Трамп Капітолій

Менціус Молдбаґ. Епітафія за порожнім базіканням: грандіозний фінал адміністрації Трампа підсумував усі чотири роки каденції за один день

Дістало читати різну маячню про штурм Капітолія прихильниками Трампа, але кортить дати їм бодай якусь оцінку? — тим більше, що з наслідками доводиться зіштовхуватися уже тут і зараз… Зберігай інтелектуальну гігієну, бережи мізки, почитай краще Молдбаґа. На щастя, він уже встиг опублікувати декілька текстів, присвячених трепанації цих подій. Як і трепанації настільки складного пацієнта, як американська правиця.

«Сьогодні, у якості останнього, приреченого подиху демократичного спротиву режимові Системи, натовп переважно мирних протестувальників, що виступали проти того, як останні «вибори» були таємничим чином виграні по суті лавиною пізніх голосів з контрольованих Системою округів, відтіснили тонкий поліцейський кордон та мирно зайняли їхню власну будівлю Капітолію.

За кілька годин їх по-варварськи вигнали звідти бойові загони спецназу. Одна неозброєна молода жінка, чиє ім’я досі невідоме, була холоднокровно вбита агентом у цивільному одязі. Сьогодні всі американські патріоти мусять запалити свічку в її пам’ять та помолитися за свою націю, що перебуває на смертному одрі».

Усі твердження у цьому пропагандистському тексті частково є правдою — хоча й не очевидною. Однак, ви можете відкрити будь-яке медіа в країні та прочитати геть протилежне, і написано цей текст буде не менш майстерно. На додачу, там буде значно більше релевантного контексту, зовсім відсутнього вище.

Декого з «мирних протестувальників» запакували. Загибла жінка була частиною невеличкої групи, котра намагалася вломитись в одну з палат, де перебували перелякані конгресмени (багатьом з яких було за 80, більшість хворіла на Альцгеймер і/або сифіліс). Поліцію не просто «відтіснили». І так далі. Ясна річ, такі інтерпретації вважаються абсолютно неемоційними та об’єктивними, і вони не упускають жодної деталі.

Можна вважати абсолютним співпадінням те, що лише 5 днів тому річниця смерті Джорджа Орвелла дозволила його книжкам перейти в публічну інтелектуальну власність. Орвелл написав у своєму найвідомішому есе:

«Ми маємо визнати, що нинішній політичний хаос пов’язано з занепадом мови, і що ми, ймовірно, можемо дещо покращити ситуацію почавши з лінгвістичної сторони. Якщо ви спростите свою англійську, ви звільнитеся від найбезглуздіших хиб ортодоксальності. Ви не зможете розмовляти жодним з необхідних діалектів, і коли ви зробите дурнувате зауваження, його дурнуватість буде очевидна, навіть для вас самих. Політичну мову — і це в тій чи іншій формі стосується всіх політичних партій, від консерваторів до анархістів, — влаштовано так, щоб нею брехня звучала правдиво, а вбивство — порядно, і так, щоби вона створювала ілюзію вагомості навколо порожнього базікання».

Порожнє базікання. Декому з читачів може бути відомим середньовічний парадокс непереборної сили та нерухомого об’єкта. Головний конфлікт сьогодення є протилежним: незначна сила проти несуттєвого об’єкта.

Будь-яка сила, значніша ніж Трамп, проходить крізь Систему як ніж крізь тепле масло. Будь-яка влада, суттєвіша за Систему, навіть не помітить Трампа.

Якщо коротко: обоє з цих речей є порожнім базіканням. Ця «громадянська війна» — це битва марева проти марева. Я ненавиджу Маркса, Маркс був шматком лайна, та якби єдиними слова, які він написав за все своє життя, було «перший раз — як трагедія, другий раз — як фарс», то його ім’я все одно було б безсмертним.

Інтернет-імпресаріо Kantbot, що став одним з найбільш набридливих літературних талантів з часів Маркса (або ж Віндема Льюїса), все ще зміг ідеально відобразити цей день:

«Уявіть собі як люди штурмують Капітолій США, доки уряд країни буквально блядь тікає, а потім просто тиняються по будівлі здивовані тим, що рівень у грі не закінчується, замість того щоб заявити про створення нового уряду та видачу ордерів на арешт конгресменів».

