Розпочався 2021-й рік. Ми живемо в «прекрасному новому» світі, де солодкоголосу поп-діву Лану Дель Рей звинувачують в недостатній кількості небілих подруг на фотографії, ліберальну в усіх сенсах Джоан Роулінг ненавидять за трансфобні висловлювання і в результаті аналізу щемливої дитячої книги приходять до висновку про те, що «Гаррі Поттер» – класистський і антисемітський твір. Цих та інших знаменитостей, а також блогерів, політиків, вчених за необережні висловлювання і непопулярні думки бойкотують в соціальних мережах, їх сторінки блокують, з ними розривають контракти і позбавляють роботи або можливості професійного зростання.
Все це можливо, завдяки сучасній формі інтернет-остракізму, іменованої cancel culture, що стала фактично невід’ємною частиною культурного середовища, яке живе за канонами «прагнення до прогресу і гуманності». Читайте про те, чому «культура скасування» – це токсична квазірелігійна практика, котра так схожа на полювання на відьом, про презумпцію невинуватості й свободу слова в ці нелегкі часи на зламі епох.
І тебе скасують, і мене скасують
Поняття cancel culture широко увійшло у вжиток влітку-восени 2020 року, тоді як сам феномен існує в західному сегменті соціальних мереж вже досить давно. Наразі цей термін все частіше можна почути з вуст інфлюенсерів і прочитати про приклади кенселінга в телеграм каналах або навіть де-небудь в Times, оскільки осмисленням феномена займаються блогери, публіцисти, вчені. Хтось стверджує, що це безглузда форма буллінга та «день гніву», що затягнувся, для користувачів, які відчули свою значимість, ставши частиною охлократії в інтернеті. Інші ж наполягають на необхідності кенселінга як демократичної практики, що йде знизу, для виявлення «золотої середини» в допустимих висловлюваннях і для остаточної зміни парадигми.
Що ж таке cancel culture? Так називають процес остракізму, при якому людина позбавляється підтримки в медійному просторі або професійному середовищі.
Як правило, це стосується публічних фігур (іноді цілих компаній або брендів), що саме за допомогою присутності в культурному середовищі заробляють гроші і можуть стати лідером думок. Причому, це може також стосуватися висловлювань або вчинків в минулому, часто незалежно від того, чи доведено факт злочину (якщо мова, наприклад, йде про сексуальні домагання), і також того, як зараз персона пояснює свої переконання або слова (вибачення за контент або репліку провокують лише ще більш потужне цькування, позаяк вважаються нещирими і мотивованими фінансовими та репутаційні втратами).
Кенселінг включає відписку від акаунтів і бойкот творчості, продукції або будь-яких проектів, також він часто виражається у вимогах звільнення і спробах залучення до кримінальної відповідальності. Іноді це стосується тільки соціальних мереж або інтернет-платформ, але часто поширюється і на реальну кар’єру людини.
Звідки походить цей термін?
Перший раз дієслово «to cancel» щодо людини було застосовано у фільмі «Нью-Джек-Сіті» 1991 року, його промовляє герой Веслі Снайпса: «Cancel that bitch, I’ll buy another one».
За останні п’ять років вираз став популярним у Твіттері на хвилі зростаючих рухів #MeToo і #BlackLivesMatter. Зі все менш відчутною іронією поняття «скасування» застосовувалося стосовно тих людей, чиї висловлювання почали здаватися образливими і неправильними (гомофобними, сексистськими, расистськими, і т. п.).
Кейсів для аналізу цього феномена більше, ніж достатньо. Візьмемо як приклад хоча би буллінг Лани Дель Рей, який спонукав співачку неодноразово вибачатися перед публікою і пояснювати свою позицію щодо фемінізму і расової проблематики.
