«Той, хто чує, та повстане від сну тяжкого».
Терренс Малік не дає інтерв’ю та давно отримав репутацію одного з найбільш загадкових сучасних режисерів. Нам може часто здаватись, що все своє життя він знімає один і той самий фільм, заманюючи глядача масштабною естетичною картинкою та зірковим кастом, аби розповісти світові про власні релігійно-філософські погляди. «Лицар кубків» – не найбільш популярний фільм режисера, при згадці імені якого в голові відразу ж виникають асоціації з розпіареним за останні роки «Древом життя» або класичними «Днями жнив». Історія сценариста на ім’я Рік при поверхневих інтерпретаціях може здатися низкою безглуздих любовних переживань, але цей фільм зовсім не про кохання, точніше, не в першу чергу про нього. У стрічці відсутня типова для нинішнього кінематографа зацикленість на травматичному досвіді, тут досить проста та зрозуміла структура, окреслена розкладом таро на початку розповіді, а ще немає точки, в якій настає такий жаданий глядачем катарсис. «Лицар кубків» сприймається цілком і повністю як казка про очищення й моральне піднесення духу, легкий й ефірний ескіз із терпким присмаком ностальгії за втраченим Раєм.
Зафіксований камерою геніального Еммануеля Любецкі калейдоскоп життя, історія однієї людини в пошуках власної душі заслуговує особливого місця в пізній творчості Маліка, пропонуємо вам разом із нами розібратися в символіці фільму.
«Коли я мандрував дикою пустелею цього світу, я натрапив на одне місце, де знаходився вертеп. Там я ліг відпочити і заснув. І ось наснився мені сон:
Бачу чоловіка, одягненого в брудне лахміття, який стояв нерухомо на дорозі, спиною до свого житла. В руках його була книга, а на спині важкий тягар…».
Фільм відкриває цитата зі знаменитої «Подорожі Пілігрима в Небесну Країну» Джона Баньяна. Головний герой Рік (Крістіан Бейл) протягом стрічки неодноразово постає перед глядачем посеред пустелі, дезорієнтований, в пошуках власного шляху.
Терренс Малік рідко заграє з відволікаючими й другорядними на його думку факторами, на зразок соціальної обумовленості сюжетної складової, а тому відразу ж окреслює найбільш важливі аспекти, акцентуючи увагу на духовному конфлікті. Глядачеві зазвичай не важко ідентифікувати себе з героями фільмів Маліка, який тисне на сприйняття потужною хвилею естетичних спокус: від бездоганно підібраної музики до майже кліпового монтажу, який чомусь не позбавляє зображення монументальності. У поєднанні з релігійно орієнтованими текстами та уривками з філософських трактатів, як правило, в закадровому виконанні, все це місцями навіває нудьгу, але часом пробиває на щиру дитячу сльозу покаяння у власній малодушності й віддаленості від містичних джерел життя, що знаходять відгук у серці іноді виключно завдяки існуванню мистецтва. Так чи інакше, потрібно розуміти, що оточуючі персонаж Крістіана Бейла люди в кадрі у Маліка архетипічні та зображуються символами, які потрібно прочитати не тільки глядацькій аудиторії, але й головному герою для досягнення заповітної мети.
Ми майже нічого не знаємо про Ріка, окрім його успішної кар’єри, проблем з батьком і братом, почуття спустошеності та втоми від себе й безглуздого оточення. «Ти хочеш не любові, а любовного досвіду», – говорить йому одна зі швидкоплинних коханок. І, дійсно, шлях, який він проходить, не приводить його до конкретної жінки або взагалі обставин, а лише наближає до власного становлення й примирення з анімою.
Землетрус, що стався на початку стрічки, може символізувати своєрідний крик про допомогу від несвідомого, тектонічний розлом в душі, яка не може прокинутися від забуття й отримати справжнє призначення, прийти до гармонії та повноцінного володіння своїм «Я».
«Ти не можеш скласти мозаїку. Вони всі – шматочки тебе». Перед нами відкриваються вогні Лос-Анджелеса у світі, де все нібито залежить від тебе, і де стерті всі межі, можна почати завжди спочатку. Але звідки починати нашому герою, який страждає від фрагментованого сприйняття дійсності? З цим питанням Рік приходить в абсолютно несподіване місце: в салон до румунської ворожки, передбачення якої повинні допомогти визначитися в житті.
