Візуальне втілення кохання ставить перед митцем доволі складну задачу – передати статичний сюжет, що базується на емоціях та почуттях, за допомогою символів та образів.
Алегоричність полотен стає поширеною в епоху бароко, маньєризму та ренесансу. Як у пейзажі, так і у портретах образи набувають нових прихованих сенсів. Що стосується образів кохання та його атрибутики, що змінювалась з епохами, варто розглянути три окремих періоди.
Доволі широка символіка кохання постає на полотнах, починаючи з мистецтва давньої Греції. Однією з найбільш популярних тем давньогрецького мистецтва є міф про Афродіту, яка є прообразом Краси та Кохання.
Зазвичай Афродіта зображена в довгих одежах та з квіткою чи яблуком у руці, тоді як інша рука притиснута до грудей.
Яскравим прикладом втілення алегорично-символічного образу Афродіти є полотно Данте Габріель Росетті, де Афродіта постає перед нами в звичному образі та з притаманною атрибутикою.
Зображуючи Афродіту на своїх полотнах постійним її супутником, митці вбачають Ероса, чий образ змінюється з епохами.
Ерос з’являється у мистецтві лише у 5 столітті до нашої ери. Гесіод пише, що Ерос не син Афродіти, а належить до однієї з найстаріших щаблів богів Олімпу. Раннє мистецтво Греції зображує Ероса в контексті міфології: він втілений не як дитина, а дорослий юнак з крилами. Таким він є і у деяких творах класичного мистецтва. Проте, дедалі частіше починає втілюватися у вигляді купідонів та амурів. Зазвичай Ерос допомагає у побуті Афродіти: застібає сандалі, супроводжує її чи допомагає нареченій, що чекає на свого нареченого.
Алегоричні образи кохання доволі часто звертаються то такої атрибутики, як зброя. Найчастіше використовуються зображення стріл.
Взаємозв’язок кохання та війни прослідковується і у міфології, Ерос грається зі зброєю Ареса, бога війни, що символізує силу любові над війною. Хоча і сам Ерос має стріли та лук, проте за допомогою них він не вбиває людей, а зароджує у їхніх серцях нестримне почуття кохання у людей та богів.
Найчастіше до образів Афродіти та Ероса звертаються такі художники як Франсуа Буше та Вільям Бугро.
У своїй роботі «Алегорія кохання» Матіас Герунг зображує одразу три історії кохання:
- На передньому плані зображено суд Паріса.
- На другому – сюжет із Біблії: Давид бачить дружину свого полководця під час купання, і, захоплений її красою відправляє її чоловіка на вірну смерть.
- Третій план – трагічна історія Пірама та Фісби, що була розказана в «Метаморфозах» Овідія.
Коли Пірам прийшов на місце побачення, він знайшов лише закривавлене простирадло Фісби, котре вона загубила, тікаючи від левиці. Прийшовши до висновку, що його кохана загинула, Пірам вчинив самогубство. Коли Фісба повернулась на місце зустрічі і побачила мертвого коханого, то не змогла змиритися з такою втратою і також наклала на себе руки.
Згори, як об’єднання цих трьох історій, – Амур, що стріляє. «Любов сліпа», – промовляє до глядача полотно, розповідаючи нам три сюжети, що стають прикладом даного виразу.
У середні віки Ерос майже зникає як образ живописних полотен, тепер символом кохання стає серце.
Згідно з середньовічною традицією, небесне кохання зазвичай символізує одягнена фігура, тоді як оголена стає символом кохання гріховного та платонічного. Ренесанс трансформує систему цінностей.
Передусім головною атрибутикою кохання стає серце. Вважається, що саме мистецтво трубадурів приносить серце як головний символ кохання. З’являються численні зображення процесу пропозиції руки та серця в яких буквально чоловік тримає його в руках. Інколи, серце зображується у вигляді трикутника з направленою нагору верхівкою, що відповідало тогочасним анатомічним уявленням про серце.
В середньовічну епоху люди вважали, що процес мислення відбувається саме за допомогою серця, а не мозку. Серце, що пронизане стрілою є алегорією безумства. Одне серце на двох означало, що люди мають одні думки на двох.
Варто зазначити, що романтизм та класицизм з різних точок зору розглядають кохання. Класицизм підходить до зображення образів кохання з раціональної та логічної сторони, оминаючи емоційну складову, романтизм – навпаки вбачає в образі кохання страхи, фантазії та пристрасті. Беззаперечно відчувається зв’язок теоретичної традиції класицизму, яка базується на ідеалізмі та моральних ідеях пов’язаних з ним, тоді як романтики черпають натхнення з філософського розуміння кохання та естетики.
Як приклад, кохання Данте до Беатріче має скоріше ідеалістичне підґрунтя, ніж реальне. Данте ідеалізує її образ, і це стає основою всієї його творчості.
В одному зі своїх сонетів Данте описує кохання в образі сплячого, що ніби пробуджується від краси. Романтики вкладали в жіночий образ поняття найвищої краси. Цей поетичний образ використовує в своїй творчості і Росетті.
Особливо варто розглянути символіку любові у картині «Сон Данте». Бог кохання зі стрілами у руках схиляється над Беатріче, аби залишити останній цілунок Данте для померлої Беатріче. Своєрідний прощальний жест любові, що поєднує коханих після смерті.
Окрім того, концепції любові Данте проглядається у полотні Росетті «Любов Данте». Триптих, центральна частина якого зображує алегорію кохання, крилатого янгола з пісочним годинником у руках на фоні зіркового неба. В кутах композиції зображений Христос та Беатріче, так Росетті візуалізує перехід від земного життя Беатріче до небесного.
ХХ століття стирає межу розуміння різниці кохання та сексуальної одержимості. Оголене тіло дедалі більше набуває рис сексуальності, анулюючи розуміння про чистоту та невинність Ренесансного розуміння тіла. Сексуальність просочується у всі сфери життя, заполоняючи розум. Суспільна одержимість оголеністю зводить з розуму, і тіло починає використовуватися як провокація.
Художники ХХ століття використовують тіло як зброю жінки, що губить чоловіків. Тепер кохання йде пліч-о-пліч зі смертю, що використовує як зброю жіночу вроду, згубну та фатальну.
Автор: Анна Збаражська