Якщо і ти також, любий читачу, дивуєшся, чому цього не сталось — тобі точно треба прочитати решту цього есе. «Тиняються по будівлі здивовані тим, що рівень у грі не закінчується» — це найідеальніший опис адміністрації Трампа. Звісно ж, багато хто сприймав трампізм як такий собі квест.

Власне, трапилася сьогодні лише одна річ. Когось застрелили. І мені це не подобається. Однак, це стається часто. А ще фондові ринки піднялися — у доларах, не в біткойнах. Відносно всього іншого: то було порожнє базікання. І чудово видно, як саме рухається язик.

Недавно я пояснив, чому всіх нас досі не вакцинували: бо Гіппократ був упередженим. У нього був конфлікт інтересів. Окрім того, щоби турбуватися про власного пацієнта, великий лікар турбувався про самого себе.

Для пацієнта шкода від бездіяльності і шкода від діяльності є рівнозначними ризиками. Але для лікаря шкода від діяльності має набагато, набагато більший ризик — особливо коли пацієнт чи його сім’я є жорстокими чи схильними подавати до суду. Вам не потрібен диплом по юриспруденції, аби розгледіти тут конфлікт інтересів, і сам «Гіппо» пізнав цю гірку правду на жорстоких вулицях Ефесу.

На жаль, те ж саме зауваження є справедливим щодо політичних експертів. Незважаючи на те, що лівацькі та правацькі публічні експерти можуть досить добре товаришувати — іноді, до КОВІДу, вони навіть могли пропустити стакан-інший одне з одним, — є лише одна ідея, публічне висловлення якої отримає осуд з усіх боків: ідея про те, що інституція публічної експертної думки сама по собі є, або — що значно гірше — має бути абсолютно неважливим.

Але як може завдання впливати на публічну думку, настільки важливу для нашої демократії, під час настільки важливого для американської історії конфлікту, бути неважливим? Так може бути лише в тому разі, коли сам конфлікт  є боротьбою марева з маревом. Обидві сторони перебувають по один бік барикад у тому сенсі, що продають однакове марево.

У цих сумних прикладах злочинів, скоєних маревом проти марева ми бачимо, що обидві сторони сприймають однакове марево однаково серйозно. QAnon Вікінг на подіумі Сенату думає, що він дійсно намагається захопити владу. І репортер CNN, який його знімає, погоджується з цим. Хто з них більш винний у розповсюдженні шаленої масової омани?

Я маю на увазі, що якщо ви проберетесь у Ватикан вночі і сядете на папський трон, то чи дійсно у вас будуть шанси стати наступним папою? Щойно ви проберетеся повз Швейцарську гвардію, чи зможете уже обирати власне папське ім’я? Ні?

Зрозуміло, що у певному сенсі обидві сторони марева відчували, що дивилися чи то на новий штурм Бастилії, чи в найліпшому випадку на якусь фальшиву підбурювану Америкою «народну» революцію другого світу з 1990-х.

Будь-хто, хто має таке ж враження, мусить насолодитися історією Бастилії з особливою увагою до долі губернатора де Лоне. Навіть у Каддафі була чудова причина лишатися подалі від розлюченої юрби — та уявіть собі прихильників QAnon, чи навіть найбільш ярих Proud Boys, котрі спіймали б сенатора від Демократів у його виконавчій вбиральні та розправилися з ним, як з Каддафі у тій канаві. Трагедія не повторюється як трагедія, ніколи — вони радше узяли б у того сенатора автограф. І той факт, що це звучить занадто жалюгідно, ще не означає, що це неправда.

Рибалити в Рубіконі: мрія правих

Ясна річ, що є багато праваків, які щиро вірять у протест проти нечесних виборів, ба навіть у державний переворот, скоєний шляхом підтасування голосів. Ніколи не глузуй ні над ким справа від тебе, десять mitarbeitern зліва уже зробили це за тебе. Чи ти хочеш, аби тебе з ними переплутали?

