — залишилося тільки прочитати.
Олександр Ком’яхов. Тато
Київ: Люта Справа, 2021. — 72 с.
Мальопис потроху зміцнює свої позиції на українському книжковому ринку. Зникає упереджене ставлення до цього виду мистецтва як до «низького» й «масового», з’являються переклади зарубіжної коміксової класики, а також оригінальні українські мальовані історії. У 2021 році на цю ниву зайшло й видавництво «Люта Справа» — й одразу ж вистрілило бестселером — графічним романом Олександра Ком’яхова «Тато», значна частина накладу якого розлетілася ще на етапі попереднього продажу.
На 72 сторінках роману у витонченій детальній графіці подана розповідь про сучасну сім’ю, дорослішання громадян, ціннісний поділ і буремні події зими 2013-2014 років. «Тато» — книжка-переживання свідка подій і книжка-дослідження з документальною деталізацією Майдану; книжка-переосмислення з містичним лейтмотивом, який покликаний розкрити глибинні причини Революції Гідності та російсько-української війни:
«У снах Маринку переслідують фантоми минулого, серед яких зловісна Металева Відьма. Вранці страхи ночі відступають, але спокою немає: в місті вирує Майдан. Він розділив сім’ю Маринки. Батько йде на барикади, мати переймається власною кар’єрою. Руйнування сім’ї наяву, страх уві сні і на Майдані. Здається, криваві фантоми прийшли у реальність, і Марина починає розуміти: Металева Відьма — це війна» (з анотації на сайті видавництва).
Михайло Назаренко. Крім «Кобзаря»: антологія української літератури. 1792–1883. У двох частинах
Київ: Laurus, 2021. — 496+488 с.
Письменник і літературознавець Михайло Назаренко зібрав під однією обкладинкою півтори сотні текстів авторів, що творили українську літературу з кінця XVIII до кінця XIX ст., і сорок вісім супровідних есеїв про кожного з цих авторів. Що глибше занурюєшся в ці тексти, то чіткішим стає усвідомлення, що українська література вказаного періоду значно багатша й цікавіша, аніж ми звикли вважати. Трапляються й справжні відкриття накшталт того, що «Енеїда» Котляревського — не перший твір української літератури, написаний живою народною мовою; і навіть не перший — опублікований.
Антологія в жодному разі не має на меті скидати когось із п’єдесталу (хоч дехто й міг зробити такий хибний висновок, не прочитавши книжку далі назви — і кинутися писати чергового «відкритого листа»). Метою книги є радше перевідкриття незаслужено забутих авторів нашої літератури, а такод погляд на добре відомих із незвичного ракурсу:
«Мені спало на думку зібрати те з української класики, що є цікавим для сучасного читача. Не обов’язково найбільш важливим і найбільш впливовим — просто цікавим. Тому хрестоматійні тексти стоятимуть тут поруч із напівзабутими або забутими зовсім. <…> Сподіваюся, ця книжка дозволить побачити класичну українську літературу дещо з іншого боку — не зовсім такою, як у шкільних і навіть вишівських програмах».
Антологія Назаренка буде цікава не лише філологам, але й широким колам читачів; а також любителям легкого та якісного non-fiction про літературу.
Денис Казанський, Марина Воротинцева. Як Україна втрачала Донбас
Київ: Книжкове видавництво Чорна гора, 2020. — 336 с.
Фактично ця книжка вийшла наприкінці 2020 року, але її широка презентація відбулася вже у 2021-му.
Хто може розповісти про Донбас краще за його мешканців — хай навіть ці мешканці після початку російської агресії змушені були виїхати з окупованої малої батьківщини? Журналісти Денис Казанський (Донецьк) і Марина Воротинцева (Луганськ) детально аналізують процеси, що відбувалися на території Донецької та Луганської областей після відновлення незалежності України в 1991 році: прихід до влади «червоних директорів» і «комсомольців»; боротьбу олігархічних кланів; зародження (а точніше — створення) проросійських рухів і їхнє посилення за часів президентства Віктора Януковича; сепаратистський вибух 2014 року і початок російсько-української війни, яка триває й сьогодні.
Книжка, якої не вистачало. Книжка, яку треба за державний кошт вільно поширювати серед мешканців усіх регіонів України, особливо там, де досі жевріють ілюзії щодо сутності «русского мира».
Книжка, що краще б її й не було — разом з усім, про що в ній розповідається:
«Як Україна втрачала Донбас» — це новітня історія двох областей України, Донецької та Луганської. Це хронологія подій становлення потужних фінансово-політичних кланів на тлі економічної катастрофи краю, російської експансії та витоків сепаратизму. Книга про те, як могутні донбаські клани спочатку розпалили вогонь ворожнечі, а потім згоріли у ньому самі та зіштовхнули свій край у прірву кровопролиття».
Станіслав Асєєв. Світлий Шлях: історія одного концтабору: коротка проза
Пер. з російської — Вікторія Стах. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2020. — 448 с.
Ще одна книга, що вийшла наприкінці 2020 року, але значного резонансу набула у 2021-му.
Станіслав Асєєв — журналіст і письменник, лавреат Шевченківської премії 2021 року за книгу «В ізоляції». Під псевдонімом Станіслав Васін працював журналістом в окупованому Донецьку; у травні 2017 року був викрадений бойовиками «ДНР»; більше двох років провів у секретній тюрмі «Ізоляція», що фактично являє собою концентраційний табір на території Донецька, за адресою вул. Світлого Шляху, 3 (до червня 2014 року — приміщення мистецького фонду «Ізоляція»). В’язні «Ізоляції» піддаються знущанням, психологічному та сексуальному насиллю, фізичним тортурам; відомі випадки вбивств на території тюрми.
