1917

«1917»: епічний атракціон на тему Першої світової від Сема Мендеса

Сем Мендес після двох фільмів про Джеймса Бонда повернувся з новою стрічкою «1917», що вийшла в український прокат 30 січня. Нова робота британського режисера вже отримала Золотий Глобус у номінації «Кращий драматичний фільм», а сам Мендес отримав цю нагороду за кращу режисуру. Також постановник був відзначений нагородами за режисуру американською гільдією режисерів та кіно премією «Вибір критиків». Тому можна з упевненістю сказати, що «1917» є головним фаворитом цьогорічної премії «Оскар», проте чи дійсно ця стрічка заслуговує всіх позитивних відгуків та премій?

Сюжет фільму починається в квітні 1917 року на Західному фронті в Північній Франції. Двоє молодших капралів Том Блейк (Дін-Чарльз Чепмен) та  Вільям Скофілд (Джордж Маккей) отримують завдання від командування: пробратися через ворожі позиції, начебто залишені німцями, та доставити наказ полковнику Маккензі (Бенедікт Кембербетч) в британський батальйон, що повинен піти в атаку вже наступного ранку. Генерал Ерінмор (Колін Ферт) наголошує, що від цього залежать життя 1600 солдатів, оскільки відступ німців насправді є пасткою. Для Блейка завдання стає особистим: в цьому батальйоні служить його рідний брат, лейтенант Джозеф Блейк (Річард Медден). Так двом хлопцям потрібно виконати практично неможливу місію в найкоротші строки.

Говорячи про «1917», не можна не порівняти її з недавньою документальною стрічкою Пітера Джексона «Вони ніколи не стануть старшими». І справа не в тому, що це досить некоректно порівнювати художнє та документальне кіно, хоч і на одну тематику, а в тому, що в обох постановників можна знайти особистий мотив у виборі теми. І Джексон, і Мендес частково надихались своїми предками, котрі воювали в Першій світовій. У випадку Мендеса це був його дід Альфред Мендес, уродженець Трінідаду, з історії якого і народився сценарій для «1917». Для Сема Мендеса це, до речі, перший фільм, в якому він виступив автором сценарію, хоча в його написанні також брала участь Крісті Вілсон-Кернс.

Окрім теми Першої світової, стрічка, звісно, прикувала до себе увагу ще і тим фактом, що вона зроблена немов одним безперервним дублем. Насправді ж це дуже якісна ілюзія, а склейки в стрічці все ж присутні. Сам Мендес говорив, що стрічка знімалась довгими уривками до восьми з половиною хвилин, однак стрічка якісно змонтована, і всі монтажні склейки майже непомітні. При перегляді «1917» для уважного глядача це може бути навіть ще одною розвагою – спробувати вгадати, де саме відбувається черговий монтажний перехід. Але монтаж – це не єдине, що розважає глядача, адже по суті це робить вся стрічка цілком.

Взагалі, найголовніша омана нової роботи Мендеса – це сприйняття її як серйозного драматичного кіно про війну. Не варто чекати від «1917» нового «Апокаліпсису сьогодні» (його глибини, мабуть, взагалі неможливо досягнути), чи хоча б «Врятувати рядового Райана». Це зовсім інше кіно, яке скоріше близиться до ноланівського «Дюнкерку» або ж до «Легенди Г’ю Гласса» від Іньярріту – чисте кіно дії, де драматургія відходить на другий план.

Це кіно про протистояння обставинам та стихії, шалений тріп у світ Першої світової, де на кожному кроці чекає небезпека будь це поранений фріц, чи річка з бурхливою течією.

В принципі, Мендес міг сфокусуватись лише на дії, не особливо знайомлячи нас з героями і ефект від стрічки був би приблизно таким самим. Однак британський постановник все ж ввів драматичне підґрунтя, познайомивши нас з головними героями, проте це знайомство вийшло якимось куцим і неповним, від чого стрічка в певні моменти дуже страждає. Навіть головний драматичний хід, що використовує Мендес, не стає по-справжньому зворушливим. Режисер немов так і не зміг визначитися в якому спектрі він хоче працювати. Його то тягне до холодного та без емоційного тону «Дюнкерка», то до сентиментальності «Врятувати рядового Райана». Однак, Мендес залишися десь посередині, і саме тому емоційне підґрунтя стрічки не працює як належно.

