2019-й подарував нам багато яскравих і важливих стрічок від «Паразитів» і «Додому» до «Маяка» і «Одного разу в Голлівуді», однак, насправді цей рік подарував нам не тільки хороше кіно, але і погане, тому пропонуємо добірку фільмів, які краще оминати і на які краще не витрачати час.
Live–action ремейки від Disney («Король Лев», «Аладін», «Дамбо»)
В 2019 році корпорація Дісней вже перестала ховати той факт, що її цікавлять лише гроші, адже іншої причини для існування ремейків «Дамбо», «Аладіна» та «Короля Льва» не існує. Звісно це не перший досвід діснеєвців в перезніманні класики, однак саме в 2019 році стало очевидно, що навіть мінімальний творчий підхід до цих стрічок відсутній. Джон Фавро, Гай Річі та Тім Бертон – всі такі різні, однак всі по-своєму талановиті зняли три абсолютно ніякі стрічки, де практично не відчувається почерку кожного з них. В усіх трьох випадках є відчуття, що режисери немов взяли в борг у Діснея, і таким чином його віддавали, а корпорація тим часом забрала в постановці всю творчу свободу.
І якщо у випадку Фавро це частково правда – він почав займатись всесвітом «Зоряних Війн» і серіалом «Мандалорець» (і у нього виходить), то який «борг» віддавали Річі та Бертон – не зрозуміло. В цілому, всі три ремейки – це бездушні, ліниві та спроби збагатитись на класиці. Якщо ще декілька років тому в Disney хоча б якось намагались переосмислювати свою класику (приклад – «Малефісента» за Анжеліною Джолі»), то зараз це покадрова перезйомка класичних мультфільмів, причому ремейки зазвичай мають більший хронометраж, але все одно не здатні розкрити своїх героїв. Найсумніше в цьому те, що два з трьох ремейків зібрали шалену касу по всьому світі, а це означає, що Disney не зупиниться і продовжить годувати нас другосортним і неоригінальним продуктом.
«Свінгери 2», реж. Андрейс Екіс
Сіквел комедії 2018 від латвійського режисера Андрейса Екіса без зайвих слів можна назвати найгіршим українським фільмом 2019 року. На головні ролі знов покликали українських «селебретіс» як Оля Полякова та Даша Астаф’єва, однак проблема навіть не в цьому. Після того, як український кіноринок став закритим для російських комедій категорії «б», це було питанням часу, коли порожню нішу заповнять українські аналоги. Однак, «Свінгери 2» на фоні інших поганих українських комедій виділяються – жахливий сюжет, потворна режисура, рваний монтаж, жарти категорії навіть не «Б», а «Г».
Стрічку зняли всього за дев’ять днів і, зрозуміло, що це було зроблено лише задля грошей після успіху першої частини (яка так само була жахливою), однак дивитись вдруге на цей парад ідіотії український глядач захотів вже менше. Що перша, що друга частина «Свінгерів» експлуатують тему сексу, що є певним трендом українських комедій останніх років, однак фільми Екіса настільки погано зроблені, настільки примітивні і вульгарні, що від них майже фізично воротить. Тут немає хороших жартів, немає якоїсь більш глибокої теми, і взагалі немає життя – всі персонажі є карикатурами, героями анекдотів, якими і розмовляють.
«Капітан Марвел»/«Люди Ікс: Темний Фенікс»
Сильна і незалежна жінка стикається з невідомою космічною суперсилою і її життя радикально змінюється. Ця сила залежить від емоцій, а через свої емоції жінка погано контролює свою силу, і врешті решт схиляється до «темної сторони». Також головній героїні потрібно стикнутись з таємничою космічною расою перевертнів, що можуть приймати будь-який вигляд. Окрім цього, головна героїня номінально сильна і незалежна, однак абсолютно не харизматична і сіра. А також у героїні є конфлікт зі старшим чоловіком, що є для неї ментором, а сам конфлікт пов’язаний зі спогадами жінки, що були сховані для неї тим самим ментором. Хто ж ця героїня? Джин Грей з Людей-Ікс чи Керол Денверс з Капітана Марвел? Питання, звісно, риторичне, тому що цей опис повністю співпадає для обох фільмів. І ця тотальна схожість між двома стрічками тільки підкреслює кризу ідей в сучасному Голлівуді. Звісно в 2019 було багато дискусій про кіно комікси. Пам’ятаємо слова Скорсезе, а нещодавно на цю тему висказався і Террі Гілліам. Думок може бути скільки завгодно, однак якщо ваш фільм про супергероїв не працює навіть як атракціон, то навіщо взагалі його робити?
Що «Капітан Марвел», що «Темний Фенікс» не намагаються досягнути чогось цікавого. В них немає гарного екшену, комедія якщо і є, то дуже натянута, головні героїні не харизматичні і навіть поряд не стоять з такими культовими героїнями як Сара Конор чи Елен Ріплі. Звісно ж тут немає якоїсь жанрової ревізії, як в «Джокері» чи «Логані». І навіть наявність в фільмах таких акторів як Майкл Фассбендер, Джесіка Честейн, Семюель Л. Джексон їх не рятує – їм там просто нема чого грати. Стрічка «Капітан Марвел» все ж заробила свій мільярд доларів, однак лише тому, що фанати Марвел вже не могли дочекатись фінальної глави про Месників, а от «Темний Фенікс» в прокаті провалився, що говорить вже про реальний стан речей – ліниві, сірі і стандартні кіно комікси вже нікому не потрібні. Тут або ти помираєш героєм, як «Логан», або стаєш злодієм, як «Джокер» – іншого шляху вже не має.
