Напередодні інавгурації Дональда Трампа, «неореакційний» блогер Кьортіс Ярвін, відомий під псевдонімом Менціус Молдбаг, поїхав до Вашингтона, округ Колумбія, на інавгураційний бал, організований консервативним видавництвом Passage Press. Зустріч, що відбулася в бальній залі готелю Watergate, була розроблена, щоб відсвяткувати сходження нової консервативної контреліти, яка прийшла до влади на хвилі переобрання Трампа, – і Ярвін, який, мабуть, зробив більше, ніж будь-хто, щоб сформувати мислення цієї новонародженої групи, був неформальним почесним гостем.
У певному сенсі саме Ярвін передвіщав Трампа більше, ніж будь-хто інший, у своїх працях визначаючи його «неокамералістську» політику, засновану на «камералістській» адміністративній моделі прусського монарха Фрідріха Великого. Так, ще у 2007 році, в рамках свого дрібного блогу, він запропонував антидемократичну концепцію «держави- корпорації», яку завдяки покровительству «кремнієвого» мільярдера Пітера Тіля, спромігся проштовхнути до команди Трампа. Допомогло те, що Тіль був одним з перших вагомих прихильників Дональда Трампа у 2016 році й познайомив Кьортіса з нинішнім американським віцепрезидентом Джей Д. Венсом, політичний підйом якого він також щедро фінансував. За ще одною немалою випадковістю Пітер Тіль також став співзасновником PayPal ні з ким іншим, як з Ілоном Маском, чим загарантував просування «неореакціонізму» не тільки в Білому домі, а й серед техногігантів Кремнієвої долини, швидкими кроками зробивши свого «придворного філософа» улюбленцем технократів, інвестиції яких посіли чільне місце у виборі майбутнього політичного вектора американськими консерваторами[1].
Здавалося б, така підтримка серед американських еліт не могла б з’явитися навколо чогось придуманого «в гаражі» заради забави, а якщо і могла б, то лише у зв’язку з його винятковістю. То яка ж суть ідей Кьортіса Ярвіна?
Ярвін є одним із засновників «неореакційного руху» (NRx), також іменованого в прихильницьких колах «Темним Просвітництвом». Важкий у своєму описі через широкий спектр переконань ферментуючих його воєдино на онлайн-форумах правого спрямування, цей рух у загальних штрихах включає:
• Акселераціонізм: віра в те, що капіталізм і технології необхідно значно пришвидшити та посилити, щоб дестабілізувати наявні системи, спричинити крах і, зрештою, створити радикальні соціальні перетворення.
• Техноутопізм («техно-корпоративний камералізм»): віра в те, що безконтрольні технології та корпоративний державний устрій можуть створити ідеальне суспільство.
• Монархізм/неомонархізм: віра в те, що абсолютна влада повинна належати єдиному суверену.
Кожен зі «штрихів» неореакціонізму вартує окремого розгляду. Перший пункт, являє собою найбільше смислове запозичення Ярвіна, неореакційна думка якого, з її акцентом на лібертаріанській економіці та правих урядових структурах є природним результатом акселераціонізму Ніка Ленда, спершу натхненника, а згодом й прихильника неореакційних ідей. Концепції якого, втім, є самостійною темою, висвітлення якої зайняло б надто багато часу[2].
Ідеї Ленда хоча й посіли ключове місце в становленні «Темного Просвітництва», втім не стали його відмінною рисою, завдяки якій неореакціонізм здобув би таку увагу, яку має сьогодні, натомість такою можна вважати другий пункт – неореакційний техноутопізм. Всупереч частому використанню епітета – «придворний філософ Пітера Тіля», Кьортіс Ярвін не та людина, яку можна назвати філософом у класичному визначенні цього терміну. Він перш за все інженер-програміст, професійною деформацією якого є техноцентризм[3], який і має ключовий вплив на специфіку Ярвінових ідей, те, завдяки чому вони здобули прихильність американського технологічного олігархату.