Естетика пісень Лани Дель Рей базується на переосмисленні Золотої доби Голлівуду, її ніжні ретро-балади про нещасну любов немов виходять з вуст героїв умовного Фіцжеральда. Спочатку активістки звинуватили діву в романтизації токсичних стосунків та гламуризації абьюзу.
Лана Дель Рей не витримала і написала цілий розгорнутий лист-звернення до публіки у себе в Інстаграм, де розповіла про те, що в фемінізмі також має бути місце для жіночних і тендітних дам, чий досвід в осмисленні жіночого світу не менш важливий за історії сильних жінок, що борються за свої права.
Втім, користувачі Інстаграму вхопилися за те, що Лана Дель Рей назвала ряд темношкірих співачок і вказала теми зрад і сексуальної розбещеності, що піднімаються ними і за які тих ніхто не критикує. Вгадайте, в чому ж її звинуватили? Правильно, в расизмі. Як і зовсім нещодавно після виходу чергового синглу і записаного відеокліпу, коли вона виклала на своїй сторінці фото з подругами (четверо з них мексиканського походження, як пізніше прокоментувала Лана). Занадто білими, на думку аудиторії.
Цей приклад відмінно демонструє перемогу прихильників гасла Керол Ханіш, що став символічним для другої хвилі фемінізму: «Особисте – це політичне».
Ваш особистий досвід, незважаючи на декларовану цінність різноманітності, сам по собі більше не важливий, якщо він не постулює прийнятні та заохочувані стихійною більшістю догмати ліволіберального спрямування. І це при тому, що насправді згадана нами американська співачка – справжнісінька феміністка, яка своєю творчістю, включаючи останню відеороботу, намагається зірвати маску удаваного достатку з реальних жіночих образів минулого століття.
Але її справжня вільна Америка з повним набором візуальних символів – від прапора до зброї – вже «недостатньо вільна». І її треба насильно звільнити, накладаючи неписані заборони на підтримку контенту і особистості автора. Втім, Лані Дель Рей ще пощастило. Набагато менше пощастило тим, хто не вибачається за свої медійні злочини, або чиї вибачення аудиторія відмовляється приймати.
Іншим прикладом кенселінга є кампанія проти Джоан Роулінг, котра висловилася проти словосполучення «люди з менструацією», що публіка вважала трансфобією.
«Люди, у яких є менструації». Здається, було якесь слово для цих людей. Допоможіть-но згадати. Wumben? Wimpund? Woomud? (жартівливі варіанти написання слова жінка – woman)».
Цього вистачило для того, аби екзальтовані школярі спалювали її книги на відео і викладали свою ноту протесту в Tik Tok, проти письменниці запускали інтернет-флешмоби зі спеціальними тегами на кшталт #RIPJKRowling, а також бойкотували її твори.
Навіть невинного «Гаррі Поттера» (і книги, і екранізації) з очевидними алюзіями на нацизм і расизм як абсолютне зло, проти якого і ведуть боротьбу чарівники, почали аналізувати в модному ключі «синдрому пошуку глибинного сенсу», виявляючи «сенсації»: зображення тролів як повторних і жадібних істот (а це чомусь обов’язково натяк на євреїв, а зовсім не традиційний образ з європейських казок), відсутність головних персонажів інших рас та ін.
Звичайно, Джоан Роулінг навряд чи серйозно постраждає від таких спроб кенселінга – її авторитет і популярність, фанбаза занадто великі, щоб її кар’єра була зруйнована через декілька прецедентів.
Ще менше пощастило блогеру Джені Марблс, яка стала однією з найбільш обговорюваних зірок Ютубу через її старі відео, де користувачі знайшли гендерно-некоректні висловлювання і використання блекфейса. В результаті кар’єра Марблс як відеоблогера була буквально завершена, хоча сама вона неодноразово приносила вибачення і видаляла старий контент.
