Народження держави-еталону: реформи Октавіана Августа

Слава Римської імперії багатогранна. Її республіканська громадянська культура мала за особливість сакралізацію імперіуму, як права гідного. З цього поєднання народилася державна система, що на тисячоліття стала прикладом для наслідування. Інтереси Риму захищала потужна армія, однак сила останньої засновувалася на тих самих принципах, що і сила її культури: організація, класифікація, героїчний пафос нащадків Енея. 

Спектр об’єктів державної політики періода Октавіана Августа символізує жагу римської культури до всеприсутності. Підкоривши хвилю, породжену Юлієм Цезарем, перший імператор Риму продемонстрував можливості культурного пориву, що самодисциплінується потугою закону. За правління першого імператора Рим переродився в Цивілізацію і встановив зразки для організації життєвого простору народів, що бажають процвітання.

Текст доповнено цитатами Октавіана Августа з Res Gestae Divi Augusti («Діяння божественного Августа»).

ПРАВО — КАЗНА — ВІЙСЬКО

Огляд системних державних реформ Октавіана почнемо з фундаменту, на якому вони засновувалися — реформах правових та економічних. Не цим в першу чергу себе прославляє культура, однак то є ґрунт, з якого проростають її плоди. Ми свідомо оминемо тему принципату: про структурні політичні трансформації під владою Августа та пов’язаний з ними процес централізації влади сказано достатньо. У центрі нашої уваги — нова соціальна нормативність, яку своєю владою він захищав та поширював, посилаючись на традиції предків.

Римська оніксова камея, що зображує апофеоз імператора Августа, І ст. н.е.

Отримавши контроль над законодавчими та виконавчими процесами, Октавіан взявся за активну правову та адміністративну модернізацію. Провінції були розділені сенатські та імператорські: першими керували представники сенату, а другими — легати Августа. Утворилися і відповідно розділені казначейства: aerarium та fiscus, де надходження в останні збиралися напряму. Таким чином було суттєво обмежено вплив приватних збирачів податків — публіканів, котрі часто діяли поза домінуючою державною соціально-економічною стратегією або навіть їй всупереч, і посади яких купувалися через відкриті аукціони. 

Також регулярно проводилися цензи для уточнення економічного стану господарств: земельний та подушний податок залежав від продуктивності, кількості мешканців та місцевої економічної активності.

Римські монети з зображенням Октавіана

В підсумку запроваджений Августом принцип фіксованого оподаткування, доповнений проведенням регулярних цензів, знизив рівень напруги серед селян та мешканців провінцій. Він був доповнений стандартизованою біметалевою монетарною системою з золотим ауреусом та срібним денарієм, а видобуток золота та срібла напряму контролювався державою. Бронзові ж монети, право на чеканку котрих було залишено сенату в якості своєрідного репутаційного компромісу, використовувалися виключно на території Італії. В сумі це дозволило суттєво обмежити поширення фальсифікації.

«Загалом грошей, які надано у скарбницю чи римським плебеям, чи демобілізованим воїнам: денаріїв шістсот мільйонів»

Чітке розподілення зон відповідальності, формування нових механізмів підзвітності, спільно з посиленням покарань за корупцію та зловживання, дозволили підвищити ефективність контролю за діяльністю губернаторів та магістратів. Окремо цьому сприяла кодифікація існуючих законів:

Утворена класифікація, спільно з контролюючою роллю преторіанської гвардії, знизила вплив політичного чиннику у прийнятті судових рішень. Олігархія була суттєво обмежена в своїх можливостях тиску на суддів. У свою чергу, підвищення ефективності роботи судів вимагало і уніфікації існуючого законодавства: його кодифікація супроводжувалася очищенням від протиріч, породжених конфліктами центру з місцевими звичаєвими нормами. Активно застосовувалася політика соціальної інтеграції та опора на  меритократичні принципи при підборі місцевих кадрів: було спрощено процедуру надання римського громадянства за військову службу та активну соціальну діяльність.

Преторіанська гвардія на рельєфі римської тріумфальної арки

Підтримка військових стала важливим напрямом законодавчих реформ Августа. Після введення регулярної армії ця сфера потребувала нового рівня регламентації. Зменшилася кількість особового складу, але підвищився його професіоналізм. Зріс розмір регулярної платні та бонусів за військові досягення; передача ветеранам грошових компенсацій та земельних наділів були закріплені законом; фінансуванням пенсійних виплат ветеранам займався спеціальний військовий фонд (aerarium militare); легіонери звільнялися від частини податків та були захищені особливим правовим статусом; сім’ї військових отримували гарантії підтримки від держави. 

