«Страшні слова, коли вони мовчать»: топ-15 найактуальніших термінів сучасності

Сучасні світові зміни потребують нашого адаптивного сприйняття. Виникають нові процеси, які слід називати, й утворюються нові назви для вже відомих явищ. Все це потребує удосконалення процесу словотворення та введення в лексикон нових понять, які відображають актуальне становище світу. Наразі вже будь-яка пересічна молода людина розповість про тонку різницю між аутлетом і шоурумом, або про особливості відмінностей vape, IQOS та GLO. Слово «вайн» більше не асоціюється з англомовною версією вина, а «лук» – із російськомовним варіантом цибулі. Вакансії CRM-менеджера та PHP-девелопера більше не лякають своїми назвами, а називати прибиральницю працівником клінінгового сервісу стало цілком природнім. Неологізми стають частиною повсякденної мови, й люди доволі швидко адаптуються до них, тому пропонуємо розглянути топ-15 найактуальніших термінів сучасності.

Загалом, молодіжний сленг поповнюється новими поняттями чи не щоденно,  завдяки соціальним мережам, технічним новинкам та відеоблогерам на Youtube. Проте не кожне з цих новоутворених слів може претендувати на масштабний рівень власного розповсюдження: багато фраз та понять зникають і змінюються так само швидко, як і з’являються. Але існують такі терміни, без яких уявити сучасність практично неможливо, адже ці слова так активно використовуються у повсякденному житті, що стають частиною культури. На відміну від «одноденних» слів, які не мають такого глибокого впливу на суспільство, більш стійкі неологізми проникають у процес мовлення й стають характеристикою актуальних процесів.

Відповідно, слід виокремити особливі слова, без розуміння яких сприйняття та аналі дійсності будуть значно складнішим, і знання яких дозволить максимально заглибитися в основні події та зміни останніх десятиліть.

Слово, не знати яке дійсно соромно. В 2016 році слово post-truth стало «Словом року» за версією Оксфордського словника. Термін, який доречно і не дуже вживають практично всі ЗМІ, науковці, публічні особи. Насправді, якщо розглядати сучасну інформаційну реальність, то її дійсно можна було б назвати постправдою – адже коли джерел інформації доволі багато і новин стає все більше і більше, істина поступово втрачає свою значущість. Настали часи, коли інформація стає ціннішою за правду, і звучить це доволі жахливо. Страшно уявити, що колись ми прийдемо до віри в те, що правда іноді буває недостатньо гарною, аби до неї прагнути. Якщо задуматися, то суть терміну донині не є кришталево чистою для нашого розуміння: адже з якого дива правда кудись поділася і перейшла до статусу «пост»? І що ж тоді взагалі може бути після цієї самої правди? Це філософське питання, яке тісно пов’язане з утворенням новітньої термінології загалом.

У контексті попереднього терміну фейк є таком доволі розповсюдженим поняттям, яке зараз із легкістю можна назвати інформаційним наслідком або огидним породженням епохи постправди. На початку століття англомовний аналог чогось несправжнього використовувався переважно для матеріального, а не цифрового світу. Фейками називали підробки брендів і будь-які «неліцензійні» речі. А нині, коли інформація стала ще більш розповсюдженою і все більш цінною, поняття «фейк» проникло в ЗМІ та стало уособленням вигаданих новин, розповсюджених із метою пропаганди.

На жаль, фейки в ЗМІ стали не рідкісним виключенням, а частиною повсякденності, і наразі навичка відрізняти справжню інформацію від вигаданої є не розкішшю, а гострою потребою. Існують навіть окремі сайти, де можна перевірити з максимальною точністю правдивість тієї чи іншої новини.

Саме поняття відображає певний прокрастинований (прокрастинація – ще одне модне слівце!) спосіб життя – віддалений від усіх, від шуму мегаполісу та активного життєвого просування про кар’єрних сходах, наприклад. Дауншифтинґ постулює отримання спокійного задоволення від життя без соціального росту, статусів та дорогих речей. Ви можете сміливо назвати себе дауншифтером, якщо здатні будете звільнитися з посади топ-менеджера і поїхати на рік медитувати на Гоа або пити коктейлі й читати поезію на Мальдівах. «Кидай роботу – і гайда відпочивати, пізнавати себе і світ», – основний девіз людей із подібним світоглядом. Це розмірене життя без графіків, дедлайнів та трудоголізму. На противагу активному ритму й існує дауншифтинґ: уповільнення життя в мобільному світі й отримання від нього не лише користі, але й практичного задоволення. Дауншифтинґ є зворотним процесом до масової урбанізації. Якщо подумати, то це єдиний спосіб уберегти себе від капіталістичних заохочень про прекрасне життя в розвинених містах-мільйонниках. Але акцент слід робити не на чудових сучасних технологіях і зручній організації мегаполісів, а на куди більш важливих для життя аспектах: глобальному відчутті самотності, постійних стресів від перегонів за щоденне комфортне виживання та перенаселенню самих плодів урбанізації.

