Довге вступне слово «нульовий рівень соціального життя»
Один з наших улюблених французів Ален де Бенуа (саме француз, дарма, що схожий на мем happy merchant) якось написав чудове есе, котре невдовзі, я впевнений, буде перекладене українською – «Нульовий рівень соціального життя». Ідея надзвичайно проста, вона багато кому приходила в голову, але досі чомусь не отримувала нормального виразу. Відтак: якщо в ХХ столітті (тобто в класичному, динамічному й цікавому модерні) «народні маси» боролися за більш комфортне життя, юридичні та правові гарантії цього комфорту або абстрактні політичні теорії та ідеї, що мали забезпечити комфорт у майбутньому (Голокост і ГУЛАГ, зрештою, влаштовувалися саме для того, щоб в майбутньому було комфортно: без євреїв чи буржуїв), то ХХІ століття піднесло людству комфорт на тарілочці без зайвих старань та вимог. Звісно, не у всіх країнах: десь досі побутує голод, десь – канібалізм або гомофобія, але доблесний ліберал врятує тебе, молодший брате, тримайся й чекай своєї черги. Там, де комфорт уже наявний, можна неозброєним оком спостерігати гнітючу, всеосяжну деполітизацію мас: скоро навіть не треба буде працювати, дехто з кандидатів у президенти США пропонує щомісячні мінімальні виплати всім громадянам, аби ті все життя грали у відеоігри та займалися коханням з ляльками. Це сприятиме пришвидшенню роботизації суспільства, бо усунення людей від більшості професій та заміна їх роботами (як одноразовий поштовх) буде обходитися власникам підприємств або установ у рази дешевше, аніж щомісячна виплата зарплат тисячам працівників.
З настанням ери всесвітнього благоденства політика як щось серйозне закінчилась, уряди держав-націй – як і самі держави-нації – стали пережитком, що заважає спокійно жити героям телешоу та улюбленим поп-зіркам (корейським?) ваших молодших сестер. «Права людини» перетворилися з основи одного з варіантів суспільного устрою на обов’язкову, всеохоплюючу істину, умову існування будь-якого суспільства. Інший мудрий чоловік, аналізуючи сучасний лібералізм, прийшов до думки, що це, по суті, аполітична ідеологія: політика вимагає боротьби кількох сторін, тоді як лібералізм сучасного ґатунку сліпо вимагає визнання своєї базової платформи, не сприймаючи базові платформи опонента взагалі – цього опонента просто не існує. А ліберал, в свою чергу, не сприймає себе політичним суб’єктом: він тут не за окрему політичну ідеологію, але просто за все хороше та світле. Безумовно, ці два факти (перемога комфорту та аполітичної політичної ідеології) і стають причиною становлення «нульового рівня соціального життя»: боротьби з «пережитками» в усіх сферах існування людини, нівелювання їх до рівня чистої «свободи». Очищення освіти від нав’язування й засвоєння знань, очищення виховання від поведінкових норм, очищення війни від насильства, праці – від докладання сил та втоми, сімейного життя – від необхідності народжувати дітей… Але коли тобі зовсім зручно і комфортно, ти ненароком починаєш нудьгувати. Хочеться придумати якесь нехитре заняття, бажано щось веселе і смішне, аби розбавити сіру буденщину. Звідси походять феномени як флешмобів, так і маршів рівності: люди виходять порозважатися заради чогось безумовно позитивного та хорошого.
Відтак, сьогодні ми стали свідками конфронтації мемічності, «розваги в чистому вигляді» та пережитків державного механізму. Я маю на увазі флешмоб під назвою Storm Area 51, They Can’t Stop All of Us.
