And she forgot the stars, the moon, and sun,
And she forgot the blue above the trees,
And she forgot the dells where waters run,
And she forgot the chilly autumn breeze;
She had no knowledge when the day was done,
And the new morn she saw not: but in peace
Hung over her sweet Basil evermore,
And moisten’d it with tears unto the core.
John Keats
Isabella, or the Pot of Basil
Трагічні історії кохання бентежать мистецтво не одне тисячоліття. Зазвичай кохання спонукає нас на вкрай безрозсудливі речі, заволодіває нашим розумом та вбиває розлукою. Відомі романтичні сюжети неодноразово з’являлися на полотнах видатних митців, ображаючи їх з різних ракурсів та точок сприйняття, митці вдавалися до різних тонкостей. Проте найбільш цікавими з художньої точки зору завжди є історії з великою долею символізму у сюжеті. Такі елементи здатні повніше розкрити сюжет, окрім того, значно посилюють цікавість.
Однією з таких символічних історій є сюжет, що описує Боккаччо у «Декамероні» у новелі про горщик з базиліком. Історія кохання розповідає про Ізабеллу, представницю сім’ї купців, що мала необережність закохатися в Лоренцо, робітника її братів. Через свою необережність Лоренцо поплатився життям: однієї ночі брат Ізабелли помітив, як сестра виходить з кімнати Лоренцо, тож брати вирішили вбити його, аби захистити честь сім’ї, що могла бути заплямована. На жаль, вбивши Лоренцо, вони не змогли вбити кохання Ізабелли. Однієї ночі Лоренцо з’явився привидом до коханої та розповів про свою трагічну загибель. Віднайшовши тіло, дівчина заховала голову коханого у горщик з базиліком, та вбита горем, несамовито оплакувала його. Здогадавшись про такий вчинок дівчини, брати забрали горщик. Остання надія Ізабелли на хоч якусь близькість до померлого коханого була нещадно зруйнована. Не змігши оговтатися від горя, дівчина померла в сльозах, а брати покинули місто.
Така романтична історія також прослідковується у поемі Джона Кітса «Isabella, or the Pot of Basil» 1818 року. І хоча сюжет трохи зазнав змін, проте основна лінія залишається суміжною до новели Боккаччо. Вважається, що саме поема Кітса потрапила до рук художників та надихнула митців на втілення такого складного романтичного сюжету.
Більшість художників зображували саме момент оплакування померлого коханого, як найбільш символічний та трагічний момент поеми. Так, наприклад, Джон Вільям Вотерхаус зобразив Ізабеллу на колінах, обійнявши горщик з базиліком. Глядач, що попередньо не мав уявлення про трагічний сюжет, навряд чи зрозуміє причину такої зацікавленості звичайним горщиком. Проте, якщо почати глибше вивчати картину, ми можемо побачити символи, що однозначно наводять нас на думку про трагічність сюжету та меморіальне значення горщика.
Прерафаеліт Джон Еверетт Мілле розглянув сюжет з іншої сторони, зобразивши момент, коли один із братів Ізабелли замахується ногою на собаку (яка відсутня у Боккаччо, проте такий символ застосовує Джон Кітс у своїй поемі), що вважається символом вірності та відданості. Така алегорія стала однією з центральних символічних точок у роботі Мілле. Проте, на відміну від інших картин, за сюжетом поеми, картина Мілле написана у доволі яскравих та світлих кольорах. Критики та глядачі зовсім не зрозуміли такої тональної невідповідності сюжетові. Проте, можна виправдати це тим, що на полотні зображено момент, коли діяння лише в стадії задуму: Лоренцо живий, а нещасна дівчина ще навіть не здогадується про криваві наміри братів.
Як було притаманно прерафаелітам Мілле зобразив на картині своїх близьких та друзів. У якості братів Ізабелли зображені друзі Мілле Ф.Д Стівенс, У. Деверелл та Д. Г. Росетті. І навіть батько самого Джона став прототипом похилого чоловіка на другому плані полотна. Це одна з перших робіт, що була написана після створення братства. Такий сюжет став першою точкою зіткнення інтересів Прерафаелітів. Джон Еверетт Мілле був не єдиний з братства, хто втілив цей романтичний сюжет.
Вільяма Ханта мав досить трагічну історію пов’язану з картиною «Ізабелла та горщик базиліку». Для картини йому позувала дружина Ханна на восьмому місяці вагітності. Позування на відкритому сонці було важки випробуванням для вагітної Ханни. Після народження сина Сіріла, дружина померла після важких пологів. Залишившись з новонародженим дитям на руках, Хант довгий час горював за втратою. Вбитий горем, він переписував картину багато разів, що стало для нього траурним ритуалом в пам’ять про дружну.
На перший погляд достатньо масова тематика нещасного кохання слугує предметом натхнення багатьом художникам. Проте навіть у самому тексті присутня велика кількість символічних посилань, що створює образ містичної та естетичного оформленої новели. У новелі наводиться уривок народної сицилійської пісні:
Qual esso fu lo malo cristiano / che mi furт la mмa grasta.
У пісні присутня гра слів: за сюжетом, чоловік вкрав у дівчини горщик з квітами, тобто цнотливість. А в новелі Боккаччо базилік стає символом любові, що від горя дівчини та пролитих сліз стає ще більш пишним.
«А дівчина все сльози лила та васильків своїх допоминалася; так і померла плачучи.
Отак скінчилося її нещасливе кохання. Згодом люди про все те діло дізналися, хтось і
пісню таку проложив, що й досі ще інколи співають:
Ох, які ж то злії люди
Вкрали в мене васильки?».
Автор: Анна Збаражська