Проте, «1917» той унікальний випадок, коли емоційна недостатність не є великою проблемою, адже це кіно про постановку. Бюджет стрічки склав приблизно 100 мільйонів доларів, і вона вражає краще ніж більшість сучасних голлівудських блокбастерів. Це така собі дуже дорога вистава, до речі Сем Мендес до старту кінокар’єри  був саме театральним режисером. Продакшн та людські ресурси, що були залучені до зйомок, надзвичайно масштабні. І при всьому цьому слід тримати в голові, що кожен восьмихвилинний епізод знімали з шаленими таймінгами та ретельними репетиціями. Завдяки практичним ефектам досягається приблизно той самий ефект, що був у останньому «Шаленому Максі» – відчуття скажених гонитви, тільки на відміну від «Дороги Гніву», ворог головних героїв – сам час. Проте, все ж таки Мендес не наважується повністю сконцентруватись на дії. В «1917» достатньо епізодів, що її уповільнюють, не дають розігнатись по повній. І, звісно, не на користь стрічки Мендеса грає той факт, що його герої хоч і змальовані скупими мазками, але все ж залишаються нерозкритими. Особливо яскраво це підкреслює той, факт що найбільш емоційна сцена стрічки пов’язана з персонажем, якого ми бачимо вперше лише під фінал.

А от чим «1917» дійсно може похизуватись, так це робота Роджера Дікінса. Один з найвеличніших кінематографістів сучасності стояв за камерою і його операторська майстерність в цьому фільмі і справді неперевершена. Камера Дікінса слідкує постійно слідкує за героями стрічки, іноді фокусуючись на комусь одному, але в цілому немов відігрує третю головну роль в фільмі. Метафора війни як пекла, хоч і банальна і заїжджена, в «1917» дійсно працює. Траншеї з багном, воронки від снарядів, темні катакомби, річка з трупами чи палаюче вночі місто – завдяки роботі Дікінса дійсно нагадує різні кола пекла. А коли дія переходить з денного світла в ніч, камера оператора починає малювати жахливі, але надзвичайно заворожуючі апокаліптичні полотна. В кращі моменти все це ще і підкріплюється, не менш вражаючим саундтреком Томаса Ньюмана.

При всьому цьому, слід відзначити, що стрічка Мендеса позбавлена будь-якого пафосу: воєнного чи антивоєнного. В цьому, до речі, є ще одна схожість із джексоновським «Вони ніколи не стануть старшими», де пафос взагалі був відсутнім. «1917» – ода гуманізму, який фільм досліджує через дію. При чому Мендес не соромиться показувати обидві його сторони, адже на війні надмірний гуманізм іноді може коштувати і життя. Однак, режисер ніяк не засуджує ні героїв, ні їх ворогів. Гуманізм проявляється в дрібницях: маленьких мріях героїв про нормальну їжу чи здивування тим фактом, що у німців не тільки кращі умови існування на війні, але навіть і пацюки жирніші. Все ж таки, там де Мендесу не вдається показати глибину героїв через діалоги, йому це вдається зробити завдяки їх діям.

«1917» – кіно, яке в жодному випадку не потрібно дивитись вдома. З такою постановкою і масштабом дії місце цієї стрічки лише на великому екрані. Так, спосіб подачі у фільму дійсно більш механічний і менш емоційний. Комусь стрічка взагалі може здатись пустою, мовляв, вона лише зображує війну, «грається» в неї і не передає реальної суті. Можливо, це і справедливо. Перша світова  в «1917» є лише декораціями для постановки Мендеса і при великому бажанні подібну історію можна було розповісти в будь-якому іншому проміжку часу існування людства. Однак, саме це і робить її універсальною і зрозумілою кожному. Герої стрічки раз за разом зустрічають смерть – вона постійно маячить десь за плечем, однак вони мужньо долають всі перешкоди без особливих нарікань, а найбільшим страхом для них виявляється не сама смерть, а досить зрозумілий страх не повернутись додому, не сказати теплі слова рідним, чи більше ніколи не збирати черешні в садку біля рідного дому.

А отже таке питання, чи заслуговує стрічка Мендеса на головний «Оскар» цього року? Мабуть, що так.

Не тільки за видатну постановку, чи величну операторську роботу Роджера Дікінса, але і тому, що в часи повної дезорієнтації сучасної людини, принципових конфліктів, неконтрольованого розвитку технологій і нескінченних скандалів перемогти може проста історія двох солдатів, що відчайдушно намагаються виконати неможливе завдання.

Вперше за довгі роки головним фільмом на Оскарі може бути стрічка, що апелює не до якихось конкретних країн чи верств населення, а взагалі будь до кого.

Однак, навіть якщо «1917» так і не переможе – ця стрічка однозначно гідна того, щоб відвідати кінотеатр. Навіть якщо вам не близька тема Першої світової, або взагалі воєнне кіно, «1917» зможе запропонувати вам окрім історії неймовірний кінематографічний досвід, який жоден з малих екранів просто не здатен передати.   

Автор: Кирило Пищиков

поділитись