«Скасовані» були актор Кевін Спейсі, чию блискучу кінокар’єру повністю зруйнували звинувачення в домаганнях багаторічної давнини, також стендап-комік Луї Сі Кей за неналежну сексуальну поведінку, актриса Розанна Барр за расистське висловлювання про тодішнього президента Барака Обаму, комік Кевін Харт за гомофобний жарт, написаний за три роки до скандалу. Скарлетт Йоганссон стала жертвою хейта, коли дала згоду на роль трансгендерної жінки, а Каньє Вест – за висловлювання про те, що 400 років рабства схожі на свідомий вибір. Бренди Comme des Garçons і Dolce & Gabbana були піддані кенселінгу за культурну апропріацію в образах моделей і рекламних кампаніях.
В цей же список потрапляє одіозний Гарві Вайнштейн, який, звичайно, відрізняється від інших «скасованих» тим, що він дійсно отримав реальний вирок і термін тюремного ув’язнення. Згадаймо і опальних режисерів Вуді Аллена і Романа Поланськи, обвинувачених в розбещенні неповнолітніх і харасменті. Сьогодні багато акторів висловлюють публічний жаль про роботу з ними, їхні фільми не потрапляють в ретроспективні покази або зазнають труднощів з виходом в прокат. Наприклад, про обох режисерів висловилася актриса Кейт Вінслет:
«Для мене незрозуміло, як ці люди могли так довго залишатися на високих постах і користуватися повагою в кіноіндустрії, враховуючи те, якими вони були насправді. Це просто ганьба! Звичайно, я теж беру на себе відповідальність за те, що працювала з ними. Однак я не можу повернути час назад. Я борюся з почуттям жалю з цього приводу. Зараз нам тільки й залишається, що чесно і публічно говорити про це».
Видатні діячі мистецтва минулих століть навряд були високоморальними людьми, які могли б подавати приклад своїм власним досвідом майбутнім поколіннями. Страшно уявити, що сьогодні було б, наприклад, з Федором Достоєвським або Львом Толстим, до речі, дуже шанованими на Заході, враховуючи ігроманію одного і жахливе сімейне життя обох. Але їх рефлексія і переосмислення багатьох, в тому числі, особисто зроблених помилок дозволяють людям знаходити в них себе і ставати кращими.
Сьогоднішнє суспільство забирає право у творця і взагалі діячів мистецтва на помилку, вказуючи людям на їх недосконале моральне обличчя в дусі радянських плакатів про дармоїдів та алкоголізм.
Зрозуміло, що наша критика не стосується кейсів зі зґвалтуваннями або іншими доведеними злочинами, але часто мова йде просто про голослівні звинувачення, яких виявляється достатньо.
То де ж знаменита презумпція невинності?
Співачці FKA twigs вистачило публічного обвинувачення свого колишнього бойфренда Шайї Лабафа в домашньому насильстві, щоб його вже почали бойкотувати в професійному товаристві. Аналогічною є ситуація з Джонні Деппом, фільми за участю котрого також бойкотуються на інтернет-платформах через звинувачення його колишньої дружини Ембер Херд, образ якої через зустрічні звинувачення Деппа, будемо чесними, далекий від жертви домашнього насильства і несправедливого ставлення.
Культура скасування або культура доносів? «Гей, якщо ти зробив щось не так у своєму житті, і я про це дізнаюся, то спробую відібрати у тебе все. І мені начхати, коли я про це дізнаюся – може сьогодні, може завтра, а може 15 або 20 років потому. Якщо я дізнаюся, то тобі п***ць», – слова коміка Дейва Шапелла.
Cancel culture завдає шкоди не тільки творчій богеми та селебрітіз, скандали з якими ми втомилися описувати, а ви, ймовірно, читати про них. Сьогодні кенселити можуть як стрічку «Віднесені вітром» за «неправильне» зображення рабства в південних штатах, так і вже колишнього президента США Дональда Трампа, якого не тільки блокували в соцмережах, а й ще раніше намагалися вирізати під час трансляцій з різдвяного фільму «Один вдома-2».
