Переглядати фільм удруге або втретє – справа надзвичайно корисна й пізнавальна. Адже під час першого перегляду від глядача обов’язково сховаються якісь важливі деталі, що допомагають глибше зрозуміти фільм і подивитися на нього під іншим кутом зору (йдеться, звісно, про хороше кіно). Буває й навпаки – на другий раз починаєш помічати вади, які спочатку заховалися за гарною картинкою або просто залишилися непоміченими через упереджене ставлення до творців. Річниця початку Першої світової війни – гарний привід переглянути тогорічний фільм «1917», який, здається, належить саме до другої категорії, і розкласти по поличках всі плюси й мінуси стрічки Сема Мендеса.
Фільмів про Першу світову відносно небагато. Хороших – ще менше. З класики можна згадати хіба що «Великий парад» Кінґа Відора (1925), «Велика іллюзія» Жана Ренуара (1937), «Стежки слави» (1957) Стенлі Кубрика, дві екранізації роману Еріха Марії Ремарка «На Західному фронті без змін» 1930-го і 79-го років; опосередковано стосуються Першої світової класичні фільми «Африканська королева» Джона Г’юстона (1951), «Ловренс Аравійський» Девіда Ліна (1962), «І корабель пливе…» Федеріко Фелліні (1983) тощо. Та все ж варто визнати, що більшість фільмів про події 1914 – 1918 рр. не витримали перевірки часом; тим паче, що в 1939 році почалася ще більш масштабна і кривава війна, наслідки якої людство осмислює до сих пір.
Певною мірою дискурс Першої світової війни актуалізували творці «Світів DC» касовим хітом 2017 року «Диво-жінка»; що ж до авторського кіно, то найважливіші режисери сучасності – від Терренса Маліка до Крістофера Нолана – воліють поміщати своїх героїв в сетинґ саме Другої світової (як не крути, а WWII – набагато потужніший тригер, аніж події сторічної давнини). Тим цікавіше було подивитися, що з цієї, так і не розкритої за ціле століття теми витисне Сем Мендес.
Сем Мендес уже давно не новачок у світі кіно. Однак, окрім тріумфальної дебютної «Краси по-американськи» і двох найуспішніших фільмів за всю історію «бондіани», більше нічим особливим за двадцять років режисер так і не відзначився. І все ж, коли з’явився трейлер «1917», інтерес до нього був навіть більшим, аніж до чергового бандитського епіка від дідуся Мартіна. Коли ж вийшов сам фільм, захват широкого загалу був таким великим, що глядачі залишили в кінотеатрах майже 370 мільйонів доларів (при бюджеті в 100 млн.), а стрічку було висунуто на «Оскар» аж у десяти номінаціях (щоправда, лише три з них конвертувалися у статуетки).
Коротко по сюжету: капрали британської армії Томас Блейк (Дін-Чарльз Чепмен) і Вілл Скофілд (Джордж Маккей) отримують завдання від генерала Ерінмора (Колін Ферт) – передати командуванню другого батальйону Девонширського полку наказ про скасування атаки, яка ставить під загрозу життя майже двох тисяч британських вояків. Для цього головні герої мають перетнути лінію фронту, покинуті німецькі позиції, а також зайняте ворогом містечко. Основні труднощі «квесту»: багнюка, гори трупів, розтяжки з гранатами, німецькі снайпери й недобиті льотчики. Мета – нагодувати голодне французьке немовля і нарешті побачити заявленого в касті Камбербетча не допустити людських втрат британської армії. Завдання зрозуміли? Виконуйте.