Сучасна французька тренд-аналітик Сесіль Пуанян у своїх публічних лекціях зазначає, що відпочинок у дикій природі, подалі від великих міст та технологічного шуму є новим сучасним трендом в туризмі, навіть коли такий відпочинок насправді є досить комфортабельним. Сучасні мандрівники готові платити значні суми за можливість спокійно поснідати, без зайвого шуму та чужих людей навколо, а звичайна двохгодинна прогулянка по безлюдному пляжу вважається мало не розкішшю. Конрад Лоренц ділиться ідеєю про те, що через життя в мегаполісах у нас накопичується багато агресії, яка не має виходу. Людина в мегаполісі апріорі не може бути щасливою, адже банально не має для цього первісних умов. І близькість до природи – наш єдиний можливий порятунок. Високий темп життя, на думку вченого, не надає нам можливості побути наодинці із собою, накопичити енергію та заспокоїтись, саме тому жителі міст стають більш нервозними, нестриманими та агресивними. Дауншифтинґ – це сучасний засіб позбавлення себе від агресії великого міста.

Слово, яке не просто стало назвою знімків певного типу, а й вартим детального філософсько-антропологічного аналізу суспільним феноменом. Селфі – частина повсякденного життя середньостатистичного користувача Instagram. Селфі роблять будь-де, із будь-ким: на вечірках і в компаніях, із зірками на концертах, під час виконання екстремальних трюків на природі й просто в повсякденному житті. Селфі відображає певну культуру сучасної форми соціального нарцисизму, всі звикли викладати власні образи в соцмережі та ділитися тим, як ти виглядаєш сьогодні. Завдяки блогерам активно використовується поняття «лук» (look) – тобто, зовнішній вигляд, певний створений стильний образ.

Особливу популярність селфі отримало завдяки відомим знаменитостям на зразок Кім Кардаш’ян, яка навіть у 2015 році випустила книгу власних селфі («Selfish»). А в 2016 році, під час зміни концепції американського журналу «Playboy» (невдалий експеримент, коли редактори відмовилися публікувати фото оголених жінок) на першій «одягненій» обкладинці красувалася модель, яка робить селфі. Така обкладинка стала відображенням справжнього тренду соцмереж.

Самопрезентація себе у певному образі перестала бути егоїстичним вихвалянням, перетворившись на буденну справу. Підозрілим радше починає видаватися, коли тебе немає в стрічці чи сторіз Instagram, а якщо твого профілю немає в Facebook, чувак, може, ти – терорист? Ти взагалі там як, ще дихаєш?

