Баухауз

Баугауз: Гоґвортс для художників

Школа Bauhaus стала притулком для багатьох інакодумців: авангардистів, модерністів, кубістів. Вона існувала протягом чотирнадцяти років, виховала та випустила багатьох великих дизайнерів та архітекторів, ще більше видатних діячів мали можливість викладати в її стінах.

Баугауз став не просто школою: це об’єднання митців, стилістичний напрям. Впізнавані особливості художньої школи можна зустріти на полотнах в багатьох музеях, в архітектурних спорудженнях та декорі. 

Історія школи розпочалась у 1919 році, завдяки архітектору Вальтеру Ґропіусу, котрий і став директором школи. Навчання у школі було безоплатним, і вступити на навчання могли всі охочі. 

 «Ми хочемо разом придумувати і створювати нову будівлю майбутнього, де все зіллється в єдиному образі: архітектура, скульптура, живопис, — споруди, які подібно храмам, підносяться в небо руками ремісників, стануть кришталевим символом нової, прийдешньої віри».

У школі навчались люди різного віку та з різним рівнем художніх здібностей. Здебільшого завдяки новаторському підходу до навчання, що був розроблений одним з головних викладачів Йоганнесом Іттеном. Метод полягав у тому, що на початковий курс могли вступити всі, хто бажав навчатися, його здібності та бажання працювати оцінювалось, і водночас визначалися схильності до певних напрямів та матеріалів. 

«Щоб розвинути почуття єдності форм, я давав вправи, пропонуючи попрацювати над шрифтом і різними формами, використовуючи принципи квадрата, трикутника або кола».

Школа ділилась на майстерні, якими зазвичай керували по два викладачі. Кожна з них відрізнялась своїм підходом до роботи. У 1922 році до школи приєднався Вались Кандинський, котрий став помічником директора й одним з найбільш впливових викладачів.

Ще одним відомим викладачем Баугаузу був Пауль Клее, котрий отримав від студентів прізвисько «magician» через мудрий спосіб передачі знань.

Окрім навчання у Баугаузі були й часи дозвілля. Організовували творчі вечори, лекції та концерти, на яких могли бути присутніми не лише студенти, але й усі охочі. Студенти Баугаузу, як певно й всі митці, відрізнялись серед інших людей. Провокативний та дивакуватий вигляд не надто приваблював простих людей. Часто студенти чули у свою сторону: «Не зачіпай їх, вони з Баугаузу».

У 1925 році Баугауз зазнав змін. Школа більше не отримувала фінансування і була вимушена переїхати у невелике місто Дессау. Було збудовано новий корпус, змінився і підхід до навчання. Розширили архітектурний факультет, а також додали класи типографії та верстки. В Дессау і відбувається зміна директора, на пост заступає Ганнес Майєр, архітектор та колега Ґропіуса. 

Десять місяців встигла проіснувати школа й у Берліні. У стінах затопленої фабрики був відремонтований новий простір для навчання. Майєр відбудовував школу за свій кошт, а допомагали у ремонті студенти та викладачі.

На заваді існуванню Баугаузу у Берліні стала зміна режиму. Школа у Берліні була зачинена. І хоча спершу Майєр добивався відкриття школи, звертався до верхівки й згодом все ж отримав дозвіл на відкриття школи. Але через декілька місяців правління Баугаузу добровільно її закривають.

Та з закриттям школи не зникає стиль Баугауз. Він продовжує існувати у функціональних дизайнах, графічному дизайні та архітектурі. 

У стилістиці Баугауз включені всі фактори: колір, форма, функціональність та естетичний мінімалізм. Синтез ідей архітектури, живопису та скульптури породжує нове мистецтво, де кожен фактор має значення.

Доволі впізнавані засоби виразності можна помітити не лише у декоративно прикладному мистецтві, але й у типографії. Шрифт Байера став особливим елементом школи. Афіша до плаката першої виставки Баугаузу, створена Юстом Шмідтом, стала своєрідним графічним маніфестом. 

У 1923 році відбувається перша виставка Баугаузу, де студентам і викладачі змогли показати й пояснити людям, чим саме вони займаються у зачарованих стінах школи, і як може виглядати функціональний дизайн.

«Кожен предмет повинен до кінця відповідати своїй меті, тобто виконувати свої практичні функції, бути зручним, недорогим і гарним».

Автор: Анна Збаражська

поділитись