Ми до останнього відтягували той момент, коли змогли би зітхнути з полегшенням, отримавши якомога більш повну картину, і резюмувати, яким зрештою був 2020-й в музичному сенсі, рік, який ледь не від самого початку намагалися наректи чи то просто жахливим, чи то не найгіршим в історії. Менше з тим, тепер ми можемо поставити крапку в наших оглядах музики року, що відходить.
Але ж лишається ще грудень, тому в цьому матеріалі ми наведемо кілька позицій платівок, які встигли вийти станом на сьогодні. Запевняємо, там є чим потішитись. Решту ж місця в нашому огляді ми відведемо релізам, які виходили у попередні місяці, але які в більшості своїй міцно осіли в наших плей листах. Щось із цього вже зустрічалось в наших матеріалах, а щось було несправедливо забутим. Тому нових згадок теж вистачатиме. Отже, вперед, коротко і про головне, до чого не гріх буде повернутися, й не раз, у році прийдешньому.
Нове за грудень
Raat – Raison D’être
Гучні імена, які відзначились цього місяця, прибережемо на потім, а почнемо ми з індійців Raat. З батьківщини дхарми, священних корів та антисанітарії, з самої столиці країни, Делі, музиканти запрошують ознайомитись із тим, який він, модерний пост-блек метал по-індійськи. Сильний відбиток ембіентного звучання, дещо приправлений спорадичними орієнтальними мотивами – перше, що прослідковується на композиціях платівки. А ще на офіційній сторінці гурту на ресурсі Bandcamp на місці поля «опис» красується цитата з «Чайльд-Гарольдової мандрівки» Байрона:
Блажен, хто по гаях гуляє манівцями,
І хто сидить один на березї самітнім,
І хто бесїдув з глибоким океаном,
І слухає його музику без перерви!
Не менше я люблю і чоловіка, тілько
Природу – над усе, за наші розмовляння,
В котрих зрікаю ся всього, що я на світі
Чи єсть, чи був, чи міг би чимся бути,
Щоб із Вселенною змішатись воєдино
І чути мовчки те; про що мовчать не вмію.
(Переклад Панько Куліш)
В текстах же композицій зустрічається і декламування Ніцешевого «Заратустри» і відсилання до Сартра. Псевдоінтелектуальна претензійність, скажете ви? Цілком можливо, але є на цьому альбомі щонайменше кілька цікавих місць, тож його прослуховування не буде такою вже марною справою, звісно, якщо слухач розуміє, чого очікувати від конкретного жанру.
BORIS WITH MERZBOW – 2R0I2P0
Є такі люди, яких хтось вважає просто навіженими, хтось може сказати, що в них щось подібне до стокгольмського синдрому від музики. Це ми про людей, які слухають творіння японського музиканта Акіти Масамі, а саме про його хаш нойз проект Merzbow. Може скластися відчуття, що музикант просто щоразу знущається над своїм слухачем, на якого він просто викидає тонну шуму, гамору і ще купи інших синонімів, якими можна було б описати його твори. Загалом, це музика, з якою дійсно складно «порозумітися». Але ступити на цей шлях і пройти по ньому принаймні кілька кроків можливо, це перевірено. Цього року Merzbow вже видавав свій альбом, «Stereoakuma» вийшов наприкінці лютого. Так само буквально нещодавно, у жовтні, повноформатною платівкою розродились інші японські «ненормальні» з Boris, майстри суміші психоделічного думу із дроуном. І вже в грудні світ отримав подвійну порцію безумства на спільній роботі колективів. Що можна сказати, так це те, що люди, які зовсім не могли слухати Merzbow, мають нагоду послухати його на цій колаборації, адже Boris все ж склали основу в цьому тандемі, що дозволило дещо структурувати музику і зробити її більш дружньою до слухача.
Hate Forest – Hour of the Centaur
Не будемо довго зволікати і викладемо всі карти на стіл. Безумовно, найгучнішою музичною подією грудня, принаймні для нас (однак, можна впевнено казати, що це було приємною несподіванкою для багатьох людей по всьому світу), став анонс і швидкий вихід нового альбому вже здавалось би давно спочившої харківської формації Hate Forest. Що так вплинуло на Романа Саєнка і компанію: ностальгія, яку пробудив перший за довгі роки живий виступ гурту в 2019 році на Новому колі або це було щось інше – невідомо. А нам цього і не потрібно, адже не кожен день трапляється, щоб пробудився колектив, який мовчав цілих 16 років, нехай навіть у його лідера є ще не один активний проект.