А також хаби та антикафе. Завдяки процесам мобільності нині відбувається переосмислення сприйняття часу як такого. В ХХІ столітті час стає найдорожчою валютою – і саме за нього тепер потрібно платити. Коворкінг – це спеціальне багатофункціональне приміщення, яке можна використовувати як для роботи, так і для відпочинку, як для відвідування компанією друзів – так і для самостійного проведення часу. Тобто коворкінг розглядається і як функціонування зручної зони праці співробітників однієї компанії, які мають різні обов’язки, проте мають працювати разом над спільними задачами; або ж як приміщення у містах, де може з різними цілями збиратися різна публіка.
Якщо в попередні століття частіше за все функції інтелектуального спілкування однодумців використовувалися кав’ярні – нині існують нові, окремі простори для таких цілей. Коворкінг отримує популярність саме завдяки власній багатофункціональності. В контексті організації праці коворкінг має враховувати ергономіку простору та організовувати його так, аби  були як зони праці, так і зони спілкування та відпочинку. У більш вузькому сенсі слова коворкінг є універсальною зоною в місті для зустрічей, презентацій, спілкування, розвитку і відпочинку. Створення коворкінгів започатковує нову корпоративну культуру та стиль роботи. Зникає певна прив’язка до робочого місця і на перший план виходить самоорганізація. Коворкінг доволі часто постає чимось середнім між дистанційною роботою та стандартним офісним графіком з 9.00 до 18.00. Коворкінг – це нібито краще, ніж офіс, адже там немає чітких корпоративних правил, але все-таки гірше, ніж власний дім, бо доводиться працювати. Ірраціональний хаос, з яким пов’язаний робочий процес, несе в собі новий засіб сприйняття феномену праці – відтепер працювати можна навіть дистанційно у власному ліжку і встигати відправити все до дедлайну, навіть з тропічного острова.  
Але такий хаос не завжди здатен приносити користь. Звісно, з одного боку атмосфера є доволі гнучкою. Можна в будь-який момент відпочити, самостійно планувати свій робочий час, ніхто не зробить тобі зауважень, адже кожен працює над власним індивідуальним завданням. Але з іншого боку такий простір має занадто багато «подразників», через які відволікатися від роботи доволі легко. А от втрачання по-справжньому робочої атмосфери та певної дисципліни може призводити до певного інертного стану, через який робота затягується. Втрачається справжнє відчуття часу, і стирається межа між відпочинком та працею, через що виникає стан, схожий на безсоння: людина не може ані повноцінно працювати, ані активно відпочивати. Відповідно, коворкінг може виступати як прояв своєрідного корпоративного анархізму.

Слово, про яке не чули лише бабусі, котрі не знають, що таке Youtube. Саме поняття, яке відображає певне голосне, незвичне явище, яке ламає стереотипи – галас і шум навколо певної події, тощо. В сучасному сленгу слово використовується як синонім доволі голосного резонансного піару, хоча пересічний користувач Інтернету може здивуватися – адже існують більш консервативні, класичні версії даного слова, які люб’язно здатен надати нам Google. Від слова утворюється навіть окреме дієслово-мем «хайпувати», яке доволі широко вживається в молодіжних колах. Явище стає хайповим, коли зростає його популярність, і коли воно має широкий резонанс.

В інформаційному суспільстві є популярною думка про те, що якщо чогось немає в Інтернеті – його не існує в реальності. Насправді, навпаки: жива реальність є куди більш багатогранною, ніж штучно створена світова мережа. У випадку із соцмережами це програється ще легше – якщо не викласти фото з відпочинку, наприклад, то можна вважати, що ти і не відпочивав взагалі. Така сама ситуація виникає і з інформацією в нашому столітті технологій: якщо щось не має резонансу, не є хайповим та популярним, то його практично не існує. Ми переживаємо період гучних заголовків статей-пустушок та псевдосюжетів у вечірніх випусках новин. Привернути увагу в інформаційному шумі стало головною, хоча й доволі сумнівною метою. Створити резонанс, навіть завдяки чорному піару або публічно висвітлювати те, про що взагалі соромно і некрасиво говорити з кимось, це важливіше за все. Важливіше за правду, за адекватність, за красу і мистецтво.

Мета хайпу – розважально-шокуюча. І, загалом, дане явище можна назвати вимушеним наслідком епохи Інтернету. Адже стати хайповим – це стати живим у штучному середовищі. А як же іще вирізнитися серед потоку інформації?

Слово, відоме нам не один десяток років, проте яке набуває більш широкого значення. Тепер існує навіть окрема каста відеоблогерів, найпопулярніші з яких доволі непогано заробляють, навіть будучи школярами, а також які мають значний вплив на суспільство – іноді навіть більший, ніж у класичних ЗМІ. Чого варті тільки красиві дівчата, які стають справжніми зірками Instagram, просто викладаючи свої фотографії та заробляючи на рекламі засобів краси! Звичайно, таку діяльність не назвеш особливо корисною, проте вона несе значний вплив на Інтернет-аудиторію 21 століття, викликаючи як мінімум інтерес і як максимум заздрощі – і це факт. Такі особистості роблять контент з усього, що є в їх житті. Дівчинка грається з лялькою в магазині, її мама знімає відео: 5,5 мільйонів переглядів. Як тільки канал починає заробляти, можна не хвилюватися, на нові ляльки грошей вистачить.
Блогер стає особливим видом діяльності, але професією це назвати важко. Скоріше, блогер є одним із видів фрілансу, який також є популярним явищем нинішнього тисячоліття. Блогери мають власну аудиторію, пов’язану з певною тематикою: гумор, політика, огляд відео на Youtube, краса, тощо. Блогер впливає на власну аудиторію, тому доволі часто блогери щось рекламують. Класична реклама поступово втрачає сенс, а-от «своїм» блогерам підписники вірять майже безвідмовно. В сучасності блогери виступають мало не експертами з багатьох питань: їх думка дійсно має вагу в суспільстві. Особливо, якщо блогер є професіоналом певної справи та публічно ділиться досвідом – такий вид блогерства також є доволі розповсюдженим. Блогерів у такому випадку називають інфлюенсерами – тими, хто здатен впливати на маси через соцмережі.

