Поточний рік не перестає дивувати й очевидно, що він ще не розкрив всі свої карти. Та для хорошої музики завжди повинні лишатися час і наснага. Тим паче, що цей рік, здається, страждає на гігантоманію: якщо епідемія – то така, що змусить перебувати у підваженому стані майже весь світ, якщо вибух – то такий, що руйнує ледь не половину міста. Тому і гідних нових робіт слід очікувати багато, і цьому насправді вже є підтвердження. Ми зібрали велику кількість релізів різного формату, аби продемонструвати, якою вона була, перша половина року, для музики black metal.
Тут і композиції, що гідні стати музичним супроводом апокаліпсису, і меланхолійні твори, і екскурси в історію. Звичайно, ця добірка не претендує на вичерпність – щось могло бути випадково забутим або несправедливо обійденим увагою – не пропонує вона й ніякої системності викладу, а лише спонтанність і суб’єктивність.
Bâ’a – «Deus Qui Non Mentitur»
Відкрити нашу добірку довіримо французам Bâ’a. На перший погляд, це молода формація, утворена лише у 2017 році. Та за сухими цифрами і анонімністю, якої музиканти дотримувалися на початку й лише нещодавно почали поступово відкидати, приховується неабиякий досвід та значимі для французької тяжкої сцени імена. Нині вже достеменно відомо, хоча при самому лише прослуховуванні навіть попереднього релізу ледве могли лишитися сумніви, що місце вокаліста в цьому проекті займає ніхто інший як RMS Hreidmarr, справжній трудівник французької екстремальної музики, відомий за багатьма різноплановими проектами, серед яких Anorexia Nervosa, Count Nosferatu, The CNK, Glaciation та Baise ma hache.
В музичному плані проект сповідує комбінацію сучасного підходу з кращим надбанням 90-х років. В деякому сенсі, цей проект, за звучанням, можна розмістити між дома іншими гуртами RMS Hreidmarrа, найпопулярнішими посеред нині діючих, Glaciation та Baise ma hache. Концептуально ж лірика гурту, як повідомляється, має справу зі зв’язком людини і божественного та тим негативним впливом, що чинить на цей зв’язок людське себелюбство, гординя і Его.
Glaciation – «Ultime Eclat»
Недарма було сказано, що на музичному поприщі RMS Hreidmarr трудиться, не покладаючи рук. І це не тільки про кількість проектів, в яких він прийняв участь за роки творчої активності. За три місяці 2020 року, з лютого до квітня включно, світ побачило три повноформатні альбоми, на яких був присутній його вокал. Тож «Ultime Eclat» є другим поміж них. Glaciation мовчали п’ять років, останній альбом «Sur les falaises de marbre» вийшов ще у 2015 році. І мовчання продовжувалось би й надалі, якби Hreidmarr не вирішив відродити гурт, та вже з новим складом музикантів. Такі зміни неминуче повинні були вплинути на звучання колективу. І це помітно, музика стала більш прямолінійною та набула ще більш класичної для блеку форми. Якщо попередній альбом чіпляв слухача елементами, які не так вже й часто почуєш у представників жанру, як-то цікавими і не дуже типовими басовими лініями та експериментами зі звучанням (вступ до пісні «Le soleil et l’acier», наприклад, міг би із легкістю пасувати якому-небудь стоунеру чи сладжу), новий матеріал робить ставку на виразні мелодії та епічність.
Baise ma hache – The Pale Riders – «L’appel du vide»
І ось нарешті третій реліз, на якому можна почути вокал Hreidmarrа. Та у випадку Baise ma hache ситуація із ним дещо, інша. Цей гурт творився руками інших учасників, які заклали основи і гранично розвили особливості проекту: звучання, концепцію та тонке почуття естетики (візуальній складовій у творчості Baise ma hache відведене більш привілейоване місце, ніж в переважній більшості решти випадків, всі ці обкладинки альбомів, промо пісень і відео тизерів органічно доповнюють посил, що міститься в музиці колективу). Hreidmarr приєднався до гурту в 2018 році під час запису альбому «F.E.R.T», принісши у вокальні партії пісень свою фірмову експресію.
Та на новому альбомі французів вокалу стало ще більше, тепер за мікрофоном опинилось вже три виконавці, адже The Pale Riders має дві сутності – «L’appel du vide» являє собою і новий альбом Baise ma hache, і водночас перший (може і єдиний?) реліз проекту-колаборації французів із американським виконавцем Полом Ваггенером. Останній має ряд проектів, серед них орієнтований на неофолк Totenwolf, ряд блек метал колективів, з яких найвідомішим є Hunter’s Ground, також музикант під власним ім’ям виконує американський фолк і кантрі.