«Скло», реж. М. Найт Ш’ямалан
В 2016 році М. Найт Ш‘ямалан зробив стрічку «Спліт», яка вийшла проблемною, але не найгіршою в його фільмографії (а там таких вистачає). Режисер, що славиться сюжетними твістами цього разу викинув такий сюжетний поворот, якого ніхто не чекав. Виявилось, що «Спліт» – це продовження непоганої стрічки з Брюсом Вілісом «Невразливий». А потім Ш‘ямалан заявив, що зніме стрічку «Скло», що поєднає історії «Спліту» та «Невразливого». Режисер вирішив створити свій кіновсесвіт, однак, йому це не вдалось. «Скло» – це чергове претензійне кіно від Ш‘ямалана, де він намагається критикувати сучасне божевілля за супергероями, однак його критика направлена «в молоко» і взагалі не є цікавою. Ш‘ямалан вирішив створити трилогію на рівному місці і програв сам собі – «Скло» вторинне по відношенню і до «Спліта» і до «Невразливого», а по великому випадку і взагалі непотрібне. Окрім цього, стрічка дуже затягнута і нудна. Так Ш’ямалан хотів покритикувати сучасну індустрію, проте за іронією долі сам став її частиною і зробив черговий поганий фільм.
«Пофарбоване пташеня», реж. Вацлав Маргоул
Копродуційна стрічка Чехії, Словаччини та України від чеського режисера Вацлава Маргоула є екранізацією однойменного роману польсько-американського письменника Єжи Косинського. Фільм розповідає про тяжку долю одного єврейського хлопчика десь в східній Європі, що проходить всі жахи Другої Світової війни. За описом може здатись, що це якась типова, але непогана воєнна драма, однак «Розфарбоване пташеня» – це надзвичайно вульгарне, примітивне і ксенофобське кіно. Метод Вацлава Маргоула – це метод шоку заради шоку, жорстокість заради жорстокості, вульгарність заради вульгарності. І справа тут не в тому, що на екрані показують по-справжньому огидні речі, а в тому вони не несуть в собі жодного змісту. З тим же успіхом Маргоул міг би зняти стрічку де людину без перерви б’ють протягом трьох годин, але з хорошою операторською роботою. І вона тут і справді хороша, проте фільм це не рятує.
У фільмі присутня якась надзвичайно потворна ксенофобія до всіх східних слов’ян: всі вони максимально потворні і жахливі. І всі вони є таким собі збірним образом українців, поляків, чехів, словаків, білорусів, що говорять на панслов’янській мові. Однак є в стрічці одна однозначно хороша сила, на думку Маргоула – це радянська армія. Коли головному герою червоний офіцер каже щось на кшталт «Живи, как комунист!» стає навіть смішно. Однак, незрозуміло чому Маргоул зображує одних слов’ян породженнями пекла, а інших – майжелицарями в сяючих обладунках. А особливо боляче стає від того факту, що Україна також причетна до виробництва цієї стрічки, яка, по-суті, паплюжить наш народ. Однак, навіть якщо винести політику за дужки, «Пофарбоване пташеня» залишиться надзвичайно претензійним, жахливим в усіх сенсах і феноменально вульгарним видовищем. До речі, «Пофарбоване пташеня» потрапило в шорт-ліст премії Оскар-2020 в категорії «Найкращий фільм іноземною мовою». Мабуть не такий вже і жарт у тому, що американська кіно академія готова номінувати будь-який фільм, якщо він торкається теми Голокосту.
«Термінатор: Фатум», режисер Тім Міллер
Четверта спроба відродити франишзу про кіборгів-вбивць знову виявилась невдалою. Можна навіть було б подумати, що Джеймс Камерон після другого фільму прокляв всі продовження, однак цього разу він повернувся в якості виконавчого продюсера. Однак, вже після прем’єри стрічки з’явилась інформація, що режисер картини Тім Міллер і Камерон постійно конфліктували, в результаті чого Камерон не з’явився на прем’єрі, а Міллер заявив, що більше ніколи не стане працювати з творцем оригінальних стрічок. Звісно, що в такій атмосфері хороший фільм навряд чи можна було б створити. І навіть повернення Лінди Гамільтон та Арнольда Шварцнегера не врятувало ситуацію. Стрічка Міллера є прямим продовженням «Термінатору-2», однак в перші ж хвилини вона повністю знецінює перші два фільми Камерона. Приблизно щось подібне було в сіквельній трилогії «Зоряних Війн».
І «Фатум» так само як і «Зоряні Війни» намагається знищити минуле, але не пропонує взагалі нічого нового – сюжет стрічки повністю повторює «Термінатор-2», лише змінюючи назви ключових осіб. Однак, головне, чого не достає новій частині, так це саспенсу й напруги перших частин. Термінатор, що в прямому сенсі був машиною для вбивства, стає тут черговим анімованим монстром, в реальність якого важко повірити. Він не лякає і не є загрозою, на відміну від героїв Арнольда Шварцнегера в першій частині, та Роберта Патріка в другій. Звісно можна ще довго перераховувати основні проблеми нової частини, однак «Фатум» провалюється на фундаментальному рівні, як багато фільмів-перезапусків останніх років – він не пропонує нічого нового, окрім обгортки.
Автор: Кирило Пищиков
