10 авторських фільмів з мінімальним бюджетом

Кіновиробництво – надзвичайно дорогий процес, однак історія має немало прикладів, коли талановиті режисери знімали своє кіно фактично без бюджету чи з мінімальними затратами. Пропонуємо вам добірку з 10 чудових фільмів, що були зняті фактично за копійки. 

Влітку 2020 Крістофер Нолан повернеться на екрани з новою стрічкою «Tenet», яку сам постановник назвав своїм найбільш амбіційним та масштабним проектом. Зараз складно в це повірити, але кар’єра режисера почалась з фільму «Переслідування», який він знімав за власні гроші вечорами або на вихідних. Стрічка має хронометраж лише в 69 хвилин, і розповідає історію письменника-невдахи Білла, що переслідує випадкових людей на вулицях Лондону. Одного разу він натикається на крадія на ім’я Кобб (саме на честь нього Нолан назве героя Ді Капріо в стрічці «Початок») і порушує власне правило тримати дистанцію з переслідуваними.

Так Кобб пропонує головному герою взяти участь в одній з квартирних крадіжок, яка змінить життя Білла. В «Переслідуванні» вже присутні основні риси творчого методу Нолана: протагоністи-чоловіки (як завжди в костюмах), нелінійна подача сюжету, інтригуюча історія і потужний сюжетний поворот у фіналі. Стрічка допомогла Нолану потрапити на кінофестивалі й навіть виграти декілька нагород, а вже через пару років він зніме по-справжньому культову стрічку «Memento», котра вже остаточно відкриє режисера світу.

Шейн Керрут – режисер, продюсер, сценарист та виконавець однієї з головних ролей своєї дебютної стрічки, за освітою математик – і це надзвичайно відчувається в «Праймері». Фільм розповідає історію двох інженерів, що випадково відкривають подорожі в часі. «Праймер» –  одна з найцікавіших і найскладніших стрічок про подорожі в часі, до того ж приправлена великою кількістю термінології, однак, не дивлячись на це «Праймер» здобув гран-прі фестивалю «Санденс» в 2004 році. Керрут знімав фільм на плівку і більша частина бюджету пішла саме на неї, а режисеру навіть доводилось економити. Проте «дешевизна» стрічка взагалі не псує око.

Ось що писав про «Праймера» відомий американський кінокритик Роджер Еберт: «Фільм ніколи не виглядає дешевим, тому що кожен кадр виглядає так, як повинен виглядати». Складність для розуміння робить «Праймера» надзвичайно цікавим, а також надає йому особливу властивість – переглядати стрічку можна декілька разів для повного розуміння сюжету. Звісно, в цей список можна було б включити і другий повнометражний фільм Керрута «Примісь», що був знятий вже за 50 000 долларів, і є не менш цікавим, але саме «Праймер» можна назвати еталонним прикладом того, як зняти хороший фільм практично без бюджету.

Шоста стрічка даського режисера Ніколаса Віндінг Рефна стала для нього першою сходинкою у підкоренні Голлівуду. Фільм розповідає історію одного з найжорстокіших британських злочинців Майкла Гордона Пітерсона, що взяв псевдонім Чарльз Бронсон за порадою свого промоутера по боксерським боям.

Головну роль в стрічці зіграв на той момент ще не дуже відомий Том Гарді. При підготовці до цієї ролі Гарді набрав дев’ятнадцять кілограмів м’язової маси, а також спілкувався з Бронсоном телефоном і навіть зустрічався з ним особисто. «Бронсон» – це жорстоке, проте дуже талановито зрежисоване кіно. І хоча в свій час стрічку Рефна критикували як раз за жорстокість, одним з головних її плюсів є те, що режисер не намагається пояснити чи раціоналізувати характер головного героя, залишаючи глядача один на один з питаннями, які підіймає стрічка.

Девід Лінч не потребує представлення, як і його повнометражний дебют «Голова-гумка». Проте, про першу стрічку Лінча слід сказати, що це, можливо, його найбільш багатостраждальний проект. Режисер почав працювати над ним аж в 1971 році, а весь процес зайняв у нього цілих п’ять років. Лінчу постійно не вистачало грошей, саме тому йому доводилось постійно їх шукати різними способами. Також в перший з п’яти років від режисера пішла жінка, і багато хто вбачає в «Голові-гумці» особистісні переживання Девіда.

Зрештою Лінч все ж таки зміг доробити свій проект, хоча студії постійно йому відмовляли, аргументуючи це тим, що режисеру не вистачало досвіду, а сценарій здавався їм «дуже дивним». «Голова-гумка» в свій час стала революційною і новаторською стрічкою навіть на фоні гримлячого по повній Нового Голлівуду. Сюрреалістична й фантастична атмосфера, фірмова режисура Лінча, похмурий і тривожний тон відкрили Девіду Лінчу дорогу в велике кіно, а сама стрічка стала культовою. Наприклад, саме після перегляду «Голови-гумки» Джордж Лукас запропонував Девіду Лінчу зрежисувати шостий епізод Зоряних Війн «Повернення Джедая». Також «Голова-гумка» була одним із улюблених фільмів Стенлі Кубрика, а у 2004 році фільм був визнаний «культурно значущим» Бібліотекою Конгресу США і обраний для зберігання в Національному реєстрі фільмів. Повнометражний дебют Лінча – це один з виняткових прикладів того, що геніальне кіно можна зняти без підтримки студій і великих грошей.