Однак, важливо відмітити велику послугу, яку захоплення Сенату вікінгом надало американським правим. Воно точно та брутально показало неадекватність стратегії, яку Ернст фон Заломон колись назвав «рибалкою в Рубіконі».

Рибалка в Рубіконі була маркетинговою стратегією Трампа. У цій річці багато риби, і риба ця велика й смачна. Але ця стратегія має бути майстерно відкалібрована; треба дати знак своїм прихильникам, що ви дійсно здатні перетнути Рубікон, поруч із тим показуючи своїм колегам, що ви ніколи б такого не зробили — що за абсурдна й чудернацька ідея!

Але сага про Харальда Суворого та його веселих мужів зробила обидва ці трюки абсолютно даремними. На березі Рубікону тепер висить новенький знак: «Рибалити заборонено — Радіація».

Протестувальники — а вони ж вочевидь очікували, що коли Трамп почує про ці пречудові новини, то відреагує з радістю та розгорне імперський тур по окупованому Капітолію, зі своїм кортежом та групкою радикально-налаштованих Маршалів США, які крокуватимуть поряд з ним, і можливо Трамп навіть був би одягнутий у широчезний шкіряний плащ, неначе Гітлер біля Ейфелевої башти — вочевидь почали тривожитися, коли побачили миттєву та повну покірність Трампа і всієї його сім’ї на заклик відмежуватися від цього жахливого насильства.   

Чому так? Він же мав бути /нашиммужиком/? Гей, аутисти — цей старий жирний хрін провертав найдивовижніші оборудки ще тоді, як ви смоктали прутня у вашої матері. І провертав їх він у тому числі й на людях, що дійсно мали бодай якісь соціальні навички. Лише аутисти думають, що їх неможливо обдурити — для декого це справедливо, але не для всіх.

Поруч із тим, колегам Трампа у Вашингтоні, яким по суті довелося миритися з його присутністю усі ці довгі 4 роки, аби відстояти сміховинну і гнилу видимість того, що ця країна дійсно є демократією, раптово стало ясно, що Президент, який рибалить в Рубіконі, взагалі не є прийнятним, бо якщо він може дозволити собі у цій річці рибалити, то Хагар Жахливий рано чи пізно вирішить її перетнути. І як бачимо, річка виявилася зовсім не глибокою…

Можемо лише сподіватися, що «рибальство в Рубіконі», яке раніше здобувало настільки багато голосів і яке колись заледве міг стерпіти здивований Вашингтон, втратило як публічну привабливість, так і професійний імунітет. Як казав фон Заломон: «нема нічого гіршого, аніж німецький генерал, який підходить до Рубікону і вирішує присісти, щоб порибалити».

Кінець був миттєвим та похмурим. Трамп навіть записав відео, де у якому здається. Воно було сприйняте недостатньо запобігливим і піддалося цензурі. Потім його акаунт заблокував Twitter. Сумно! Потім, пізно вночі, він здав президентство на користь Байдена. Можливо, за тиждень чи два він втече з Білого Дому в одязі Меланії, як Джеферсон Девіс (принаймні так мовить історична міська легенда).

Захистити Бастилію: мрія лівих

Мій улюблений об’єкт для глузування — це такий самий комп’ютерний науковець, як і я — Скотт Ааронсон. Скотт має наступні хороші якості: це інтелектуал світового класу; людина абсолютно чесна; хоча й красномовний, але не журналіст; його неможливо назвати боягузом. (Я ніколи не підписуюсь під відкритими листами, але тут залюбки підписався б). Скотт, відтак, може виступати у якості символу інтелектуальних в’язнів влади.

Скотт пише: «Але що важливо, якби декілька осіб — Пенс, МакКоннел, дехто з працівників Білого Дому — які шалено підтримували Трампа роками, раптово не обернулися проти нього сьогодні та не вирішили би, що з них досить, то переворот мабуть став би успішним. Для будь-кого з бодай якимось відчуттям історії це жахлива хрінь, і наступного разу нам може й не пощастити».

