У сучасному світі лише найбільш лінивий не чув про аналітичну психологію Карла Густава Юнга. Що таке колективне несвідоме й архетипи, чим вчення швейцарського психіатра відрізняється від фройдизму, й взагалі чому це все актуально для нас? «Мовою фактів», практично у двох словах спробуємо розібратися у двоїстості людської натури за Юнгом.
Чому вчення Юнга актуальне сьогодні
Душа сучасної людини перебуває в стані суцільної невизначеності й хаосу. Непослідовність світовідчуття та інфантильність змушують нас – можливо, ми плутаємо справжні інтенції з дитячими імпульсивними бажаннями? Все це відбивається на наших стосунках з рідними, колегами, друзями та й зрештою на уявленнях про спільне благо.
На межі XIX-XX-го століть людина остаточно заперечила двоїстість власного існування. Відкинувши божественне, суспільство спробувало покінчити з ідеальним виміром як таким, відсікти його лезом, що задовго до цього було викуване в лоні християнської церкви. Лише емпіричний вимір може сприйматися, як щось вагоме – матеріальне стає основою катехизису сучасної західної цивілізації.
Прикметним і доволі кумедним видається те, що саме на час розпалу сцієнтизму та вульгарного матеріалізму припадає період бурхливого розвитку психології, зокрема, психоаналізу. Сфера людських уявлень про власний внутрішній світ не могла надовго залишатись спустошеною, й зрештою ця лакуна була заповнена термінами свідомості, его та несвідомого. Фройд, перебуваючи на хвилі сцієнтизму, спробував утвердити психоаналітичний підхід як відповідний критеріям науковості, проте він знову подвоїв наше існування: його автор уявляв світ психе людини як паралельний матеріальному й такий, що володіє власними принципами та закономірностями. З огляду на це, можна сказати, що на відміну від Фройда Карл Густав Юнг був більш послідовним у власних переконаннях.
Двоїстість людського існування
Юнг розглядав психіку з точки зору феноменології та стверджував: внутрішні переживання людини є не менш реальними та значущими, аніж матеріальні об’єкти чи фізичні прояви людської діяльності. Образи, що ми спостерігаємо у снах чи у фантазіях, відчуття, емоції та страхи – все це є проявами виміру психічного. Світ людської психе, хоч і нерозривно пов’язаний з матеріальним, аж ніяк не може бути зведеним лише до нього. В якомусь сенсі це паралельні світи, що постійно перетинаються. Сфера психічного володіє власними принципами і законами – топосом, що не можна ігнорувати. Існуючи у двох вимірах, людина повинна навчитися не лише організовувати та перетворювати фізичний простір, вона також має навчитися працювати з власною душею.
Таке завдання є нелегким, адже воно потребує від людини пильності до кожного поруху власної душі – ми повинні з’ясувати, що саме приховане за страхом, пристрасним бажанням або запереченням чогось. За словами філософа Мераба Мамардашвілі, наше завдання полягає в тому, аби «побачити фігуру». Для такої складної роботи Юнг використовує фройдівський концепт несвідомого, однак наповнює його дещо іншим значенням.
Для Фройда несвідоме фактично є такою собі комірчиною свідомості, куди вона відкидає все, що змушує її почуватися некомфортно – це простір витіснених переживань та думок. Значення несвідомого для Юнга набагато більше: він розглядає його, наче океан, на дні якого в зародковій формі містяться усі страхи, почуття, сенси і прагнення людського існування. Для означення цього океану Юнг вводить поняття колективного несвідомого.
Для Юнга несвідоме окремої людини є чимось на кшталт берегової лінії між маленьким острівцем свідомості та величезним океаном колективної психе. Ця проміжна зона з одного боку дійсно слугує місцем, куди ми витісняємо неприємні для нашого Его змісти, проте сюди також надходять хвилі колективного несвідомого, що можуть принести як затонулі скарби, так і страшенних морських чудовиськ.
Встановлення правильного контакту між зоною свідомого контролю, особистим несвідомим та колективним несвідомим складає собою процес індивідуації – пошуку людиною власного шляху та самозвершення. Для Юнга людина не є завершеним, заданим предметом дослідження й точно не сумішшю патологічних нахилів, людина – це потенція, можливість здійснити вічні сенси в оригінальній формі, в тому місці і часі, де кожен з нас перебуває.
Архетипи та символи
Для роботи з сенсами, що приховані людських переживаннях, Юнг вводить поняття архетипу. Так він називає прообраз широко розповсюджених в культурі, персонажів або об’єктів, що мають своє коріння у світі психе. Тому й Геракл, і Людина-Павук підпадають під архетип Героя, оскільки відіграють схожі ролі і мають схожі риси.
Архетип – це абстракція, яку мислитель використовує для впорядкування матеріалу, що міститься колективному несвідомому. Справжнє його розуміння може бути досягнуте лише проживанням в конкретному втіленні. За Юнгом людська психіка конституюється архетипами.
Він виділяє п’ять ключових: архетипів Персона, Тінь, Аніма, Анімус та Самість.
Персона – це частина нашої особистості, персонаж, який відповідає за наші відносини із суспільством. Оточення здебільшого бачить саме Персону, маску, яку ми одягаємо для того аби постати перед іншими у певному світлі. Персона дає нам змогу пристосуватися до тих правил, обставин та системи відносин, що склалися у соціумі. Проте не варто сприймати Персону як лицемірство – вона є необхідною частиною людської особистості.
Тінь – це архетип, що містить в собі темний бік нашої душі, наш внутрішній звір, з яким ми обов’язково маємо поладнати, і якого в жодному разі не потрібно придушувати. Аніма або Анімус – це наші внутрішні жінка чи чоловік. Юнг вважає, що кожна людина має всередині себе образ протилежної статі, який символізує несвідомі компоненти її особистості. Цей образ вказує нам на ті риси, які ми маємо інтегрувати, аби стати цілісною особистістю.
Самість – центральний архетип, що позначає цілісність нашої особистості. Рух до власної Самості і є завданням процесу індивідуації. З одного боку набуття Самості означає розкриття особистості, з іншого – це вихід за рамки індивідуального, поєднання з вічністю. Архетип Самості може бути віднайдений в таких фігурах як Христос, Світове дерево та інших релігійно-містичних символах.
Символ – один з найважливіших і найскладніших моментів на шляху людського пізнання. Розуміння символічних образів не може віднайти адекватного вираження в мові та не зводиться до простої експлікації їхніх значень. Ми досягаємо розуміння символу лише тоді, коли відповідні йому елементи всередині нашої душі приходять до руху. Символ – це те, що окреслює, збирає ці елементи в структуру, а зрозуміти символ означає прожити його як внутрішній досвід.
Для Юнга релігії та містично-філософські вчення минулого являли собою насамперед символічні системи, що давали змогу людині з первісного хаосу колективного несвідомого звести «внутрішню фортецю». Людина Модерну заперечує той вимір власного існування, який потребує символічної мови. В умовах сучасного секуляризованого суспільства Юнг спробував нагадати їй про цей втрачений світ і дати інструменти для роботи з ним, та зробив це мовою психології, яку сучасній людині легше сприйняти. Однак те, про що він писав, навряд можна втиснути у вузькі рамки академічних стандартів.
Розгледіти прихований від очей сучасної людини вимір її власного існування й спробувати знайти в ньому орієнтири – певно, це і є головна причина познайомитись зі вченням Карла Густава Юнга.
Автор: Георгій Пашинський