В рамках «техноутопізму» Ярвін понад десять років стверджував, що американська демократія – це невдалий експеримент, який має бути замінений монархією або автократичним правлінням у корпоративному стилі – «Державою-корпорацією», яка функціонує як бізнес, та має цілі, співставні з цілями бізнес-проєктів, а саме – продуктивність. Яка не має конституції, але має «правила компанії» та «акціонерів», яку слід розділити на міста-штати, якими керуватиме автократичний генеральний директор, який матиме абсолютну «диктаторську» владу[4].
В якій державець це не взірець моралі, а гендляр, для якого всі міжнародні угоди діляться на «вигідні» та «збиткові».
Такий концепт «техно-корпоративного камералізму» був особливо тепло прийнятий у Кремнієвій долині, де оптимістичний наратив fin de siècle про «перевинахід суспільства» за допомогою технологічних інновацій отруїв не одну жменю процесорів. Здобувши послідовників в уявленні яких, керівники технологічних компаній є зразком того, як потрібно керувати всіма суспільствами[5].
Підкріплює це все Молдбаг вкрай слабкою аргументацією, розмиваючи різницю між «приватними» корпораціями та «урядами», запевняючи власних читачів у тому, що Епл та Майкрософт де-факто вже є «державами в державі»[6]. Забуваючи про те що «директор-диктатор» у таких компаніях аж ніяк не даність, а скоріш виняток із правила. Адже у більшості випадків генеральний директор наймається радою правління або ж акціонерами та може бути ними звільнений. Не кажучи вже про те що «сотні чи навіть тисячі міні-країн», кожна з яких буде мати власне правління, спростять негативний зовнішній вплив тих держав, яким такий «стартап» буде не до вподоби (див. незалежні міста-держави Стародавньої Греції). До прикладу, якщо за «поле експерименту» брати Америку, зовнішніх гравців яким таке розпорошення було б на руку важко й порахувати.
Таким чином, осердям «техноутопізму» Ярвіна є його виступ за повний саботаж сучасних західних ліберальних демократій і запрошення потенційних олігархів для заповнення політичного вакууму, що утвориться. Упованню на олігархат, яке більш є схожим на пережитки підліткового максималізму Кьортіса та ідей Айн Ренд, висвітлених нею в одній горезвісній книзі.
Монархізм, як остання складова неореакційного руху, взагалі не є близькою Ярвіну ні по духу, ні по освіченості в її функціонуванні. І якщо на доказ першого в нас є лише його слова щодо «старомодності» монархізму на американському ґрунті без техно-лібертаріанства, то на рахунок другого «аргументів» в американського програміста, що іменує себе істориком-любителем, є задосить[7].
У баченні Ярвіна божественне право королів замінюється капіталістичною структурою сучасної корпорації[8]. Не звернення до середньовічних традицій, як те він бажав би представити своїм прихильникам, а антиутопічний кошмар. Монархія для Ярвіна, це технологічний стартап у Кремнієвій долині, Ярвінові монархи це техно-магнати, які керують крихітними корпоративними королівствами, які намагаються продати підданим власні NFT та memcoin-и, де їх спадкоємця звати не Ілон II, а X Æ A-12 або ж Tau Techno Mechanicus.
Традиціоналістський фасад ідей Ярвіна не витримує жодної критики. Й справді, в питаннях пов’язаних з традиційними цінностями Кьортіс вимушений вдаватися до розумової гімнастики, адже ті, попри знайомство самого ідеолога з реакційними письменниками по типу Філмера або ж де Местра, є йому чужими, не кажучи про їх шкідливість для майбутнього його ж покровителя – Пітера Тіля, відкритого гея, що перебуває в шлюбі з іншим чоловіком. Виходячи з цього, Ярвіновий формалізм ставить проблему морального розпаду в цивілізованому світі на другорядні щаблі, а інколи, як в аргументації функціонування держав-корпорацій, взагалі нехтує ними на догоду «продуктивності». Так, пишучи під псевдонімом на початку своєї кар’єри, Ярвін описав спроби придумати «гуманну альтернативу геноциду», щоб покінчити з «нижчим класом» «непродуктивних членів суспільства». «Гуманний геноцид» на думку Ярвіна це «віртуалізувати їх» у «постійному одиночному ув’язненні» за допомогою «інтерфейсу віртуальної реальності», щоб «відчути насичене життя в повністю уявному світі»[9].