Поколінню «сніжинок» не цікаво дивитися на твори мистецтва як на документ епохи. Політичної конкуренції і дотримання принципів демократії більше не існує. Стрімінгові та медіа гіганти зроблять все, заради поширення своїх послуг/продукту і тому працюють на збуджений розлючений натовп або певний сегмент істеблішменту, намагаючись виглядати прогресивними і гуманними в натужних висловлюваннях і промо-кампаніях.
Вас заблокують, видалять з мережі – що гірше, ніж фізична смерть в умовах інформаційного суспільства. Ваш голос не почують, бо ви недостатньо правильний, і не маєте на нього права. Вас скасують.
Можливо, це все неправда?
Реакція на критику кенселінга завжди однакова: ви почуєте у відповідь або щось в дусі «ці погані люди заслуговують на такий результат», або ж те, що в дійсності культура скасування далеко не завжди означає завершення кар’єри і повний крах репутації. Прослуховування музики і перегляд фільмів, купівля книг завжди тільки виростають, коли їх автори задіяні в публічних скандалах. Не так просто зруйнувати авторитет людини, яка вже досягла певних висот і багато років вибудовувала свій імідж. Так, звичайно, кенселінг Джоан Роулінг чи Луї Сі Кея не позбавив їх абсолютно всього: книги письменниці так само продаються, а стендапер запустив новий антиполіткоректний проект, що користується популярністю.
Однак, навіть кенселінг, що не функціонує, але з’являється систематично, сприяє побудові певної парадигми мислення та інтернет-культури, в якій ми всі живемо, поступово вирощуючи в собі кровожерного хробака самоцензури.
До того ж, кенселінг у творчому та зірковому середовищі має зовсім інший характер, в порівнянні зі вже фактично цензурованими політичним і академічним середовищем. У західних університетах студентська спільнота, що мислить ліволіберальними категоріями та мріє жити в мильній бульбашці safe space, тисне знизу на викладацький склад, який контролюється адміністрацією зверху. Це сіє атмосферу страху та існування в репресивній системі. Викладачів звільняють зовсім не за праві судження або консервативну політичну позицію, а за будь-яке висловлювання, яке може зчитуватися як тригер для тієї групи, котра вважається непривілейованою. Наприклад, в Єлі кілька років тому звільнили викладачів, які засумнівалися в образливості костюмів на Гелловін, що сприймаються як інструмент культурної апропріації, а в канадському університеті Альберта завідуючу кафедрою антропології змістили з посади за слова про те, що чоловіки не можуть завагітніти. Як вам здається, наскільки вільними можуть бути дослідження в подібному академічному просторі?
Показові судилища над селебріті або політиками світового рівня – це щеплення для нас з вами, чиї сторінки блокують або чиї кар’єри можуть зруйнувати зі скандалом меншого масштабу. Українським громадянам також далеко не потрібно ходити для того, щоб відшукати подібні приклади – блокування сторінок або недопущення дослідників до західних стипендій – адже ми всі живемо в глобальному суспільстві і користуємося одними і тими ж інформаційними каналами.
Цікаво, що ця репресивна машина працює завжди лише в один бік, адже, як відомо, подібні процеси покликані звільнити культурний простір для тих, чий «голос не був почутий багато століть поспіль», тобто для тих соціальних груп, які в ліволіберальній парадигмі вважаються позбавленими певних привілеїв і тими, кого дискримінують. Білого цисгендерного політика можуть позбавити посади за расистські висловлювання в бік темношкірих, втім, призначеній недавно Джо Байденом голові відділу з громадянських прав у Міністерстві Юстиції Крістен Кларк, наприклад, остракізм поки не загрожує.
І це, незважаючи на те, що стало відомо, що в 1994 році вона заявляла, що чорна раса володіє вищими інтелектуальними і фізичними здібностями, ніж інші раси за рахунок меланіну. У минулому році Крістен Кларк підтримала дискримінацію азіатських студентів університетами (вони займали занадто багато місць, не пускаючи темношкірих студентів). Вельми цікаво поспостерігати за тим, як далі буде будуватися її кар’єра.
