Алхімія, ботаніка та медицина у творчій спадщині Андрія Торосовича

Алхімія, ботаніка та медицина у творчій спадщині Андрія Торосовича

Алхімічний трактат Андрія Торосовича, написаний в період XVI-XVII ст. як натурфілософський текст, є унікальним джерелом для відображення тогочасної інтелектуальної атмосфери на сході Речі Посполитої, зокрема, у Львові. Однак не лише практичні експерименти  у пошуках філософського каменю мали основний пріоритет в дослідженнях Андрія Торосовича, його також турбувала у теоретична, в тому числі філософська складова таємниці функціонування Природи. Поява прикладної науки в Новий час також здійснила вплив на алхімію. Деякі з її адептів внесли неабиякий внесок не тільки в це езотеричне вчення, але й в становлення нового експериментального природознавства. Це був один із найцікавіших аспектів філософських побудов пізньої алхімії – використання поруч з герметичними ідеями природознавчих експериментів. Зокрема, тут варто виділити ботаніку та медицину. Описи різних лікувальних рецептів, що базуються на травах, були досить поширені в герметично-алхімічних трактатах того часу. На нашу думку природничий компонент прикладної хімії, ботаніки, фармацевтики був значно важливіший для Андрія Торосовича ніж його герметична складова. Однак він продовжує використовувати алхімічну «пташину мову» для позначення багатьох інгредієнтів для своїх алхімічних практик.

Звісно, подібні роботи існували і в період середньовіччя, деякі з них приписують Альберту Великому, але по своїй суті вони представляли швидше травники, що описують практичне застосування рослин, часто – їх магічні властивості. Такого роду книги були досить популярними й на території України[1]. Також, окрім таких травників, варто згадати «Салернський кодекс здоров’я» Арнольда де Вілланови[2], де автор підходить до проблеми досить ретельно. Можна вважати це елементами нової науки, що проникла в алхімічні твори, та пов’язати зі зміною самої парадигми знань і моделі пізнання світу. Дуже важливим стає вивчення рослинного царства взагалі. Серед таких авторів варто відзначити Василія Валентина. Він розглядає рослинний «вітріол» і прийоми екстрагування солей з усіх трав в медичних цілях[3]. Іншим ранньомодерним вченим-медиком, який приділяв дуже велику увагу рослинам, був британець Миколай Кулпепер. Він систематизував перелік, рослин, що застосовувались в лікуванні, при цьому встановив відповідність рослин до небесних тіл і розробив систему, аналогічну метало-планетній, як у алхіміків. Його інтерес до алхімії проявлявся також в перекладах, зокрема він був перекладачем з латини на англійську мову одного з алхімічних трактатів Симеона Партліція[4]. Миколай Кулпепер сприймав світ як духовну єдність, виділяючи відповідності вищого і нижчого, мікрокосму і макрокосму в одухотвореному Всесвіті.


Автори пізнішого періоду проводять більш глибокі герметико-філософські дослідження і не тільки призводять рецептуру, а й застосовують рослини на практиці. Деякі з рецептів Андрія Торосовича також пов’язані з тогочасною тенденцією у зверненні до проблематики медицини та ботаніки. Зберігаючи зацікавленість герметичною філософією, алхімічний трактат Андрія Торосовича набуває вираженої своєрідності, обумовленої домінуючою моделлю пізнання тогочасної експериментальної науки. Окрім пошуків Філософського каменю, у його рукописі містяться рецепти ліків від головного болю і компреси, поради для щеплень дерев та вирощування екзотичних рослин в місцевих кліматичних умовах. Наведемо для прикладу декілька з них:

«В ім’я Бога.

Ліки від головного болю

Візьми: чебрець – 2 лоти[5];

мирра[6] 2 лоти;

омела[7] 2 лоти;

шавлія 2 лоти;

оцет 4 лоти;

масло рослинне 4 лоти.

Все це добре перетерти у ступці та змішати з оцтом, рослинним маслом і варити, щоб вийшла суміш схожа мазь. Потім нанести це тонким шаром на тонку тканину і обв’язати нею голову – головний біль мине»[8].

Також Андрій Торосович був справним ботаніком. Він схрещував і розводив класичні рослини для регіону, в якому проживав і водночас намагався вирощувати екзотичні рослини, які були незнайомими для більшості жителів Речі Посполитої. Доречно буде зазначити, що в документах, у яких згадується власність Торосовичів, присутній сад біля кам’яниці. Ось декілька таких інструкцій щодо екзотичних рослин:

«Зелені троянди можна отримати наступним чином. Посадити поруч з рожевим кущем талу[9], і, прорізавши жолобчастою стамескою канавку в лозі тала, прищепити паросток троянди до талу, і запечатати його садовим варом, а потім обмазати глиною, і так тримати замазаними глиною до року; а коли та троянда приживеться, паросток відрізати і прищепити цю троянду на свій кущ; від цієї прищепи завжди будуть з’являтися зелені троянди»[10].

