Ще з заставки нового фільму британця Гая Річі й до фінальних титрів ностальгічна посмішка не сходить із обличчя. «Джентльмени» не виявилися різким творчим поворотом режисера, і неначе, продовжують оповідь, яку Гай Річі почав ще наприкінці дев’яностих років минулого століття. Світ режисера все ще визнає верховенство стилю, харизму сильних чоловіків та контрасти вуличних банд і маєтків лордів. Викликає смуток лише те, що його герої блискавично неправдоподібні в наших реаліях.
Фільми режисера важко завжди назвати вдалими. Не зважаючи на суб’єктивну любов до Гая Річі, інколи можна погодитися з критикою, що перманентно існує навколо творів режисера. З іншого боку, резонанс у відгуках тільки підтримує вогонь зацікавлення публіки, отже про кожну нову роботу Гая Річі говоритимуть гучно.
Перелік стрічок, які також варто переглянути в лютому, дивіться у статті Кирила Пищикова.
Нова стрічка «Джентльмени» нагадує за своїм настроєм культові роботи режисера – «Карти, гроші і два стволи» та «Великий куш». Цікаво лише, що британець вміщує в картину алюзію не на свої легендарні роботи, а на «Агентів А.Н.К.Л.» – його ж комедійний шпигунський фільм. Тож, на що чекати від нової гангстерської оповіді від справжнього майстра?
Головного героя виокремити складно. Гай Річі передає цю роль від одного персонажа до іншого протягом усього фільму, і вкрай важко вхопитися за чиюсь вищу сюжетну значимість, – настільки стрімкі повороти цієї оповіді. Першим у кадрі з’являється наркобарон Міккі Пірсон (його спеціалізація – марихуана, і він впевнено наголошує на тому, що його бізнес не несе смерть і залежність). Міккі є таким собі віддзеркаленням самого Гая Річі, який зізнається в одному з інтерв’ю у підліткових спробах продажів наркотиків: «Мені завжди було цікаво, як працює цей бізнес. Можна сказати, що це нова золота лихоманка». Також режисер іронізує, що так і не покинув би наркоторгівлю, якби це в нього принаймні трохи виходило.
Тож, Міккі вже ладен впасти в обійми спокою та продати бізнес, і з цього моменту починається довершено стильна кривава анфілада подій. Немає сенсу переказувати сюжет – важливо те, що традиція якісного гангстерського кіно не була зраджена, отже, від кожного химерного вигину цієї історії захоплює подих.
Гай Річі без остраху використовує штампи, які періодично доводить до абсурду. Згадати лише сцену вторгнення темношкірих підлітків на територію марихуанової оранжереї, які знімали на камеру момент пограбування (а потім ще і зробили з цього реп-кліп!). Та і чарівний шантажист у темних окулярах і шкіряному піджаку більше нагадує привида з дев’яностих. Але хто, як не Гай Річі, може собі це дозволити?
Акторський склад можна назвати блискавичним: Меттью Макконегі, Чарлі Ганнем, Колін Фаррелл, Г’ю Грант. Сам режисер в одному з інтерв’ю каже:
«Після закінчення роботи над фільмом я, як правило, відразу ж переходжу до наступного, але з «Джентльменами» у мене була певна ностальгія по зйомкам. За кілька місяців до прокату я переглянув трейлер і ледь не розплакався – які ж чудові актори зібралися! Це щаслива випадковість, не інакше».
Безумовно, стрічка не обійшлася без femme fatale – дружини Міккі Пірсона. Розалінда витончено влаштовується в гангстерський канон, надзвичайно точно випускаючи кулі з блискучого пістолета. Гай Річі підводить до верховенства любові та вірності, залишаючи на обличчі красуні Розалінди плями крові її ворогів (а що може слугувати гарнішою прикрасою для справжньої лондонської аристократки?).
Безумовно, стрічка не обійшлася без femme fatale – дружини Міккі Пірсона. Розалінда витончено влаштовується в гангстерський канон, надзвичайно точно випускаючи кулі з блискучого пістолета. Гай Річі підводить до верховенства любові та вірності, залишаючи на обличчі красуні Розалінди плями крові її ворогів (а що може слугувати гарнішою прикрасою для справжньої лондонської аристократки?).
Основне наповнення кадрів складають усе-таки чоловіки, пістолети та наркотики. Режисер балансує між насмішками з нібито пригноблених верств та врочистим захопленням вуличними бандами. Зневага до зарозумілих лордів переходить у відразу, таким чином набагато більше честі виявляється у віддалених кварталах, ніж у розкішних маєтках. Гай Річі висміює безпорадність аристократів, постулюючи її як вияв слабкості.
Світ «Джентльменів» невпинно розчиняється, і режисер вловлює цей смуток. Тільки-от Гай Річі подає його вишукано, зі склянкою ідеально витриманого віскі під першокласну стрілянину погрозами. Він наче нагадує нам про існування мужності й сили, вогнепального гумору та пекучої харизми. Здається, що джентльмени нікуди не подінуться навіть у світі, що лицемірно і наполегливо опікується пригнобленими. Здається, що на авантюри таки будуть здатні (не)шляхетні чоловіки та нестямні жінки. Передаючи в цих бандитських перегонах роль жертви від одного героя до іншого, режисер грає з глядацьким співпереживанням, не даючи до останнього відірватися від перебігу кадрів. Навіть якщо деякі повороти сюжету здаються нереалістичними, а мужність героїв – перебільшеною, до самих титрів не зникає напруження. Що ж, здається, Гай Річі все ще може полонити глядацькі серця, а забуття гангстерського кіно відкладається на невизначений термін.
Автор: Діана Шестакова
