Нідерландський живопис на загал відомий завдяки видатним майстрам XV століття – Яну ван Ейку, Рогіру ван дер Вейдену, Хуго ван дер Гусу та іншим. Власне Ван Ейку прийнято приписувати винайдення живопису олійними фарбами. Але попри, беззаперечно, видатну роль Ван Ейка у розвитку середньовічного живопису та становленню «Нового мистецтва» саме цей винахід йому приписано несправедливо, адже насправді перший у Бургундських Нідерландах живописний твір, написаний олією, було завершено у 1399 році, коли Ван Ейку було лише 9 років. Автором цього твору – Діжонського вівтаря (вірніше двох його стулок) був Мельхіор Брудерлам. Ван Ейк, безперечно, був знайомий з мистецтвом Брудерлама, і досліджував його задля вдосконалення своєї майстерності.
Перш ніж перейти до розповіді власне про Мельхіора Брудерлама, ми звернемося до історії Бургундських Нідерландів. Двір бургундських герцогів впродовж більш ніж ста років тримав навколо себе найталановитіших митців Середньовіччя – окрім вже згаданих Брудерлама, Ван Ейка, Ван дер Вейдена, Ван дер Гуса, серед них також були брати Лімбурги та Ганс Мемлінг. Власне Мельхіор Брудерлам працював при дворі, Філіпа ІІ Сміливого, який саме і започаткував династію бургундських герцогів.
Філіп ІІ Сміливий був сином французького короля Іоанна ІІ на прізвисько Добрий. Прізвисько «сміливий» герцог отримав у одній з найбільших битв в історії Столітньої війни – битві при Пуатьє, що відбулася 19 вересня 1356 року. Будучи чотирнадцятирічним юнаком принц Філіп виявив мужність, захищаючи батька, коли той був оточений англійцями. Проте Іоанн ІІ все ж-таки потрапив у полон, і молодий принц супроводжував його на шляху до Англії. Після звільнення з полону король наділив Філіпа Сміливого титулом герцога бургундського. По смерті Іоанна доброго у 1364 році королем Франції став старший брат Філіпа Сміливого Карл V Мудрий. У 1379 – 1382 роках король та герцог бургундський здійснили похід у Фландрію, де у битві під Роозбеком їм вдалося на голову розбити англійців. Слабкий здоров’ям, але надзвичайно хоробрий король під час битви йшов в атаку у лавах піхоти. Прізвисько «мудрий» Карл V отримав завдяки відмінній освіті. Французька письменниця Христина де Пізан – сучасниця Карла V, зазначала що король досконало володів кожним із «семи вільних мистецтв». Тим часом його молодший брат – герцог бургундський, був прихильником лицарської культури, а також розкоші й мистецтва. По смерті Карла Мудрого у 1380 році французький престол успадкував його син Карл VІ на прізвисько «божевільний». Як не важко здогадатись, новий король страждав на психічний розлад, і часи його правління характеризуються слабкістю корони і свавіллям феодалів. В цей час герцог бургундський Філіп Сміливий укріпив свою владу у Бургундському герцогстві.
По смерті Філіпа у 1404 році герцогство успадкував його син Жан ІІ на прізвисько Безстрашний. Своє прізвисько Жан отримав в битві під Нікополем 25 вересня 1396 року, де бургундці билися на боці угорського короля Сигізмунда проти турок. Тим часом при королівському дворі точилися запекла боротьба між чисельними родичами короля – мати вплив на хворого Карла означало мати владу у королівстві. Так розпочалася війна між орлеанською та бургундською гілкою Валуа, відома як війна Арманьяків і бургіньонів, під час якої, у 1419 році герцога було підступно вбито. Наступником Жана Безстрашного став його син Філіп ІІІ на прізвисько Добрий. Над усе бажаючи помсти за смерть батька Філіп у 1420 році зважився на відверту зраду та пішов війною на Францію, уклавши угоду з англійцями у Труа. Однак вже у 1435 році Філіп ІІІ Добрий різко змінює курс, і розірвавши союз Англією іде на угоду з французьким королем Карлом VII, визнаючи його своїм сюзереном, і розвертає списи на англійців. Отже, на завершальному етапі Столітньої війни Франція та Герцогство Бургундія разом відтісняють англійців за Ла-Манш. Але попри відновлення стосунків із Францією, Бургундське герцогство під владою Філіпа Доброго по факту існує як суверенне державне утворення.
Розквіт живопису у Бургундських Нідерландах перепадає, власне, на часи правління Філіпа Доброго. Герцог та його канцлер Ніколас Ролєн стають головними замовниками для Яна ван Ейка і Рогіра ван дер Вейдена. Але зараз саме час повернутися у часи Філіпа ІІ Сміливого та згадати про Мельхіора Брудерлама.
