В «Буржуа», вперше опублікованій у Франції в 1926 році, Вернер Зомбарт, — одна з найважливіших фігур німецької «історичної» економічної школи, — аналізує буржуазію як результат зустрічі між феноменом «історичної психології» та суто економічними фактами. Цей аналіз відокремлює його як від ліберальної думки, так і від марксистських ідей.
Згідно з Ґрьотуйзеном, буржуа представляє, на думку Зомбарта, «людину нашого часу». «Буржуа, — пише він, — являє собою найтиповішу форму духу нашого часу. Буржуа — це не тільки економічний тип, але й «соціальний і психологічний».
Зомбарт наділяє буржуазію «духом підприємництва»; і це дійсно, з нашої точки зору, є однією з її характеристик до середини 20-го сторіччя. Але Зомбарт пророкує, що до кінця 20-го сторіччя буржуазія, значною мірою «функціоналізована» і творець держави загального добробуту, втратить цей підприємницький дух на користь «ментальності рантьє».
Однак вона зберегла те, що Зомбарт виявив біля джерел її могутності: «пристрасть до золота й любов до грошей, а також дух ви́рахування», як зазначає також Ґелен.
«Здається, — пише Зомбарт, — що жадоба до наживи (lucri rabies) вперше з’явилася в лавах духовенства. Буржуа безпосередньо успадкують її».
Зомбарт, визначаючи «запуск» буржуазного мислення в Середньовіччі, вказує на фундаментальну специфіку: дух ощадливості та економічної раціональності[1], властивість, яка сама по собі, на нашу думку, не піддається критиці, але стає такою, коли, як у наші дні, накладається як норма на всі види діяльності суспільства (редукціонізм).
Відтак, не варто стверджувати, що буржуазний дух не є частиною нашої культурної традиції; подібно до того, як Зомбарт зазначає, що міф про золото був присутній в «Еддах», і що європейські народи завжди були пов’язані з «володінням багатством» як «символом влади».
У нашому «антибуржуазному» аналізі сучасної цивілізації ми критикуємо не економічний дух «сам по собі», а його узагальнення. Так само і спокуса багатства не може бути засуджена «в абсолюті», а лише тоді, коли вона слугує лише духу споживання й пасивної втіхи.
Навпаки, потяг до багатства (див. європейські міфи про «скарб, який треба завоювати або знайти»), у поєднанні з прагненням до могутності й прагненням панувати над стихіями, є частиною традицій наших предків.
Міфічна — або ідеалістична — фігура мольєрівського Гарпагона чудово визначає це «зведення всіх точок зору до володіння й вигоди», характерне для буржуазної свідомості.
Для Зомбарта «буржуа старого зразка» характеризується, серед іншого, любов’ю до праці та довірою до технологій. «Сучасний» буржуа став декадентським: стиль життя переважає над працею, а дух добробуту й споживацтва — над почуттям дії. Використовуючи «категорії» В. Зомбарта, можна сказати, що з антиредукціоністської точки зору ми виступаємо проти «буржуа як таких» і визнаємо «підприємливого буржуа», який повинен мати своє органічне місце (3-тя функція) в «спільнотах європейської ментальності й традиції», як їх визначає Зомбарт.
Підприємець — це «митець» і «воїн» третьої функції. Він повинен мати риси волі та кмітливості; на жаль, саме такий тип «буржуа» відкидається психологічним універсумом нашого суспільства. З іншого боку, Зомбартовий «буржуа як такий» добре відповідає тому, що ми називаємо буржуазністю — тобто систематизації в сучасному суспільстві поведінкових рис, описаних Зомбартом як «економічні» на противагу «еротичним» установкам. Зомбарт має на увазі під цим, що «головна цінність життя» для буржуа полягає в тому, щоб отримати з нього матеріальну, «економічну» вигоду. Життя уподібнюється споживаному товару, чиї «частини», одиниці є послідовними фазами часу. «Буржуазний» час, як ми бачимо, лінійний, а тому затратний. Його не слід «марнувати», з нього слід стягнути максимальні матеріальні вигоди.