Ось одна з проблем дешевої історії, якщо бути повністю чесним. Люди думають, що мають це відчуття історії, хоча найстаріша книжка, яку вони прочитали, це щось опубліковане у 2017 році, де пояснюється політика Візантійської Імперії на прикладах з «Гри Престолів». Як на мене, варто заборонити History Channel, доки ми не второпаємо, що ж відбувається навколо.

Так — з точки зору обох сторін марева, захоплення вікінгом Капітолія, що вкрай сильно нагадує Бренна та його галлів, було реальною загрозою для уряду Сполучених Штатів. Вікінг думав, що він робить щось цілком реальне. Так само думало CNN, так само думав і Скотт.

Мабуть став би успішним — трішки занадто сильні слова, навіть для мене. A fortiori, давайте відмасштабуємо твердження Скотта до наступної форми: революція могла би бути успішною. (Без огляду на напрямок, у якому дує вітер, революція та переворот є синонімами — особливо коли і те, й інше є всього лиш порожнім базіканням[1]. Якби «Зоряні Війни» випускали сьогодні, то гранд-мофф Таркін відмовився би казати повстанці — він сказав би терористи, ба навіть прихильники ідеї джедайського супремасизму).

Скотт, мабуть підсвідомо, оскільки це глибоко чесна людина, не може цілком повірити у це; тож він змішує рух «Окупуймо Ротонду» з різними процедурними спробами заперечити результати виборів через юридичні процедури — всі з яких проводилися (або радше провалювалися) через цілком легальні канали.

(Як бачимо, правові гарантії є штукою паршивою, хоча й не можна сказати, що існують будь-які достатньо ґрунтовні свідчення нормального функціонування цих гарантій. Ну, хіба що «гарантія» значить «чиста формальність»).

Звісно, що цей процес є не стільки законним, як політичним. Нема такої штуки як закон, є тільки влада. Щойно Верховний Суд, забитий суддями, яких туди посадив сам Трамп, відмовився розглядати його справу, як влада виписала для нього лагідну американську версію фіналу Каддафі. На цій ноті він мабуть мав би уже почати збирати речі.

В теорії, суд ні перед ким не несе відповідальності, тож Республіканський суд легко міг би визнати, що Трамп дійсно переміг на виборах і став президентом.

Чи проголосити його президентом пожиттєво, чи може богом-імператором — яка в біса різниця? У цьому сенсі Скотт правий, адже «кілька осіб» дійсно могли б зробити цю революцію реальною.

З іншого боку… емпірично, саме ці особи здаються найбільш підконтрольними. Нам не треба розуміти чому, і у цьому факті, мабуть, немає нічого дивного. Відносно людей, яких загадав Скотт… сприйняття їх у якості заколотників та радикальних прихильників Трампа, навіть потенційно, викликає усмішку, та лише більше підкреслює дистанцію обговорюваної Скоттом теми від теми його дисертації.

Та повернімося назад, до питання про ставлення до юрби біля Капітолію як до серйозного політичного гравця. Це правда, що є багато відмінностей між прикрим інцидентом у Бастилії та поточною ситуацією — наприклад, нікому не відірвали голову та не носили її по місту на палиці. Однак Бастилія (та її різноманітні ремейки) є тим, що ролеплеять обидва марева — тож давайте розберемось, чому Бастилія спрацювала.

Поль Деларош. «Взяття Бастилії»

Активним інгредієнтом тих подій була не злоба та брутальність юрби. Натомість, це була неспроможність Луї ХVI використати армію проти юрби без жодних обмежень — як під час, так і після Бастилії — що без сумніву зробили б його предки. Нажаль, король перебував під чарами просвітницького англійського конституціоналізму — був він, як сказали б Proud Boys, куколдом.

Як відомо будь-якому мирному протестувальнику, який все ще знаходиться у Вашингтоні сьогодні ввечері, немає жодної проблеми в тому, аби використати найрадикальніші засоби американських служб безпеки проти варварів — незалежно від ідеологічних симпатій сил безпеки. Так помирає черговий правацький міф: ідея про те, що сили безпеки, які присягнули на вірність країні, не підкоряються злочинним наказам завдяки Революції Рона Пола чи чогось подібного. Якщо бути чесними, то усі ці міфи популярні лише тому, що колись такі речі цілком могли бути реальними — всього лишень сто, чи радше двісті років тому. (Ось чому ми називаємо таку діяльність ролеплеєм).

