Існують люди, однобічна характеристика яких неможлива. Уже знайомий образ, унікальні особливості тануть у маренні від однієї присутності, яка полонить відчуттям іншого, поглинаючого примарністю близькості. Місто Чернівці можна назвати уособленням подібних випадкових зустрічей, які залишають ледь помітний слід у свідомості. Це місце виразно складне, безкінечно химерне – кожного разу, гублячись у його лабіринтах, легше розв’язати власні загадки, ніж приховані безкінечним павутинням його провулків.
Тільки дивлячись на світ крізь вітражне скло костелу, можна осягнути складність краси, яку створює багатогранність міста з десятками конотацій та облич.
Серце Буковини пронизане рисами різних періодів його історії: визначного для Чернівців австрійського впливу, короткого часу існування Західноукраїнської Народної Республіки, румунського панування та найбільш руйнівного етапу – анексії Радянським Союзом із початку Другої світової війни.
Кожне місце зіткане з власних легенд: навіть така з них, як прибрані трояндами тротуари його вулиць, майже не викликає сперечань. Картографія цих безкінечних провулків та безлічі внутрішніх двориків залишилась в пам’яті Пауля Целана: Чернівці склали лейтмотив перших років його життя. У спокої найглибшої Ґабсбурської провінції він зміг віднайти свою рідну мову – мову поезії.
Історичний центр міста нагадує лоно сакральної архітектури. Силует міста Чернівці визначається в основному храмами й молитовними будинками ХІХ століття, які продовжують домінувати в міському ансамблі, хоча він формувався в пору секуляризації європейської культури. Світська архітектура практично поступається сакральним спорудам і знаходиться на другому плані.
Особливість формування стилю в Чернівцях полягає в тому, що поряд із загальноавтрійським впливом і зразками з’являється національно-романтична течія, у дусі традиції східно-візантійської, молдавської, волоської. Від цього моменту утворюється симбіоз в архітектурі космополітичного віденського та національного місцевого характеру, з мотивами різних національних традицій.
- Вандюк Л. Віденські впливи на архітектуру Чернівців (1775–1918)
Головною архітектурною пам’яткою міста є Резиденція Буковинських митрополитів, створена юним архітектором Йозефом Главкою – проект був створений, коли автору було лише 29 років. 1782 рік – початок функціонування резиденції. Архітектурний ансамбль був дуже швидко збудований: споруда одразу ж стала візитівкою всього регіону. Резиденція була побудована в дусі еклектики, але всі стильові складові – західноєвропейські за ґенезою, включно до умовно-«східних» елементів. Водночас резиденція нагадує за загальним силуетом і суворі монастирсько-замкові ансамблі романської епохи, і візантійський монастир із його неспішною ритмікою.
Найкрасивіший храм міста – костел Найсвятішого Серця Ісуса, збудований найвідомішим зодчим Чернівців Йозефом Ляйцнером. Саме ці споруди можна бачити на всіх чернівецьких поштівках. Саме біля цих місць завжди найбільша кількість туристів. Щоправда, якщо театр і резиденція завжди були в доброму стані, то костел зазнав величезної руйнації. Коли постало питання про реконструкцію цього храму, що перебуває в жахливому стані, реставратори наголошували на тому, що значно вигідніше було б збудувати нову споруду з нуля. Але піти на подібне ніхто не наважився: жоден із храмів Чернівців не може дорівнятися до минулої величі та витонченості цього костелу, збудованого в стилі неоготики. У 1945 році місцева влада передала цей єзуїтський храм православним вірянам, але через рік костел було повністю відібрано.
Упродовж довгих років храм був зачиненим. Потім влада прийняла рішення розмістити документи обласного архіву, що до цього моменту зберігалися в чотирьох різних приміщеннях міста. У результаті більшу частину внутрішнього інтер’єру храму було втрачено. Нижній рід вітражів був повністю знищеним.
