Поведінкові явища, як окремих людей, так і людських спільнот віднаходять паралелі в світі тварин. І не має значення, чи відбувається це в силу еволюції (як мислять ті, хто вірить в цю теорію походження живого), чи це проста аналогія (рівно як і в фізіологічних процесах, як можуть погодитись ті, хто дотримується традиційних уявлень). Вивчення поведінки тварин може стати ключем до розуміння людської поведінки, а особливо кризових явищ та патологій, відхилень від норми, як і самого визначення «нормальності». А що вже кризи та патології існують, визнає будь-який чесний дослідник, яким був зокрема і лауреат Нобелівської премії з фізіології та медицини, засновник етології – науки про поведінку – австро-німецький науковець Конрад Лоренц (1903-1989).
Це ім’я знане передовсім біологам та спостерігачам-аматорам, зокрема за книги про сірих гусей (Anser anser) та поведінку собак. Серед тематики досліджень знаходимо зокрема причини виникнення та функції агресії, еволюцію когнітивних здібностей, виникнення ритуалів. Торкається Лоренц гносеологічної тематики в філософському ключі.
Разом з цим, творчий спадок цього вченого буде цікавий людям зайнятим в суспільно-політичній галузі. Висновки до яких прийшов строгий еволюціоніст Конрад Лоренц звучать навдивовижу близько до висновків філософів консервативного спектру, та навіть традиціоналістів. Визначивши, що однієї з основних функції агресії є рівномірний розподіл представників певного виду по займаній ним території, автор доходить висновку, що зосередження великої кількості населення на порівняно невеликих площах, змушує кожного з нас захищатися від надлишкових соціальних контактів, відгороджуючись всяким можливим способом, ба більше, безпосередньо знижує поріг агресивності внаслідок скупченості занадто великої кількості індивідів у тісному просторі.
Лоренц розглядає людину, як і решту живих організмів, без відриву від середовища існування. Роблячи, відтак, висновок, що спустошення довкілля, не тільки руйнує природне середовище існування, в якому ми живемо, але вбиває і в самій людині всяку повагу перед красою і величчю явленого йому творіння.
Як не дивно, матеріаліст Лоренц зауважує, що перегони людства наввипередки з самим собою, лиш заохочує згубний, дедалі швидший розвиток техніки, який робить людей сліпими до всіх справжніх цінностей і не залишає їм часу діяльності, властивій виключно людській істоті – роздумам. Розвиток технічних засобів і взагалі «культурної» сфери відстає від виникнення внутрішніх стимулів відповідальності за їх використання, що ставить людство на поріг техногенних катастроф. Ідентичного висновку дійшов і традиціоналіст Мірча Еліаде, розмірковуючи про періоди технічної незграбності в нашій історії.
Одним із симптомів тяжкої недуги людської цивілізації сьогодення Конрад Лоренц називає зникнення всіх сильних почуттів і афектів внаслідок зніженості. Розвиток техніки і фармакології породжує зростаючу нетерпимість до всього, що викликає найменше незадоволення. Відтак зникає здатність людини переживати ту радість, яка дається лише ціною тяжких зусиль при подолання перешкод. Припливи страждань і радості, що змінюють один одного з волі природи, спадають, занурюючи обивателів в невимовну нудьгу.
Лоренц зауважує, що в сучасній цивілізації не існує жодних чинників, крім «природного правового почуття» і деяких успадкованих правових традицій, які могли б виробляти селекційний тиск в бік розвитку і збереження норм поведінки, які б сприяли цілісності суспільства.
Нобелівський лауреат навіть припускає, що чимала кількість проявів інфантильності, яка перетворює сучасну молодь на суспільних паразитів, можуть бути обумовлені генетично.
Визначення поняття «традиція» за Лоренцом полягає в передачі знань потрібних для збереження виду та його виживання. Рисою цих знань є їх вихід за рамки одного індивіда. На відміну від тварин, в яких теж є подібні аналоги (наприклад, у воронових птахів), в людських спільнотах такого роду знання не пов’язанні з конкретним об’єктом (здобиччю). Розрив із традицією, на думку Лоренца, також є загрозою для існування роду людського. Цей розрив настає при досягненні критичної точки, за якою молодшому поколінню більше не вдається досягти взаєморозуміння зі старшим, не кажучи вже про культурне ототожненні з ним. Суспільство опиняється таким чином в ситуації, коли молодь розглядає старші покоління як з чужу етнічну групою, з властивим проявом ненависті до неї. Таке порушення відбувається передовсім через недостатній контакт між батьками і дітьми, що викликає патологічні наслідки вже в немовлят.
Видатний етолог аналізує навіть засоби масової інформації, які з винаходом нових технічних засобів призвели до поширення думки, властивої не значній кількості людей на всю земну кулю, та призвело до уніфікації поглядів, якої до цих пір не знала історія. Понад те, що вселяє дію доктрини, зростає з масою твердо переконаних у ній послідовників, можливо, навіть в геометричній прогресії. Вже в свій час (а це як мінімум 30 років тому), Лоренц помітив, що людей, які уникають інформації, наприклад, телебачення, розглядаються рештою населення, людьми з відхиленнями. Зондування громадської думки, рекламна техніка і майстерно спрямована мода таким чином стають засобами контролю над суспільством.
Цікаво зауважити, що Лоренц, послідовно дотримуючись парадигми Модерну в своїх розмірковуваннях, вступає в невидиму суперечку з представниками постмодерної «культури» і «науки». Він зауважує, що чинна «псевдодемократична» доктрина розглядає людину виключно як результат «культурного впливу» середовища та виховання, відкидаючи факт визначального впливу вроджених чинників, будови нервової системи та органів чуття, рівно як й історію людини як виду, та саме поняття норми, тобто сукупності чинників спрямованих на його виживання.
Автор: Олександр Бобко