«Світлий Шлях» — збірка моторошних спогадів людини, що на власні очі побачила справжнє обличчя «русского мира»; книга, яку читати так само важко, як і необхідно; документ доби, який фіксує новітні злочини проти людяності і позбавляє будь-яких ілюзій щодо дружби та братніх відносин із Російською Федерацією.
«Я кажу це не для того, щоб викликати у вас співчуття. Мені співчуття не потрібні. Співчуття потрібні тим, хто ще досі перебуває в «Ізоляції» <…>
Мова йде про свободу у найвищому сенсі цього слова, яка не може бути предметом торгів!
І коли деякі наші західні колеги не розуміють цього, бо почуваються у безпеці завдяки тисячам домовин моїх співгромадян, то ми, українці, не маємо права про це забувати! Адже кожну хвилину, просто зараз, поки я виступаю у цій світлій кімнаті у неймовірному оточенні – просто зараз у центрі мого Донецька когось жорстко та не по-людськи катують»
(З виступу Станіслава Асєєва на 56-тій Міжнародній конференції з питань безпеки в Мюнхені).
Томас Стернз Еліот. Повне зібрання поетичних творів: коментоване видання у 2-х томах
Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2021.
Повне. Зібрання. Поетичних творів. Еліота.
Не треба пояснювати, хто такий Томас Стернз Еліот. Варто лише зазначити, що саме він зробив поезію ХХ століття такою, якою ми її знаємо. За це йому свого часу й дали Нобелівську премію з літератури (так, були часи, коли Нобелівку давали за літературні здобутки, а не за оди приниженим та зневаженим). І от нарешті маємо змогу читати всю поезію Еліота українською (до цього було лише кілька публікацій у періодиці й крихітне «Вибране», впорядковане Соломією Павличко в далекому 1990-му).
Грубезний (близько 2000 сторінок) двотомник є перекладом «фаберівського» коментованого видання 2015 року (The Poems of T. S. Eliot. Volume I-II. —Faber & Faber, 2015), до якого долучився, серед інших, Олександр Мокровольський, якому завдячуємо появою українського перекладу Джойсового «Улісса». Зібрання містить різні варіанти перекладів і великий корпус коментарів, тому буде цінним як для відбитих гуманітаріїв, так і для максимально широкого кола читачів (наскільки взагалі широким може бути коло читачів поезії).
Наразі книги доступні в передзамовленні, але вони точно претендують на звання головної перекладацької події 2021 року.
Томас Пінчон. Веселка тяжіння
Пер. з англійської Тараса Бойка. — Київ: Видавництво Жупанського, 2021. — 848 с.
Томас Пінчон — один із найвідоміших і найзагадковіших американських письменників ХХ століття. Окрім своїх надвичайно заплутаних постмодерністських текстів, відомий тим, що мало хто знає, як він виглядає, і зовсім ніхто не знає, де він живе. Його анонімність навіть була обіграна в мультсеріалі «Сімпсони», де у двох епізодах письменник з’являється з паперовим пакетом на голові. Цього року у «Видавництві Жупанського» вийшов український переклад роману Пінчона «Веселка тяжіння» (1973).
Головний і найскладніший текст Томаса Пінчона, за словами літературознавця Ростислава Семкова, є таким само важливим для американського постмодернізму, як «Улісс» Джеймса Джойса — для європейського модернізму. Водночас, за складністю структури «Веселка» наближається до «Поминок за Фіннеґаном» того ж таки Джойса. Текст Пінчона входить до списку 100 найкращих романів усіх часів за версією «Time», а дехто й узагалі вважає його головним американським романом ХХ століття.
Немає сенсу — і, мабуть, неможливо — ані переказувати сюжет, ані описувати стиль цього роману. Треба просто ризикнути й поринути в читання.
Справжнє свято, коли такі тексти нарешті виходять в українському перекладі.
Кадзуо Ішіґуро. Клара і Сонце
Пер. з англійської Ганни Лелів, оформлення Оксани Йориш. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2021. — 312 с.
Треба визнати, що з моменту присудження у 2017 році Нобелівської премії з літератури Кадзуо Ішіґуро стали доволі оперативно перекладати українською мовою. За це взялася команда «Видавництва Старого Лева», і наразі маємо в українських перекладах 6 із 8 романів, а також одну збірку малої прози британського японця. Не забарилося «ВСЛ» і з публікацією перекладу найсвіжішого роману Ішіґуро «Клара і Сонце» (2021).
Жанрово і стилістично «Клара і Сонце» перегукується з текстом Ішіґуро 2005 року «Не відпускай мене»: майже мелодраматична історія в обгортці науково-фантастичного роману з рисами антиутопії, що в ній автор розмірковує про любов і людяність на тлі невпинного науково-технічного прогресу. Оповідь ведеться від імені дівчинки-андроїда Клари, «Штучної Подруги» («ШП»), призначеної служити своєму майбутньому покупцеві. Клара потрапляє до 14-річної та важко хворої дівчинки Джозі, і всіма силами намагається допомогти своїй господарці одужати.
Роман «Клара і Сонце» уже отримав численні схвальні відгуки від авторитетних закордонних видань, увійшов до списку бестселерів «The New York Times», довгого списку Букерівської премії 2021 року і списку 10 найкращих книг року за версією «The Washington Post». Тепер оцінити його можемо й ми з вами.
Автор: Ігор Мітров
