Коли певне явище знаходиться у полі зору протягом тривалого часу, достатнього для складення більш-менш цілісного враження про його природу, іноді варто зупинитись на мить і кинути погляд у минуле. Це дозволить вивести на світло почасти неочікувані метаморфози, зачатки яких, здавалося б, і не містились у вихідному коді феномену. Так і з музичним мистецтвом (це слово аж ніяк не є перебільшенням) black metal-у: витвір підліткового максималізму, що гартувався в нігілістичній та окультній атмосфері замкнених кіл Скандинавії, з часом «виріс» до нових форм, розширивши спектр власного звучання, й нині має у своїй обоймі сотні й тисячі представників, котрим довелося робити свідомий вибір – балансувати на грані дотримання автентичної лінії, або ж використати досвід історії жанру для відплиття у власне експериментальне плавання, приставши до настільки далеких берегів, що їх коріння лишається ледь помітним (останні гідні стати героями окремого розгляду); black metal сьогодні – це широкопрофільна музична кузня, тут нарівні з окультизмом, паганізмом, антихристиянством (та антирелігійністю загалом), характерними для 90-х, знаходиться місце як витворам світлої меланхолії, так і новим бойовим гімнам.
2019-й рік не розчарував поціновувачів жанру та запропонував на суд слухачів численні твори, здатні задовольнити фактично будь-які побажання. В рамках даного матеріалу ми, звісно, не можемо претендувати на надання вичерпної картини року, що добігає свого кінця, та все ж спробуємо виділити принаймні ті роботи, які точно не варто оминати увагою. Ми звернемо увагу як на знакові релізи закордоння, так і на твори вітчизняних виконавців.
Alcest – «Spiritual Instinct»
Подібно до того як особливий жанр на стику шугейзу та пост-блек металу – блекгейз (представником та родоначальником якого вважають даний колектив) – завдячуючи легкості звучання, здатний ознайомити нових слухачів з елементами, характерними для «чорного» музичного мистецтва, так і наш список відкривають головні резиденти даного напрямку – французи Alcest зі своїм цьогорічним альбомом «Spiritual Instinct». Попри неоднозначне ставлення до творчості гурту з боку ортодоксальних прихильників жанру, було б несправедливо нехтувати згадкою про новий витвір колективу, який протягом більш ніж десятилітнього періоду, починаючи з культового для піджанру альбому 2007 року – «Souvenirs d’un autre monde», безустанку працює над нескінченним тонким полотном, витканим з ностальгії, потягу до прекрасного та образів з дитячих мрій лідера та ідейного натхненника колективу Нежа.
Вашій увазі пропонується одна з композицій із даного альбому:
Darkthrone – «Old Star»
Справжні старожили жанру, норвезький дует Darkthrone, одні з тих, хто закладав підвалини класичного звучання black metal-у, вже давно відійшли від суворого дотримання цього самого звучання, роблячи реверанси в бік суміжних стилів – треш металу та панку зокрема, чий вплив червоною ниткою проходить крізь роботи гурту останніх років. Цьогорічний повноформатний альбом «Old Star» продовжив справу попередників, водночас дещо пригальмувавши їх манію швидкості, тож каркас роботи складають повільно та середньо темпові композиції.
Mgla – «Age of excuse»
Чотири роки пройшло з останнього повноформатного альбому поляків з Mgla. Новий матеріал в цілому слідує лінії, заданій попередньою роботою гурту – «Exercises in Futility». Повправлявшись у марності в році 2015-му, польська формація продовжила нігілістичну лінію, викриваючи світ, в якому доводиться існувати в оточенні «сурогатів цілей, союзів, ідеалів та спільності». Гнітюча атмосфера відсутності міцної основи та безрезультатних пошуків, що віднайшла органічне вираження у характерному мелосі польських підпільників – все це стало візитівкою гурту, що з кожним роком віднаходить все більше послідовників, натхнених можливістю віднайти адекватну часу експресію власних переживань та світосприйняття.
