Передісторією збройного конфлікту у Верхній Сілезії була, в першу чергу, поразка Німеччини у Першій світовій війні. Відтоді знесилену і знекровлену державу почали розривати як зсередини, так і ззовні. Так звані «післявоєнні війни» – збройна боротьба між (умовно) «правими» та «лівими», «білими» та «червоними» – розпочалися одразу по завершенню великої війни – у грудні 1918 року і стали поволі затихати лише у 1920-му. Кров лилася по всій країні, всюди, де прихильники комунізму проголошували «радянські республіки», в бій шли німецькі добровольчі загони – фрайкори. Формально фрайкори підпорядковувались німецькій армії – Райхсверу, однак по факту армія не мала реального контролю над цими добровольчими загонами, які почасти були керовані націоналістично налаштованими офіцерами.
Щодо зовнішніх проблем повоєнної Німеччини тут варто в першу чергу відмітити територіальні конфлікти. Такі мали місце в Моравії (1919 р.), Рурській області (з 1919 року, завершився у 1923 році окупацією німецьких територій франко-бельгійськими військами) та, власне, у Верхній Сілезії, де послідовно відбулося три збройні повстання іредентистськи налаштованих поляків з числа місцевого населення у 1919, 1920, та 1921 роках. Третє Сілезьке повстання відзначалося особливою запеклістю збройної боротьби між німецькими добровольцями та Польськими іредентистами разом з польськими регулярними загонами, що врешті увінчалася битвою за гору Святої Анни. На останньому ми зокрема зосередимо свою увагу.
20 березня 1921 року у Верхній Сілезії відбувся плебісцит, що мав «демократичним» шляхом вирішити територіальну проблему між двома державами – Польщею та Німеччиною. Результат був не втішним для поляків: 707605 голосів було віддано за те, аби Верхня Сілезія залишилась у Складі Німеччини, за Польщу – лише 479359. Незадоволені таким результатом плебісциту польські озброєні загони втретє починають збройну боротьбу проти німецького панування, на цей раз до озброєння та постачання польських бойовиків і навіть участі у конфлікті відкрито долучаються регулярні польські війська.
В цей час з усієї Німеччини у оточену кордонами поліції Верхню Сілезію стікаються добровольці фрайкорів. Їм потайки вдається провозити у вагонах потягів до зони конфлікту значну кількість зброї, включаючи навіть гармати.
У квітні 1921 року фрайкори перейшли у рішучій наступ. Особливо звитяжно у боях відзначився фрайкор «Оберланд». По мірі їх просування по території населені пункти зачищалися від польських іредентистів, і над ними підіймалися німецькі державні прапори. Наприкінці травня «Оберланд» зайняв позиції у підніжжя гори Святої Анни (у німецькому варіанті Аннаберг) – стратегічного пункту польської оборони. Близько 1 години ранку 21 травня загони «Оберланду» в загальній кількості близько 1000 осіб розпочали штурм. Німці розділилися на три штурмові групи, що атакували гору з різних сторін. Такий крок виявився дещо несподіваним для поляків, адже вони очікували на атаку з південного боку гори. Просуваючись угору бійці «Оберланду» успішно використовували складки місцевості та рослинність, що захищали їх від ворожих куль.
Близько 13 години німці встановили цілковитий контроль над Аннабергом. При цьому, «Оберланд» втратив близько чверті своїх бійців. Для цієї війни захоплення гори Святої Анни було неймовірним успіхом – контроль над цим стратегічним пунктом дозволив німецьким добровольчим формуванням прорвати оборону поляків і піти в наступ.
Успіх, однак, був нетривалим. Дуже скоро далася в знаки втома та нестача особового складу і ресурсів. Фрайкори у Верхній Сілезії розраховували на підтримку армії, однак республіканський уряд не наважився розвинути успіх. Тому добровольці невдовзі знову були змушені перейти від наступу до оборони. Крапку в історії цієї збройної боротьби поставили французькі (а згодом і британські) війська, що вклинилися між німцями та поляками, провівши таким чином лінію розмежування між територіями, що залишаться під контролем Німеччини та тими, які відійшли до Польщі. Німеччина зберегла за собою майже половину території Верхньої Сілезії включно з Аннабергом Полякам дісталася, однак, територія багата на корисні копалини. Розділ був пізніше схвалений Лігою націй та визнаний німецьким республіканським урядом.
Приклад Третього Сілезького повстання вкотре демонструє ініціативність і спроможність націоналістичних рухів до захисту державності та територіальної цілісності, і водночас нездатність демократії приймати відповідальні рішення. Але це не є виключно проблемою у ретроспективі. Приклад Веймарської республіки лише демонструє загальну тенденцію, що зберігається і дотепер. Це помітно навіть на прикладі Російсько-української війни на Донбасі, особливо на її початковому етапі, де ініціативи як добровольчих формувань так і кадрових підрозділів на фронті часто не знаходили схвалення у вищого командування, звідки чисельні приклади військових невдач.
У 1938 році на горі Аннаберг на честь загиблих німецьких добровольців було зведено так званий «замок мертвих» – Тотенбург. У 1939 році територіальні суперечки між Польщею та Німеччиною були, здавалося б, остаточно вирішені на користь Німеччини, однак вже 1945 рік дав повністю зворотній результат.
Тотенбург, зведений на честь полеглих бійців фрайкору, по закінченню Другої світової війни було зруйновано, на його місці у 50-х роках було зведено пам’ятник польським ополченцям Третього Сілезького повстання у стилі «соціалістичного реалізму».
Автор: Руслан Лубинський