«Тисяч римських громадян, які були приведені мені до присяги, було майже п’ятсот. З них я вивів у колонії або залишив у їхніх муніципіях, коли вони відслужили, тисяч значно більше трьохсот, і всіх їх наділив землями чи грошима нагородив за військову службу» 

Вводилися помічні війська (auxilia), а також були закріплені покращені стандарти організації таборів та ланцюгів постачання, що робило службу комфортнішою для середнього солдата. Зростаючий рівень лояльності до керівництва позитивно впливав на дисципліну у війську. Підтримка військових, зокрема, була виражена розвитком римської медицини: медичний персонал став частиною регулярної армії. Активно розвивалася хірургія та травматологія, досліджувалися нові способи перев’язки ран та зупинки кровотечі. 

ІНФРАСТРУКТУРА ТА АРХІТЕКТУРА

Для підвищення мобільності римської армії, інтенсивності торгівлі, транспортування ресурсів та зміцнення зв’язку між столичним регіоном та провінціями, Август займався будівництвом та реконструкцією доріг, створенням магістралей, серед яких в першу чергу виділяється оновлена Аппієва дорога та Віа Фламінія, а також Аврелієва дорога. Всього за його правління було збудовано чи реконструйовано близько 80 000 км доріг. Дороги будувалися максимально прямими, з уникненням зайвих вигинів, у кілька шарів з гравію, піску та каменю. Їх якість доведена тим фактом, що частина доріг, побудованих Августом, використовується до наших днів.

Аппієва дорога у фантасмагоричній інтерпретації Джованні Піранезі (1756) (вище) та її схема на Апеннінського півострові (нижче)

Було ініційовано спеціальну державну комісію, що складалася з так званих кураторів доріг (curatores viarum) та  контролювала стан транспортної інфраструктури. На римських дорогах встановлювалися мильові камені, на яких зображувалися звичні для сучасної людини, але новаторські у той час таблиці з відстанню до найближчих міст. Головним серед них виступав Золотий Мільовий Камінь (Milliarium Aureum), що розташовувався в самому центрі Риму і від якого розраховувалася відстань до усіх інших мільових каменів, розташованих на землях імперії.

Оновлена система інфраструктури доповнювалася розвитком системи водопостачання: будувалися акведуки на кшталт Аква Марція та Аква Юлія, а також модернізувалися старі акведуки, що в сумі підвищило побутовий рівень життя населення. З метою розвитку торгівлі та матеріального постачання інвестиції направлялися на будівництво портів, укріплення причалів та створення хорів: спеціальних складів для зберігання продовольчих запасів. 

Б. Овербеке. «Золотий мильовий камінь, Римський форум» (1709)

З метою запобігання голоду та можливості регуляції цін збільшувалася кількість гранаріїв (сховищ зерна). Все це доповнювалося розбудовою агор (торгових площ) та нових форумів для забезпечення умов продуктивного соціально-економічного життя населення. Окрема увага приділялася будівництву мостів для поєднання створених ліній доріг. Мости у провінціях носили ім’я імператора — Pontifex Augustus. [Латинське слово pontifex в одній з домінуючих інтерпретацій тлумачиться приблизно як «той, хто наводить мости» — прим. автора].

Для підвищення довговічності архітектури в будівництві активно використовувся мармур. Він демонстрував реальну матеріальну потугу та стійкість Риму перед випробуваннями часом: наприклад, Пантеон, оновлений під особистим наглядом славетного полководця та друга Октавіана Марка Агріппи, зберігся донині. *Марк Агріппа був керівником основних проектів з будівництва вже згаданої системи акведуків у імперії. Стилістичні тенденції архітектури, яка будувалася за часів Октавіана, поєднували коринфські та композитні ордери, а на храмах та арках часто розміщувалися рельєфи, де зображувалися складні алегоричні сюжети, переважно на тему діяльності римських богів. 

Пантеон у малюнках Джованні Паніні (1734) та Якоба Альта (1836).