Найбільшим недоліком даних неореакційних ідей, є не їх «антидемократичність» та «ультраправість», на які постійно нарікає американська ліберальна публіка, а те як вдало Ярвіну вдалося їх заховати серед американського правого дискурсу, змусити вірити в їх приналежність до нього. Адже ідеологічна основа Кьортіса Ярвіна та всього неореакційного руху являє собою недбалий мікс псевдофеодальної ностальгії, техноутопізму та лібертаріанського авторитаризму, який можна віднести до правої традиції лише будучи по той бік барикад. Суть якого тріщить по всіх швах, які його творець впродовж більш ніж десяти років латає популізмом та зловживанням інтелектуальною міопією американських еліт. Що ж до «винятковості» ідей Ярвіна, про яку згадувалося на початку цього тексту, то розцінювати їх винятковими можна виключно в словосполученні «винятково нежиттєздатні».
Автор: «Модест»
Джерела:
[1] Ian Ward. Curtis Yarvin’s Ideas Were Fringe. Now They’re Coursing Through Trump’s Washington. Politico: 30 Jan., 2025. URL: https://www.politico.com/news/magazine/2025/01/30/curtis-yarvins-ideas-00201552
[2] Edmund Berger. Compensation and Escape. 3 Apr., 2018
URL: https://disubunit22.wordpress.com/2018/04/03/compensation-and-escape/
[3] Як і для його друзів, послідовників та покровителів в обличчі американських техно-гігантів, до яких безпосередньо належать венчурний капіталіст Марк Андрессен і криптовалютний магнат Брайан Армстронг (генеральний директор Coinbase). Ці технологічні бізнесмени посилюють або фінансують проєкти, що відповідають баченню Ярвіна (Андрессен, наприклад, інвестує в технологічні та медіа підприємства, які обходять мейнстрімні обмеження, а Армстронг витрачає мільйони на лобіювання законопроєктів супроти держнагляду).
[4] Mencius Moldbug Patchwork: A Political System for the 21st Century Chapter 2: Profit Strategies for Our New Corporate Overlords. 20 Nov., 2008. URL:https://www.unqualified-reservations.org/2008/11/patchwork-2-profit-strategies-for-our/
[5] James Pogue. Inside the New Right, Where Peter Thiel Is Placing His Biggest Bets. Vanityfair: 20 Apr.,, 2022
URL:https://www.vanityfair.com/news/2022/04/inside-the-new-right-where-peter-thiel-is-placing-his-biggest-bets?srsltid=AfmBOooUbMHiZgSAI1RTOHD5zywQ_5aNzaZ30f7wC-tmlWw2n1koDQmF#:~:text=with%20Thiel,talked%20about%20the%20%E2%80%9Cpaper%20belt%2C%E2%80%9D
[6] Mencius Moldbug Patchwork: A Political System for the 21st Century Chapter 2: Profit Strategies for Our New Corporate Overlords. 20 Nov., 2008.
[7] Там само.
[8] David Marchese The Interview Curtis Yarvin Says Democracy Is Done. Powerful Conservatives Are Listening. The New York Times: 18 Jan., 2025
URL:https://www.nytimes.com/2025/01/18/magazine/curtis-yarvin-interview.html
[9] Mencius Moldbug Patchwork: A Political System for the 21st Century Chapter 2: Profit Strategies for Our New Corporate Overlords. 20 Nov., 2008.