«Дуель» – одна з перших режисерських робіт Стівена Спілберга, в котрій розповідається історія одного комівояжера, що подорожує з одного штату в інший, але в дорозі стикається з величезною 40-тонною вантажівкою, водій якою без усіляких причин намагається вбити головного героя. Хоча початково цей фільм знімався для телеекранів, з перших хвилин відчувається, що Спілберг працював над ним, як над повноцінним повнометражним кіно для великих екранів.

Стрічка була знята по однойменному оповіданню Річарда Метісона, який допомагав адаптувати сценарій. За його словами, ця історія заснована на реальному випадку, що трапився з ним в день вбивства Кеннеді, а сам Спілберг говорив, що і з ним в дитинстві трапилось щось подібне. Попри зовсім простий сюжет-«гонитву», «Дуель» насправді є більш глибоким кіно, ніж може здаватись на перший погляд: це універсальна, архетипічна історія втечі від смерті, яку в собі втілює водій вантажівки (спойлер: його обличчя за весь фільм так і не покажуть). Взагалі-то, «Дуель» яскраво пояснює, чому «Щелепи» Спілберга в 1975 році стануть абсолютним хітом – всі ті ж елементи горрора та трилера, що так вдало працюють у стрічці про акулу-вбивцю, режисер відточив ще в «Дуелі».

Чи можна зробити фільм, який буде оснований лише на розмові двох чоловіків під час вечері? Луї Маль довів, що можна. «Моя вечеря з Андре» – це, власне, саме те, що «написано на упаковці». Стрічка розповідає нью-йорксього драматурга Воллі, котрий повинен повечеряти зі своїм давнім другом та колегою Андре. Хоча Воллі не в захваті від цього, він все ж погоджується, і цей вечір перетворюється на один із найцікавіших діалогів в історії кіно. Андре Грегорі та Воллес Шон, що грають головні ролі, також є і авторами сценарію, в результаті чого історія виявляється ще більш особистою. Андре розповідає про свої пригоди та роботу в Польші, у Сахарі та в Шотландії, а ще про спробу адаптувати «Маленького Принца» Сент-Екзюпері як п’єсу. Паралельно з цим старі друзі ведуть діалог на тему фальшивості людського існування, що переростає в цікавий ідеологічний конфлікт між ними.

«Моя вечеря з Андре» є, звісно, досить специфічним кіно, однак, саме тому і цінне. Це унікальний досвід, що дозволяє побути свідком бесіди двох старих знайомих. Однак, окрім цього стрічка Луї Маля – це яскравий приклад кіно, що опирається лише на діалог. «Моя вечеря з Андре» врешті решт стала культовою стрічкою, особливо у кінокритиків. Продюсери стрічки навіть відзначали, що саме позитивні відгуки американських кінокритиків Роджера Еберта та Джина Сіскела допомогли  залишити фільм в кінотеатрах на цілий рік. А сам Еберт якось сказав: «Хтось запитав мене днями, чи можу я назвати фільм, повністю позбавлений кліше. Я на мить подумав, а потім відповів: «Моя вечеря з Андре».

Відомий фільм жахів американського режисера Джорджа Ромеро є фактично родоначальником стрічок про зомбі-апокалісис в масовій культурі. «Ніч живих мерців» – це історія про сімох людей, що опинились в пастці на фермі в західній Пенсільванії, на яку нападають зомбі. Стрічка одразу ж стала надзвичайно популярною – при бюджеті в 114 тисяч доларів фільм зібрав в прокаті 18 мільйонів і окупила свій бюджет майже в 250 разів. Важко переоцінити вплив цієї роботи Ромеро – одних тільки сиквелів було випущено аж п’ять штук, а окрім цього стрічку двічі перезнімали інші режисери. Попри прокатний успіх та подальше визнання стрічки, спочатку «Ніч живих мерців» була прийнята не дуже тепло.

Її «за давньою американською традицією» звинувачували в надмірному насильстві, що породило справжній дискурс щодо сцен насилля в кіно. Дійсно, стрічка Ромеро і зараз вражає й жахає не гірше ніж в кінці шістдесятих, однак саме вона стала джерелом натхнення для безмежної кількості фільмів, літературних творів, коміксів, відеоігр і музичних творів. Не дарма, в 1999 році Бібліотекою Конгресу «Ніч живих мерців» була обрана для збереження в Національному реєстрі кінофільмів як фільм, який вважається «культурно-історичним чи естетично значущим». Критик Рекс Рід писав: «Якщо ви хочете подивитися, що перетворює фільм категорії «Б» на класику … не пропустіть «Ніч живих мерців». Для всіх, хто серйозно зацікавлений у фільмах жахів, неприпустимо його не подивитись». Що ж, краще за Рекса Ріда і не скажеш.