В сучасності блогер стає замінником експерта. Думка блогера має вплив просто тому, що в нього є камера, власний голос, канал на Youtube та певна аудиторія. І начхати, що сам блогер може абсолютно не розбиратися в темі, не бути експертом із політичних, соціальних питань – достатньо просто його вміння говорити. І вуаля – він автоматично виглядає якщо не як експерт, то мінімум як модератор. На жаль, поступово відбувається не лише підміна понять, але й байдужість до джерел інформації.
Блогери, які знімають власні ролики на Youtube називають ютуберами – і деякі з них популярніші за зірок шоу-бізнесу і мають значну аудиторію впливу (особливо – серед підлітків та молоді). Останнім часом з’являється тенденція до того, що такі ютубери паралельно стають співаками або ведучими передач і знімають власні кліпи, а за рекламу вони отримують тисячі доларів. Загалом, ми не маємо бути моралістами – блогерство існує і є частиною сучасної культури, тут нічого не вдієш. Проте слід звернути увагу на особливий момент – блогерство є також своєрідною підміною понять. Існують два напрямки діяльності: робота і заробляння грошей. Якщо останнє спрямоване на забезпечення життя індивіда, то перше має мати на меті досягнення певного блага для інших, створення чогось корисного для колективу. А коли робота підміняється виключно економічним збагаченням – відбувається в першу чергу деградація.
Аби дане явище не перетворилося на суцільні сходи деградації і перегони за сенсаційними назвами відео, боротьбу за популярність будь-якою ціною: слід створювати додаткову корисну діяльність, яка б, до речі, ще й давала б можливість створювати новий, більш якісний контент.

Естафета певних дій і з певною метою, яка є доволі резонансною. Певний сучасний вид своєрідного архетипу колективної гри. Мета – розповсюдження певної ідеї або ж спонукання до певних дій якомога більшої кількості людей. Саме тому челендж завжди включає в себе поняття «передай іншим». Думаю, про Icebucketchallenge кілька років тому не чула лише людина без доступу до Інтернету: відомі і не тільки персони викладали в Інтернеті відео, де вони обливають себе холодною водою і просять перерахувати гроші в конкретний благодійний фонд.

Загалом, таке явище як челендж чудово демонструє принцип «зіпсованого телефону». І це чудово видно навіть на прикладі Icebucketchallenge – безліч знаменитостей використали челендж не для збору коштів у фонд, а для власного піару. В Україну естафета дійшла також у перекривленому вигляді – облитися водою, зняти на відео і викласти в Інтернет стало просто хайповим, а першопочаткова благодійна мета втратилася під час «переміщення» челенджу по світу. Не всі челенджі віднаходять велику кількість послідовників, але сам феномен користується популярністю. Не дивно, адже челендж виконує певну об’єднуючу функцію суспільства – індивіду завжди приємно бути частиною чогось масштабного.

Можна згадати популярні флешмобні рухи на зразок фото в Instagram з хештегом #ThePowerOfMakeup, де жінки по всьому світу виставляли знімки з наполовину нафарбованим обличчям. Така публічна акція дозволяла продемонструвати, що правильний макіяж здатен радикально змінити обличчя. Схожі відео можна і нині знайти в Інтернеті у відкритому доступі – на них звичайна азіатка за допомогою візажних маніпуляцій перетворюється практично на клона Анджеліни Джолі. Нещодавно був доволі популярний в мережі chair challenge, суть якого заключалася в простих маніпуляціях зі стільцем, але лише у жінок переважно виходило ці дії виконати, а чоловікам було складніше. Челендж настільки заполонив Інтернет, що до вивчення цього феномену підключили вчених, ситуацію прокоментував навіть професор з Кембріджського університету.

