Луї-Фердінан Селін: антикомуністичні памфлети 1930-их років

Відомий своїм цинічним і нігілістичним стилем письма, Луї-Фердінан Селін у 1936 році маніфестував злочинність комуністичного проекту в Росії.

Передувала цьому подорож письменника до СРСР влітку 1936. Француз два місяці жив у Ленінграді (нині Санкт-Петербург) та мав сповна часу й можливостей спостерігати за так званим «раєм на Землі».

Саркастичний, безкомпромісний та їдкий памфлет «Mea Culpa» («Моя провина», 1936) викриває ідею, що лежить в основі комуністичної ідеології – матеріалістичну людину, «мішок із плоті та кісток». Ця ідея, приниження людини до матерії, і є найбільшим рабством сучасності. Цинічно та різко Селін постулює, що природа людини – «мерзенна», відтак нова соціальна реальність не більше як камуфльована, перейменована та значно жахливіша несправедливість.

Селін, романами якого захоплювалися навіть вожді СРСР, природно вмить стає персоною нон ґрата за текст, де стверджується, що «Совєти погрузли в пропаганді, цукром підсолоджують лайно й видають його за цукерки».

Вочевидь, двомісячна «відпустка» справляє досить глибоке враження для письменника, адже він не зупиняється на цьому застережному тексті.

В 1937 з-під пера Селіна виходить ще один памфлет – «Дрібниці для погрому», де автор описує вже деталі свого перебування в Росії.
Ленінград, місто прекрасне, перетворилося в руїни: комуністи не здатні слідкувати за зовнішнім виглядом розкішних будівель, побудованих у царські часи – вони обсипаються й осідають. Особливе враження на письменника, що був медиком за фахом, справила місцева лікарня, де панувала тотальна антисанітарія, страшенний бруд і дефіцит елементарних медичних засобів, але найбільше в цій картині лякали застиглі гримаси виснажених хворих, а все дійство в радянській лікарні письменник прозвав не інакше як «морг».

У 1938 році Селін пише роман «Школа трупів», де його ненависть до більшовизму сягає небачених масштабів. Письменник звинувачує демократичні країни у фінансуванні більшовицького терору та подальшому знищенні понад 30 мільйонів росіян. Автор згадує голод та страшенні злидні, які «пролетаріат» має терпіти в ім’я своєї «свободи». Відтак, весь Радянський союз тримається на страхові та потужній пропаганді.

В той самий час ні для кого не секрет, що в середовищі європейських інтелектуалів панували здебільшого радянофільські настрої. Багато хто цілком відкрито заявляв про свої прихильності: Сартр, Камю, Шоу, Елюар, Арагон, Жид, Пікассо та десятки інших.

Науковець Альберт Айнштайн у публічному зверненні до журналіста навіть назвав сталінський терор «грубою помилкою режиму», вбачаючи, однак, «реальне поліпшення життя російського народу» (1934). А  Жан-Поль Сартр навіть після війни долучався до кампанії очищення репутації російських комуністів, виступаючи проти викривальних публікацій влади від тих, хто вижив у радянських концтаборах.

Міжвоєнний період був пронизаний лицемірними подвійними стандартами, де європейські ліві інтелектуали могли пробачити десятки мільйонів убитих «червоним терором» лиш для побудови ефемерного «раю на Землі». Ціна нового порядку, що будувався на крові мільйонів невинних, була непомірно високою – комунізм був приречений на поразку. Луї-Фердінан Селін зрозумів абсурд та хибність комуністичної ідеології досить швидко, і взяв на себе місію попередити європейців про можливу катастрофу.

Український переклад «Mea Culpa» можна прочитати за посиланням.

Автор: Анна Клокун

поділитись