Коли вона була молодою та прекрасною, її сприймали, за словами великого Жана Габена, як «ніжне створіння, що не здатне жити без кохання та ласки», про неї говорили як про провісницю сексуальної революції й жіночий символ «нового покоління». Сьогодні вона є однією з найбільш контроверсійних і загадкових персон вже «старої Франції», поряд з Аленом Делоном. Вона вважається абсолютно самостійною особою, що відкинула шоу-бізнес, та обрала дорогу протесту, фанатичного громадського активізму.
Бріжіт Бардо виховували в суворих католицьких традиціях, у родині її вважали «гидким каченям», а в юності вона мріяла стати балериною та якийсь час старанно займалася хореографією. Роже Вадим зробив її своєю коханою та привів у світ кіно, відкривши дівчині зовсім інший шлях у житті – той шлях, який вона пізніше зненавиділа всією душею. Ролі наївних простодушних інженю або підступних спокусниць, що їй найчастіше діставалися, Бардо приймала з властивим їй тваринним азартом – бажанням веселитися в кадрі та стверджувати сліпучу жагу до життя кожним поглядом і рухом.
Проте чи виражало це її справжню особистість? Нещодавно, у вересні цього року, їй виповнилося 85. За плечима Бардо легендарний тріумф в Каннах у 53-му, принципові відмови від ролей в Голлівуді, знакові роботи з Луї Малем, Жаном-Люком Годаром, а потім завершення кінокар’єри в 1973 і присвячення себе боротьбі за права тварин. У сучасній Франції Бардо іноді буває досить складно через зв’язки її нинішнього чоловіка з Національним фронтом, а також особисту критику актрисою ісламу й політики уряду щодо іммігрантів. Пропонуємо дізнатися більше про головний секс-символ французького кіно та розглянути десять кращих ролей Бріжіт Бардо за хронологією.
«У мене було лише одне життя, і я повинна була прожити його по-своєму!»
Попри те, що кар’єра Бріжіт Бардо в кіно принесла їй особисту популярність та проклала шлях до забезпеченого майбутнього в колах кращих представників французького суспільства, а також справила величезний вплив на європейські культурні процеси, акторка не раз заявляла, що кінематограф ніколи не був її найбільшою пристрастю та став полем діяльності виключно через гонорари.
Про свою відмову працювати в кіно вже в 90-х Бардо говорила наступне:
«Мені остогидло все це кривляння, мені стало зрозумілим те, що я полонянка, яка відсторонена від справжніх життєвих цінностей. Моя справа завжди здавалася мені нікчемною, непотрібною, гідною висміювання. У мене було лише одне життя, і я повинна була прожити його по-своєму!».
Вже багато років головним покликанням Бріжіт Бардо є боротьба за права тварин. Ще в 60-х вона виступила з радикальним засудженням жорстокого забивання худоби на бойнях, внаслідок чого уряд був вимушений прийняти певні законодавчі акти. У різні часи Бардо працювала над кампаніями проти винищення рідкісних видів, мисливського промислу, негуманного ставлення до тварин в зоопарках, торгівлі хутром, кориди та подібних їй боїв тварин. Вона є засновницею та керівником роботи фонду захисту тварин «Фонд Бріжіт Бардо».
Політичні погляди Бардо доволі неоднозначні, як і у багатьох представників «старої-доброї Європи», у яких на очах змінюється світ, і які не так добре, як могли б, орієнтуються в соціальних і політичних процесах, але разом з усім тим, символізують ностальгію за суспільством індивідуальної гідності, гордості за власні привілеї, природної жіночності та маскулінності, що ще не розчинилися в поп-культурній симуляції та постмодерному запереченні.
Бардо може критикувати американських республіканців за заклики щодо права носіння зброї та заперечення глобального потепління, але потім різко висловлюватися проти ісламізації Європи (її багато разів штрафували за «розпалювання міжнаціональної ворожнечі») та проти сучасного уявлення про гомосексуальність й гей-парадів.
У своїх автобіографічних книгах Бріжіт Бардо говорить про те, що багато років, перебуваючи в творчому середовищі, вона спілкувалася з представниками «нетрадиційних орієнтацій», окрім того, деякі з них були її найближчими друзями та в різні періоди надавали актрисі серйозну особисту підтримку. Але разом із цим Бардо пише про різкий контраст між сьогоднішніми гомосексуалами, які «похитують тазом, підіймають долоні вгору та стогнуть про те, що їх пригноблюють «жахливі гетеро», і тими, з ким вона спілкувалася в молодості.
Сьогоднішній чоловік Бардо, Бернар д’Ормаль, колись був близьким другом Жана-Марі ле Пена, а сама Бріжіт, попри офіційну аполітичність, в часи своєї юності відкрито підтримувала особистість Шарля де Голля, а вже в 2000-х симпатизувала й тому самому Ле Пену.