Реквієм за демократією
Звичайно, було б нерозумно сперечатися, що кенселінг – це нове явище, яке до цього не зустрічалося в історії. Репресії – не тільки за допомогою фізичного знищення, а й руйнування репутації – проти інакомислячих зустрічалися і в тоталітарних режимах різного штибу, і власне не в них одних, адже всього півстоліття тому інтелігенція і не тільки страждала від маккартизму і «полювання на відьом» у США.
Сучасна інтернет-інквізиція обходиться без кровопролиття, адже для неї більш гуманним (а ще дешевим і простим) буде знищення вас як медійного суб’єкта.
Не тільки кримінальне переслідування, але й кенселінг як форма інтернет-буллінга торкнулися учасників протестів в Капітолії. За інших обставин публічне засудження такого повстання як замаху на національні символи і національну безпеку могли б бути сприйняті як адекватні подіям, що відбуваються, але на хвилі протестів, спровокованих рухом Black Lives Matter, наслідком яких були масштабні погроми по всій країні, воно здається якщо не безглуздим, то лицемірним.
Тут варто згадати, що сучасна «нова етика» зовсім не керується раціональними категоріями, а існує як би без чітких критеріїв, що могли би допомогти виявити неприпустиме в рамках демократичного суспільства явище.
Існують вчинки, які можуть загрожувати життю та безпеці, і є слова, котрі можуть бути історично або лінгвістично невірними, але є й такі явища, які піддаються забороні виключно тому, що сприймаються тією чи іншою групою людей як негуманні і суперечать певному комплексу цінностей. Таким чином, культура скасування, що тісно стикається з політкоректністю і інклюзивною мовою, стає токсичною квазірелігійною практикою, котра служить інструментом для борців «за все хороше, проти всього поганого».
Влітку 2020 на сайті журналу Harper’s Magazine було опубліковано «Лист про справедливість і відкритість дискусій», автори якого закликали припинити насадження в західних країнах «ідеологічної однаковості та моральної категоричності» і викладали аргументи проти «нетерпимості до протилежних поглядів, моди на публічне засудження і остракізм, а також тенденції розчиняти складні політичні питання в осліплючій моральної впевненості».
Цей лист став прямою реакцією на cancel culture, втім, підписали його в більшості ліберальні інтелектуали. «Загрозою демократії» в тексті був названий Трамп, який сьогодні, що досить іронічно, є, схоже, «скасованою» персоною номер один.
Підписали звернення Френсіс Фукуяма, вже згадана нами Джоан Роулінг, а також канадська письменниця Маргарет Етвуд – автор нашумілої феміністської антиутопії «Розповідь служниці», лінгвіст, філософ і лівий анархіст Ноам Хомськи, а також письменники Рушді Салман, Енн Епплбаум, і багато інших. Виходить, що у ліберальних інтелектуалів світового рівня репресивна cancel culture також викликає побоювання?
Ритуалізований і хаотичний карнавал зі зміною ролей, що затягнувся, здійснює деконструкцію свободи слова та завдає удар по демократичним цінностям, які, очевидно, переживають не найкращі часи. Будь-яке культурне явище може бути піддано атаці, завдяки болісно-усвідомленій публіці, спрямовуючій свій праведний гнів не на вирішення конкретних проблем, пов’язаних з насильством або несправедливістю, а на демонтаж старих цінностей, на зміну яким прийшла сліпа моральна впевненість і брак освіти.
Сьогодні немає культури поза політикою, і якщо ви вважаєте, що нова етика не вдарить по вам особисто, то помиляєтеся. Приймай правила гри, або тебе закенселять і куплять нову *уку. Більш зручну.
Автор: Анастасія Капралова
