Ален де Бенуа: «Y-хромосомі оголошено війну!»

«Вони стверджують, що біологія взагалі нічого не визначає».


Фемінізм минулого боровся за захист прав жінок. Сучасний неофемінізм спростовує саме поняття мужності та жіночності. Як пояснити цей зсув?

Це відбувалося в два етапи. Спочатку феміністки з тягою до універсалізму (ті, що вважають рівність синонімом однаковості), хотіли показати, що жінки були «такими ж чоловіками, як і всі інші». Наприклад, довести, що в природі немає професії, зарезервованої виключно для тієї чи іншої статі, що можуть бути жінки-солдати, жінки-пілоти літаків, тощо. Чому б і ні? Але очевидно, що більшість «чоловічих професій» – це дещо більше, аніж просто професії, що підходять обом статям (унісекс). А паритету вимагають в усіх областях, припускаючи, що обидві статі мають не тільки однакові можливості, але й однакові смаки та прагнення. Ця вимога поступово стала настільки широко розповсюдженою, що це привело до абсурду – хоча жінок, які вивозять сміття, або чоловіків-акушерів більше не стало! Звісно, відсутність паритету представляється шокуючою тільки в тому випадку, якщо вона здійснюється в інтересах чоловіків: судова система фемінізована на 66% (і понад 86% між 30-34 роками), персонал Національної освіти[1] на 68% (82%, якщо говорити про початкову освіту), і це не викликає жодного протесту. Коли ми сьогодні дивимося поліцейський телефільм, то вже важко уявити, що в національній поліції працюють навіть чоловіки!

Ситуація погіршилася з розповсюдженням теорії гендеру, яка заперечує, що біологічна стать є детермінантою статевого життя, робить її «соціальним конструктом» та протиставляє біологічну стать безлічі «гендерів». Ключова ідея тут полягає в тому, що при народженні ми всі є більш-менш транссексуальними. Зверніть увагу на важливість приставки «транс» в дискурсі ЛГБТКІ+: хоча справжні транссексуали становлять лише крихітну меншість, вони використовують термін «queer», аби описати наявність чоловічого начала в жіночому і навпаки. Тож дітям чотирьох або п’яти років говорять, що вони можуть вибирати «гендер» за власним бажанням.

Поняття мужності та жіночності тому відкидаються, але поруч із цим, під впливом політкоректності, ми продовжуємо реанімувати чоловіка, аби було кого засуджувати. З одного боку стверджується, що біологія взагалі нічого не визначає, а з іншого – що чоловік за своєю природою є потенційним насильником і що патріархат («культура зґвалтування») якимось чином вписаний в його гени. Ідея «вічної жіночності» ставиться під сумнів, але чоловік необхідний, бо він завжди був агресивним та «домінуючим».

Чи рухаємося ми до знецінення мужності?

Так, можна навіть сказати, що Y-хромосомі оголошено війну. Ми повинні не тільки всюди шукати «сексизм», навіть в його найменших проявах, оскільки це веде до «харасменту» та «фемініциду», але й мусимо робити все, щоб чоловіки відмовилися від власної мужності – тепер це називається «токсичною маскуліністю». Вчора жінки хотіли стати «такими ж чоловіками, як і всі інші», сьогодні саме чоловіки повинні навчитися бути «такими ж жінками, як і всі інші». Мужність стає патологічним станом. Нове оруелівське гасло: людина – це жінка (та й Бог, безсумнівно, це лесбіянка). Тому чоловіки повинні фемінізуватися, перестати «поводити себе як чоловіки», як то було раніше, звільнити свої емоції (рекомендується лити сльози і побільше скиглити), задушити їх жагу до ризику і пригод, привчити до використання косметичних товарів (капіталісти та компанії, що займаються поширенням Caddy™ знайдуть в цьому небачений зиск) і особливо – особливо – ніколи не розглядати жінку як об’єкт бажання. Нова версія війни статей, де ворога закликають спокутувати себе шляхом знищення власної особистості.

Дорогоцінні безглуздості інклюзивної писанини і хтиві матрони «girl power» тепер вимагають від чоловіків усвідомлення «взаємності», «деколоніальної» боротьби, яку ті поділяють з доброчесною відданістю «переможницям», плазуючи біля їх ніг, виступу за «розширення видимості альтернативної сексуальності» та мобілізацію проти «менструальної ненадійності», чекаючи, безсумнівно, доки ті не перетворяться на узагальненого андрогіна в світі, сконструйованому як керований гінекей, керований Великою Матір’ю, що прописуватиме терапію поведінки. Щоб зупинити «цисгендер», замінити його «небінарністю», «гендерфлюїдністю», здатною стримати стереотипи «гетероцентричного» всесвіту!

З цієї причини наш час не любить героїв, але цінує жертв. Подивіться, як під час церемоній на честь сотої річниці кінця Першої світової війни ми намагалися «демілітаризувати» цю подію, святкуючи «повернення миру», якби тільки не говорити про перемогу. Наче пуалю[2] тільки й бажали того, щоб боротьба припинилася, не турбуючись про те, хто переможе у війні! За загальним визнанням, народ спонтанно захоплюється героїзмом полковника Бельтрама або двох військово-морських командос, убитих в Малі, Седріка де Пьєрпона і Алена Бертонселло. Замість цього, дух часу вимагає визнавати трансвестита Білаля Хассані, «представника Франції» на Євробаченні та лауреата «премії ЛГБТІ+» року. Це зовсім різний гуманізм.

Ви говорите про знецінення героїзму. Але як тоді пояснити моду на «супергероїв» в кінотеатрах? Чи є це формою компенсації?

Без сумніву, але це не головне. Насправді ж варто звернути увагу на те, що супергерой – це не класичний герой, але повна його протилежність. Герой – це трагічна постать. Це людина, що обрала славетне, але коротке життя, і явно життя не комфортне. Герой – це людина, яка знає, що рано чи пізно муситиме загинути. Нічого схожого на Iron Man, Superman, Spiderman чи інші сумні постановки з DC або Marvel. Вони не герої, бо непереможні, вони не відчувають ні найменшого страху, в них немає нічого трагічного. Це надлюди лише з точки зору наявності тестостерону. В істинному розумінні, вони – «доповнені люди», як це собі уявляють прихильники «трансгуманізму». Це щось надто далеке від Ахілла або Зігфріда.

[1] Французьке міністерство освіти (франц. Ministère de l’Éducation nationale).
[2] Неформальна назва французьких піхотинців Першої світової. 


Інтерв’ю для часопису Boulevard Voltaire, 23.06.2019

Переклав з французької Сергій Заїковський
Джерело: Срібло Троянди

поділитись