Білоруська мова і кінематограф Білорусі

Мабуть, мало хто чув про відомі білоруські картини кіно, які б потрапляли на великі екрани, користувалися попитом і обговорювалися у колах кінокритиків. Так думають і самі білоруси.

Коротко про те, в якому стані знаходиться білоруська мова сьогодні та чому право на білоруськомовний медіапродукт у Білорусі необхідно відстоювати.

Умови для білоруської мови

Після приходу до влади 1994 року президент Білорусі Олександр Лукашенко заявив: «Люди, які говорять білоруською мовою, не можуть нічого робити, окрім як розмовляти нею, тому що білоруською не можна висловити нічого великого. Білоруська мова – бідна мова. У світі існує лише дві великі мови – російська та англійська». Згодом майже 20 років білоруська мова набувала статусу мови, що вимирає. 

14 травня 1995 року, за ініціативи президента Білорусі Олександра Лукашенка відбувся перший референдум в історії незалежної Білорусі. Ця подія була однією з найважливіших і вирішальних в історії країни, оскільки визначила, окрім символіки, державний статус російської мови та стратегічний напрямок на інтеграцію з Росією. Внаслідок референдуму Білорусь значною мірою повернулась до форми радянської республіки, а білоруська мова почала втрачати позиції перед російською, опинившись на межі зникнення.

 Останні дослідження

У 2019 році інформаційно-аналітичний центр при Адміністрації президента Білорусі випустив збірку, з результатами соціологічних досліджень що були проведені 2017-2018 рр. Деякі з перелічених питань в анкеті опитувальника стосувалися й рідної мови. Так рідною мову російською зазначили 43% громадян, а білоруську – 48%. Ще 6% респондентів обрали рідними відразу дві мови – білоруську й російську, ще 2% обрали інші мови.

Втім, лише 3% опитаних зазначили, що білоруською мовою спілкуються у житті.

Більшість опитаних у повсякденному житті спілкуються російською мовою – від 49% до 78% громадян. Деякі, як виявилося, спілкуються на, так званій, «трясанці» (суржик на основі білоруської мови, переважно з російською лексикою й білоруськими фонетикою та граматикою) – 43,5% спілкуються так у магазинах, транспорті, на роботі, з друзями та в сім’ї. Білоруську мову рідною, в переважній більшості, вважають представники сільського населення (66% з опитаних), містяни ж частіше називали російську (47,5%). Як зазначено у дослідженні, молодь не виокремлюється з загальних показників: білоруську мову однозначно обрали 48% опитаної молоді, російську – 41,5%, обидві мови – 8%.

Від 2008 року, коли востаннє ІАЦ проводив такі дослідження, позиції російської мови укріпилися, в середньому, на 6%. А позиції змішаної мови на 4,5%. Білоруська мова втратила за цей час 3% підтримки.

Лише половина опитаних респондентів вважають, що в Білорусі необхідно розширювати сфери використання білоруської мови, а 44% висловилися проти цього.

Серед тих, хто підтримує посилення ролі білоруської мови у суспільстві, практично дві треті (64%) вказали на гостру потребу інтеграції мови в систему освіти та науки. Значна частина (в середньому 42,5%) хотіли б бачити значно ширше застосування білоруської мови у ЗМІ та сфері культури. Більше третини (35%) – у сфері державного управління, а також відносно інституту сім’ї та виховання дітей. Кожен п’ятий (20%) хотів би поширити застосування білоруської мови у сфері послуг та обслуговування.

Нині білоруська мова, оперуючи офіційними формулюваннями, вважається такою, що зникає. Це визнали експерти ЮНЕСКО: в атласі мов світу, які знаходяться у небезпеці, білоруська позначена як vulnerable (вразлива, послаблена). Це – перша з чотирьох стадій на шляху до вимирання.