Згадуючи слова Ернста Юнґера – достатньо відвідати в будь-якому місті ринок чи кладовище, щоби дізнатися його стан із фізичної та метафізичної точки зору. У подібній ситуації розташування Чернівецького кладовища доходить до постмодерністського абсурду: з величезною культурною пам’яткою на околицях міста розташовані торговельні пункти. Неймовірна краса католицького та єврейського секторів кладовища позбавлена реконструкції та будь-яких спроб охорони.
Некрополь на Зеленій вулиці заснований 1866 року за проект Ф.Реллі. Він розробив ситуаційний план кладовища, на яке припадає одна третина від його теперішньої площі в 14 гектарів. Сотні обелісків, каплиць та склепів ще нагадують первісний вигляд пам’ятки садово-паркової культури. Територію християнського та єврейського кладовища було ретельно розмежовано на сектори відносно приналежності до конфесії. Центр Некрополя містив могили жителів міста, у той час територія розташована на периметрі кладовища утворювала своєрідну алею бургомістрів. На даний час неможливо впізнати риси початкового проекту.
На сьогодні площа складається з 137 прямокутників, які разом формують цілісний та завершений комплекс. На цвинтарі в Чернівцях поховані приблизно 50000 осіб, серед них перший єврейський бургомістр Едуард Райс, видатний громадський діяч і лідер єврейської громади Бенно Штраухер, глава юридичної палати й відомий політик Макс Фокшанер, а також багато інших, які зробили вагомий внесок у політичне, економічне, культурне і громадське життя міста Чернівці.
Історія кладовища – це політичний літопис Буковини. Пам’ять про австрійське та румунське минуле в радянські часи свідомо знищували, але навіть крізь забуття Некрополь лишається майже єдиним свідком різних епох. Скульптурні елементи та архітектурне оздоблення було створено поколіннями майстрів, імена яких досі зберігає граніт та мармур. Поховання австрійського періоду, гротескні ряди румунських стел та польських каплиць, фамільні склепи кінця ХІХ наразі позбавлені охорони.
Перші спогади про чернівецький єврейський цвинтар в архівних документах фігурували під багатьма назвами: Бет-Халефе (Будинок Вічності), Бет-Гутергоф (цвинтар) і Дейлам (Окопище).
Вхід на цвинтар, як і на будь-яке інше єврейське кладовище, розпочинався з будинку під назвою «Будинок прощання». Його збудував у 1905 році архітектор Йозеф Фюнкель, а великий купол над ним, який традиційно для єврейської архітектури завершується зіркою Давида, належить іншому архітектору Йозефу Броске.
Чернівці просякнуті смертю та пам’яттю до лінії горизонту: єврейське кладовище здається нескінченним, але на відміну від монумента голокосту – кожна могила має своє ім’я. Кожне декоративне оздоблення могил наділене власною символікою: дві долоні з поєднаними великими і вказівними пальцями говорять про свого власника – представника спадкового роду священиків. Символ, який зображує амфору, яка проливає воду – приналежність до левітів, одного з дванадцяти колін Ізраїлю. На пам’ятниках досить часто зустрічається такий культовий предмет, як менора, яка символізує дерево життя. Ружа, троянда – це символ, пов’язаний із кабалою, борговим зобов’язанням. На надгробках цей символ часто поєднується з деревом життя. Такі пам’ятники мають нетрадиційний вигляд із закругленим верхом.
Від 1995 року рішенням Чернівецької міської ради цвинтар є частиною історично-культурного заповідника «Кладовище на Зеленій вулиці». Але, як показує час, на сьогодні нескінченні факти вандалізму свідчать про те, що ресурсів (або належної уваги) на охорону та утримання не вистачає – подальше підвищення статусу території просто необхідне в умовах потреби постійної реставрації архітектурної спадщини та побудови адміністративної будівлі.
Фотоматеріал та текст: Анастасія Плашевська
Джерело: Visia