Тут слід сказати про те, що стрічка розділена на вісім частин, сім з яких збігаються з назвами Старших арканів Таро: Місяць, Повішений, Пустельник, Страшний суд, Вежа, Жриця, Смерть. І тільки останній епізод ніяк не пов’язаний з арканами, що цілком логічно, зважаючи на його значення. Він називається «Свобода».
Але чому ж «Лицар кубків»? Цей символ можна назвати ключовим, та він не є складним для інтерпретації.
Лицар кубків – це молодший аркан, одна з так званих «карт двору» в класичних колодах, які можна тлумачити в герменевтиці таро як внутрішні енергії людської психіки. Чоловік в обладунках з чашею на білому коні – ось традиційна іконографія Лицаря кубків.
Це молода людина, мандрівник, який прагне любові й краси, шукає сенс життя та знаходиться в процесі особистісної трансформації. Його зовнішня відстороненість контрастує з мрійливої натурою й сильними емоціями. Він має возз’єднати архетипове чоловіче й жіноче, примиритися зі своєю внутрішньою жіночою стороною, пройшовши шлях повернення до вічного Витоку, до любовної утопії, що мотивує на подвиги.
Він – неофіт, який бажає знайти Священний Грааль, мінезінгер, що оспівує не реальну кохану, а жінку як частину божественної суті.
Терренс Малік поєднує у своєму фільмі християнські трактати, гностичні апокрифи й карти Таро, щоб розповісти історію сучасного «Пер Гюнта», позбавленого справжніх випробувань і складних внутрішніх переживань, потопаючого в блискучій обгортці красивого й розкішного буття, відірваного як від материнської, так і від батьківської фігури, який не може віднайти примирення з минулим, не має надії на майбутнє. Все, що йому залишається – блукати в пітьмі свого розуму і серця, аби по крихтах зібрати своє «Я» і нарешті прокинутися. «Бажати чогось важливішого … Я готовий викинути своє життя. – Тоді знову стань мертвим. Нам призначене дещо Інше».
Одне з центральних місць в наративі «Лицаря кубків» займає «Гімн перлині» – гностичний твір з апокрифічних Діянь апостола Фоми. Згідно з ним принц зі Сходу прийшов до Єгипту, щоб знайти серед моря перлину. Але місцеві жителі обдурили його та напоїли таємничим зіллям, а тому принц забув про те, що він син короля і про перлину, за якою його послали, впав у глибокий сон. Король пам’ятав про свого сина та продовжував його шукати. У традиційній версії «Гімну перлині» батьки принца написали йому листа, який опустився до його ніг і став словом. Принц прокинувся від забуття, переміг змія за допомогою заклинань і заволодів перлиною, а після цього відправився назад додому. Однак Малік зупиняє розповідь саме на моменті, де принц все ніяк не може прокинутися.
Мірча Еліаде в «Аспектах міфу» приводить «Гімн перлині» як приклад, досліджуючи міфічні сюжети про пам’ять і забуття. Він пише про те, що цей патерн зводиться до того, що герой (духовний адепт) стає полоненим (у фільмі Рік знаходиться в полоні матеріальних умовностей і низки чуттєвих насолод), забуває про свою особистість, потім за допомогою символів і таємних знаків знову знаходить пам’ять і усвідомлює власну особистість. Забуття означає духовну смерть через занадто сильне занурення в життя. Незнання, сп’яніння, нескінченна ностальгія – все це переслідує не тільки Ріка в «Лицарі кубків», але й більшість героїв у фільмах Терренса Маліка. Проблематика пошуку людиною знання про своє «небесне походження» й проходження шляху індивідуації через усвідомлення власної ідентичності залишається важливою в його творчості.
Який же шлях проходить Рік? Перша частина позначена арканом Місяця: він зустрічає загадкову молоду дівчину на ім’я Делла (Імоджен Путс), яка штовхає його на безтурботне проведення часу й чуттєві насолоди.
Місяць символізує сумніви та страхи, які герой відчуває щодо власного майбутнього. Він інтуїтивно відчуває, що знаходиться в полоні обману. Ірраціональна сила, що зачаровує, уособлює сутінки життя, коли залишається лише довіритися підводній течії.