Невідомо, скільки точно архітектурних об’єктів зведено та відновлено за правління Августа, однак це число, без заперечень, перевищує сотню. Лише храмів він збудував близько 82. Серед найбільш відомих споруд виділяються:

РЕЛІГІЯ

Активне будівництво релігійних об’єктів вкладалося в загальну стратегію Августа у відновленні символічного авторитету релігійної складової після періоду громадянських воєн. Він вважав культи богів основою римської ідентичності. Отримавши титул Верховного Понтифіка та тим самим об’єднавши світську та сакральну владу, Октавіан поставив собі за мету відновити римські релігійні традиції, закріпиши їх на законодавчому рівні. 

Август зачиняє двері храму двуликого Януса. (Г. де Лересс. Кінець XVII) ст. Закриття храму Янусу мало важливе символічне значення: його двері залишалися відкритими під час війни і закривалися тільки в періоди повного миру

Ставши верховною релігійною особою, Август посилив престиж та державне фінансування релігійних колегій як додаткового інституту, на який він міг спиратися у своїй реформаторській діяльності. У церемоніях державних свят зросла роль фламінів (жерців, присвячених окремим богам) та весталок — хранительниць священного вогню Риму. Була відновлена колегія авральских братів, котрі відповідали за обряди свят врожаю та родючості. Також щонайменше символічний вплив було повернуто жерцям-віщунам  авгурам та арспіцам: без освячення першими не проходила жодна велика воєнна чи будівельна кампанія.

«Серед тих, хто під моїми прапорами тоді воював, було сенаторів 700, серед них тих, хто або раніше або пізніше були зроблені консулами до того дня, коли це написано, 83, жерців майже 170»

Щоб зміцнити зв’язок релігійного інституту з державою Август включав до складу вищевказаних жрецьких колегій лояльних представників римської еліти: членів аристократичних сімей (в першу чергу Юліїв та Клавдіїв), впливових політиків та сенаторів. Наприклад, до складу колегії понтифіків було включено Марка Агріппу. Релігійна служба стала важливим етапом для побудови кар’єри амбітного римського політика. Разом все це додавало репутаційного тиску на вельмож, вказуючи на їхні обов’язки перед римським народом та державою як такі, що виходять за рамки виключно формалізованої (світської) підзвітності. 

Активно відновлювалися традиційні культи, наприклад, Юпітера та Марса. Для підвищення рівня урочистості та суспільної уваги до важливих обрядів, було реорганізовано римський календар, де чітко фіксувалися дати проведення традиційних релігійних свят. Особливе значення мали:

МОРАЛЬ

Окрім підсилення легітимності імператора, релігійні інститути мали стати джерелом «відновленої моралі» для громадян Риму та жителів його провінцій. Загалом реформи Августа у сфері моралі хоча й отримують менше уваги від професійних істориків у порівнянні з правовим та інфраструктурним напрямом його діяльності, тим не менш є вкрай показовими для політики першого імператора. Він ставив собі за мету зміцнити ціннісні підвалини стореного ним нового типу держави, вбачаючи в них основу її стійкості.

Наскільки це йому вдалося (в першу чергу стосовно римської аристократії, яка найбільш критично ставилася до втручання держави у приватну сферу) та наскільки сам Октавіан відповідав встановленим нормам – це питання окреме. Головним для центрального фокусу нашої оповіді є сам факт проголошення нових моральних стандартів, закріплених не на звичаєвому, а на законодавчому рівні. Інноваційність підходу Октавіана полягала в тому, що апеляція до «традиційної моралі» та релігійної спадщини Республіки слугувала не реставраційним, а модернізаційним цілям — вона стала інструментом формування нової соціальної ієрархії, заснованої на підпорядкуванні моральному порядку, встановленому державою.

Земля-Мати між духами повітря і води, рельєф з Ara Pacis у Римі

Особливу увагу Август приділяв темі сімейних цінностей, заохоченню довготривалих шлюбів та дітонародження, оскільки реалізація відповідної стратегії у соціальній політиці мала спонукати до укріплення суспільної дисципліни та зростання економічного розвитку на довгій дистанції завдяки підвищенню кількості населення. Згідно «Закону Юлія про шлюбні стани«» (Lex Iulia de Maritandis Ordinibus), сім’ї з трьома або більше дітей отримували додаткову фінансову підтримку, а чоловіки старші 38 років, які не мали дружини, повинні були сплачувати додатковий податок. З фіксацією його конкретних положень відповідне законодавсто стало ще більш жорстким: чоловіки від 25 до 60 та жінки від 20 до 50 років були забов’язані перебувати у шлюбі, інакше вони підлягали вищевказаним стягненням та обмеженням.