На противагу цьому, еротична концепція життя — в етимологічному сенсі — не розглядає його як дефіцитне економічне благо, яке не слід марнувати. «Аристократичний» дух залишається для Зомбарта «еротичним», тому що він не вираховує зиск, який можна отримати від свого існування. Він віддає, він віддається з любов’ю. «Жити заради економії — значить заощаджувати; жити заради любові — значить розтрачувати», – пише Зомбарт. Ми могли б сказати, використовуючи концепції Зомбарта, що «буржуазність» – це втрата в буржуазії складової, яку становить дух підприємництва; залишається лише «власне буржуазний дух».
На противагу цьому, на початку сторіччя Зомбарт описує поєднання цих двох компонентів як «капіталістичний дух»: буржуазного й підприємницького духу.
Буржуазний дух, наданий самому собі, систематизований і масовізований, тобто власне новітня буржуазність, може бути описана Зомбартом як «закритий тип людини (…), який прив’язаний лише до об’єктивних цінностей того, чим вона може володіти, що є корисним з того, що вона накопичує. Буржуа, який є сталим і накопичувальним, протистоїть шляхетській ментальності, яка марнує, насолоджується і воює (…) Шляхтич — це естет, буржуа — мораліст».
Зомбарт, протиставляючи аристократичну ментальність «власне буржуазній» (тобто позбавленій підприємницької складової), зазначає: «Ті співають і звучать, ці беззвучні: у самій суті, але й у прояві теж; ті барвисті, ці безбарвні. І це протиставлення стосується не лише двох темпераментів як таких, але й кожного з проявів одного й іншого. Одні — художники (за своєю схильністю, але не обов’язково за професією), інші — чиновники; одні зроблені з шовку, інші — з вовни».
Ці риси «буржуазності» більше не характеризують клас (бо буржуазного класу більше не існує), а суспільство в цілому. Ми живемо в епоху буржуазного консенсусу.
Вернер Зомбарт геніально передбачив цей занепад буржуазії, який також є її апогеєм; занепад, спричинений, серед іншого, занепадом духу підприємництва, а також духом «матеріального добробуту», який поневолює та одомашнює Культури, як це видно після Зомбарта, К. Лоренца та А. Ґелена. Геніальність Зомбарта полягала в тому, що він передбачив це явище в той час, коли воно було ще ледь помітним.
Чудова книга «Буржуа», що стала класикою сучасного суспільствознавства, завершується цим застереженням, останні рядки якого чудово описують одну з наших головних амбіцій: «Що завжди нищило підприємницький дух, без якого не може існувати дух капіталістичний, — це подрібнення в сите рантьєрство або засвоєння сеньйоріальних замашок. Буржуа відчуває ожиріння в міру того, як багатіє і звикає до використання свого багатства у формі ренти, а водночас звикає поринати в розкіш і провадити життя сільського джентльмена[…]».
Але сьогодні існує ще одна небезпека для капіталістичного духу: дедалі більша бюрократизація наших компаній. Те, що рантьє ще зберігає від капіталістичного духу, придушується бюрократією. Адже у гігантській індустрії, заснованій на бюрократичній організації, на механізації не лише економічного раціоналізму, але й духу підприємництва, залишається мало місця для капіталістичного духу.
Питання про те, що станеться того дня, коли капіталістичний дух втратить той ступінь напруги, який він має сьогодні, нас тут не цікавить. Можливо, велетень, нині сліпий, буде приречений тягнути колісницю демократичної цивілізації. Можливо, ми також станемо свідками сутінків богів і золото буде кинуте у води Рейну.
«Хто знає?»
Переклад з французької: Олександр Античний
[1] Аристократичне й шляхетське життя було більше орієнтоване на «розтрачання».