Тріггером ми називаємо своєрідний подразник, завдяки механізму якого запускається процес реалізації необхідного результату. Зазвичай, якщо використовувати термін у максимально сучасному значенні, то його доволі часто використовують представниці різних течій сучасного фемінізму – можна знайти навіть популярні меми на цю тему. Реакція на тріггер носить яскраво негативне забарвлення і викликає у людей максимально негативні емоції: від огиди до гніву. Тріггер стає подразником для певної реакції, після чого людину звинувачують в усіх смертних гріхах.
Тріггер надає нам цілковиту можливість навішувати ярлики. Якщо ти виступаєш проти усиновлення дітей представниками ЛГБТ, то ти одразу ж – огидний гомофоб. Навіть якщо не чиниш їм фізичної чи моральної шкоди, а просто висловлюєш свою позицію – ти не маєш на неї права, ти все одно гомофоб. Звичайні, здавалося б, ритуали вираження симпатії або елементарної чемності (подати пальто, відкрити двері, пригостити кавою, викликати таксі) стають тріггером для особливо прискіпливих людей.

Оскільки проблеми екологічного характеру на планеті стають усе більш актуальними, а Година Землі, яка щорічно проходить у березні, вже не рятує цю саму Землю від забруднення і знищення, виникає нова концепція сприйняття навколишнього світу. Загалом, слово friendly почали додавати як символ більш відповідального відношення до певного явища, більш приязного ставлення, особливої уваги. Все, що можна перелічити в переліку «еко-френдлі» – це будь-які екологічні ініціативи або дії, спрямовані на турботу про навколишнє середовище.  Бути еко-френдлі – це вимикати за собою світло, мінімізувати використання пластику, максимально часто застосовувати засоби багаторазового використання, сортувати сміття і т.д.

Еко-френдлі тренд є актуальним стилем життя в окремих державах – в Україні поки що з цим явищем не дуже дружать на рівні законодавства – і бути еко-френдлі є виключно ініціативою окремих свідомих соціальних груп. Хоча світові тенденції вражають, навіть відомі дизайнери відмовилися від використання натурального хутра. Еко-ініціатива знаходить свою підтримку передусім в індустрії моди, що важливо.

Саме слово хоча і існує майже століття, його значення видозмінюється в сучасну епоху. Раніше в основному воно означало певну тенденцію в культурі чи мистецтві – «хвилю», яку підхопили всі інші. Мейнстрімним ми називаємо дещо настільки популярне, що охопило практично весь можливий максимум уваги. Мейнстрім іноді навіть вживається у більш негативному значенні – мовляв, «це занадто мейнстрімно». Даний термін чудове відображає так званий термін на піку і навіть на спаді власної популярності. Слово останнім часом отримує значення більш негативного вжитку популярного – настільки популярного, що вже практично остогидлого. Знову  слово входить у регулярний вжиток завдяки іншим Інтернет-висловлюванням.
Мейнстрім робить актуальним не просто певні смаки і погляди, а підштовхує до певної поведінки – якщо не виконуєш цього, то тобі має бути соромно за своє життєве становище поза контекстом епохи. Їсти м’ясо, не рахувати калорії і не займатися спортом – соромно. Бути релігійною людиною,  а не агностиком – соромно. Засуджувати відсутність дисципліни під час виховання дітей – соромно. Нібито через все це ми маємо відчувати провину і чинити так, як наголошує мейнстрім. Мейнстрім породжує бажання жити так, як живуть інші – і певний внутрішній сором, якщо такого бажання не виникає. Ми маскуємо це нав’язування, називаючи це «трендом», «актуальністю», «модою», «must have/watch» і т. д. Але чому відсутність належності до мейнстріму розцінюється як випадання зі справжнього життя? Цілком можливо, що справжнє – не там.

Доволі нове поняття, яке увірвалося в століття разом із розвитком нанотехнологій. Ще кілька років тому, разом зі словами «біткоїн» та «майнити» ми познайомилися із практично новою технологією економічних відносин. Цифрова валюта – це більше, ніж банківські картки і значний прогрес у розумінні електронних грошей. Криптовалюта не має матеріального аналогу і керується децентралізованою платіжною системою. Всі процеси є абсолютно автоматизованими, тому криптовалюта не дуже схожа на вже звичні користувачу електроні гроші.