Друга частина названа «Повішений». Герой Ріка, свого роду, «розп’ятий» через сімейні негаразди, незакриті гештальти, пов’язані з братом (Вес Бентлі) і батьком (Браян Деннегі).
Він знаходиться під гнітом обставин і немов «завис» між двох вогнів. Головне ж значення «Повішеного» полягає в необхідності принести жертву, аби досягти мудрості. Ріку протягом розповіді непросто дається добровільне рішення піти на примирення з батьком, принаймні, всередині себе, відмовитися від юнацьких образ.
Третій епізод називається «Пустельник» і присвячений вечірці у знайомого Ріка – Тоніо (Антоніо Бандерас). Рік блукає серед веселощів і сп’яніння неробством, немов «йде долиною смертної темряви».
Відлюдник занурений у свої думки, у відсторонені переживання, спираючись лише на свій посох і довірившись слабкому світлу божественного вогню.
Четверта частина – одна з найбільш щемливих і зворушливих у фільмі – має назву «Страшний суд». Це історія стосунків Ріка з його колишньою дружиною Ненсі (Кейт Бланшетт). «Ти все ще є коханням всього мого життя».
Цей «кармічний урок» необхідний для воскресіння та оновлення. Ріку потрібна рефлексія минулого, спогади про невдалий шлюб допомагають проаналізувати особисті егоїстичні тенденції.
П’ята частина має назву «Вежа» та розповідає про почуття Ріка до моделі на ім’я Гелен (Фріда Пінто).
«Чого ти хочеш від мене? Хочеш, щоб я тебе зачарувала? Щоби занурила в мрію? Сни прекрасні. Але ти не можеш жити в них».
Вежа – аркан, який несе в собі значення шокуючих перетворень і небесного вогню, який карає болючими ударами долі. Рік не готовий до змін і занурюється у нове сексуальне захоплення, але не знаходить в цьому опори.
Незвільнена раніше чуттєва енергія жадає виходу, але прекрасна незнайомка вислизає з рук чоловіка, залишаючи його в стані кризи, який доповнюють спогади про матір і батька, сумніви щодо кар’єри.
Шостий епізод («Жриця») присвячений знайомству Ріка з танцівницею Карен (Тереза Палмер) в одному з клубів Лас-Вегаса. Її тваринний азарт та зачарування життям приваблюють Ріка, який не вміє насолоджуватися моментом. Хвороблива філософія, яку пропагує його нова знайома, є емоційною «подушкою безпеки», що так добре відома сучасній людині.
«Не існує нічого «назавжди», «люди приходять і йдуть», «життя – театр». У забутті п’янкого яскравого вертепу Рік зустрічає Жрицю, яка володіє таємним знанням і змушує його відчути ще більш хиткий ґрунт під ногами.
Сьома частина під назвою «Смерть» розповідає про невдалий роман Ріка із заміжньою жінкою Елізабет (Наталі Портман).
Смерть – це оновлення і трансформація, необхідний етап прощання з минулим. Вежа зруйнувала старі уламки уявлень про життя, Жриця привнесла інтуїтивне прагнення до подальших пошуків, а Смерть закінчує попередній цикл на шляху до Свободи.
«Колись душа була ідеальною та мала крила … Тепер, коли ми бачимо прекрасну жінку або чоловіка, душа згадує про красу Раю». Алюзії на «Федр» Платона у фільмі говорять нам про сенс любовних переживань Ріка.
Нескінченний пошук коханої обумовлений втраченої цілісністю душі, але рятівну функцію (про це нам говорить остання частина – «Свобода») виконує, швидше за все, не жива жінка з плоті (проте це не виключено), не ще один тілесний зв’язок і травматичний досвід з безплідними рефлексіями, а своєрідна Сольвейг для Пер Гюнта, набута Ріком аніма, вічна жіночність, досягнення божественного андрогінату.
Ізабель постає в кадрі екстатичним маренням, безтілесним духом звільнення, що відроджує змучене серце героя. «Пісня Сольвейг» Гріга дійсно звучить у фільмі Терренса Маліка. Сонячна, жива сила вказує шлях додому, допомагає знайти перлину та наблизитися до вічності.
Автор: Анастасія Капралова
