Фотографія, як елемент наслідування реальності завжди виділялась своєю чіткістю та можливістю деталізації краще, ніж будь-яке полотно. І хоча деякі люди вважають фотографію лише сучасною розкішшю та розважальним елементом, варто розглядати її не лише як засіб найбільш чіткого та детального увіковічення моменту, але як і витвір мистецтва, існує для визволення власних творчих мотивів. Це своєрідна частина світу образотворчого мистецтва. На кінець ХІХ століття фотографія стає більш широкодоступною, тож потреба у вивченні та удосконаленні фотографії як феномену образотворчого мистецтва все більше зростає. І митці знаходять нові способи удосконалення, змінення та наслідування реальності.
Пікторіалізм в европейській та американській фотографії виник у другій половині XIX- початку ХХ століття. Майстри даної техніки були віданні тим принципам мистецтва, що тісно пов’язані з живописом та графікою.
Фокусуючись лише на центральному об’єкті, вони залишали периферію фотографії розмитою, так чином наближаючи її до живописних полотен символізму та модерну. В їхніх роботах відчутний вплив австрійського сецесіону, німецького югендштилю та англійських прерафаелітів. Складні сюжети, містичні настрої та витончені моделі: все це нагадує нам роботи художників модерну.
Одним з найбільш яскравих представників пікторіалізму був фотограф Вільям Мортенсен. Автор 9 книг про мистецтво фотографії, великої кількості брошур та викладач у власній Школі Фотографії.
Свій творчий шлях Вільям Мортенсен розпочинав як художник у Голлівуді. Він займався декораціями, костюмами та гримом. Створюючи портрети знаменитостей, його популярність зростала. Проте, його портрети зовсім не були схожі на типові знімки. Під впливом жанру горрор його реальність набувала інакшого значення. З його фотографій на нас дивляться очі відьми, виповзають хтонічні образи.
Його нерідко називають антихристом чи варваром сюрреалізму, проте істинної геніальності у нього не відібрати. Подекуди, образи, що лякають, на фотокартках змушують замислитися над реальністю того світу, який він створював. Адже на його роботах присутні створіння, з якими мав справу кожен: у нічних кошмарах, потаємних страхах, дитячих вигадках. Він досить часто звертався до огидних та потворних аспектів людського буття, зображуючи їх виключно з естетичної точки зору, що значно посилює емоційний вплив.
У 1920-х роках, поки сучасники прагнули отримати від фотографії максимальної деталізації, Вільям Мортенсен віддав перевагу пікторіалізму. Його роботи, більше схожі на офорти, були кореговані чорнилами, лезами та вугільними олівцями вже на стадії готового віддруку. Після такої корекції фотографії втрачали ознаки реальності, і часом, їх помилково можна віднести до витворів друкованої графіки.
Як протистояння до пікторіалізму виступали «Група F/64» – фотографи, що намагалися максимально детально відтворити реальність у своїх роботах. І хоч, на відміну від пікторіалістів вони не прагнули синтезувати живопис та фотографію, а чітко відокремлювали ці речі, та все ж відведення фотографії у рамки мистецтва об’єднувало обидві течії у фотографії. На їх думку, фотографія це також витвір мистецтва.
Власне, один з учасників «Група F/64» Ансель Адамс і назвав Уільяма Мортенсена «Антихристом фотографії». Він навіть прагнув викреслити Мортенсена з історії мистецтва фотографії. Проте, роботи Мортенсена не могли залишитися без уваги: хтонічні, дикарські напів еротичні вони продовжували потрясати людські фантазії. Продовжуючи невпинно працювати не озираючись на критику, Мортенсон став доволі відомий у широкого кола митців.
І вже в останні роки він був визнаний унікальним візуальним стилістом, майстром американського гротеску. Його роботи були опубліковані в таких виданнях як American Photo Images of the Year, Vanity Fair, Los Angeles Times. З 1925 року він починає працювати у власній студії з такими відомими постатями як Марлен Дітріх, Сесілія де Мілле, Фей Рей.
Проте, не лише знаменитості ставали героями його робіт: акцент ставився не на відомій для широкої публіки людині, а на декораціях та сюжеті. Так, його моделями ставали дружина, друзі або звичайні люди. Всі вони перевтілювалися у хтонічних істот, історичних чи напівміфічних персонажів або ж уособлювали у собі людські емоції та почуття.
На його думку, фотографії мали викликати у глядача крайні та екстремальні емоції. Використання реалізму заради реалізму він вважав нічим іншим як «тупиком» і наголошував, що фотографія є не лише предмет естетичної краси.
Уільяму Мортенсену вдалося не лише вивести пікторіальні фотографії на новий рівень, його автентичний стиль та неперевершена композиційна робота й справді викликають ті самі «крайні емоції» на яких він наголошував.
Хогарт, Бердслей, Гойя, Дом’є – саме їх творчістю надихався Мортенсен, та вважає їх своїми попередниками. Окрім того, його творчість мала багато спільного з сюрреалістами та дадаїстами.
У техніці пікторіальної фотографії працювало багато митців, цей досить поширений жанр фотографії став популярний у Франції та Англії. Проте, лише у американські майстри змогли довести, що пікторіальна фотографія, не просто наслідування реальності, це витвір мистецтва, що стає наряду з живописом, графікою чи будь-яким іншим видом образотворчого мистецтва. У 1905 році, на П’ятій авеню у Нью-Йорку була відкрита Галерея «291», де разом з фотографіями експонувалися також і роботи А. Маттіса, О. Ренуара, П. Сезана.
Надалі, після укорінення техніки та звання мистецької фотографії, розвиток пікторіальної фотографії продовжував відбуватися з пошуку нових, цікавих ракурсів та композицій, а головний акцент з техніки зміщувався на нестандартні композиційні рішення.
Автор: Анна Збаражська