«Холостяки» також не могли успадковувати майно і відвідувати публічні ігри. І навпаки, чоловіки, які мали 3-х і більше дітей, отримували спеціальний статус, що спрощував доступ до державної служби. Пізніше цей закон був доповнений «Законом Папія і Поппея» (Lex Papia Poppaea), відповідно до якого багатодітні батьки отримували додаткові пільги у судових та спадкових питаннях, а також дозволялися шлюби між вільними громадянами Риму та вільновідпущенниками з метою стимулюванння зростання рівня населення у провінціях.

Новими законами, введеними з моєї ініціативи, багато прикладів стародавніх, забутих вже нашим століттям, я повернув, і сам багатьох справ приклади, гідні наслідування, нащадкам передав.

Копія Res Gestae Divi Augusti

Найбільш яскравим прикладом державного політики Октавіана у сімейній сфері став напрям правового регулювання розлучень та шлюбної вірності. Август вбачав шлюби «за розрахунком» однією з головних причин недостатнього рівня народжуваності. Не можна сказати, що введені ним реформи вирішили цю проблему, оскільки фіктивні шлюби, видозмінившись, прогнозовано продовжували існувати. Тим не менш, завдяки новим законам, маніпуляції у цій сфері стали набагато більш складною справою.

Головним же ворогом нового морального ладу у сімейні сфері, декларованого державою, став феномен перелюбу. Як відомо, Август не проявив милосердя і до власної доньки Юлії, яка за перелюб була вислана на острів Пандатерія. Ця проблематика регулювалася в рамках спеціального закону — «Закон Юлія про боротьбу з перелюбом» (Lex Iulia de Adulteriis Coercendis). Відповідно до нього, перелюб ставав державним злочином і тепер притягнути до відповідальності винного могли й без наявності позову дружини чи чоловіка. За вчинення такого порушення громадяни могли бути вигнані з Риму, з конфіскацією частини майна, а чоловік, який звинуватив жінку у перелюбі, про який знав, міг сам зазнати покарання. Водночас, чоловік, який вбив дружину за зраду, отримував суттєве пом’якшення по відношенню до себе під час розгляду відповідної судової справи. 

Римське весілля, з колекції сімейства Альдобрандіні (датується I ст. до н.е. – I ст. н.е.)

Варто зазначити, що все це не стосувалося статевих контактів з рабами, вільновідпущениками, зареєстрованими повіями та наложницями з нижчого стану, що стає зрозумілими, зокрема, враховуючи вільну сексуальну поведінку богів римського пантеону. Загалом стратифікація грала важливу роль у політиці Октавіана і він стимулював шлюби саме між представниками одного соціального класу. Виразним прявом цього слугує «Закон, що регулює розсадку місць в в театр» (Lex Iulia Theatralis). Згідно з ним місця в перших рядах театрів та амфітеатрів було зарезервовано за сенаторами, далі за вершниками (у становому значенні слова), а наступні розподілені між солдатами, юнаками та іншими соціальними категоріями. 

МИСТЕЦТВА ТА НАУКА

На сценах театрів дедалі частіше ставили твори, що прославляли Pietas (перекладемо його як «благочестя») — слово, що об’єднувало чесноти римлян в одному понятті. Використання літературної та мистецької сфер стали важливим напрямом ідеологічної пропаганди Октавіана. Його близький друг Гай Меценат взяв на себе роль свого роду міністра культури новоствореної імперії та покровителя римьских митців у різних жанрах. Він проводив мистецькі салони та влаштовував різноманітні публічні заходи, де збиралися художники, скульптори, філософи, вчені та інші культурні діячі тогочасного Риму. 

Капітолій і Помпеїв театр — ці й інші підприємства, які вимагали величезних витрат, — я перебудував без напису з моїм ім’ям.

Під час правління Августа отримали славу перші знамениті римські поети «Золотого століття», яке хронологічно практично повністю припадає на час правління імператора. У «Енеїді» Вергілій описав велич історичної місії Риму. Лірика та оди Горація, який отримав від Мецената землю та фінансову підтримку, прославляли римські моральні устої, ідеали простоти та відданості державі. Овідій, поєднуючи міфологічні теми з яскравим авторським стилем, закладав тренди для молодих поетів. 