Хронологія воскресіння така: 14 грудня на ресурсах лейблу як грім посеред ясного неба з’явилась «No Stronghold Can Withstand this Malice», перша пісня з прийдешнього альбому, а вже 25 грудня в мережі стало можливим послухати нову платівку цілком. Альбом слухається на одному диханні, це все той самий Hate Forest, що і 16 років тому, фактично привіт із минулого. Той самий, але й не зовсім. І нехай матеріал свіжий, який до того ж додав дещо у мелодійності та загальній читомості, його прослуховування відносить кудись назад.
Тож наприкінці зими ми отримали змогу відправитись у подорож вільними скіфськими степами, де минуле й сьогодення сплелись воєдино і століттями точиться боротьба. Якби ця платівка вийшла не у грудні, а в якийсь із попередніх місяців, запевняємо, згадка про неї неодмінно була б у нашому підсумковому огляді, та вже у другій його частині, в якій ми намагаємось підвести останню риску.
Abigor – Totschläger (A Saintslayer’s Songbook)
Додамо ще чогось досить особистого. Скажемо так, для автора цього огляду австрійці Abigor, як в тому числі і попередній гурт, колись стали одними з провідників у світ такої контроверсійної для загалу і в той самий час різної музики, як блек метал. І з того часу, якщо дивитись на музичний бік їхньої творчості, вони ніколи не розчаровували, їх завжди цікаво слухати. Адже попри те, що вже не за горами той час, коли колектив розміняє третій десяток, йому досі вдається звучати свіжо. «Totschläger (A Saintslayer’s Songbook)» – це безумовно потужна робота, що гідна бути віднесеною до числа кращих за рік у жанрі.
Horna – Kuoleman Kirjo
Згадаємо і про ще одних метрів жанру. На цей раз в полі нашого зору фіни Horna. Мабуть про кожну їхню роботу можна сказати, що це ідеально виважений баланс мелодійності і напору в рамках класичного і первинного для жанру підходу до побудови композицій. В цей раз також нічого не змінилось, було зрозуміло, чого очікувати і все це збулось.
Black Wing – No Moon
Для тих, кого могла підкосити така порція «чорного металу» в нас також є дещо, що дозволить перевести дух і перепочити на чомусь легшому. Цій задачі щонайкраще пасує чілвейв/пост-панк від молодого американського проекту Black Wing. За цією назвою ховається Ден Баррет, який, крім іншого, здебільшого відомий своєю участю у пост-панк колективі Have a Nice Life. «No Moon» вже не перша робота, на якій американський музикант експериментує з електронним звучанням, і на новому альбомі представлена ціла палітра відтінків, об’єднаних лише неквапливістю і повільним перетіканням, із загальної канви вибивається лише пісня «Vulnerable», більш енергійна і навіть дещо агресивна. Звісно, від деяких пісень дуже сильно віє реверансами в бік всіляких популярних на заході інді та суміжних жанрів. Однак, ми тут пропонуємо музику до прослуховування, і не завжди вона зобов’язана резонувати із нашими особистими вподобаннями, а така стилістика, як у Black Wing, враховуючи вже зроблене собі її автором ім’я у складі інших гуртів, точно знайде свого слухача.
Tau Cross – Messengers of Deception
Коли панк металізується, проявляє у своїй ліриці інтерес до не зовсім характерних речей, як-от окультизм, але черпає натхнення не в екстремальній сцені, а найбільше з класичного, старого доброго хеві металу, тоді на світ з’являється Tau Cross. Це такий собі супергурт, в якому об’єднали зусилля учасники Amebix, Voivod, Misery. Цього року світ побачив вже третій їх альбом, від панку тут, звісно, лишились зовсім крихти, однак, це досі напевно можна називати фірмовим звучанням.
Підсумковий топ за попередні місяці
Kvelertak – Splid
Цього року норвезькі вікінги повернулись із новим альбомом. Його вихід затримався через перестановки у колективі, гурт покинув вокаліст Ерланд Хелвік. Зміни позначились і на стилістиці нової роботи, стало набагато менше характерних блек метал вставок, які на попередніх альбомах значно додавали до неповторної мікстури цих норвежців. Однак, і без цього, це все ще Kvelertak, який ні з ким не сплутаєш, надзвичайно мелодійний (при цьому абсолютно небанально) і енергійний.