Мова у закладах освіти

Питання білоруської мови в навчальних закладах це окреме питання, оскільки наразі лише 0,2% студентів вищих навчальних закладів і 16% школярів навчаються рідною мовою. Відсоток молоді, яка здобуває освіту білоруською мовою, скорочується з року в рік.

Кількість годин білоруської мови у школах зараз можна порівняти з російською мовою, але викладають білоруську так, що діти часто не розпізнають мову, коли до них звертаються білоруською. В деяких містах Білорусі, наприклад, у стотисячному Молодечному, немає жодної школи й жодного класу з білоруською мовою навчання. Існує велика проблема влаштувати дитину в білоруськомовний дитячий садок: необхідно вимагати, збирати людей і «пробивати стіни». В цілому в освітній системі положення справ доходить до цинізму, коли у гімназіях із білоруською мовою навчання видають книги російською.

Директор закритого владою Білоруського гуманітарного ліцею Володимир Колас констатує, що в країні, як і раніше, замінюють мову навчання з білоруської на російську, закривають білоруські школи, які й так нечисленні, а дітей переводять до російськомовних. Втім ситуація змінюється, вважає Колас:

«Відчувається загроза повторення у Білорусі у тій чи іншій формі українських подій, і на цій хвилі влада намагається захиститися білоруською ідентичністю, але використовують це як розмінну монету в торзі з Москвою».

Мова у побуті

Сфера вжитку білоруської мови в країні, зводиться нанівець: цією мовою не можна відкрити банківську картку чи заповнити квитанцію на оплату комунальних послуг, будь-який чиновник може не відповісти білоруською на звертання цією мовою, мовляв, його статус із російською мовою однаковий. А більшість білоруськомовних рок-музикантів – у чорних списках, у них немає ні концертів, ні записів на радіо та телебаченні.

Про яку білорусизацію можна вести мову, коли не існує білоруського кіно, коли для мови встановили суворо обмежене коло тем, на вихід за рамки існує негласна заборона. Білоруську літературу цілеспрямовано вичавлюють із публічного поля. Мову називають штучною, непридатною для використання у повсякденному житті.

Всупереч діям влади та проросійській позиції Мінська, білоруськомовні ініціативи з’являються і набувають попиту в умовах сьогодення.

Сучасний попит

Останнім часом у Білорусі намітилася сприятлива тенденція, пов’язана з відродженням білоруської мови. Місцева молодь називає таке явище «модою на мову». Наталка Бабіна, голова спілки української літератури в Білорусі, вважає, що події в Україні багато в чому вплинули на сплеск інтересу білорусів до власної культури та мови:

«Потрібно розуміти, що українці своїм досвідом дали прекрасний урок для сусідніх націй. Стало ясно, наскільки важливо триматися своєї мови, бо якщо ми будемо відмовлятися від неї, то ось він – привід для того, щоб наша східна сусідка (Росія) сказала: ах! Вони там говорять російською, отже, вони наші брати, і ми їх зараз звільнимо від їх державної незалежності, суверенітету, від усього».

Популярністю почали користуватися численні приватні магазини з національними білоруськими товарами. Білоруські вишиванки, сумки, навіть кухлі з національним орнаментом білоруси розбирають швидко. У Мінську відкрилося декілька закладів громадського харчування, де гостей обслуговують у колоритній національній обстановці, а офіціантів штрафують за використання російської мови. Ба більше, персонал великої мережі білоруських автозаправок «А-100» зобов’язали розмовляти лише білоруською. Помітнішою стала й поява білоруської реклами. Хоч і в умовах протестних настроїв, бізнес боїться влади.

Ініціативи білоруською

Поки що очевидно, переважна більшість білоруських чиновників не мають на меті вести діалог із народом рідною мовою. Для цього потрібно не стільки бажання, скільки доручення зверху. Водночас поки «верхи» мовчать, підприємлива білоруська молодь не дає мові вимерти остаточно.