Музика на «L’appel du vide» відповідно більш різноманітна, ніж на попередніх роботах французів. Тут вступна пісня «Ghost of the Gallows», що гідна була б стати саундтреком чогось на кшталт чергового «Хороший, поганий, злий», перетікає в класичну для Baise ma hache музику, але все це лише на дві пісні, аби в середині «L’Empire du Rien» дати увірватись чистому баритону Пола Ваггенера й у наступній «Men among the Ruins» зробити реверанс у бік неофолка.
Afsky – «Ofte jeg drømmer mig død»
Після альбому 2018 року «Sorg» від датського one-man band проекту Afsky очікували, що в новому релізі він щонайменше не опустить планку якості. І сподівання справдились. «Ofte jeg drømmer mig død» – це навдивовижу цільна робота, одна з тих, в якій неможливо вичленувати дві-три композиції, які якісно виділялись би поміж решти. Поодинці пісні цього альбому не спрацюють так, як вони роблять це, будучи прослуханими разом і в порядку, задуманому автором. Нова робота звучить дещо відмінно від своєї попередниці, звук став менш «брудним», а в композиціях відчувається спокійна, впевнена і виважена довершеність, коли стає зрозумілим – все на своїх місцях.
Декілька слів про обкладинку альбому. Оскільки в ліриці Afsky знаходиться місце датській історії, це отримує відображення й у візуальній складовій. За обкладинку в цьому випадку було взято полотно датського художника Ганса Андерсена Брендекільде «Змучений» (Udslidt). Це найтрагічніший сюжет з-поміж присутніх на картинах Брендекільде, який зазвичай зображав спокій та ідилію сільського життя в Данії. В цьому ж випадку перед глядачем картина передсмертної миті сільського робітника, підкошеного втомою.
Turia – «Degen van licht»
«Degen van licht» став третім повноформатним альбомом в обоймі нідерландської формації Turia. В цілому матеріал продовжує лінію попередніх робіт. Монотонні гітарні рифи, бласт-біти, проникливий відсторонений вокал та цікаві мелодійні ходи. Проте, використовуючи звичний для жанру набір засобів вираження, саме звучання колективу лишається дійсно впізнаваним.
Для музикантів, які грають таку музику і не знають, що вмістити на обкладинці готового релізу, завжди існує порятунок у вигляді світлин гірських пейзажів. Та для Turia це не просто останній варіант, а вдалий вибір – є щось крижане й холодне у звучанні цих нідерландців, в їх композиціях виразно відчувається простір. Тож, якщо ви волієте бодай на півгодини забути про надміру спекотне літо, Turia – це те, що вам треба.
FLUISTERAARS – «Bloem»
Якщо в наше поле зору вже потрапили Нідерланди, тоді вже не можна бодай стисло не згадати колег по цеху попереднього колективу, тим паче, що у 2018 році ці два гурти записали спліт «De Oord». Новий альбом «шептунів» (так з нідерландської мови перекладається fluisteraars) – це справжній згусток меланхолії. Та нехай не лякає така нетипова обкладинка, під нею ховається дійсно цікавий матеріал, що лише незначною мірою відхиляється в сторону пост-блеку, третя пісня альбому, яка носить назву «Vlek», наприклад, наділена дуже виразним Drudkh-івським настроєм.
Teufelsberg – «Ancient Darkness Triumphant» та Brzask – «Brzask»
Польська сцена black metal, беззаперечно, є однією з найпотужніших, щороку вона породжує все нові колективи, які грають музику різної якості. Та сьогодні ми звернемо вашу увагу на дебютантів, котрі будуть гідні витраченого на них часу. Обидві роботи – це демо записи, цей факт вже давно не заважає належним чином розчути написане музикантами, адже на дворі вже не 90-і роки, тож, якщо гурти не сповідують «ідеологічний» курс на низьку якість звуку, ніщо не постане на заваді ознайомлення із матеріалом. Записи обидвох гуртів перебувають на високому рівні, однак, під час прослуховування «Brzask» тяжко повірити, що все це лише демо запис, і до нього не доклав руку бодай якийсь лейбл.
Та формат релізів – єдина річ, що споріднює два колективи. Концептуально Teufelsberg робить реверанс в бік старого звучання жанру і польського андеграунду 90-х. Brzask же являє собою черговий black/death metal, що є таким характерним для польської сцени. Гурт заявляє, що надихається місцевим фольклором та містичною атмосферою Судетських гір.
