Арно Брекер та паризька творча богема

Німецький скульптор Арно Брекер (нім. Arno Breker 1900 – 1991 рр.) назагал відомий завдяки роботам, створеним у період диктатури націонал-соціалістів у Німеччині, такими як статуї «Десятиборець», «Переможниця» (1936 р.), «Партія», «Вермахт», «Готовність» (1939 р.), рельєфами «Товариші», «Месник» (1940 р.) та іншими творами скульптури, серед яких, однак, не кожен вцілів після Другої світової війни. Але як довоєнний так і повоєнний період творчості Брекера почасти просто випадають з поля зору, формуючи таким чином дуже обмежене уявлення як про масштаби особистості, так і творчого спадку скульптора.

Декого здивує, але у 1934 році, ще на передодні творчого тріумфу, Брекера сприймали «декадентом» та «франкофілом». Так батьківщина, тоді вже нацистська Німеччина, приймала художника що повернувся із тривалої закордонної поїздки.

Як і всі молоді митці, юний Брекер багато часу і зусиль витратив на так звані «творчі пошуки». Арно Брекер навчався у Дюссельдорфській академії мистецтв у 1920-25 рр. Мистецтва скульптури його навчав Губерт Нетцер, архітектуру викладав Вільгельм Крейс, обидва викладачі мали досить «консервативні» погляди на мистецтво. Попри це, навчаючись в академії, Брекер виявляв цікавість до модерністських течій. Він виявляв інтерес до сучасного мистецтва, цікавився французькою скульптурою та особливо поважав Огюста Родена.

Ще до завершення навчання в академії мистецтв задля довершення своєї мистецької освіти у 1924 році Арно Брекер вирушає до Парижа. По приїзді молодий скульптор повністю поринає у життя паризької мистецької богеми: в його коло знайомств входять режисер та літератор Жан Кокто, режисер Жан Ренуар, галеристи Даніель Анрі Канвейлер та Альфред Флехтхайм. Також в цей період Брекер заводить дружбу з Пабло Пікассо.

Аби завершити навчання в академії мистецтв, у 1925 році Брекер ненадовго повертається у Дюссельдорф. Випуск з академії Арно Брекера увінчується встановленням на даху дюссельдорфського Еренгофу (будівля та парковий комплекс зведені на початку 20-х років) скульптури «Авророра».


«Авророра»

Брекер здійснює ще кілька поїздок до Франції, а вже у 1927 році він вирішує оселитися в Парижі. Відтоді у колі його спілкування з’являються такі визначні фігури європейського мистецтва як Арістід Майоль, Шарль Деспі, Моріс де Вламінк, Робер Делоне, Еміль Антуан Бурдель, Костянтин Бранкузі, Жуль Паскін, Жан Фотріє, Ісаму Ногучі та інші.

Згодом Брекер здійснив подорож до північної Африки, під час якої познайомився з Деметрою Мессала, що стала його натурницею, (раніше вона позувала Астріду Майолю). Згодом Деметра переїхала з Разом з Арно Брекером до Німеччини та стала його дружиною.

Скульптури, створені Брекером в «паризький період» позначені впливом Арістіда Майоля, Шарля Деспіо та, звісно, Огюста Родена. Брекер активно експериментував у пошуках власного стилю та способу обробки поверхні скульптури. Зрештою, він прийшов до техніки лиття, що виключає нерівності поверхні. Невдовзі вона стала характерною для авторського стилю скульптора.

Жан Кокто і Арно Брекер

У той самий час Брекер також ознайомився з роботами лідерів безпредметної скульптурної форми (Константін Бранкузі, Пабло Пікассо, Олександр Архипенко, Жак Ліпшіц, Олександр Колдер). Проте Брекер вирішив зайняти позицію альтернативну сучасним йому тенденціям у мистецтві скульптури. Він віддав перевагу фігуративній скульптурі та вважав довершеною техніку, якою користувалися давні греки. Брекер стверджував, що вона дозволяє добитися зібраності всіх складових форм, завдяки якій кожна окрема частина тіла стає ніби завершеною сама по собі. Таких висновків Брекер дійшов вивчаючи античну та ренесансну скульптуру у Луврі, а також під час своєї поїздки до Італії – Флоренції та Неаполю у 1932-33 роках. Тоді ж він взяв участь у конкурсі, організованому у Віллі Массімо (німецький культурний центр у Римі) прусським Міністерством культури, де представив проект реконструкції незавершеної скульптури Мікеланджело «Пієта Родоніні. Так Брекер вперше домігся міжнародного визнання.

Невідомо, чи спонукав повернення Арно Брекера на батьківщину прихід до влади націонал-соціалістів, чи були на це інші причини. Однак, як вже зазначалося, Німеччина зустріла його досить холодно. Не дивно, адже будь-яка прихильність до Франції після поразки Німеччини у Першій світовій війні, а надто після окупації Руру (регіону, в якому власне і проживав Брекер) французькими військами викликала неабияку настороженість (для наочності перенесемо приклад Брекера на наші реалії: уявіть собі митця з окупованих територій, що після навчання в Україні відправляється жити та працювати до РФ, але згодом знову повертається працювати в Україну). Так чи інакше, визнання, як у своїй країні так і за кордоном, можна заслужити лише наполегливою працею.

Переломною для долі Брекера була участь у конкурсі скульптур для олімпійського комплексу у Берліні. У 1936 році світ побачив «Десятиборця» та «Переможницю», відтоді Арно Брекер потрапив у поле зору партійної верхівки, тоді ж і починається і так званий «класичний період» у творчості скульптора, пов’язаний і здобою нацистської диктатури. Згодом Арно Брекер стане особистим другом Адольфа Гітлера, і за іронією долі саме Арно Брекеру одного теплого червневого дня доведеться провести для Гітлера «екскурсію» Парижем.

Автор: Руслан Штурм