16 січня 2020 року в широкий український прокат вийшла стрічка Христини Сиволап «Віддана», що є екранізацією роману «Фелікс Австрія» української письменниці Софії Андрухович. Фільм розповідає історію, яка починається в другій половині XIX століття в австро-угорській Україні, в місті Станіславів. Під час великої пожежі доктор Аґнер втрачає свою дружину, але йому вдається врятувати двох дівчинок – рідну доньку Адель та доньку прислуги Стефанію. Доктор вирішує виховувати дівчат разом, а сюжет переноситься на 25 років вперед. Аделя (Алеся Романова) виходить заміж за скульптора надгробків Петра Сколика (Роман Луцький), а Стефа (Маріанна Янушевич) залишається служницею в їхній домівці. Між жінками встановлюються незрозумілі стосунки, в яких вони не можуть зрозуміти, ким же вони доводяться одне одному: служницею та господинею чи подругами й сестрами. Так виникають непорозуміння, ревнощі й, зокрема, головний конфлікт стрічки.
Синопсис стрічки може здатись занадто простим і, навіть, банальним, але все ж потенціал для потужної драми у нього є. Проте, на жаль цей потенціал ніяк не використовується. «Віддана» – досить красиво зняте кіно, особливо хочеться відзначити роботу костюмерів, декораторів та оператора Олексія Ламаха. Австро-угорська Україна в кадрі виглядає дуже яскраво і, навіть, казково, а от що казковим назвати важко – так це режисуру стрічки. «Віддана» має доволі «рваний» тон: то ця стрічка схиляється до легкої еротики, то впадає в дивний сюрреалізм, то починає прикидатись психологічною драмою, то взагалі схиляється до сентиментальної мелодраматики. Звісно, що такі «американські гірки» не допомагають сфокусуватись на головному конфлікті між Стефою та Аделею. Можливо, головна проблема полягає в тому, що режисер стрічки Христина Сиволап не наважується різко відступити від першоджерела, де такі стрибки в тональності були зрозумілими, однак у «Відданій» взагалі складно зрозуміти, чому деякі речі з’являються на екрані.
Наприклад, еротичні сцени, хоча й непогано зняті, але з’являється враження, ніби їх зняли винятково для трейлера, аби заінтригувати глядача, але вони не привносять в сюжет взагалі нічого нового. Так виконавиці головних ролей Маріанна Янушевич та Алеся Романова – вродливі жінки, але після пари сцен з оголенням на самому початку еротична тематика більше ніяк не використовується. Ще один яскравий приклад недоладності «Відданої» – це досить дивні вкраплення сюрреалізму, де Стефа зненацька починає розмовляти з портретами, а ті рухаються й відповідають їй, немов це світ Гаррі Поттера, а не Станіславів. Чи схожий епізод, де головна героїня починає розмовляти з рибами (хоча, можливо це така тонка алюзія на один з епізодів серіалу «Сопрано»?). Звісно, проблема тут не в самій дивовижності таких подій, а в тому, що вони ніяк не пояснюються.
Уявіть, якби в стрічці Жана-П’єр Жене «Амелі» взагалі не пояснювалась дивакуватість головної героїні та її схильність фантазувати. Приблизно щось подібне і відбувається у «Відданій». Можливо роман і пояснює все це, а от у фільмі взагалі немає жодної логики для таких сцен. І так само, як і еротичні вкраплення, ці сюрреалістичні епізоди з’являються десь посередині, а потім зникають, і тон стрічки знову міняється. Окрім цього, «Віддана» страждає від справжніх режисерських викрутасів, котрі тут демонструє Христина Сиволап, більшість з яких віддають стовідсотковим кліпмейкінгом. В такі моменти стрічка стає такою собі вправою з режисури, де більш важливою метою є показати власні уміння та техніки, ніж розповісти цільну історію.
Проте навіть непослідовну тональність «Відданої» можна було б пробачити, якщо б центральний конфлікт стрічки був гострим та інтригуючим. На жаль, і він не працює так, як треба. Основна його проблема виходить із того, що для глядача ніяк не актуалізують стосунки Стефи та Аделі. В одній сцені вони начебто піклуються одне про одного, в іншій – вже ненавидять, при чому така зміна не має в собі ніякого драматичного підґрунтя – просто так диктує сценарій. Ось Стефа куховарить і допомагає своїй «сестрі-господині», а далі вже всіляко встромляє палки в колеса. І теж саме можна сказати про Аделю: то вона хоче позбутись Стефи, то в наступній сцені вмовляє чоловіка її залишити. Про те, що насправді відчувають головні героїні, глядач може лише здогадуватись, і це далеко не той випадок, коли їх емоції можна прочитати між рядків. Лише ближче до фіналу стрічка дає зрозуміти хоч щось про них. Акторська гра головного тріо, на жаль, також не спроможна внести бодай якийсь контекст в цей конфлікт. Через брак контексту не працює і фінальний сюжетний поворот стрічки. Стефа в певній мірі виступає як ненадійний оповідач, а тому в фіналі ми розуміємо, що окремі події вона сприймала зовсім не так, як було насправді. І тут проблема в тому, що для цього не має хоча б якоїсь вагомої причини – це знову диктат сценарію.
«Відданій» дуже не вистачає фокусу. «Кожен отримує те, що хоче. Кожен має таку любов, якої прагне», – навіть гасло стрічки немов не визначилось з тим, про що взагалі це кіно. Про необхідність обирати свою долю самостійно? Про вміння відпускати дорогих людей? Про любов? Про допомогу своєму ближньому? Про все вище згадане й одночасно ні про що.
Не дивлячись на увесь лоск і дивовижну атмосферу, «Відданій» практично немає про що сказати. Стрічка намагається досягти якогось емоційного рівня та видати якусь мораль, але все це ніяк не підкріплюється вчинками героїв. На виході залишається лише гіркий присмак фальші й порожнечі.
Однак, «Віддана» – все ж не найгірше кіно. Воно трохи пусте, не сфокусоване, безідейне та починає вивітрюватись з голови одразу ж після завершення перегляду. Але тут все ж таки є симпатичні актори, чудова атмосфера, гарна операторська робота, декілька справді чудових кадрів. Також стрічка може похизуватись непоганим саундтреком, що часто витягує слабкі сцени, появою на екрані Юрія Андруховича та Ірми Вітовської, а ще величезною роботою над костюмами та декораціями – в цьому сенсі «Віддана» є дійсно видатним українське кіно. Тому якщо для вас достатньо всіх цих переваг, чи якщо ви просто бажаєте підтримати наших кінематографістів, можете сміливо відправитись в кіно на найближчий сеанс.
Трейлер:
Автор: Кирило Пищиков