Дебютна повнометражна стрічка американського режисера Даррена Аронофскі розповідає історію вченого Макса Коена, що теорією чисел та за допомогою математики намагається розгадати сутність життя. Бюджет для стрічки Аронофскі збирав завдяки стодоларовим внескам друзів, а коли картина була продана компанії «Artisan Entertainment» за 1 мільйон доларів, кожен з тих, хто вклав 100 доларів отримав назад по 150. Фільм був повністю знятий при природньому освітленні на вулицях Нью-Йорку, а оскільки команда Аронофскі не отримувала жодних дозволів, хтось один з членів знімальної групи завжди стояв на варті, попереджуючи команду про наближення поліції.

Картина Аронофскі досліджує різноманітні теми: від релігії та містики до взаємозв’язку всесвіту та математики. Режисер в цьому фільмі досягаю приголомшливих результатів, враховуючи бюджет стрічки – американські критики загалом залишись задоволені, відзначивши сюрреалістичну, майже «лінчевську» атмосферу і надзвичайно захоплюючий та навіть лякаючий сюжет. Кабала, Тора, числа Фібоначі – все це також присутнє у дебютній стрічці режисера, що не так вже і часто зустрічається в кінематографі. Американський критик Джеймс Берардінеллі писав про фільм:
«Пі» перевозить нас у світ, який одночасно схожий і не схожий на наш власний, і, за своєю загадковою знайомістю, страшний, напружений та переконливий. Реальність – крихкий товар, але, оскільки сценарій добре написаний і центральний персонаж гарно розкритий, не важко призупинити недовіру…».

Американський режисер та великий фанат поп-культури Кевін Сміт походить з того ж покоління режисерів-самоучок, що і Квентін Тарантіно: фанатів кіно, котрі отримали свою кіноосвіту прямо в залах кінотеатрів та з касет VHS. Хоча у 1992 році Сміт вступив до ванкуверської школи кіно, але через чотири місяці був відрахований. Після повернення до рідного штату Нью-Джерсі, Кевін почав працювати в супермаркеті, що і стало його джерелом натхнення при створенні «Клерків». Бюджет для стрічки режисер зібрав самостійно, а на ролі покликав своїх друзів та місцевих акторів-аматорів. Зйомки ж проходили в тому ж магазині, де працював Сміт, здебільшого, вночі.

 Сюжет «Клерків» охоплює одну ніч з життя продавця супермаркету Данте та його друга Рендела. Вони обговорюють колишніх подружок, «Зоряні Війни» і страждають від нерозуміння того, що робити зі своїм життям. Фільм був презентований в 1994 році на кінофестивалі «Санденс», де розділив перше місце, а після цього випущений у великий прокат, де заробив 3 мільйони. «Клерки» – еталонний приклад незалежного американського кінематографа. «В рамках обмеженості виробництва Сміт демонструє чудову винахідливість, природне почуття до людської комедії та спритність для написання дивного, часом геніального діалогу», – так фільм зхарактеризував Роджер Еберт. Дебютна стрічка Кевіна Сміта стала відправною точкою в його кар’єрі, подарувала життя вже легендарним «Джею та Мовчазному Бобу», запустила цілий кіно всесвіт Сміта, а в 2019 році була включена в Національний реєстр кінофільмів.

Роберт Родрігес є тим, хто любить робити все самостійно – він не тільки пише сценарії та режисує, але і монтує, продюсує, пише музику і навіть робить спецефекти до своїх фільмів. Тому зовсім не дивно, що дебютну стрічку Родрігес зробив виключно власними силами. «Музикант» –  відчайдушний бойовик з елементами вестерну, що розповідає історію бідного музиканта одинака без імені, який приїжджає до невеликого мексиканського міста. А разом з ним до міста прибуває і професіональний кіллер Азул, що носить з собою зброю в чорному кофрі для гітари: він бажає помститись наркобарону Моко.

Зрозуміло, що такий збіг обставин призводить до кривавих наслідків. «Музикант» став першим фільмом в «Мексиканській трилогії» і відкрив режисеру дорогу до Голлівуду. «Бунтар без команди» – так називається книга Роберта Родрігеса і, мабуть, краще, ніж назвою книги самого режисера не описати. Завдяки своїй пристрасті до кінематографа, Родрігес зумів зняти фільм, який потрапив до Книги рекордів Гіннесса як фільм з найнижчим бюджетом, що коли-небудь продавався в прокаті. В 1993 році стрічка отримала приз глядацьких симпатій на кінофестивалі «Санденс».

Автор: Кирило Пищиков