У селі білоруська мова була присутня завжди. Важче з містами. Але чи то мода щодо білоруської, чи то зростання патріотизму – у містах Білорусі зростає кількість курсів білоруської мови. Безкоштовне відвідування, вигадливі розіграші та частування роблять свою справу. Приміщення курсів завжди повні, багатьом доводиться вивчати білоруську навіть стоячи в коридорі. Бажання говорити нею приводить сюди не тільки молодь, але й пенсіонерів і навіть сім’ї. І так у багатьох містах. Слухачі курсів самі виявляють ініціативу – замовляють теми, готують виступи.

Білоруський журналіст та організатор курсів білоруської мови «Мова нанова» Гліб Лободенко підкреслює:

«Є такий стереотип, що білоруська мова тільки для гуманітаріїв. Але слухачі наших курсів підтверджують абсолютно протилежне. Приходять програмісти, техніки, банкіри, лікарі. Такою акцією ми хочемо створити серію білбордів і показати, що білоруськомовні люди є у всіх сферах». Гліб Лободенко оцінює сучасну ситуацію з мовою як сприятливішу. «Я дедалі частіше чую білоруську мову у відповідь».

Товариство білоруської мови імені Франциска, громадське об’єднання, що займається культурно-просвітницькою діяльністю у сфері збереження, відродження і популяризації білоруської мови та білоруської національної культури, існує вже понад 25 років. Колись їхні відносини з чиновниками щодо використання мови вкладалися в єдине слово – боротьба. Завдяки роботі товариства білоруською мовою було перекладено електронні сайти державних структур. Крім того, ініціативу використання рідної мови перейняли чиновники Міністерства закордонних справ Білорусі.

Переклад та трансляція фільмів білоруською мовою

На жаль, через призму української кіноіндустрії, для нас білоруська ситуація виглядає вкрай бідною. Фільми в кінотеатрах – російською мовою, фільми доступні онлайн – переважно російською, власний продукт кінематографу Білорусі – серіали або повні метри російською мовою про російський побут (пригоди доблесної поліції, кітчеві мильні драми та прорадянська військова тематика). Усе решта – робота небайдужих, що стикається зі стіною державної політики.

Якщо говорити про показ фільмів білоруською мовою в кінотеатрах, то чи не єдиними в цій галузі є приватна компанія «Кінаконг». «Кінаконг» – це проєкт, який займається професійним перекладом фільмів на білоруську мову та їх розповсюдженням. З 2016 року вони організовують регулярний показ фільмів білоруською мовою в кінотеатрах. Але лише в окремі дні. На сьогодні «Білоруські вихідні» відвідало понад 50 000 глядачів. Показ фільмів відбувся у 35 містах Білорусі.

Знайти в білоруських кінотеатрах фільм білоруською – неможлива раніше місія. Тепер хоч іноді, але на такі сеанси можна потрапити. Втім, тут глядач не зустріне прем’єру, а лише фільми, що вже давно дебютували у світі.

Спочатку до таких ідей у Мінську поставились скептично, але на першому ж безкоштовному кінопоказі ажіотаж був такий, що відвідувачам не вистачило місць у залі. Були навіть випадки скандалів і скарг на нестачу місць, та навіть пропонували оплатити вхідні квитки, але за умовами прокату компанія на початку своєї діяльності не була комерційною і не мала права брати гроші за вхід. Це і стало однією з причин переходу на комерційну основу компанії.

Після великого успіху, організації кіновідеопрокату самі стали виходити на «Кінаконг» і пропонувати свої кінотеатри для показів. Кінотеатр, із яким компанія починала свою діяльність, було зачинено на реконструкцію, і компанії навіть запропонували кінотеатр «Москва» — один з найбільших у Мінську.