У новинах в останні роки неодноразово можна було побачити заголовки про приголомшливі «расистські висловлювання» Бардо або про вибачення актриси за ці самі висловлювання. Вона ніколи не приховувала своєї критики ісламу, зокрема, через жорстоке ставлення мусульман до жертовних тварин, але також через те, що іммігранти змінюють культуру сучасної Європи не на краще, в цілому.
«За останні двадцять років ми поступилися підпільному, небезпечному та некерованому проникненню, що не тільки суперечить нашим законам, а й намагається нав’язати нам свої».
Серйозне неприйняття з боку громадськості Бардо отримала за наступне висловлювання в одній зі своїх книг:
«… моя країна, Франція, моя Батьківщина, моя земля знову заповнена натовпом іноземців, зокрема мусульман».
Її звинувачують в мізантропії, расизмі, непослідовності. Але Бріжіт Бардо не поспішає йти з громадського активізму. В 2018-му вона продемонструвала підтримку протестного руху «жовтих жилетів», що зовсім не дивно, адже актриса ніколи не схвалювала політику Макрона.
До персони Бардо можна ставитися по-різному, але абсолютно точно зрозумілим є одне: для цієї жінки першорядними орієнтирами залишаються щирість і вірність собі, що в нашому «дивному новому» світі перетворюється, на жаль, на неприпустиму розкіш.
Топ-10 ролей Бріжіт Бардо
1. «Вуличне світло» (1955), реж. Жорж Лакомб.
Незаслужено забуті фільми 50-х привертають увагу тим, що часто відомі актори постають в них в незвичайних для нас образах. «Вуличне світло» Жоржа Лакомба стала першою роботою у Франції після того, як Бріжіт Бардо відхилила пропозицію від Universal та встигла попрацювати з британцями й знятися у Ральфа Томаса.
Актриса грає у фільмі Олівію – красуню-дружину водія вантажівки, який стає інвалідом в результаті серйозної аварії. Жінка присвячує себе поверненню чоловіка до нормального життя, але в плани пари втручається несподіваний приїзд молодого чоловіка, що влаштовується працювати на бензоколонку поблизу їхнього сімейного ресторану.
Попри те, що тут Бріжіт Бардо випромінює неймовірний еротичний і чуттєвий потенціал, в «Вуличному світлі» вона залишається настільки ж натуральною та природною, наскільки й привабливою. Чорно-біла мелодрама точно зображує звичаї провінційного містечка, де під прикриттям благопристойності вирують справжні пристрасті.
2. «І Бог створив жінку» (1956), реж. Роже Вадим
Зазвичай цей фільм називають відправною точкою для початку сексуальної революції, яка з цього моменту все виразніше дає про себе знати в кінематографі. Але відкинемо стереотипи та подивимося на сюжет фільму з усією його ясністю: найголовніше тут полягає зовсім не в тому, що головна героїня постулює свободу оголюватися на людях або поводити себе зухвало.
Героїня Бріжіт Бардо (у фільмі її звуть Жюльєтт) є об’єктом бажання всіх чоловіків в Сан-Тропе, а також заздрості й ненависті з боку консервативних жінок старшого віку. Разом з цим Жюльєтт з гідністю дає відсіч усім чуткам, зберігає невинність до заміжжя, проявляє любов і милосердя, в тому числі, до тварин, яких обожнює (як це сильно резонує з особистістю самої Бріжіт Бардо).
Її внутрішня свобода проривається в той момент, коли вона розуміє, що чоловік, який є об’єктом її любові та штовхає до неправильних вчинків, насправді, її не гідний. Втім, як її не гідний і чоловік, і потенційний багатий покровитель. Роже Вадим зняв без будь-якої вульгарності та цинізму витончений у своїй суті гімн жінці, надавши Бріжіт Бардо відмінну платформу для демонстрації акторського таланту, темпераменту і, звичайно ж, божественної краси.
Класичний сюжет із «Собору Паризької Богоматері» Гюго чи «Безприданниці» Островського повторюється в «І Бог створив жінку», правда, на наше щастя, з більш радісним фіналом. Якщо ви хочете насолодитися краєвидами півдня Франції, красою й молодістю Бріжіт Бардо та Жана-Луї Трентіньяна, рекомендуємо подивитися цю стрічку.
3. «Парижанка» (1957), реж. Мішель Буарон
Сьогодні не часто згадують про цю картину, проте абсолютно даремно: ви знайдете тут тонкий гумор, за який потрібно дякувати сценаристам, що поєднується з напрочуд талановито створеним Бардо образом головної героїні. За нею досить цікаво спостерігати, крім того, не можна не оцінити стильні вбрання від Balmain (дами обов’язково зрозуміють).