Пропонуємо вашій увазі, вірогідно, найпоказовішу пісню нового альбому, яка найкраще дозволяє осягнути феномен Mgl-и.
Misþyrming – «Algleymi»
Сучасна музична Ісландія подарувала світу як мінімум два унікальні проекти, знані в усьому світі – пост-рок колектив Sigur Rós та гурт абсолютно унікальний, що починав власний шлях з блек металу та врешті прийшов до особливого впізнаваного почерку в рамках пост металу – Sólstafir. Тепер цей список вихідців з далекого й таємничо-романтичного північного острова може збагатитись ще одним ім’ям. Альбом «Algleymi» колективу Misþyrming є другою роботою цих ісландців та вже може претендувати на виведення їх до провідного ешелону жанру.
Véhémence – «Par le sang versé»
Один із кращих альбомів року, витриманий у стилі так званого medieval black metal, це звернення до епохи в історії Європи, яку самозакохані фанати прогресу чомусь вирішили називати «темною». Насправді ж, якщо і може існувати спроба музичної рецепції особливостей Середньовіччя, протягом якого людському духу в невпинному пориві до горішнього щонайменше вдалося звести величні споруди готичних соборів (які точно неможливо назвати продуктом діяльності неосвічених та бездуховних варварів), то Véhémence точно досягли успіху в цій справі. І хай не стає на заваді така, здавалося б, чудернацька форма, в якій вдається віднайти такий зміст – так звучить справжня Європа, та Європа, якій єдиній вдалося реалізувати «єдність у різноманітті», адже тут християнська домінанта співіснувала з глибоко вкоріненими язичницькими світоглядними елементами, які вже неможливо було витравити з народного підсвідомого, а поряд із дисципліною душі та тіла існував світ свободи пристрастей та авантюризму – Франциск Ассізький поряд із Франсуа Війоном.
Grylle – «Les Grandes Compagnies»
Цей колектив є безпосередньо спорідненим із попереднім, Grylle – це сайд проект вокаліста Véhémence, який ховається під псевдонімом Hyvermor. Стилістика проекту передбачає ще більший розвиток фолк-складової, все модерне у звучанні гурту відходить на задній план.
Minenwerfer – «Alpenpässe»
Американські «історики» від black metal-у Minenwerfer, відомі своїм інтересом до подій Першої світової війни, в 2019 році вирішили ще більше звузити рамки оповіді не лише тематично, але й географічно – лірика альбому «Alpenpässe» зосереджується на перебігу воєнних дій в засніжених горах Альп, де в роки Великої війни зіткнулись армії країн, представників двох ворогуючих блоків – Італії та Австро-Угорщини. Прославлення жертовності на кількасот тисячній висоті над рівнем моря, кров, що рясно окропила альпійські сніги та описи тягот фронтових буднів у холодних траншеях – все це у даному альбомі.
Délétère – «Theovorator: Babelis Testamentum»
Затримаємось ще на мить на американському континенті, втім, вже поглянемо на сусідню до США Канаду. Сцена цієї країни є надзвичайно багатою на якісні колективи, особливо вирізняється франкомовний Квебек. У 2019 році Délétère – один зі стрижневих гуртів «métal noir Québécois» – не стали зраджувати своїй традиції випускати реліз на рік (не нехтуючи при цьому якістю, що важливо), тож з-під пера музикантів вийшов міні-альбом «Theovorator: Babelis Testamentum». Всього лише три пісні загальною довжиною близько 20-ти хвилин – та цього достатньо, аби зануритись в апокаліптичну атмосферу альбому, що повністю гармонізує з зображенням, вміщеним на обкладинці роботи – гравюрою Ганса Буркмайра старшого «Вавилонська блудниця», котра побачила світ у XVI столітті в якості однієї з ілюстрацій до німецького перекладу Біблії Мартіна Лютера.