Криптовалюта вважається більш надійною та захищеною, ніж звичайна. Кілька років тому ЗМІ сколихнули резонансні випадки, коли навіть хакери у різних країнах вимагали викуп саме у біткоїнах. При цьому на державному рівні криптовалюта викликає значні дискусії, існують навіть певні обмеження на операції з нею, а її статус з фінансової точки зору до сих пір викликає питання. І хоча основна хвиля масового інтересу до біткоїнів та інших видів криптовалют, цілком можливо, пройшла, розвиток даного напряму, тим не менше, не втрачає своєї популярності.

Те, без чого не обходяться жодні соціальні мережі. Лайк у наш час стає мірилом популярності та засобом підвищення самооцінки користувача. Навіть більше – він стає зовнішнім ілюзорним способом цю оцінку виміряти та підтримати. Можна відчути себе справжньою зіркою, якщо лайків багато, і нікчемою – якщо їх мало. В ХХІ столітті прибрати всі лайки – це помста, а перестати їх ставити – знак неповаги або неуважності до партнера чи друга.
Лайк є символом визнання в соцмережах і відображенням позитивної реакції оточуючих. Кількість лайків стає аргументом – якщо щось є «схваленим» великою кількістю користувачів, то може вважатися мистецтвом/ цікавим/ красивим тощо. Лайк апелює до стандартного принципу більшості. Існують відомі багатьом програми, завдяки яким можна накрутити собі певну кількість лайків та фоловерів – така собі банальна ілюзія популярності. Загалом, лайк в сучасності – це хитка опора нібито загальної думки. Або ж незначний клік, завдяки якому лайк і ставиться, прирівнюється до схвалення реальною людиною. І якщо за репости і лайки вже подекуди передбачається покарання на законодавчому рівні – то явище віртуального схвалення є куди більш серйозним, ніж здається спочатку. А так і є – адже всі ми чули про проблеми на роботі і навіть звільнення через, наприклад, пости в Twitter або лайк на контроверсійних сторінках. Що ж, будемо по аналогії сподіватися, що «Якщо колись за музичні вподобання нас будуть саджати за ґрати – то нехай нас хоча б розсадять за жанрами».

Асоціюються з жартами на картинках, яких на просторах Інтернету тисячі, і які регулярно оновлюються. Меми – це як своєрідне відображення культури споживання та її загальних сучасних тенденцій. Навіть Вікіпедія величаво називає мем «одиницею значної для культури інформації» – хоча з цим ще можна було б жваво посперечатися. Вони утворюються і забуваються так швидко, що відслідкувати їх доволі важко – мода на меми є максимально мобільною. Адже перші меми на політичні дебати, наприклад, можна знайти ще до завершення самих дебатів.

Меми зазвичай є анонімними й не мають авторства – це дозволяє розповсюджувати будь-який контент, не афішуючи власну персону. В Інтернеті можна навіть знайти меми про меми – жарти на зразок «Мій хлопець любить свіжі меми більше, ніж мене». Зібратися разом з друзями і поділитися свіжими мемами-жартами стало звичним заняттям не тільки для молоді, але й для старших поколінь.

Благодійність не стоїть на місті, а колективні ідеї для створення спільної справи – тим більше. Як явище виникло доволі давно – ще в минулому столітті, а нині активно розвивається. Краудфандінгом можна назвати як колективний збір коштів для видання книги певного автора – так і організовані благодійні внески на допомогу постраждалим від природних катаклізмів.
Така самоорганізація є доволі корисною, адже дозволяє вирішувати нагальні питання максимально швидко – і кожен бажаючий може взяти в цьому участь. Фінансування стартапів і пошук спонсорів також, до речі, можна віднести до різновиду краудфандінгу. Загалом, до терміну відноситься колективний збір коштів на певну поставлену мету і реалізований пошук спонсорів на втілення власного продукту. Сама ідея краудфандінгу є корисною тому, що дозволяє не просто знайти спонсорів або банально профінансувати проект (цей процес, до речі, є цілком відкритим), а в першу чергу – надати можливість поділитися власним проектом та заохотити до нього інших, знайти більше однодумців і підтримку суспільства.

Загалом, не варто лякатися нових слів, можливо, років за десять ми і не згадаємо половини з вищеназваних термінів – адже наш лексикон поповниться новими. А можливо – слова набудуть ще більш широкого значення. Найголовніше – щоб слова залишились. І не витіснилися стікерами та мемами. Страшні слова, коли вони мовчать – але ще більш страшно, коли слів немає.

Автор: Катерина Лобанова