Александру Бассараб: легіонерський стиль

Войовнича та героїчна естетика – одна з найоригінальніших рис будь-якого руху «нового типу», для ідеології вона нерідко стає головним мобілізаційним та пропагандистським ресурсом. Кожен політичний рух «нового типу» мав своїх художників, скульпторів, режисерів, і їх внесок у формування образу окремих партій важко переоцінити. Чи можна уявити сьогодні націонал-соціалізм без генію Арно Брекера, Йозефа Торака, Лені Ріфеншталь? Якою була б Італія фашистської епохи без Квадратного Колізею та статуй на Форумі Муссоліні?
Те ж саме можна сказати і про Залізну Ґвардію. Форма, лозунги, гімни формували унікальний стиль легіонера. Цей стиль знайшов свого виразника і в образотворчому мистецтві, звали його Александру Бассараб (1907-1941). Бассараб – майстер ліногравюри та ксилографії, один із найоригінальніших румунських художників першої половини ХХ століття, що поєднував у своїй творчості авангардистські елементи та глибоку архаїку, і легіонер, що завжди стояв у перших рядах, загинув одним із перших на фронтах Другої світової.

Александру Бассараб народився в Бакеу (Західна Молдова), навчався в Академії мистецтв та на юридичному факультеті Бухарестського університету. Після закінчення Академії проходив курси в приватній школі живопису Константина Владеску, відомого імпресіоніста початку ХХ століття.
Учителі Бассараба – Йон Тудореску-Сіон, Константин Владеску – відносилися до «традиціоналістської школи», поєднували фольклорні елементи з сучасними тенденціями в живописі. Під їх наглядом унікальна стилістична манера робіт Бассараба сформувалася дуже рано (як і політичні погляди художника). Щоправда, концентруючись здебільшого на різьбі по дереву, Бассараб, за словами критика, «так ніколи й не опанував мистецтво кольору».
Уже в 1932 році, напередодні великих випробувань, він долучається до легіонерського руху. Бассараб організовує перший мистецький гурток Залізної Ґвардії, «Лукіан», названий на честь румунського художника ХІХ століття Штефана Лукіана. Перша виставка Бассараба проходить у підвалі «штаб-квартири» Залізної Ґвардії та резиденції Кодряну, в Зеленому домі. На декілька тижнів комору перетворили на приміщення для виставки, де картини легіонерських художників (Бассараб, Злотеску) продавалися по кілька тисяч лей. Весь підвал було завалено гобеленами, картинами, скульптурами легіонерів.

Восени 1937 року ім’я художника потрапляє у виборчі списки партії «Все для Батьківщини». Він перемагає та отримує мандат в жудеці Яломіца (центральна Румунія).
Але подальші трагічні події не дали йому спробувати себе в «реальній політиці»: в’язниця, вбивство Капітанула, політичні переслідування, переховування від поліції. Роботи Бассараба забороняються, навіть більше того, Кароль ІІ підписує декрет, згідно з яким всі роботи художника мають бути знищені.
До 1940 року, до встановлення націонал-легіонерського режиму Бассараб доживає в бігах та переховуванні. Воєнний переворот, в результаті якого до влади приходить дуумвірат Антонеску-Сіма, дає художнику змогу повернутися до творчості та політики.
1940 рік – рік тріумфу Александру Бассараба. Його робота «Архангел» висітиме на величезних полотнищах у день перепоховання Капітанула; за спинами Йона Антонеску та Хорії Сіми в день проголошення перемоги революції – портрет Кодряну в його виконанні.

Проходять перші виставки картин Александру Бассараба, навколо нього формується група молодих художників «Графіка», що займалася відродженням візантійських художніх традицій.

Апофеоз легіонерського мистецтва – виставка «Легіонерська праця» в залі Даллеса в Бухаресті. Бассараб виступає в якості головного куратора виставки, де будуть представлені всі художники та скульптори, що мали відношення до Залізної гвардії. На відкритті будуть присутні Хорія Сіма та міністр освіти Траян Брейляну.
Надзвичайно цікавою є концепція мистецтва Александру Бассараба: «... після створення нової людини Легіон повинен йти на створення нового пластичного мистецтва, яке може оформитися лише в екуменізмі (…) Основа легіонерської боротьби – новий дух, тому легіонерське мистецтво, яке є пластичною фіксацією цього духу, може розвиватися лише в Легіоні. Пластичне мистецтво в наших очах – робота християнського колективу, і для прояву пластичності необхідна органічна одиниця. Ми прагнемо не сприяти індивідуалізму, але створити новий румунський стиль мистецтва».
Наскільки високим був злет художника, настільки глибоким було і падіння. Після січневого повстання легіонерів у 1941 році він потрапляє в тюрму.

Залізна Ґвардія заборонена, розпочинаються переслідування, за своїм масштабом навіть більш жахливі, ніж при королівській диктатурі за кілька років до цього. Єдиний шанс уникнути холодних і сирих стін темниці – відправитися на фронт щойно розпочатої Другої світової війни. І Бассараб робить свій вибір: смерть краще, ніж неволя.
Режим Антонеску вигадує досить оригінальний спосіб позбутися легіонерської опозиції: всі вони відправляються на передову, де майже відразу гинуть. Така доля спіткала драматурга-легіонера Хайга Актеряна, багатьох активістів середньої ланки, про таку долю в найгірші часи задумувався Еліаде. Александру Бассараб загинув на східному фронті в перші дні війни, 8 липня 1941 року.
Матеріал підготував Сергій Заїковський.