White Ward – «Love Exchange Failure»
Ось нарешті ми й дісталися України. Одесити White Ward – феномен унікальний, принаймні для нашої сцени. Зрозуміло, що сам факт присутності саксофону в композиціях одразу ж дозволяє музиці заграти новими фарбами, але у випадку даного колективу, він відіграє далеко не звичайну допоміжну роль, а подекуди виразно виступає наперед і фактично бере на себе всю оповідь. Стійка атмосфера нуару та мелодії, що повільно обволікають слухача, примушуючи слідувати за собою – витвір цих українців ніяк не можна вважати просто черговим у ряді продукції численних музикантів, що трудяться на теренах пост-блеку. Та досить слів, мерщій беріться за прослуховування, адже такі особливі перлини трапляються нечасто!
Drudkh – «Кілька рядків архаїчною українською (A Few Lines in Archaic Ukrainian)»
Більшість титанів української сцени блек металу встигли видати свої повноформатні опуси у попередньому 2018-му році, тоді світ побачили альбоми таких гуртів, як Kroda, Lutomysl, Khors. Харків’яни Drudkh також не стали виключенням, порадувавши цінителів жанру фантастичною платівкою «Їм часто сниться капіж». Тому цього року марно було очікувати нового продукту творчого пориву Романа Саєнка, однак, і з пустими руками ніхто не лишився. «Кілька рядків архаїчною українською» – це компіляція пісень, що з’являлись у попередні роки в якості синглів чи були присутніми на спільних релізах із іншими виконавцями. Матеріал не новий, але нарешті він був зібраний під єдиною обкладинкою.
Drudkh – це справжній витвір української душі, і це зчитується з перших хвилин прослуховування. Причиною цього є не тільки використання творів численних українських поетів, а й дещо невловиме в самій музиці, якій не доводиться навіть прибігати до використання народних інструментів, її істинна сутність та вкоріненість відкривається спонтанно та сама собою.
Пропонуємо вашій увазі композицію «Його двадцять четверта весна», в якій використано вірш Богдана-Ігора Антонича 1933 року «Весна»:
Вечір холодний. Не диво. Весна.
Вечір високий, глибокий, без дна.
Росяний росами-зорями сон,
П’яний від пахощів мокрих сосон.
Вийди самітний тоді перед дім,
Тиша обійме тебе, мов мороз.
Вечір шепоче в танку молодім,
палиться срібними іскрами рос.
Чисті холодні кришталі різьбиш
З мармуру мрії, уяви, думок.
Палиться росами, шепче комиш,
Зорі заплутались в дивний клубок,
Тихо впаде поміж трави одна.
Вечір холодний. Не диво. Весна.
Як невеликий бонус, відмітимо, що і цього року пан Саєнко не сидів без діла, нарешті завершивши роботу над другим повноформатним альбомом свого сайд-проекту Rattenfänger, що отримав назву «Geisslerlieder». Матеріал, представлений на альбомі, стилістично відрізняється від розглядуваного нами жанру: звучання ще тяжче, вокал грубший – це (не)класичний death metal. Але його неможливо оминути увагою, тут і неповторна атмосфера (якою даний жанр, зазвичай, не може похизуватися) й тексти латиною, котрі лише додають таємничості. Тож ми можемо сміливо радити цей альбом до прослуховування, «Materia Prima» – це перша повноцінна пісня на альбомі, що слідує за інтро «De Laude Flagellorum», присутність котрого на початку твору є надзвичайно мудрим рішенням, адже воно неперевершено виконує своє основне призначення – знайомство слухача з настроями та атмосферою альбому.
Наступний 2020-й рік обіцяє бути не менш багатим для поціновувачів жанру «чорного» музичного мистецтва, вже на підході ряд цікавих релізів від закордонних та українських виконавців. Тож ми обіцяємо тримати руку на пульсі, аби знайомити вас із дійсно вартісними матеріалами.
Автор: Іван Калюга
