22 серпня 1902 року народилася Лені Ріфеншталь – видатний режисер і талановита актриса, що стала символом своєї епохи та уособленням того, як складно буває вибратися з «кайданів» власної репутації в сучасному світі. Вона могла б бути прекрасним музикантом, художником, прославитися як танцівниця (зробити кар’єру балерини завадив розрив зв’язок в молодості) через обдарованість у всіх вказаних видах мистецтва, але її долею стало саме кіно.
Лені Ріфеншталь назавжди увійде в історію як художник, самовираженню й втіленню грандіозних ідей якого не перешкоджав (і навіть сприяв) тоталітарний режим нацистської Німеччини, а також як приклад однієї з дійсно величних жінок, якій статева приналежність анітрохи не завадила завоювати повагу публіки, влади, світової спільноти, завдяки незаперечному таланту.
Не важливо що саме вона знімала – політичні зібрання або спортивні свята, її фільми являють собою динамічний, ідеально злагоджений механізм неймовірного тріумфу життя, що не здатен розчарувати навіть найбільш вимогливого глядача і сьогодні, через багато років потому.
Колись, йдучи на прийом до лікаря, Лені Ріфеншталь вперше побачила плакат кінострічки «Гора долі» (1924).
Це надихнуло її на подальше створення кіно й часте відвідування кінотеатрів для перегляду фільмів. Але, перш ніж стати режисером, Лені Ріфеншталь побудувала кар’єру відомої актриси, зігравши в картині «Священна гора» (1926) Арнольда Франка, а також в таких кінострічках як: «Великий стрибок» (1927), «Доля Габсбургів» (1928), «Біле пекло Піц-Палю» (1929), «Бурі над Монбланом» (1930), «Біле безумство» (1931).
Режисерським дебютом Лені Ріфеншталь є стрічка «Синє світло». Після заснування власної кінокомпанії, Ріфеншталь переконала продюсерів вкласти у виробництво стрічки 50 тисяч марок.
При цьому у відповідь на питання про те, чому ж вона прийняла рішення зайнятися режисурою, Ріфеншталь відповідала, що їй набридли ті ролі, які вона грала раніше, де жінка була на задньому плані, а зображення природи було головною складовою. В її авторському фільмі не залишилося місця модним тоді комедії та пригодницькій динаміці: їх замінив магічний світ природи, де в центрі знаходився містичний образ головної героїні, її загадковий внутрішній світ.
Про «Синє світло» (де вона, до речі, також зіграла головну роль) Лені Ріфеншталь писала в своїх мемуарах:
«У «Синьому світлі» я, немов маючи якесь передчуття, розповіла свою подальшу долю: Юнта, дивна дівчина, яка живе в горах у світі мрій, переслідувана і знедолена, гине, тому що руйнуються її ідеали – у фільмі їх символізують блискучі кристали гірського кришталю. До початку літа 1932 року я теж жила в світі мрій … ».
Фільм отримав золоту нагороду Венеціанського бієнале в 1932-му. Картина розповідала про тихе село в Доломітових Альпах, де на повний місяць юнаків вабить до вершини гори таємниче блакитне сяйво, через що чоловіки розбиваються на смерть. Поблизу села живе блаженна Юнта, в яку закохується подорожуючий художник. Дівчина відкриває йому таємницю блакитного сяйва, що закінчується для Юнти трагічно.
Ріфеншталь, як режисер, разом зі сценаристом Белою Балаж продемонстрували в «Синьому світлі» перемогу міфу й культу ірраціонального, втілення цінності інтуїтивного, що знайшло вираз у неймовірній тузі за «блакитною квіткою» німецьких романтиків.
Містична історія не отримала належної уваги кінокритиків, але зіграла визначальну роль у житті й подальшій кар’єрі Ріфеншталь. Редактор газети «Штурмовик» Юліус Штрайхер захистив її від нападок Бели Балажа та від його фінансових претензій. Після кількох зустрічей із Гітлером і членами НСДАП Лені Ріфеншталь прийняла пропозицію в 1933 зняти фільм про 5-й з’їзд партії в Нюрнберзі.
Незважаючи на те, що «Перемога віри» виглядала справді як перша режисерська проба Ріфеншталь, цей фільм вже є прикладом нової форми пропаганди, здатної привернути увагу масового глядача та бути не просто звичайним репортажем, а справжнім мистецьким висловлюванням.
У 1934-му році Ріфеншталь працює над ще одним дорученням Адольфа Гітлера. «Тріумф волі» знімався зусиллями грандіозної на ті часи знімальної групи, в результаті з кількох сотень годин матеріалу було вибрано 114 хвилин, які увійшли в остаточний варіант.
Ріфеншталь підкреслювала своє прагнення знімати не звичайну хроніку, а щось більш оригінальне:
«Він не відповідає ні героїчному стилю, ні внутрішнього ритму реальної події. Їх повинен відчути, підпорядкувати своєму руху та передати художній фільм. Внутрішнє розуміння завдання саме по собі висуває таке поняття, як художнє рішення. … Ще ніде в світі держава не займалася такою мірою питаннями кіно. Це її обличчя, яке звертається до нас, її фюрер і її прихильники. Весь народ впізнає тут самого себе».
1938-й рік був відзначений виходом знаменитої «Олімпії». В ході зйомок із Ріфеншталь співпрацювали найталановитіші оператори того часу, які закарбували в пам’яті всього людства IV Олімпійські ігри з використанням новаторських технологій (наприклад, в перший раз використовували камеру для підводної зйомки, рейковий операторський кран).
Попри засудження з боку ліберальної спільноти, що ніколи не припинялося після війни, і сьогодні кінознавці відзначають унікальну авторську організацію відзнятого матеріалу. Естетичний ідеал краси й змагальної боротьби і сьогодні надихає людей по всьому світу на розвиток духу й тіла, а також на усвідомлення того, що це нерозривне поєднання для формування гармонійної особистості.
Фотограф Девід Голдблатт згодом писав про зйомки «Олімпії»:
«По-перше, Ріфеншталь користувалася такою активною підтримкою організаторів, якою не міг заручитися жоден інший режисер. У неї був повний доступ і повний контроль, а також незмірно більші знімальна група і бюджет. По-друге, це був принципово інший рівень технічних і кінематографічних можливостей».
Успіх Ріфеншталь в Сполучених Штатах сприяв її приїзду до Голлівуду та знайомству з Волтом Діснеєм, Генрі Фордом. Незважаючи на бойкот «Олімпії» й скасування кінопоказів через супротив антифашистських громадських організацій, ця стрічка і зараз є найкращим зразком спортивного репортажу.
Воєнний час перервав зйомки її декількох проектів. Вже після перемоги союзних сил на Ріфеншталь чекала психіатрична клініка, болісний процес денацифікації. Новим захопленням Лені стали проекти в Африці, де вона фотографувала нубійські племена Судану, а потім – підводна зйомка. Результатом роботи з аквалангом є унікальний документальний фільм «Кораловий рай».
Попри тотальне переосмислення власного життєвого шляху, Ріфеншталь так і не вдалося повною мірою позбутися тавра «нацистського митця» та подруги членів НСДАП і самого Адольфа Гітлера.
У 1987 році до друку вийшли її мемуари, які стали бестселером у багатьох країнах світу. У 2003 році великий режисер відсвяткувала свій 101-й день народження, і через два тижні померла в своєму будинку в присутності коханого чоловіка – кінооператора Хорста Кеттнера.
Автор: Анастасія Капралова