Зараз «Кінаконгу» вдається дублювати декілька фільмів на рік. Фільми для дубляжу вибирають за декількома критеріями. По перше, це мова: компанія не береться за фільми, які вже були в прокаті російською, і люди охоче йдуть на фільм, який ще не бачили. По друге, в хід іде перевірена класика – це також приваблює глядачів. Відгуки від публіки є – в кіно дивитися фільми білоруською приходять навіть скептики. А ось єдиний відгук від держави – це готовність надавати кінотеатри, щоправда, не у всіх містах і не повсякчас.

Компанія «Кінаконг» займається перекладом та показом суто розважальних фільмів, які не несуть за собою ніякої ідеологічної спрямованості. Нині білоруською мовою доступні зо три десятки фільмів, і поки в країні точаться вуличні баталії – не відомо, коли з’являться нові переклади.

Що ж до поширення білоруськомовного кіно в мережі, білоруський відеосервіс VOKA створив спеціальний розділ CINEVOKA, який збирав шедеври світового кіно в білоруському перекладі. За час функціонування сервісу кількість контенту зросла з 3 до 60 фільмів різних жанрів: від психологічних драм та бойовиків до аніме та мультфільмів. На жаль, з 2019 року розділ CINEVOKA припинив свою діяльність.

До перекладів кіно білоруською мовою також долучилося творче об’єднання «Беларускі гальфстрым», керівником якого є відомий сьогодні опозиціонер Франак Вячорка. Ініціатива запрацювала ще у 2005 році, а долучилися до озвучки професійні актори та активісти. Колектив озвучив п’ять картин: «Шрек 2», «Шрек 3», «Криміналльне чтиво», «Малленька колядкова казка» та «Лобов реальна».

Закон Республіки Білорусь передбачає квоту в 30% національного білоруського контенту на білоруському телебаченні. У пункті 1.9 закону «Про ЗМІ» визначено, що засобу масової інформації можуть відмовити в державній реєстрації, якщо «обсяг телепередач, аудіовізуальних творів, інших повідомлень і (або) матеріалів білоруського (національного) виробництва в щомісячному обсязі мовлення телевізійних засобів масової інформації становить менш як 30%» – редакція зобов’язана забезпечити принаймні таку частку національного контенту, якщо інше не визначено міжнародними домовленостями. Втім, прес-секретар Олександра Лукашенка Наталія Ейсмонт пояснює, що мова йде про 30% національного контенту – фільмів і передач, створених у Білорусі. А в контексті цього, звісно, «можна розраховувати й на те, що білоруська мова буде використовуватися частіше». Однак, на уточнення про наявність якоїсь іншої квоти на білоруську мову на білоруському телебаченні, вона відповідає: – «Звичайно, ні, немає».

Стан білоруського кінематографа

Нинішній стан білоруського кінематографа виражається художнім безсиллям та великими обмеженнями зі сторони влади. Коли відбувся демонтаж радянської системи в кіно, найрадикальніші білоруські кінематографісти спробували ввійти в уряд із проєктами реформування, а найбільш ініціативні зайнялися кінопідприємницькою діяльністю. Перші стукалися у високі кабінети протягом років, поки не переконалися в марності зусиль. Другі починали налагоджувати незалежні кіноструктури, але, не маючи режиму економічного сприяння, самоліквідувалися. Тому в Білорусі так і не утворився інститут кінопродюсерів.

Наразі існує брак професіоналів, здатних створювати як незалежне кіно, так і в партнерстві з офіційними інстанціями й кіностудіями. Що ж стосується державного кіносектора, яким є «Білорусьфільм», то його адміністративно-управлінські важелі малорухомі, відстають від сучасних вимог кіноіндустрії. Всі рухалися наосліп, методом «намацування»: то бралися за компанії радянського зразка («Нам потрібні мелодрами та детективи», «Нам потрібне національне кіно», «Беремо курс на блокбастер»), то робили ставку на молодих. А не отримавши дебютних шедеврів, розчарувалися і винайшли при виробництві повнометражної продукції «причіпну» методику: досвідчений+зелений. Звісно, були спроби вписатися в ринкову економіку, але без успіху, адже вона вимагає володіння маркетингом і сучасними технологіями, а не тільки командами «спущено» і рапортами «виконано».

