Робер Бразіяк народився 31 березня 1909 року в окситанському місті Перпіньян, у родині каталонського походження. Батько Робера був офіцером і служив у французькому Марокко, тож дитинство майбутній письменник провів у Рабаті. Там само, на землях Маґрибу, Бразіяк-старший і загинув.
У 1915 році мати Робера Бразіяка одружилася вдруге й разом із сином переїхала до міста Санс. Хлопчик почав навчатися в місцевому ліцеї, де його викладачем філософії буде Ґабріель Марсель (тоді ще малознаний «християнський сократик»). А вже у елітному Ліцеї Людовика Великого в Парижі колежанкою юного Бразіяка стане Сімона Вейль. В цьому ж навчальному закладі він познайомиться зі своїм ровесником Морісом Бардешем, який згодом стане шваґром Бразіяка, а після смерті письменника-фашиста — видавцем його літературної спадщини та ідейно-світоглядним послідовником.
Свою першу статтю Робер Бразіяк опублікував у місцевій пресі в 14 років. Під час навчання у Вищій нормальній школі в Парижі він розпочав регулярну співпрацю як літературний критик із Candide, Nouvelle Revue Française та L’Action française. Розголосу принесла публікація юного Бразіяка про кінець «повоєнної» епохи у французькій літературі. Книжковим дебютом письменника став есей про найбільш шанованого ним автора — Верґілія (Présence de Virgile), що побачив світ у 1931 році. Через рік, заприятелювавши зі знаменитим режисером (членом «Картелю Чотирьох») Жоржем Пітоєвим, Бразіяк дебютував у його театрі як драматург із трагедією про святу Жанну д’Арк. Одночасно він опублікував свій перший роман — Le Voleur d’étincelles (Злодій іскор).
Наступні книги письменника — еротичні та сентиментальні, продовжують відомий (особливо з іспанської літератури XVII століття) різновид крутійського роману. Натомість трагедії Бразіяка витримані у стилі Жана Расіна. Культ класичного ладу проявився також в есеї П’єр Корнель — біографії відомого драматурга.
Позиції публіциста у літературній критиці утвердили Портрети. Барес, Пруст, Морас, Колет, Жіроду, Моран, Кокто, Мальро та ін. 1935 року, а різнобічність зацікавлень Бразіяка продемонструвало, написане разом із Морісом Бардешем, одне з перших опрацювань історії кіномистецтва — «Історія кіно» 1935 року.
Події 6 лютого 1934 року дуже вразили та кардинально змінили молодого письменника, який до цього загалом був аполітично налаштованим. Бразіяк лише писав як літературний критик для L’Action française — легендарної газети французьких інтеґральних націоналістів, рупору однойменного руху. Саме після тих трагічних подій, митець і дослідник перетворився ще й на політика. Щорічно Бразіяк буде покладати букет фіалок на місці загибелі демонстрантів («беззбройних комбатантів [Великої війни], що скандували [6 лютого 1934 року]: “Геть злодіїв! Хай живе Франція!”»).
“Геть злодіїв! Хай живе Франція!”»
Письменник і літкритик із репутацією одразу налагодив зв’язки з «праворадикальним» тижневиком Je suis partout, а після того як газета перейшла з рук П’єра Ґакзота до значно радикальніших нонконформістів, Робер Бразіяк, як один із головних представників цього середовища, навесні 1937 року став новим головним редактором видання.
Як публіцист він боровся з урядами Народного фронту та комуністичними інтелектуалами, домагався делегалізації французької компартії, пропагував бельгійський рексизм та його провідника Леона Деґреля. Під час громадянської війни в Іспанії підтримував націоналістів, написав спільно з Анрі Масісом поему про захисників Алькасару («Кадети Алькасару»), а спільно з Морісом Бардешем — «Історію війни в Іспанії».
Бразіяк і його найближчі колеги-ровесники, П’єр Дрйо ля Рошель, Люсьєн Ребате та П’єр-Антуан Кусто, вже тоді рішуче самовизначилися саме як «фашисти». Повний ентузіазму щодо італійської «фашистської людини» (l’uomo fascista), письменник-фашист, проте, мав амбівалентні почуття щодо німецького нацизму. Попри наростаюче в ньому спершу «германофільство розуму», а пізніше й «германофільство серця», він займав пропольську позицію перед вибухом Другої світової: полемізував із статтею неосоціаліста Марселя Деа «Померти за Данціґ?» і вважав необґрунтованими німецькі вимоги до Польщі щодо повернення втрачених територій; у Je suis partout навіть з’явилася публікація, що схвалювала війну за Польщу.
Навесні 1941 року, після звільнення з табору для військовополонених у Неф-Брізаку, Бразіяк рішуче зайняв колабораціоністську позицію, повернувся до Парижа і знову взяв на себе керівництво редакцією газети Je suis partout, яка почала виходити вже під німецькою цензурою.
Як «ультрас» колабораціонізму, він атакував уряд Французької держави маршала Петена. На думку Бразіяка та його співробітників, необхідно було використати війну для побудови автентично французького фашизму та активніше брати участь у побудові «нової», тобто «антиплутократичної», «антимасонської» та антиліберальної Європи.
Письменник-фашист вірив, що лише нацистська Німеччина може, і найголовніше хоче, врятувати Європу (отже, й Францію) від большевизму та совєтизації. В переконанні про слушність такого вибору його утвердило виявлення катинського злочину: Робер Бразіяк був одним із небагатьох західноєвропейських письменників, які поїхали до Катині та написали про побачене там.
Однак, у липні 1943 року він несподівано залишив редакцію Je suis partout і до кінця окупації послідовно мовчав як публіцист; під час судового процесу Бразіяк визнав, що тоді він уже втратив віру в перемогу райху і у реальність дійсно загальноєвропейської «фашистської революції». Проте, Бразіяк зазначав, що помилки політичних діячів не перекреслили його симпатій до «універсального» ідеалу фашизму.
Після зайняття Парижа військами альянтів письменникові-фашисту довелося переховувався. Але коли заарештували його матір, то Бразіяк добровільно здався владі.
У тюрмі Френ в’язень-фашист писав листи, нотатки та вірші, а також завершив антологію давньогрецької поезії.
Судовий процес, майже двогодинний і без допуску свідків, відбувся 19 січня 1945 року. Ані лист із проханням про помилування, підписаний низкою видатних письменників й митців (серед яких були і учасники Руху опору, наприклад, Альбер Камю), ані особисте звернення Франсуа Моріака до генерала де Ґоля, не дали позитивного результату.
Робер Бразіяк був засуджений до розстрілу. Вирок було виконано 6 лютого 1945 року в форті де Монруж поблизу Парижа.