За сюжетом Бріжіт Лор’є є донькою прем’єр-міністра Франції. Вона закохується в посадовця на ім’я Мішель, який залицяється до багатьох жінок, але не збирається заводити жодних серйозних романів. Аби домогтися його уваги, Бріжіт доводиться використовувати безліч маніпуляцій: спочатку вона влаштовується працювати до нього секретаркою, а потім влаштовує зустріч із ним на заміському полюванні. Хитрість і збіг обставин допомагають дівчині стати дружиною Мішеля, проте як завоювати його серце?
Акторський тандем Бріжіт Бардо та Анрі Відаля органічний, обидва дуже привабливо виглядають у кадрі: герої влаштовують авантюрну гру, засновану на ревнощах і бажанні.
4. «У разі нещастя» (1958), реж. Клод Отан-Лара
Фільм знятий за мотивами однойменного роману Жоржа Сіменона, але не чекайте тут детективного жанру, адже, насправді, це драматична історія із флером пригод і романтичної трагедії. Бріжіт Бардо грає молоду легковажну Іветту, що намагається пограбувати ювелірну крамницю за допомогою іграшкового пістолета, а ще заводить роман із літнім одруженим адвокатом. Партнером акторки по знімальному майданчику була справжня легенда французького кінематографа – Жан Габен. Їхній тандем став уособленням розриву між двома поколіннями: старої буржуазної Франції та бунтівної молоді. І недоліки обох показані досить сильно, особливо, що стосується образу головної героїні з її інстинктивним, ірраціональним способом прийняття рішень.
«У разі нещастя» – це стрічка, що вважається початком шляху Бріжіт Бардо до серйозних драматичних ролей, позаяк тут вона, в першу чергу, постала для глядачів справжньою актрисою, а не просто секс-символом та однією з головних красунь країни. Але, зрозуміло, це не означає, що ви не побачите кілька пікантних сцен, що добре «розбурхують» глядацьку уяву. Втім, продемонстрував все це Клод Отан-Лара у своїй картині досить обережно, з оглядом на сюжетну складову.
5. «Жінка та паяц» (1959), реж. Жюльєн Дювів’є
Літературним джерелом цієї стрічки став роман французького письменника-модерніста, якого цікавила, в першу чергу, окрім стилізації текстів під твори античних авторів, тематика любові і еротики. У фільмі деякі деталі змінені, але загальна канва сюжету залишається такою, як у романі: багатий чоловік в солідному віці на ім’я дон Маттео намагається закохати в себе красуню Єву. Їхні стосунки розвиваються за шляхом від «холодно» до «гаряче» та назад, адже молода дівчина примхлива й зовсім не бажає підкорюватися коханому, якому залишається лише чекати її прихильності.
Героїня Бріжіт Бардо на ім’я Єва володіє яскравою зовнішністю та запальним темпераментом. Вам однозначно сподобається те, як пристрасно вона танцює фламенко й вміло маніпулює оточенням, адже зіграно це все з тією особливою природністю й органічністю, що властива виключно для Бардо. Її персонаж може вважатися справжнім символом жіночих хитрощів. «Жінка та паяц» – це точно не шедевр кінематографу, але фільм, який варто оцінити, заради цікавої любовної гри та атмосфери півдня Франції.
6. «Істина» (1960), реж. Анрі-Жорж Клузо
«Істина» – це фільм, що змусив кінокритиків остаточно побачити в Бріжіт Бардо справжню актрису. Історія кохання молодої Доменік та Жільбера, якого вона вбиває, надала Бардо можливість продемонструвати не тільки свою молодість і красу, а й весь спектр дорослих емоцій, почуттів обдуреної жінки, яка чекає на розплату (справедливу чи ні, їй не важливо) за своє життя та прийняті рішення.
Сюжет складається зі сцен судового розгляду та сцен із життя дівчини, які показують паралельно, а також її стосунків із Жильбером, батьками та сестрою. Суд хоче встановити «одну істину», проте не просто довести причетність героїні до скоєного злочину, а реконструювати її почуття і мотиви, проникнути в її душу та дізнатися: чи кохала вона молодого музиканта?
Фільм не тільки доводить глядачеві існування вчинків і емоційних реакцій, що балансують на межі добра і зла, та ніколи не наближаються до однієї сторони маятника, що хитається, а й перетворюється на неоднозначну притчу про все те ж зіткнення поколінь: теми, яка так сильно хвилювала суспільство в бурхливих 60-х.