Льон – «З живого джерела»
Із сусідньої Польщі перенесемось до нашої батьківщини. Цей рік для української сцени обіцяє бути багатим на просто якісні релізи, неочікувані повернення та свіжу кров. Льон, що родом із Полтави, є якраз прикладом останнього. Це класичне для нашої сцени звучання, інспіроване спогляданням природи. «Другий реліз лейблу Sound Fortress – ода величності природи в усіх її проявах. Дух альбому – дихотомія відносин людини та природи. В буйстві весняної зелені ми знаходимо спокій, в білій зимній заметілі – смерть», – так йдеться на офіційній сторінці лейблу, на якому було видано альбом «З живого джерела».
Ygg – «The last scald»
Цей альбом – тріумфальне повернення майстрів харківського atmospheric black metal, яке можна цілком назвати неочікуваним. Адже дев’ять років минуло з часу виходу попереднього і водночас першого альбому, що називався «Ygg». І навіть марно було, здається, очікувати на щось нове від музикантів – котрі і без того були задіяні в інших, функціонуючих, проектах, як-от Khors, Ulvegr та KZOHH – аж раптом, в грудні 2019 року з’явився сингл «The last scald», а по двох місяцях і однойменний альбом.
SVRM – «Занепад»
Новий альбом Сергія Ткаченка, поза сумнівом, справдив очікування. «Занепад» – це висловлювання автора, котрий або перебуває в самому центрі екзистенційної кризи, або вміє вправно приміряти її на себе в творчих цілях. Адже як на холодне розсудливе, фактично стоїчне розуміння свого положення перед лицем Ніщо в «Занепаді» та й в інших роботах SVRM забагато чуттєвості. Відчуженість, покинутість, відчуття безпросвітної туги в лещатах великого промислового міста, а в музичному плані – проникливі мелодії, що торують свій шлях крізь стіну звуку – все це SVRM, яким він був на попередніх роботах, і яким він постав на новій.
Окремо вартує уваги той факт, наскільки вдало музикант добирає оформлення для своїх робіт. Цього разу, наприклад, був використаний малюнок з обкладинки випуску літературно-сатиричного журналу «Зарево» за 1906 рік.
Також вокал Сергія Ткаченка присутній на новій пісні ще одного харківського проекту Malencontre. Пісня називається «Зоряне небо» і є провісником виходу нового альбому, що зватиметься «Темні часи». За лірику у композиції взято однойменний вірш Миколи Вороного.
LUSTRE – «The Ashes of Light» та Paysage d’Hiver – «Im Wald»
Цього разу дозволимо собі дещо торкнутися пограниччя такого умовного стилю як ambient black metal. Цей блудний син звичного звучання atmospheric та depressive suicidal black metal з підкреслено меланхолійною атмосферою та властивим йому активним використанням синтезаторних партій також не є монолітним. Останнє якраз і обумовлює те досить широке поле, на якому розвиваються елементи цього стилю. Наріжна складова ambient black metal – різного роду синтезаторні звуки та шуми – може бути використана як мінімум в двох основних напрямках. В першому випадку – це робота над загальною атмосферою шляхом поглиблення фону. В другому ж гіпнотичні клавішні мелодії виходять наперед й ведуть за собою оповідь. 2020-й рік подарував два альбоми одних із найбільш знаних метрів стилю, співставлення робіт яких якраз яскраво демонструє цю різницю у підходах. Це альбом «Im Wald» швейцарського проекту Paysage d’Hiver – продукту творчості одного музиканта, Тобіаса Мьокла, який також доклав руку до музики іншого мастодонта стилю, гурту Darkspace. Та «The Ashes of Light» ще одного one-man band, на цей раз шведського – LUSTRE.
В той час як у музиці Paysage d’Hiver ембіентна складова присутня в густій, темній та обволікаючій атмосфері, яка місцями відступає, лишаючи на самоті класичне звучання atmospheric black metal, та кілька разів навпаки отримує можливість правити балом у коротких інтерлюдіях, «The Ashes of Light» місцями ледь не повністю пориває зі своїм екстремальним корінням, віддаючи передній план у власність м’яких мелодій.