Почати варто з очевидного: «1917» є беззаперечним візуальним дивом. Віртуозна камера Роджера Дікінса буквально занурює у пекло війни, роблячи глядача безпосереднім учасником подій, що відбуваються на екрані: ось ти майже дихаєш у потилиці головним героям, потім випереджаєш їх і озираєшся, ніби підганяючи вперед, а ось уже разом із ними ухиляєшся від обстрілів і повзеш під кулями. Натуралізм зображення смерті змінюється на апокаліптичні візії палаючого міста, а сюрреалістична річка з трупами є свідомою або несвідомою відсилкою до «Апокаліпсису сьогодні» Френсіса Форда Копполи. «Ефект одного дубля» у поєднанні з вмістом кадру створює надзвичайно потужний саспенс, вартий найкращого трилера. Якщо пекло існує, то Роджер Дікінс його бачив – і показав нам у найдрібніших деталях. І отримав за це заслуженого «Оскара».
Композитор Томас Ньюман, у свою чергу, це пекло озвучив. Тривожний потойбічний ембієнт перемежовується з прискореним цоканням годинника, яке ніби нагадує персонажам і глядачам, що часу дедалі менше. Лише зрідка лунають світлі й заспокійливі музичні теми.
Але якщо картинка і звук «1917» абсолютно справедливо відзначені «Оскаром» і номінацією, то до сценарію – після другого перегляду – все ж виникає кілька питань.
Зокрема незрозуміло, як сталося, що лише молодий недосвідчений капрал Блейк з усього полку «знається на мапах» і здатний виконати надважке і смертельно небезпечне завдання. І при цьому – який збіг! – його старший брат саме з того батальйону, якому загрожує небезпека. Так само неправдоподібно виглядає падіння німецького літака буквально на голови головним героям і стрілянина в зайнятому німцями містечку Екусті – коротше, всі ті моменти, які безпосередньо рухають сюжет фільму. Стрічка явно претендує на звання екзистенційної драми, але якщо екзистенціалізму можна нагнати, показавши нутрощі мертвого коня, то драматургії в «1917» менше, ніж у найгірших фільмах про Джеймса Бонда (звісно, не тих, які знімав Сем Мендес – там із цим проблем немає). Сюжетний хід зі старшим братом, якому загрожує небезпека, губиться в багні і трупах, а француженка з немовлям з’являється невідомо звідки і зникає невідомо куди, не відіграючи жодної ролі ані в сюжеті, ані в розвитку одного з головних героїв.
Усі персонажі – абсолютно статичні, вони є уособленнями якоїсь однієї риси характеру: цинічний лейтенант Леслі (Ендрю Скотт), чуйний капітан Сміт (Марк Стронґ), полковник Маккензі, який «рветься в бій» (Бенедикт Камбербетч). Але якщо перераховані персонажі є суто епізодичними (радше просто «зірковими камео», якими Мендес заманив нас у кінотеатри), то пласкі головні герої – серйозна вада, яка не дає глядачеві їм співпереживати. А це вже перетворює «1917» із заявленої воєнної драми на атмосферний шутер а-ля «Обитель зла» – тільки тепер у сетинґу Першої світової. Звісно, це не робить фільм Мендеса поганим; можливо, що й навпаки – менше відволікає від захоплюючої картинки й цілковито занурює у похмуру атмосферу стрічки.
Однак і шукачі глибинних сенсів не залишаться ображеними – знайдуть вони в фільмі й архетипні образи (матір, дерево, вогонь, ріка тощо), і есхатологічні мотиви, і навіть майстерно закільцьований наратив у дусі «Дзеркала» Андрія Тарковського.
Багато хто порівнює цей фільм зі старими «нетлінками» Стенлі Кубрика і Стівена Спілберга – і навіть із відносно новим «Дюнкерком» Нолана (саундтреки Ньюмана та Ціммера і справді на диво суголосні).
Втім, подібні порівняння не мають жодного сенсу, адже все вищезгадане – це кіно про людей на війні, про їхні характери, почуття, вчинки. А «1917» – фільм про саму війну. Війну, яка не запам’ятовує облич тих, кого забирає – а саме такою й була Перша світова.
Автор: Ігор Мітров