Але давайте відкладемо усе це в бік. Припустимо, що Капітолій штурмував якийсь бунтівний загін суперсолдатів-морських котиків, котрі захопили б будівлю та укріпили її. Припустимо, що всі ці хирляві вашингтонські посіпаки, яких загадав Скотт, дійсно були енергійними, хоробрими і мали хребет, а також підбурили Трампа щодо його плану приєднатися до революції, покинувши сам Білий Дім (де тримався б під арештом так званий «обраний Президент», доки самі вибори проходили б тотальний перерахунок) та розсилаючи повідомлення усім федеральним маршалам США зі словами «A Moi», а також встановивши новий об’єднаний режим у Ротонді, де проходили б його імперські аудієнції, страти тощо.

Чи був би це успішний переворот за визначенням Скотта? За будь-яким реалістичним визначенням? За визначенням Скотта, мабуть, так. За реалістичним визначенням це звучить досить смішно — одна будівля, захищена кількома бородатими мужиками з гвинтівками проти найбільшої влади у світі. Такий переворот шалено відрізняється від будь-якого уявлення про реальний успіх.

Найліпший спосіб висловити критику, що стосується обох варіантів перевороту Трампа, і Бастилії, і Верховного Суду, полягає у тому, що жоден переворот Трампа не може бути успішним, оскільки бодай у двох прихильників Трампа немає спільного чи пов’язаного між собою бачення того, що таке успіх. У них немає ані карти, ані плану, ані напрямку дій чи організації.

Оскільки вони всього лиш рибалили на березі Рубікону, не вигадуючи при цьому жодних практичних планів щодо його перетину, то якщо вони випадково й перетнули б його — то одразу ж загубилися б. Вони просто тинятимуться у нескінченних полях К’янті, «здивовані тим, що рівень у грі не закінчується», аж доки якийсь підтирач римських срак не знайде їх та не приб’є своїм списом.

І вони точно не «проголосять новий уряд». Як? Що це був би за уряд? Після того, як Трамп влаштує свою нову базиліку у Ротонді, який буде його наступний крок? Навіть якщо Верховний Суд вкраде вибори назад для нього — якщо він гадав, що увесь останній строк воював з Вашингтоном, то з ким воюватиме тепер?

І якщо він дійсно візьме владу силою, на спинах цієї юрби — то що насправді відбувається у цій Ротонді? Яким буде його наступний крок? Що він зробить завтра? Наступного тижня? Наступного місяця?

Мрія лівих полягає в тому, що праві настільки ж компетентні, як і ліві. Що у них є ідея, план, організація, яка прагне влади й бажає дістатися до неї будь-яким чином.

Ця мрія, яку чудово видно будь-кому, в кого є очі, сьогодні була розбита — адже перед ними постає лише сміховинна руїна та юрба, неорганізована сила, а не щось таке, що могло б бодай у якомусь сенсі перемогти, не говорячи уже про перетворення на новий режим.

Гарячкове марево правих перетворилося на холодну реальність та зникло, але своєю появою воно затягнуло марево лівих у цю ж саму холодну реальність. А у лівих марево набагато старше й більше, йому постійно потрібен ворог.

Сьогодні у нього був ворог — ворог, якого це марево повністю вичерпало. Воно все ще може грітися у теплому сяйві цього полум’я. Однак майбутнє несе холодні та сухі чотири роки, принаймні з точки зору медіаприбутків. Щасти їм у цій непростій справі!

Тож, вбито жінку — по суті, її страчено. Вона скоїла злочин та заслуговувала на страту. Закон і порядок важливі. Ми завжди воювали з Остазією.

7 січня 2021 року

Переклад: Артур Малик, під ред. Сергія Заїковського


[1] Англ. «Pure wind», алюзія на назву тексту (прим. редактора)

поділитись