Біг в стилі Наруто і агонія сучасної держави
Якщо зібрати до купи всіх конспірологів, уфологів та противників deep state – ми навряд зберемо більше кількох десятків тисяч осіб. Добре, уявімо, що затяті фанати «Секретних матеріалів» вирішили об’єднатися з фанатами InfoWars. Все одно 2 мільйонів не нашкребемо, а саме стільки осіб (плюс півтора мільйона зацікавлених) набрала подія у фейсбуці під назвою «Штурм Зони 51, Вони не зможуть зупинити всіх нас» з червня цього року. І ось – 20 вересня, початок штурму… Спершу це звучало смішно, потім стало ще смішніше, але відколи справа дійшла до рівня речника Військово-повітряних сил США Лори Мак-Ендрюс, мемоштурм перетворився на реальність метаісторичного порядку. Цей невеличкий нарис – спроба швидко вхопити сенс подій, що відбуваються, хоча вони вимагають набагато більш детальної уваги. Проте, ми сподіваємося, що сам текст надихне когось на подальші роздуми.
Відтак, звідки стільки людей? Якою є їхня мотивація? Вірогідно, дійсно існують ті, хто бажає підняти покривало Ізіди, звільнити полонених інопланетян, сфотографуватися на фоні літаючої тарілки та нарешті процідити крізь зуби «чорт забирай, весь цей час я не помилявся». Але я не думаю, що їхня кількість становить хоча б один відсоток від двох мільйонів.
Реальна мотивація виражена радше в спробі провірити на міцність абсурдність політичної реальності. Українська вікіпедія (оскільки українці – народ дуже активний в питаннях гумору, абсурду, гиготіння, тож українська стаття про «штурм…» на сьогодні за об’ємом поступається лише англійській) надає переклад частини опису події: «Якщо ми будемо бігти як Наруто, ми зможемо бігти швидше за їхні кулі. Давайте побачимо прибульців». По-перше, ми живемо «по той бік» модерну» саме тому, що подібна річ взагалі змогла зібрати 2 мільйони осіб, попри досить гучні заяви американського уряду. Ми посилимо охорону, сказали вони; ми можемо відкрити вогонь, стверджували в Пентагоні… Ні, біг в стилі Наруто по закритій воєнній базі, де ЦРУ переховує полонених інопланетян – ось сенс бунту, сенс політичної акції у ХХІ столітті (свободу, комфорт та права людини інопланетянам!). Міленіали звикли до сприйняття життя як суцільної гри, де немає ані ставок, ані загроз. Справжнім історичним проривом став би розстріл натовпу армійцями. Тут ми підходимо до другої причини. Зона 51 починаючи з середини ХХ століття стала символом могутності, закритості і всесильності американського уряду. Звідси всі конспірологічні теорії, тваринний страх перед тотальним контролем. Бояться далеко не зелених чоловічків, бояться не рептилоїдів та аннунаків, як наші нафталінові пострадянські прихильники теорії змови. Бояться саме ЦРУ; всесильних, таємничих кураторів світової політики. Бояться людей.
Перепрошую, не бояться: боялись.
Щоправда, акція не стала гучною, чого й варто було очікувати. Попри те, що Інтернетом блукають фото лекцій для курсантів ВПС, де пояснюється принцип «бігу в стилі Наруто», два мільйони гіків не пробіглися по пустелі Невади і не розкрили прихованої сторони американського уряду. Досить було назначити штраф для кожного, хто залізе на закриту територію, щоб активність «протестувальників» знизилася до нуля. Декілька фріків покрутилися декілька годин біля вхідного КПП, на цьому все. Хоча, можливо стрім та останні новини відсутні саме тому, що там зараз відбувається щось епохальне?
Висновки…
…невтішні. Загалом, на сьогодні (пишеться текст 20-го вересня 2019 року) ці події породили черговий інтернет-мем, музичний фестиваль Alienstock (задуманий ЦРУ щоб зменшити кількість протестувальників?), декілька реперів записали тематичні треки. Коли Гі Дебор писав про суспільство спектаклю, він жахався всесильності споживацької диктатури, що взяла в тиски буржуазного контролю всі сторони людського життя. Сьогодні ми живемо у перевернутій реальності: будь-який політичний акт зведено до рівня анекдоту, висміюванню піддається все, від чогось зовсім буденного і несмішного до чогось загрозливого та гнітючого.
Автор: Сергій Заїковський