Відомостей про художника насправді небагато. Народився він близько 1350 року в місті Іпр. Перші згадки про нього містяться, власне, у рахункових книгах Філіпа Сміливого. Там Мельхіор Брудерлам згадується як камердинер герцога з 1387 року, а з 1391 року як «художника монсеньйора». Брудерлам працював в замку Есден і виконував замовлення герцога. Окрім того відомо, що між 1381 і 1409 він працював в місті Іпр, у 1390 та 1395 роках у Парижі, а також в 1389 та 1399 роках у столиці Герцогства Бургундського – Діжоні. Помер художник у 1409 році, ймовірно в рідному місті Іпр. З його творів до нашого часу зберігся лише один – вівтарні стулки, що сьогодні зберігаються в Діжонському музеї. У передмісті Діжона за наказом герцога був збудований картезіанський монастир Шанмоль, до оформлення якого залучили багатьох майстрів, в тому числі знаменитого бургундського скульптора Клауса Слютера. Серед запрошених був і Брудерлам. Для монастиря він розписав дві частини вівтаря, прикрашеного різьбленням Якова де Берзе (сцени «Розп’яття», «Поклоніння волхвів» і «Вознесіння»). Однак дерев’яне різьблення розташовувалася у внутрішній частині вівтаря, а Брудерлам виконав зовнішні бічні частини, які були розписані в новій для того часу техніці олійного живопису.
Попри те, що Діжонські стулки були задумані як частина вівтарної композиції, вони сприймаються як цілком самостійні твори станкового живопису. Це, напевно, один з перших випадків появи у західноєвропейському мистецтві справжньої «картини».
Брудерлам в цілому дотримувався традиційної іконографії, однак на зазначеному творі можна спостерігати деякі нововведення. В першу чергу варто звернути увагу на те, що зображені події відбуваються не в нейтральному середовищі (на золотому фоні), як зазвичай писалося у Середні віки, а в оточенні архітектури або пейзажу. В ті часи умовні зображення пейзажу частіше зустрічалися в книжковій мініатюрі. Проте у вівтарній композиції поява подібного зображення була справжнім новаторством. Звісно, в цьому заслуга не самого лише Брудерлама. Італійські художники тієї епохи були першими, хто спрямував свої прагнення до натуралістичного відображення світу. Вони справили помітний вплив на весь європейський живопис, і цього впливу також зазнавав і Брудерлам.
Діжонські стулки містять зображення сцен Благовіщеня, зустрічі Марії з Єлизаветою, втечі в Єгипет та Стрітення. Сцени написані за традиційною середньовічною схемою, коли різночасові зображення об’єднані в одній просторової композиції (принцип «єдиночасності зображення»). В живописі Брудерлама панує умовність. Архітектурні споруди, які зображують єрусалимський храм і дім Марії, є насправді простими готичними інтер’єрами. Щоправда, Брудерлам діє тут відповідно до середньовічного звичаю переносити релігійні сюжети в сучасну художникам дійсність, вочевидь аби посилити враження на глядача. Інтер’єр побудований за правилами «зворотної перспективи», яка ніби залучає глядача у внутрішній простір, змушує його бути причетним події. Умовність проявляє себе також у пейзажі. Реалістично виписані дерева і гори зовсім не відповідають один одному у масштабі. Ще однією новаторською рисою творів Брудерлама було кольорове рішення його роботи. Такої глибини та інтенсивності кольору сягав до нього жоден живописець. Таким чином художника можна вважати передвісником розквіту олійного живопису початку XV століття.
Брудерлама часто називають одним з перших майстрів станкової картини в європейському мистецтві. І хоча не збереглося жодного суто станкового твору майстра, така точка зору цілком справедлива. У його мистецтві закладені всі риси, які пізніше знайдуть всебічний розвиток у мистецтві великих нідерландських живописців XV століття. Саме тому Брудерлама варто вважати передвісником мистецтва нового часу.
А щодо подальшої долі Бургундського Герцогства по смерті великого мецената – Філіпа ІІІ, події розвивалися наступним чином: союз Герцогства із Французьким королівством виявився нетривалим. Бажання короля Людовіка ХІ отримати цілковитий контроль над територіями своїх васалів вилилося у війну, яку довелося вести спадкоємцю Філіпа ІІІ Карлу Сміливому. Так звані «Бургундські війни» тривали у період з 1474 по 1477 роки. Після загибелі Карла у 1477 році в битві при Нансі єдиною спадкоємицею роду бургундських герцогів з роду Валуа залишилась донька Карла Сміливого Марія Бургундська. У 1482 році Марія впала з коня, отримані травми виявилися несумісними з життям. По смерті Марії Бургундської Бургундські Нідерланди перейшли під владу її чоловіка – імператора Священної Римської імперії Максиміліана І з роду Габсбургів. Таким чином Герцогство Бургундія по факту припинило своє існування і було розділене між Францією та Священною Римською імперією.
Автор: Руслан Штурм
