Ось і минув черговий місяць, а з ним і осінь, а ми все так само продовжуємо збирати для вас нові релізи, які можуть скрасити дедалі більш похмурі та холодні дні. Цього разу не будемо хизуватись значним жанровим різноманіттям, кістяк огляду, за деякими виключеннями, складає старий добрий блек метал. Однак який! Від звичного формату і географічного розташування до жіночого проекту, в здавалося б зовсім нежіночому жанрі, і до колективів з мусульманських країн.
Sólstafir – Endless Twilight of Codependent Love
Ісландія, ця зовсім невелика острівна країна, десь на задвірках європейських карт, приховує непомірно багато таємничого. Одним із такого і є Sólstafir. Якщо прибігати до стереотипів, за якими осінь є порою непоясненної туги, співзвучної наближенню природного циклу до свого заходу, то Sólstafir точно були би найбільш осіннім гуртом. Хоча і цим настрій, що панує на роботах музикантів, вичерпно не описати. Нам складно говорити про ліричне наповнення їхніх творів, адже мова всього матеріалу ісландська, однак сама музика нібито поєднує деякий сплін із переконаністю в його зворотності. В будь-якому разі, Sólstafir – це знак якості. Людям, яким бодай раз сподобалась музика гурту, зрозуміло, чого чекати від нових творів, і музиканти ще жодного разу, як здається, не зраджували очікувань і знову й знов відшукують нові ходи до тієї глибини, яку вони вже раніше відкрили.
Ieschure – Phantoms Of God
Не станемо казати, що такого зовсім не буває і це надто вже незвичний прецедент, але більш-менш відомих жінок, які працюють у жанрі блек метал, можна перерахувати на пальцях. Менше з тим, подекуди, коли матеріал дійсно того вартий, а не через сам факт того, що у керма проекту жінка, за такими проектами дійсно цікаво спостерігати. Ieschure – це one-man band (або ж one-woman band?) з Рівного, утворений у 2015 році. Гурт є продуктом творчості дівчини, яка називає себе Lilita Arndt. Все на альбомі, окрім запису ударних інструментів, справа її рук. «Phantoms Of God» являє собою короткий 12-хвилинний міні-альбом. Все на ньому в рамках стилю, мінімалістичного сирого блек металу, однак звучить це цікаво, прості мелодії легко засвоюються і три композиції, які розповідають нам про всілякі окультні темні речі, пролітають дуже швидко.
Autumn Nostalgie – Esse Est Percipi
На в рази легшому полюсі стилю розмістились словацькі пост-блекери з Autumn Nostalgie. Це саме той випадок, коли назва вже говорить сама за себе. Під таку музику поціновувачам жанру безперечно пасуватиме ще раз попрощатися з осінньою порою, що ще не встигла відійти далеко. «Esse Est Percipi» перша робота словацького колективу, і одразу повноформатний альбом. При прослуховуванні платівки, відчувається проведена над звучанням робота. Це не чергові Lantlos, Fen, Amesoeurs абощо, у випадку Autumn Nostalgie на передній план ще більше висунуті пост-рокові елементи.
Urfaust – Teufelsgeist
Чергові ритуальні співи від відомого нідерландського дуету. Повноформатні альбоми Urfaust ніколи не можна оминути стороною, адже розумієш, що на тебе чекає цільне ембіенте полотно з фірмовими нечленороздільними завиваннями вокалу. На цей раз музиканти пропонують відправитись у подорож стадіями сп’яніння, альбом відкривається ледь не ейфоричним станом, а далі вже, ніби по спіралі, спускається до марень, що загрожують повністю поглинути того, хто постав перед ними. Також із новим альбомом музиканти випробували себе у чудесах маркетингу: прихильники творчості, які завчасно оформили передзамовлення мали нагоду отримати разом із фізичним носієм ще й пляшку джину, за допомогою якого було б простіше перебувати на одній хвилі із музикантами і краще осягнути платівку.
Svrm – Життя
Не можемо відмовити собі в тому, щоб, навіть не дочекавшись самого релізу, не оповістити про новини від харківського проекту Svrm. «Життя» – це лише одна пісня з майбутнього альбому, який побачить світ у січні 2021 року. Це той самий, вже звичний, але від того ні на йоту не гірший Svrm, що й на попередніх платівках, в музиці якого вкотре малюється картина, в якій людину нещадно гнуть вітри життя посеред безкрайніх просторів непевності, і єдине в чому можна бути переконаним – це те, що очікує при кінці.
Severoth – Vsesvit
Ще один вагомий представник української сцени, на цей раз родом з Дніпра, також порадував слухачів, чиї очікування вже були розпечені до жару відео-кліпом на заголовну пісню платівки, «Вище неба», що вийшов у жовтні. Ціла година неповторної атмосфери і експресії очікує на слухача у «Vsesvit», все за що українську сцену блек металу цінують і люблять у світі, присутнє на цьому альбомі. Однак, аби ніхто не подумав, що ми приписуємо Severoth звання просто «одного з», наголосимо – «Vsesvit» надзвичайно хороша робота, що легко здатна заворожити на всю годину свого хронометражу.
SCHONWALD – ABSTRACTION
Провести слухача дорогами інтроспекції утопічних сподівань ХХІ століття обіцяють італійці з SCHONWALD. Цей пост-панк, колдвейв колектив вже має за своїми плечима досить потужний послужний список. Від 2009 року «ABSTRACTION» став вже сьомою роботою гурту. Звучання нового альбому, хоча й сповідує настрій попередніх, стало дещо темнішим. Причина цього, повідомляють музиканти, «в натхненні езотеричними гімнами, естетичними мантрами, відгомоном дикої людської природи».