А найважливіше – не сформувався головний загін творців-режисерів, здатних проникати в серця глядачів. Тому враховуючи державний тиск та російський вплив на білоруський кінематограф, отримуємо типову радянську модель утворення фільмів з чітко вираженим ідеологічним підґрунтям, що стримує розвиток білоруського кіно.

Альтернативна сторона

Художній фільм «Жыве Беларусь!» про стан справ політичного режиму президента Лукашенка випустили 2012 року в Польщі. Головним творцем картини стали польська державна компанія та польський режисер. Втім, на першому плані стрічки білоруський акторський склад та білоруський сценарист, раніше згаданий опозиціонер Франак Вячорка. Власне, про події з його життя й розповідає картина.

За сюжетом фільму, рокер Мирон, попри протипоказання за станом здоров’я, потрапляє на строкову службу, де пізнає усі «радощі» білоруської армії та її супутніх явищ: «дідовщина», дискримінація, насилля. Починаючи вести анонімний блог, Мирон відкриває армійське закулісся, чим гніває керівництво військової частини та державну владу. В цей момент автор блогу опиняється в епіцентрі протистоянь з чинним політичним режимом.

Після прем’єри стрічки Білоруське посольство в Польщі розкритикувало картину, мовляв, жоден із фрагментів фільму немає нічого спільного з реальністю, і лиш демонструє хвору фантазію сценариста. Образ Білорусі в посольстві назвали «фальшивкою», а сам фільм — спробою посварити Польщу з Білоруссю. Білоруських акторів у Білорусі переслідували спецслужби.

Ще один продукт польського кінематографа, дещо старший роками фільм «Урок белорусского». Документальна стрічка 2006 року від польського режисера Мирослава Дембінського, про активістську діяльність та черговий спірний термін незмінного президента. Окрім цього, сюжетна лінія торкається того ж опозиціонера Вячорка й питання ув’язнення його батька.

Говоривши про альтернативні документалки, також додамо про фільм «Игра в войнушку», білоруського режисера Антона Тєлєжнікова. Ідея цієї стрічки з тієї ж сфери — про політичний режим, громадянську позицію, справу активістів і несправедливість політики. Побут та ідеї в стінах білоруської армії розповідаються через історії, так званих, політичних призовників, що потрапили в армію, аби не «заважати».

Тож, коли ми говоримо про справжнє білоруське кіно, частіше всього, мова йтиме про ті картини, що були створені за межами самої Білорусі, або ті, що так і не змогли потрапити в широкий прокат у Білорусі.

Популярні серед борців з режимом в країні, документальні стрічки сьогодні слугують інформаційним інструментом активістів.

«Янка Купала»

Влітку 2019-го року білоруську, й не лише, публіку компанія «Беларусьфильм» здивувала презентацією трейлеру до фільму «Янка Купала».

Історична драма «Янка Купала» розповідає про життя і загадкову смерть поета-класика білоруської літератури та видатного діяча білоруського Відродження початку XX століття. Автором заклику «Жыве Беларусь!», який нині є девізом білоруських патріотів, є саме Янка Купала. Його постать асоціюють з білоруською національною самосвідомістю, яка найліпше відображає долю білоруського народу в першій половині 20 століття.

Вихід у світ цієї картини з плеча «Беларусьфильму» та ще й на державне замовлення викликає подив та захват водночас. Невже ось-ось з’явиться повнометражна художня картина білоруською мовою, з білоруськими акторами та про білоруську патріотичну ідею? Так, але що було відзнято й презентовано на загал глядачів цією компанією раніше: серіал «Чёрный Пёс», 2020 р. (кітчевий російськомовний серіал про спецназ, створений спільно з російським продакшеном), фільм «Следы на воде», 2017 р. (як вказано на сайті «Беларусьфильм», це історичний бойовик про поліцейські пригоди у післявоєнний час 1950-х рр., звісно, теж російськомовний), фільм «Снайпер. Оружие возмездия» 2009 р. (художня російськомовна картина про сумну любовну історію під час бойових дій ДСВ та пошуків таємної зброї нацистської Німеччини, що охороняють десь у лабораторіях маленького німецького містечка), та інші подібні стрічки, що так, чи інакше перетинаються з тематикою війни та героїзацією заслуг радянського періоду.