Okkultokrati – La Ilden Lyse
Знову Норвегія, і знову поєднання блек металу із панком. Цьогорічний «La Ilden Lyse» ознаменував повернення гурту до старого звучання, адже вже кілька релізів поспіль ці норвежці намагалися вийти за тісні жанрові рамки.
Gulch – Impenetrable Cerebral Fortress
А тепер до хардкор панку з далекої Каліфорнії. Попередній повноформатний альбом гурту, що вийшов у 2018 році, отримав свою абсолютно заслужену і достатню порцію уваги. Хоча коли ми кажемо «повноформатний», тут треба дещо обмовитись, новий альбом, наприклад, сумарно триває всього якісь 16 хвилин. Але в таку грайндкорну схильність до того, щоб умістити максимум емоційності в невеликий хронометраж пісень, музикантам із Gulch вдається протиснути істинно цікавий і навіть неоднотипний матеріал.
GELD – Beyond The Floor
Ще один потужний панк хардкор, на цей раз з Австралії. Надзвичайно енергійно, подекуди умисно брудно і захоплююче.
Svrm – Занепад
Складно навіть порахувати, скільки разів за рік було прослухано цю роботу. Дуже лаконічна платівка, однак це їй певно лише на користь, адже все точно на своїх місцях.
Burshtyn – Чортория
Із харківським блек металом ми ще не закінчили, на черзі Burshtyn зі своєю платівкою «Чортория». Дуже виважений альбом.
Khors – Where the Word Acquires Eternity
«Де слово набуває вічності» – платівка надзвичайна, вона дійсно здатна поглинути, змушуючи прослуховувати себе від початку і до кінця. Іноді навіть кортить заявити, що, можливо, саме цей альбом на сьогодні може претендувати на звання якщо не кращого, то принаймні «одного з» в доробку гурту. Нехай навіть самі такі визначення завжди здаються дивними, але настільки органічною є платівка.
Precambrian – Tectonics
Коли з’явився Precambrian, могло здатись, що Роман Саєнко зробив заміну на полі, яке раніше належало Hate Forest. Але, як ми тепер можемо бачити, цього року місця вистачило всім: з довгої сплячки було пробуджено Hate Forest, що не завадило побачити світ першому повноформатнику Precambrian.
Злидень – Сам собі ворог
Це мабуть вперше, коли ми в рамках наших матеріалів згадуємо про такий стиль як краст панк і d-beat, нехай у цьому конкретному випадку і замішаний на сильних впливах блек металу. Але констатуємо – серед усієї, часто досить одноманітної музики цього напрямку, є дійсно хороший краст, і щось із нього не проходить повз нашу увагу. Музично Злидень, здається, підпадає під наш начерк визначення хорошого красту.
En Minor – Mausoleums
Дебютний повноформатний альбом вийшов надзвичайно вдалим і проникливим, тому він і опиняється у нашому топі, і ще неодноразово буде на слуху.
Rome – The Lone Furrow
Вже другий рік поспіль Джером Ройтер примудряється радувати нас якісною музикою, цьогорічний альбом теж не підвів, і ми отримали те, чого можна було очікувати, відчули тугу за оновленням і подумки підспівували майже вивченим напам’ять вже новим пісням.
Linea Aspera – LP II
Так трапилось, що з усього дарквейву та решти похідних від пост-панку, найбільше запам’ятався саме реліз від Linea Aspera. Тому без зайвих вагань вносимо його до цього списку.
Ulver – Flowers of Evil
Цьому альбому ми відвели вдосталь місця в одному з наших оглядів, тому не бачимо необхідності вкотре повторювати, наскільки хороший цей альбом, хоча й переконані, що говорити тут дійсно є про що, якщо не про музику, то про лірику. Але поки залишимо все, як є, хтось просто згадає про нього, а хтось, повз чию увагу пройшла ця платівка, ще має час схаменутись і ознайомитись із нею.
Thou & Emma Ruth Rundle – May Our Chambers Be Full
Завершувати наш список доручимо цій роботі, про яку ми згадували зовсім нещодавно. Не будемо казати, що це приклад вдалого поєднання непоєднуваного, адже схожі експерименти вже були. Однак, те що було отримано в конкретно цьому випадку, дійсно заворожує і змушує повертатись до себе знову і знову.
Автор: Іван Калюга
