Цей день в традиції пам’ятних дат багатьох країн фігурує як день пам’яті або ж день перемир’я. 11 листопада 1918 року в лісистій місцевості, менш ніж в сотні кілометрів від Парижа було підписано Комп’єнське перемир’я, яке поклало край бойовим діям у Першій світовій війні. Позаду лишалися чотири роки війни, мільйони загиблих, падіння імперій, попереду – невідоме, яке готувало ще більше випробувань. Але поки, 11 листопада того року, ледве хтось не відчував полегшення, поки навіть переможені ще могли сподіватися на підписання справедливого миру.
Покоління цієї війни, яке лишило по собі слід як у політичній, так і загалом культурній площині, надзвичайно велике. Наразі ж сконцентруємось суто на літературі. Завдяки їй увічнились імена людей, які брали безпосередню участь у бойових діях, а згодом досить часто відрефлексовували свій досвід у роботах. Перше, що спадатиме на думку більшій частині людей, коли поруч згадується Перша світова і література – це безумовно принаймні один твір Ремарка, «На західному фронті без змін». Хтось же подумає про Ернста Юнґера. При тому, що існує безліч хороших творів, написаних письменниками інших національностей, здається, що першість тут за німцями. Однак, ми окинемо зором іншу, протиборчу сторону.
Балкани підірвали Європу, однак відомо, що найзапекліші бої відбувались на західному фронті, переважно на території Франції. Незліченна кількість французьких літераторів пройшла крізь горнило цієї війни. До них і звернімось.
Анрі Барбюс «Вогонь»
Навряд чи цей список могла відкривати інша книга. «Вогонь» не тільки найвідоміша книга самого Барбюса, але й вона найбільш знана з-поміж творів решти французьких авторів. Можна будь-що закидати Барбюсу через його бутність комуністом у післявоєнні часи, тим паче як мінімум остання сцена роману дуже виразно демонструє, що такий політичний ухил в його випадку був невипадковим. Однак, є кілька речей, які переважають все і схиляють до того, що роман в будь-якому випадку вартує уваги, і мова тут не про психологізм і натуралізм оповіді. По-перше, можна говорити про те, що Барбюс на основі власних спостережень вивів цілий людський тип – «трударів війни», це люди, які можуть клясти свою долю і до кінця не миритись із нею, які, втім, сумлінно виконують покладені на них обов’язки. По-друге, ця книга писана по гарячих слідах, світ вона побачила в 1916 році, і з її сторінок дуже гучно промовляє відчуття непевності і невідомості, адже ніхто тоді не міг уявити, яким саме буде кінець війни, і скільки вона триватиме.
Ролан Доржелес «Дерев’яні хрести»
«Дерев’яні хрести» Ролана Доржелеса загалом написані в барбюсівському ключі, автор, як і переважна більшість сучасників, відчуває, що ця війна є просто повстанням матерії, за яким не видно навіть самого ворога; і не може із цим змиритись, коли цілий полк у наступі гине під союзним вогнем або ж коли, виконуючи наказ до останнього, солдати чують, як під їхні позиції противник закладає міну, і не можуть нічого із цим вдіяти.
Гійом Аполлінер «Каліграми. Вірші миру та війни»
Гійом Аполлінер, цей першопроходець французького авангарду, людина довкола якої формувався такий визначний напрямок, як сюрреалізм, як і багато інших співгромадян у 1914 році відправився на фронт добровольцем. Він єдиний із нашого списку, хто не побачив завершення війни. Аполлінер помер 9 грудня 1918 року, не дотягнувши двох днів до проголошення перемир’я, та його життя війна забрала не безпосередньо: спочатку вона ослабила його тяжким пораненням, а тоді вже його добила епідемія іспанського грипу. У збірці «Каліграми» тема війни присутня наскрізно, автор виразно відчував, що після цієї війни вже не буде «по-старому», і це особливо помітно в одному із віршів збірки, фрагменти з якого приводимо нижче:
МАЛЕНЬКЕ АВТО
31 серпня 1914 року
Пізнього вечора я виїхав із Довіля
В маленькому авто Андре Рувера
Нас було троє я він і шофер
Ми сказали прощай цілій епосі
Над Європою вставали розлючені велетні
Орли покидали гнізда чекаючи сонця
Хижі риби виринали з безодень
Народи сходились аби пізнатись до кінця
Мерці здригалися із жаху в своїх похмурих домовинах
<…>
Відчув я у собі якісь нові істоти
Що світ новий будують і вправно ним керують
Якийсь купець багатий і дивно щедровитий
Небачені товари розіклав
А пастухи-гіганти німі отари гнали
Що йшли слова щипали і скубли як могли
Собаки ж гавкали на них усю дорогу
<…>
Коли ж другого дня опівдні
Через Фонтенбло
Ми в’їхали в Париж
Якраз оголошувано мобілізацію
Ми зрозуміли з товаришем
Що це мале авто нас привезло
В нову епоху
Хоч ми були вже зрілі люди
А чулись ніби щойно народились
(Переклад Миколи Лукаша)
П’єр Дріє ла Рошель «Комедія Шарлеруа» + «Жиль»
Обидва твори цього паризького декадента, що характерно й для решти позицій цього списку, автобіографічні, та вони різняться за формою. «Комедія Шарлеруа» – це збірка менша, ніж десяток невеликих за розміром оповідань, в яких письменник в характерному стилі критикує все: сучасну йому форму війни, яка ввижалася йому безликим винищенням, невміле командування, винне в тисячах жертв, однак в той самий час він не відчуває жодної спільності і жодного жалю до дезертирів та військових, які педалюючи власну виключність, ставлять себе вище за рядових солдатів.
«Жиль», напевно, можна назвати головним художнім твором автора. Перша світова в ньому присутня тільки як зачин. Головний герой роману, під маскою якого сховався й післявоєнний досвід та чаяння самого ла Рошеля, проходить тими дорогами, якими по життю ходив останній або ж якими хотів піти свого часу, якби не вагання.
Луї Фердінан Селін «Подорож на край ночі»
Цей роман однозначно не про саму війну, вже у першому своєму великому творі, який і приніс йому відомість, Селін не міг би обмежитись звичним викладом, тому війна і тут присутня виключно на початку твору, однак, в тій чи тій формі вона, її вплив, лишаються із героєм у подальшому.
Моріс Женевуа «Під Верденом»
Роман «Під Верденом» Моріса Женевуа, також учасника Великої війни, є складової тетралогії «Людина 14 року». Варто одразу наголосити, що події, пов’язані з Верденом у цьому творі, не мають стосунку до так званої «верденської м’ясорубки». Через поранення автор був демобілізований вже у 1915 році, тож в романі описано початковий етап війни.
Анрі де Монтерлан «Сон»
Роман, який називали правдивим свідченням про воєнний досвід французької молоді. В ньому Анрі де Монтерлан художньо переосмислив події, до яких йому довелось доторкнутись від 1916 року, часу, коли він відправився на фронт добровольцем.
Автор: Іван Калюга