7. «Приватне життя» (1962), реж. Луї Маль
Цей фільм вважається напівавтобіографічним для Бріжіт Бардо, яка виконала в ньому роль старлетки, що потерпає від наслідків своєї популярності та впізнаваності. Колись, ще до перетворення на справжню зірку, героїні на ім’я Джилл сподобався одружений чоловік Фабіо (Марчелло Мастроянні). Сьогодні у неї роман з уже розлученим коханим, але щастю пари заважає преса, яка бажає з’ясувати всі подробиці «приватного життя».
Зрозуміло, це далеко не найкращий фільм Луї Маля, який сам, через якийсь час, відгукувався про нього вельми негативно. Тут немає витонченого шарму класичного французького кіно або експериментів, характерних для Нової хвилі, радше ви побачите флер пізнього неореалізму та атмосферу в дечому скандальної, грубої чуттєвості. Пізніше Мастроянні та Бардо знімуться в більш вдалих роботах, але «Приватне життя» можна рекомендувати оцінити, якщо ви хочете насолодитися молодістю й красою двох європейських секс-символів на екрані.
8. «Зневага» (1963), реж. Жан-Люк Годар
Перед зйомками «Зневаги» Бардо хотіла вже закінчити акторську кар’єру, втомившись від надмірної уваги до своєї особистості, але вона не змогла відмовити Годару. В результаті ми отримали фільм, в якому вона проявила якнайкраще власне акторське обдарування, зігравши Каміллу – своєрідний прояв архетипового образу Пенелопи з «Одіссеї», що стала знаковою в житті головних героїв «Зневаги».
Назва картини відсилає нас до того почуття, яке режисер, насправді, мав щодо до втручання продюсерської кліки в творчий процес. Відомо, що після майже повного завершення зйомок продюсери почали вимагати в автора більше оголених зірок на екрані. У випадку з Бріжіт Бардо, наприклад, Годар продемонстрував тіло актриси з максимальним глузуванням над кліше та мінімальним еротизмом. Фільм містить величезну кількість посилань на класичну літературу різних епох, а також синефільські жарти. Це не стільки мелодрама про складні стосунки пари, скільки кінематографічний маніфест, спрямований проти комерційного кіно.
9. «Віва, Марія!» (1965), реж. Луї Маль
Наступний досвід співпраці Бардо з Луї Малем виявився більш успішним і привів до визнання з боку глядацької аудиторії, а також ряду престижних нагород на європейських кінопреміях. У процесі створення комедії ставка була зроблена на появу в кадрі одночасно двох зірок французького кінематографа: Бріжіт Бардо та Жанни Моро.
Естетика кабаре та незвичайні образи, в яких постали актриси, призвели до успіху стрічку. Відомо, що у французькому кіно ці дві актриси символізують різні сторони жіночності: Бріжіт Бардо уособлює ірраціональну чуттєвість й чарівність природної сексуальності, а Жанна Моро – інтелектуальну красу, ніжну привабливість.
За сюжетом ірландка-співачка з бродячого цирку випадково влаштовує стриптиз під час першого виступу разом з француженкою, яку вона зустріла. Цікаво, що за іронією долі обидві дівчини мають одне ім’я – Марія. Хід подій змінює трагічна любовна історія француженки з революціонером, за смерть якого вона хоче помститися.
10. «Три кроки в маренні» (1968, новела «Вільям Вільсон» – реж. Луї Маль)
Ця роль знаменує собою фактично один з останніх акторських тріумфів Бріжіт Бардо, яка виконала роль норовливої картярки Джузеппіни. Її тандем з Аленом Делоном міг би і не скластися, зважаючи на непрості стосунки акторів. Уже сьогодні вони є гарними друзями та досить тепло спілкуються один з одним, але ще з часів спільної роботи з Делоном під час зйомок епізоду «Агнес Бернавер» із кіноальманаху «Знамениті любовні історії» Бардо вважала його холодним та байдужим до людей егоїстом. Втім, відтінок легкої неприязні, нехай і давньої, в новелі «Вільям Вільсон», знятої за мотивами однойменного оповідання Едгара Аллана По, тільки допоміг показати азартну пристрасть в картковому поєдинку між двома «улюбленцями» долі.
Яскрава зовнішність Бардо була прихована за нехарактерним для актриси контрастним образом брюнетки, та й, взагалі, її Джузеппіна є радше інструментом для розкриття героя Алена Делона, аніж самостійним персонажем. Попри відносно холодну зустріч критиків (робота Луї Маля здалася їм якщо не слабкою, то точно невиразною на тлі визначного епізоду від Фелліні в кіноальманасі «Три кроки в маренні»), сьогодні «Вільям Вільсон» цінується глядачами не в останню чергу, завдяки появі Бріжіт Бардо в новелі.
Автор: Анастасія Капралова