Jesu – Terminus
Для багатьох цей проект Джастіна Бродріка, як і сам музикант, не потребує зайвого представлення. За довгі 17 років існування проект обріс незліченною кількістю прихильників і для багатьох є тією самою першої сходинкою, якою слухач підіймається до музики, в якій експериментально поєдналися елементи дум-, пост-металу, шугейзу, ембіенту і індастріала. Нова платівка, «Terminus», сповіщає більш виразне повернення тяжких елементів, порівняно з минулими роботами, в яких домінував шугейз.
Lavizan Jangal – تاریکی و مرگ
Умовно екзотичну частину нашого огляду, в якому ми згадаємо про нові роботи близькосхідних блек метал команд, доручимо відкрити іранському дуету Lavizan Jangal. Зазвичай, не часто можна почути, щоб із країн штибу Ірану загалом виходила музика, яку можна назвати універсальною. Тому люди, які відшуковують таких представників зазвичай керуються екзотичним інтересом. У випадку Lavizan Jangal частину аудиторії привабило те, що за деякими свідченнями, лірика гурту є антимусульманською. Така позиція одразу ж приваблює своєю принаймні потенційною небезпечністю. Адже повинно бути очевидним, що для тих представників жанру в Європі та світі, які роблять основний акцент на своїй антихристиянськості, ледве можуть загрожувати якісь санкції. Їхня позиція адекватно вписується в свободу самовираження, яку буцімто так ревно опікають країни, в яких переміг лібералізм, принаймні на словах і тоді, коли цією свободою не намагаються користуватись суперники. Інша справа з ісламом, тим паче в мусульманській країні.
Однак, справедливості заради варто відмітити, що, судячи з доступної інформації, учасники гурту наразі перебувають у Великій Британії, що дещо нівелює ту саму «екзотичність».
اكوان – Two Centuries ov Silence
Наступний колектив, чия назва латиницею читатиметься як Akvan, також іранський. І, дозволимо собі сказати, цікавіший за попередній. Насамперед музично. В той час як Lavizan Jangal грають звичайний блек метал, прослуховування якого навряд самостійно викличе асоціації з Близьким Сходом, в музиці Akvan орієнтальні мотиви дуже впізнавані, і прослуховування міні-альбому «Two Centuries ov Silence» можна порадити не тільки поціновувачам «екзотики», адже це дійсно цікавий самою своєю музикою матеріал. У ліриці платівки, наскільки ми можемо судити, переплелись іранська історія, перська міфологія та зороастризм.
Mulla – لماذا لا ترى ذلك
І третій, не менш, а може й більш контроверсійний представник близькосхідного блек металу, на цей раз з Іраку – Mulla. Хоча в їхньому випадку свідчення найбільш розмиті, не може бути певності навіть на рахунок країни, в якій базується гурт, окрім Іраку за таку країну розглядається ще й Франція. Вірогідність правильності останнього припущення ще більше підливає масла у вогонь, дехто навіть вважає, що музиканти може навіть не прості мігранти або ж біженці, а ніхто інші як прихильники або члени якоїсь з ісламістських сил, що воюють на Близькому Сході. Однак такий ореол таємничості довкола гурту та справжніх переконань його учасників наряду з продуктивністю колективу (2020-й рік став першим для гурту, і тільки за цей час вже було видано два повноформатні альбоми) та, скажемо відверто, далеко не гіршим виконанням, роблять свою справу і назва колективу зараз на вустах у великої частини світової аудиторії.
Srd – Ognja Prerok
Повертаємось до Європи, і на черзі у нас Словенія. Музиканти з Srd, любителі окультизму та всього, пов’язаного зі шляхом лівої руки, в листопаді видали свій другий за рахунком повноформатний альбом, на якому вміщено якісні і бадьорі блек/блек’н’рол композиції.
Doldrum – The Knocking
Це перша робота молодого проекту з США, на ній ви можете почути абсолютно нешаблонний блек метал. Якщо замислитись, можна згадати, що американці подекуди бувають дійсно вправними тоді, коли беруть блек метал за основу і відправляються із ним в експериментальне плавання, чого вартує лише Nachtmystium. «The Knocking» складається всього лише з двох пісень, однак вони вже натякають на те, що далі на нас чекатиме не менш цікавий матеріал. Тим паче один з музикантів гурту вже встиг «засвітитись» як учасник досить відомого dsbm колективу I’m in a Coffin.
Névoa – Towards Belief
А завершує наш огляд не менш цікавий і ще більш неочікуваний колектив з Португалії, Névoa. Ви вмикаєте цей альбом і чуєте нуарний джаз, щось у дусі The Kilimanjaro Darkjazz Ensemble або Bohren & der Club of Gore, тільки в ній ще більше саксофону і менше ембіенту. Однак, минає кілька хвилин, ви вже звикаєте до такої розміреності і з головою занурились у нуар, аж тут раптом вриваються дещо тяжчі моменти. Та це не все, згодом ще вступатиме скрипка і неодноразово все буде перериватися, аби лишити наодинці лише сам джаз із характерною перкусією. Незвичайний і дивовижний альбом.
Автор: Іван Калюга
