Мюнхенський символіст, професор академії мистецтв Франц фон Штук відомий як своєю майстерністю, так і фантастичним вигаданим світом. Прекрасні за колористичними та композиційними рішеннями полотна, що несуть в собі не просто естетичну цінність, стають однією з головних ознак мюнхенського сецесіону.
Характерний для полотен Франца фон Штука еротизм неодноразово зазнавав критики. Занадто відверті образи мали не лише поціновувачів, але й незадоволених глядачів.
Франц фон Штук – яскравий представник мюнхенської сецесії, що є одним з найбільш відкритих та відвертих періодів у історії світового мистецтва. Штук був не лише невід’ємною частиною руху митців, але й одним з основоположників Мюнхенської сецесії, яка була створена на п’ять років раніше за Віденську.
Сецесіон, для якого характерні містично-еротичні сюжети, дав змогу Францу фон Штуку розкрити себе у найбільшій мірі. Його творчість – це синтез міфології та психологічних портретів. Він, як ніхто інший, зміг розкрити в своїх картинах значення такого жіночого образу як femme fatale, що був надзвичайно актуальним для цілої епохи митців.
Кінець 19 століття – час, коли церква дещо втрачає свою беззаперечну владу над народом, релігійність вже менше прослідковується у живописі. Тепер за поясненням витоків гріховності та спокуси беруться психоаналітики, які розглядають дані явища з наукової точки зору.
Франц фон Штук був сином звичайного мельника, проте ще з дитинства мав хист до малювання. Його шлях у сфері мистецтва розпочався з карикатур та ілюстрацій тижневика Fliegende Blatter, а до живопису Франц фон Штук звертається лише у 1889 році.
Одне з його перших полотен «Охоронець Раю», створене у 1889 році, експонується у Скляному палаці, на щорічній виставці. Тоді полотно приносить Францу фон Штуку золоту медаль та нагороду у 60 тисяч золотих марок.
Навчається в Мюнхенській Академії мистецтв, де вже у 1895 році він стає професором. На навчання вже до Франца фон Штука йдуть такі митці як Василь Кандинський та Пауль Клее, і не дивно, адже він належав до провідних митців Мюнхенської школи межі 19-20 століть.
З 1892 року разом з Вільгельмом Трюбнером засновує Мюнхенський сецесіон. Франц фон Штук створює афіші до виставок та ілюструє журнали Jugendstil і Pan. Перша виставка сецесіону зібрала понад 4000 відвідувачів, у ній приймали участь понад 297 художників, серед яких, звісно, був і Франц фон Штук.
Дворянський титул, що дозволив використати приставку фон до прізвища, Штук отримав у 1906 році, за громадянські заслуги до баварської корони.
Одним з його найвеличніших творінь є вілла фон Штука у Мюнхені. Збудована у 1898 році компанією Heilmann&Littmann за проєктом самого художника. Наразі вілла являє собою художній музей, яскравий приклад Югендштилю та неокласицизму.
За життя Франца фон Штука вілла була місцем зустрічі мюнхенської інтелігенції, зокрема, там збиралися прихильними модерністського гуртка фон Штука. Вілла є наче своєрідним автопортретом митця: ретельно підібрані меблі та декоративне оздоблення вілли суміщає у собі комфорт та естетичну цілісність. Меблі, які Франц фон Штук особисто розробляв для своєї вілли отримали нагороду на Міжнародній виставці у Парижі. У 1915 році до будівлі вілли була також прибудована майстерня художника.
Сімейне життя Франца фон Штука було доволі спокійним, він зображує дружину на численних портретах. На відміну від Едварда Мунка, що мав проблеми в особистому житті – які знаходили відображення згодом у його полотнах – femme fatale Франца фон Штука, вірогідніше, бере початок з робіт філософів та загальних настроїв покоління, аніж з особистого досвіду.
Творчість Франца фон Штука не має відношення до академізму. Його твори нерідко зустрічали критикою через відвертий еротизм. Значний вплив на Франц фон Штука мав митець Арнольд Беклін, він починає писати твори на фантазійні теми, алегорично-символічного змісту. Відношення до жіночого тіла та фатальної краси у Франца фон Штука особливо прослідковується в його пізній творчості.
Такі твори як «Саломея», «Гріх», «Сфінкс» та «Боротьба за жінку» яскраво відображають згубну жіночу силу, уособлюють у собі поняття femme fatale. Деякі мистецтвознавці вважають пристрасть фон Штука до зображення оголених тіл дещо істеричною, проте, саме такі мотиви переважають не лише у його творчості: це загальні настрої кінця століття, характерні для цілого покоління митців. Напущена містичність, еротизм та хтонічність приходять на зміну світлим та чистим жіночим образам
Художники все частіше звертаються за роз’ясненнями до праць Ніцше та Фрейда. Прагнення пояснити внутрішні процеси крізь призму наукових праць філософів змушує митців звертатися до більш відвертих образів: аполлонічне мистецтво витісняється діонісійським.
Особливе місце займає втілення гріха у роботах художників 19 століття, зокрема, крізь образ Єви, де неминуче поєднується образ фатальної жінки та гріха, як є її невіддільною частини.
На полотні Франца фон Штука «Гріх» зображено Єву – напівоголену, чиє тіло, на перший погляд прикриває чорна драперія. Проте, придивившись, стає зрозуміло, що навколо її тіла в’ється змій – той самий образ гріховності. У полотні Франца фон Штука Єва та змій є одним цілим.
Франц фон Штук майстерно володів не лише технікою живопису, але й графікою та скульптурою. Його скульптура Амазонка проявляє дещо інший, войовничий аспект жінки.
Скульптура «Амазонка» виконана спеціально для його вілли. Образ войовничої жінки з’явиться ще в ряду живописних та графічних полотен.
Франц фон Штук не обійшов стороною і образ Саломеї, що стала ототожненням жіночої фатальності, особливо для модерністів. Його Саломея – витончена, оголена та віддана своєму танцю, вона отримує істинне задоволення від процесу.
Образ Саломеї стає своєрідною візитівкою епохи декадансу та модерну. Для мистецтва Fin de siècle цей образ стає уособленням жіночої суті.
У епоху Відродження жінка була втіленням найвищої чистоти. Ідеальне створіння, чия краса спроможна зцілювати, надавати життя. В живописних сюжетах жінка займає місце або божественної істоти, або ж є образом істинної краси.
Проте, майже одночасно з чистою та прекрасною жінкою існує образ демонічної жінки, що все більше починає займати місце у культурі.
Художники і не тільки починають вбачати у жінці хтонічне та демонічне начало. Так, жіноча краса сприймалась не лише, як цілюща сила, але й вбивча і вкрай гріховна. Жіночі образи на полотнах стають еротичними, зникає невинність та чистота, характерна для мистецтва минулих епох.
Далі образ femme fatale почне з’являтися все частіше в літературі, кінематографі та, звісно, в образотворчому мистецтві. А хтонічні жінки Франца фон Штука слугуватимуть натхненням та витонченим зразком для наступників.
Автор: Анна Збаражська