Оскільки жодна з сучасних пропагандистських робіт національного білоруського кінематографа не уславлялася палким успіхом, зміна курсу на національні білоруські ідеї могла б виграти це змагання. Кінокритики Білорусі пророкували успіх фільму «Янка Купала», називаючи його довгоочікуваним для багатьох глядачів, спраглих за справжнім мистецьким кіно у поєднанні зі звучанням прекрасної білоруської мови. Критики пророкували дискусії та скандали з приводу негативного висвітлення радянських прихідників, що почали активну кампанію репресій серед творчої інтелігенції, до якої належав й сам Купала. Так білоруський кінокритик Тарас Тарналицький написав у своєму FB:

«До публічного показу на відгуки накладене ембарго, але можу сказати, що кремлівська пропаганда від показаного рвоне з жахливою силою».

Як і очікувалося, нісенітниця з фільмом почалася майже одразу. Головним питанням до прем’єри на великих екранах «Купала» була білоруська цензура. Стрічка мала б вийти у світ ще в березні 2020 року і бути приуроченою до 95-річчя білоруського кінематографа, що безумовно підкреслило б урочистість події. Втім прем’єру березня скасували. В «Беларусьфильм» аргументували ситуацію просто, мовляв, надіслали дану роботу на декілька кінофестивалей і розраховують на перемогу бодай в одному. Спочатку прес показ на фестивалі, а вже потім на комерційних екранах країни – такі правила. Однак кінокритики одразу вказали на іншу причину – схвалення повно метражу з президентом Білорусі Олександром Лукашенком. І затягнення відбувалося не лише тому, що в президента занадто щільний графік аби виділити час на перегляд фільму, а й тому, що в кінці цього літа в Білорусі мали відбутися президентські вибори й нічого не повинно зіпсувати стосунків чинного президента Лукашенка з «товариським» Кремлем. 

Потім прем’єру «Янка Купала» перенесли на листопад 2020 року. І вже у вересні, коли вирували протести через президентські вибори й імідж Лукашенка страждав, як ніколи, чорновий варіант фільму «Янка Купала» було викрадено й опубліковано в телеграм-каналі «Беларусь головного мозга». «Беларусьфильм» лише познизували плечима й повідомили, що звернулися з питанням до правоохоронних органів, аби розслідувати ситуацію. Прем’єру, відповідно, знову відклали. 

Кінокритик Тарас Тарналицький водночас зауважив, що таким чином картина втратить вагому частину глядачів на великих екранах. А через повну відсутність обробки, корекції, музичного супроводу і т.п. у чорновій версії, враження про фільм будуть безповоротно зіпсовані. Режисер фільму ж закликав через усе це не дивитися піратську версію й на деякий час поїхав із країни.

У листопаді на білоруському фестивалі прем’єра фільму так і не відбулася. В програмі кінофестивалю замість фільму «Янка Купала», з’явився фільм «Уроки фарсі». «Янку Купалу», що дивно, презентували на фестивалі у Москві, після чого про фільм було небагатослівно переказано у декількох статтях. Сьогодні картина доступна для перегляду онлайн, втім більше про неї критики не говорять.

А білоруський кінематограф тихо продовжує страждати на брак білоруськомовного й національно орієнтованого продукту. В умовах сьогодення в публічному просторі про щось білоруське обирають говорити не вголос.

Автор: Катерина Галаджій

поділитись