Зелена троянда

Тут варто згадати, що 1782 р. один з голландських ботаніків вирішив схрестити терен і білу троянду, в результаті чого отримав великий кущ з витонченими зеленими квітами. Відповідно Андрій Торосович здійснив свій експеримент значно раніше, але він не отримав комерційного втілення.

«Мигдаль. Мигдаль в шкаралупі покласти у воду і замочувати так довго, поки мигдалина всередині шкаралупи перестане рухатися, і тоді посадити його в землю у відро на глибину півтори п’яді[11] або на одну п’ядь, а потім, коли він проросте, можна навесні пересадити у землю. І зернятка апельсину садити так само»[12].

Унікальні рецепти, переклад яких з вірмено-кипчацької мови зробив Олександр Гаркавець, свідчать про особливий інтерес Андрія Торосовича не лише до герметичного мистецтва, але також і до прикладної й експерементальної науки, зокрема ботаніки та медицини. Хоча за своєю формою і змістом вони швидше нагадують виписки із середньовічних травників, які приписувалися перу Альберта Великого, а не герметико-філософські медитації над розумінням царства рослин. Подібних рецептів та інструкцій з садівництва в рукописі львівського алхіміка не дуже багато. Відповідно він не розробляв якоїсь окремої світоглядної концепції, де рослини були пов’язані з металами або планетами, не вказує, в який час їх краще використовувати чи культивувати. Однак водночас цей момент свідчить про ерудицію львівського алхіміка, як і про широке його поле діяльності. Можливо це і побудило Андрія Торосовича проводити подібні експерименти над схрещенням рослин і назвати свою працю «Sekreta z ogrodu phіlozowskіego, zebrane prawdzѕіwe o kamіenіu blogoslawіonіm phіlozowskіm z wykladem. Pіsane roku panskіego 1626» («Таємниця з саду філософського, зібрання правдиве про благословенний камінь філософський. Написана 1626 року»).

Автор: Щепанський Віталій


[1] К. Диса, Астрологія в господарських порадниках Гетьманщини XVIII ст. [y:] Українське небо. Студії над історією астрономії в Україні, Львів 2014, c. 202–210

[2] Вілланова Арнольд де. Салернський кодекс здоров’я, Львів 2011.

[3] Василий Валентин, Пять последних книг Василия, им озаглавленных: как последнее завещание… [y:] Алхимические трактаты, Киев 2000, c. 452–453.

[4] Simeon Partlicius. A new method of physick: or, a short view of Paracelsus and Galen’s practice; in 3. treatises. I. Opening the nature of physick and alchymy. II. Shewing what things are requisite to a physitian and alchymist. III. Containing an harmonical systeme of physicke. Written in Latin by… phylosopher, and physitian in Germany. Translated into English by Nicholas Culpeper… London 1654.

[5] Лот – дометрична одиниця виміру маси. Використовувалася (очевидно запозичено в Німеччині) в другій половині XVIII – поч. XX ст., дорівнює 1/32 фунта або 3 золотника, або 288 часткам, або 12,797 251 191 395 300 грам. Зокрема, лот широко застосовувався при визначенні поштового збору залежно від ваги кореспонденції.

[6] Мирра (застаріле мирро, через дав.-гр. μύρρη або смирна, від араб. مر‎, мурр) – змішана смола і камідь (смологумі), одержана з африканських та аравійських дерев родини Burseraceae, особливо з Commiphora myrrha.

[7] Омела, або дубові ягоди, або пташиний клей (Víscum) – вічнозелена кущова рослина, рід напівпаразитних кущів родини Сандалових.

[8] ЦДІАК. Ф. 250, Оп. 3, № 32, 177 Арк. – арк. 164

[9] Верба (Salix L.) – рід дерев, кущів або напівкущів родини вербових (Salicaceae).

[10] ЦДІАК. Ф. 250, Оп. 3, № 32, 177 Арк. – арк.164 зв.

[11] П’ядь давня міра довжини, що дорівнювала відстані між великим і вказівним пальцями (мала п’ядь) або між великим пальцем і мізинцем (велика п’ядь). 1 п’ядь = 17,78 см.

[12] Ibidem.

поділитись