«Меценат представляє імператору Августу вільні мистецтва» (Дж. Баттіста Тьємполо, 1743)

Водночас показовим є той факт, що пізніше Овідій був відправлений у вигнання, вірогідно, через свій твір «Мистецтво кохання», в дискурсі якого домінувала гарно завуальована сатира на тогочасні моральні устої Риму. Великі таланти отримували підтримку, однак для вільного пориву їх генія встановлювалися обмеження: у своїх творах вони не мали занадто підривати авторитет офіційної влади та культурної політики, що нею впроваджувалася. 

У період правління Августа була завершена «Географія» Страбона — 17-томна енциклопедія, одне з головних галузевих джерел античності. Безумовно, інтенсивний інфрастуктурний та економічний розвиток Риму був би неможливий без підтримки роботи вчених та створення належних умов для їх наукової творчості, що дотично впливало і на позитивні зрушення у культурній сфері. В цей період вийшла «Історія Риму від заснування міста» Тіта Лівія, яка заклала основи західної історіографії, працювали впливові філософи, історики, астрономи та енциклопедисти: Гай Юлій Гігін, Діонісій Галікарнасський, Варрон, Гай Азіній Полліон, Манілій та Філемон. 

Вергілій з музами (мозаїка I-III ст.)

Загалом гуманітаристика октавіанівського часу дала початок становленню методологічної бази, яка брала свої витоки з грецької філософії та стала фундаментом гуманітарних наук європейської цивілізації. Серед тих, чиї імена дійшли до наших часів, виділяється, наприклад, автор присвяченого Августу трактату «Десять книг про архітектуру» Ветрувій, який заклав основи римської архітектурної школи на покоління вперед. На його роботи, майже через століття, орієнтувався інший відомий архітектор Аполлодор Дамаський. Маємо також згадати архітектора публічних будівель, монументів і головного проектувальника римських мостів Гая Юлія Лакера, а також Луція Корнелія Бальба Молодшого — автора найбільшого театру Риму.

PAX ROMANA

Внутрішній мир. Суспільна та економічна стабільність. Авторитет закону та соціальних інститутів. Вірне державі військо. Культура, що в надрозвитку виливається далеко за ареал свого народження, поширюючись набагато швидше можливостей військового чобота. Міста, забезпечені найбільш сучасною інфраструктурою. Потужні фонди для підтримки мистецтва, поезії, науки. Може здатися, що ця розповідь є тенденційною одою заслугам першого імператора Риму. Однак насправді її центральна тема виходить за межі постаті Октавіана Августа чи компліментарного наративу про переваги авторитарного методу управління, окремі прояви якого можуть не сподобатися сучасному читачу.

Адже очевидно, що концентрація влади в руках нехай і одного з найталановитіших керівників в історії не була головним секретом успіху Риму: і до Октавіана історія бачила великих адміністраторів на чолі держав, багато серед яких приміряли роль тиранів. Все це питання форми. Коли ж мова йде про встановлення порядку, який на тисячоліття вперед визначив цивілізаційні стандарти та вектори ефективної розбудови держави, не можна обмежитися описом персоналій чи певного характеру механізмів прийняття рішень, які в наявному інструментарії завжди обмежені своєю епохою. Має бути щось більше. Певні принципи, як джерело філософської максими Pax Romana.

Мавзолей Августа на фоні Вівтаря Миру та сонячного годиннику

Такими принципами вбачаємо Гармонію та Системність. Лад, в котрому жива енергія культури знаходить практичну реалізацію у законі, захищеному суспільним авторитетом законодаців. В цій гармонії проявляється баланс між символічною місією держави та гарантією прав громадян, що її складають. Панує атмосфера миру, захищеного вмотивованим воїном, де в спокої працюють ті, хто миру для того потребує. Домінує меритократична етика, що надає необхідний простір для змагань пасіонаріїв. Возвеличене сакральне знаходить реальний вираз у житті: через творчість натхненних епохою геніїв, через славу держави серед народів. 

В підсумку така держава сама є Принципом, для якого у суспільному житті не існує «другорядного»: він всеприсутній і тому універсалізуючий. Плід його — спадщина, що стає світовою.

Автор: Лад Буряний