Взагалі ставлення до ambient black metal з боку прихильників класичного звучання з його безкомпромісністю, злістю й натиском не можна назвати простим і аж надто прихильним. Рух у напрямку більшої мелодійності та згладжування гострих кутів може сприйматися як поступки масовому слухачу, але не можна все ж заперечувати, що такі «відступники» часто генерують надзвичайно цікавий з музичної точки зору матеріал, підтвердженням чому слугуватиме наступний колектив.
Werendia
Два вищезгадані гурти є старожилами, за плечами яких більш ніж десятиліття існування. Шведська Werendia ж – проект молодий і надзвичайно плодовитий. За один лише 2020 рік гурт встиг дебютувати, здобути собі перших прихильників та сумарно випустити чотири релізи: дебютний повноформатний альбом «Werendia», EP «Småland», ще один повноформатник «Folkvandringen» і спліт із таким самим молодим і працьовитим канадським one-man band проектом Erythrite Throne.
Зважаючи на сказане вище щодо Paysage d’Hiver та LUSTRE, музично Werendia має більше спільного з останнім, хоча й так само різниться від нього, тут власне black metal складова не настільки загнана на задвірки, а інтенсивність її прояву варіюється від релізу до релізу, кришталево чисті мелодії ж відсилають до звучання dungeon synth таSummoning.
Також творчість гурту вибудувана довкола однієї концепції, що наскрізно присутня в усіх релізах. Ось, що про це йдеться на офіційній сторінці проекту у Bandcamp:
«Werendia є проектом A.Virdeus та складає пошану його батьківщині, Веренді у Смоланді. Це подорож його спогадами і фантазія на тему того, якою Веренд була продовж століть, з її дрімучими лісами, руїнами та історією боротьби з негараздами».
Вашій увазі пропонуються два повноформатні альбоми цього проекту:
Kyriss – «Olden Ruins and Miry Depths»
Сире звучання, непередавана атмосфера, вкраплення dark ambient, вокал, що місцями змушує пригадати Urfaust – це, напевно, все, що можна сказати про цей альбом. Інформації про проект мінімум, відомо лише, що його батьківщиною є Німеччина, а «Olden Ruins and Miry Depths» – це його дебютний реліз. Та її і не потрібно, музика говоритиме сама за себе.
Kaatayra – «Só Quem Viu o Relâmpago à Sua Direita Sabe»
Це творіння бразильців із Kaatayra – це дійсно щось незвичайне. Мелодійний блек метал, що виконується виключно на акустичних та місцевих народних інструментах, і все це разом перетворюється на нескінченний психоделічний шал. Зрозуміло, що такий авангардний підхід може багато кому і не сподобатись, але чи це достатня причина, щоб не пробувати? Схоже, що Kaatayra мають всі шанси стати чимось на кшталт латинського еквіваленту Thy Catafalque, обидва проекти починали з атмосферного блеку, а в подальшому все більше відходили від коренів, поринаючи в нескінченні експерименти.
Ave Crux Alba
Ще один цікавий проект, який святкував друге народження цього року. Відомо, що це плід творчості однієї людини, яка називає себе сером Тібо, лицарем-менестрелем Мальтійського ордену. Одразу ж стає очевидним, що музика його носить виразний середньовічний відбиток. Наразі в мережі доступні дві пісні цього таємничого проекту, що датуються 2020 роком, одна з них – це ледь не суцільно фолкова інструментальна композиція, інша ж демонструє вже авторову інтерпретацію жанру medieval black metal. Також відомо, що в цьому таки році очікується й повноформатний альбом.
Прослухати: https://youtu.be/0bZPbzxzXAA
Welkin – «Recollections of Conquest and Honour»
Якщо коротко пояснювати, чому варто принаймні спробувати послухати даний альбом, вийде приблизно таке. Він містить доволі непоганий матеріал. В проекті за все відповідає одна людина. Вона з Сингапуру. Цьому хлопцю 17 років.
Brånd + інші релізи лейблу Tour de Garde
На останок повернемось до більш сирого звучання, для цього поглянемо на поточні продукти роботи канадського лейблу Tour de Garde, що переважно спеціалізується на блек металі та dungeon synth. Першочерговий інтерес тут становлять австрійці Brånd, які грають raw black, приправлений помітними панк/пост-панк впливами. Цього року на Tour de Garde світ побачили дві їх роботи: цьогорічний спліт із німцями Häxenzijrkell і перевидання демо запису 2019 року «Urkraft».
Окрім цього, відзначимо як гідні уваги роботу британців із Tornmód, що називається «Vengeance», та альбом канадців Ifernach «The Green Enchanted Forest of the Druid Wizard».
Автор: Іван Калюга
