Її часто називають «готичною принцесою з Каліфорнії», й це чудово описує її образ та становлення музичного стилю, в якому змішалася любов до фолку, дум-металу та готик-року. Якийсь час вона жила в Лос-Анджелесі, але надміру активну соціалізацію вирішила змінити на усамітнене ранчо, де, як і раніше, пише музику та будує творчі плани.
Челсі Джой Вулф має скандинавське коріння, а виросла вона в родині кантрі-музиканта на півночі Каліфорнії. Домашня студія її батька стала полем для юнацьких експериментів (втім, про це трохи пізніше). Її першою музичною платівкою була так і не випущена офіційно «Mistake in Parting», яку пізніше Вулф видалила з офіційної дискографії, тому повноцінним дебютом заведено вважати похмурий реліз «The Grime And The Glow» (2010) – майже збірку диявольських казок для дітей, що перечікують снігову бурю.
Далі був альбом із гучним тайтлом «Apokalypsis» (2011), після чого нарешті почалися активні гастролі, де виконавиці було важко подолати власний страх сцени – спочатку вона виходила до аудиторії лише з чорною вуаллю на обличчі. Згодом музичний шлях Челсі Вулф продовжив акустичний альбом «Unknown Rooms» (2012), «Pain Is Beauty» (2013), де вона експериментувала з електронікою. У 2015 вийшов етапний у багатьох сенсах «Abyss», де Вулф продемонструвала важкі треки на межі дума, нойза та індастріала.
«Я написала «Abyss», аби нагадати собі, що не можна занадто глибоко занурюватися в темряву, і щоб нагадати також, що потрібно йти вперед, незважаючи ні на що».
Stare it down, the abyss
Run away, run away from it
It hurts to love when i remember
We were born unto chaos
Ці експерименти отримали логічне продовження в альбомі «Hiss Spun» (2017), приблизно в цей же час вийшла спільна робота Челсі Вулф із данською виконавицею Амалією Брун aka Myrkur (інші приклади спільних релізів – Sing Songs Together у двох частинах із Кінг Дьюдом, а також сайд-проект із барабанщицею Джесс Гоурі – Mrs. Piss). Символом примирення з собою став глибоко особистий і зрілий альбом «Birth of Violence» (2019), а буквально кілька днів тому ми мали задоволення нарешті послухати нові треки з релізу «Bloodmoon», записаного спільно з Converge.
Музика Челсі Вулф нас зачаровує навмисне брудним звучанням проникливих темних балад, але в чому полягають витоки її стилю та джерела натхнення?
Боротьба з демонами минулого
Ще в дитинстві Челсі Вулф вважала себе «100-річною» душею – вона багато читала та слухала, швидко подорослішала серед своїх сестер, з підлітками пила дешеве солодове пиво, популярне у гетто, і ще у 9 років спробувала перетворювати свої вірші на музику, чому сприяв доступу до інструментів батька. Цікаво, що результат цих дослідів вона називала «готичними R&B піснями»: уявіть собі – у цей час вона активно слухала хіп-хоп, який суттєво вплинув на її перші дитячі кроки у творчості.
Вулф завжди була оточена флером містики та таємничих практик, які нам насправді здаються кумедними відлуннями хіпі культури. Її бабуся практикувала ароматерапію та нетрадиційну медицину, що не могло не накласти відбиток на вразливість дівчини.
I care for no one but the offspring of your mind
Run from the one who comes to find you
Wait for the night that comes to hide
Серйозним травматичним досвідом для Вулф, який і досі повністю не пішов із її життя, стала боротьба із сонним паралічем. Вона розповідала про те, що в дитинстві батьки намагалися допомогти їй та навіть спробували віддати дівчинку в експериментальну клініку лікування сну – там вона проводила ночі у маленькій білій кімнаті за склом, а до її голови та грудей під’єднували безліч сенсорних датчиків. Досвід психічних переживань у болісному проміжку між сновидіннями й дійсністю значно вплинув на особистість Вулф та її музику, яка часто присвячена боротьбі з темним минулим та злими силами, що переслідують відкинутих вигнанців.
Від Селіна до Бергмана
Улюбленим режисером Челсі Вулф, мабуть, варто вважати Інгмара Бергмана з його філософськими притчами про смерть – ще в дитинстві вона подивилася «Сьому печатку» – стрічка по-справжньому захопила її. Дослідження тіньових сторін життя тісно перепліталося з її напівмістичними відчуттями під час сонного паралічу, коли вона страждала від галюцинацій, котрі легко прийняти за прорив у фізичний світ духовних істот, що приходять ночами.
У піснях зустрічаються прямі відсилки до Бергмана, наприклад, у «Preface to a Dream Play» вона співає: «Інгмар, ти мав рацію – пекло на Землі».
Очевидним є і вплив Девіда Лінча з його фірмовим переосмисленням американської культури і розкриттям прихованих хтонічних світів, що існують чи то в паралельній реальності, чи то в душі кожної людини. Музику Челсі Вулф поряд із творчістю протеже режисера Крісти Белл називають «лінчианською», а сама співачка навіть випускала власний кавер на «In Heaven» – триб’ют фільму «Голова Гумка» та знаменитій сомнамбулічній «жінці з радіатора».
Пісні самої Вулф напрочуд мало використовують як саундтреки – мелодійні треки цієї гіпнотичної сирени з шумною димкою, завиванням вітру і криками воронів цілком підійшли б для інді горорів «нової хвилі». Ну а поки можна згадати те, що увага до співачки з’явилася саме після того, як її пісню «Moses» Річард Філліпс використав як музичний супровід для короткометражки «Саша Грей», майже ніцшеанський трек «Feral Love» був обраний для трейлера «Гри Престолів», а у травні цього року Вулф записала брутальну та романтичну водночас пісню «Diana» до серіалу DC «Dark Nights: Death Metal».
У старшій школі Вулф працювала в букіністичному магазині й багато часу проводила в бібліотеці. Тоді увагу дівчини привертали «Грона гніву» Стейнбека та «Грозовий перевал» Емілі Бронте – погодьтеся, що Вулф схожа у своєму усвідомленому самітництві та альтернативній фемінності на вікторіанських письменниць на кшталт сестер Бронте.
Серед її улюблених письменників шалений мікс із Сільвії Плат, Айн Ренд, Харукі Муракамі та Луї-Фердинанда Селіна. Вулф навіть зробила тату на ребрах із цитатою із поеми Плат «Вдови»: «Death is the dress she wears». Не дивно, що її вабить драматична постать поетеси, котра писала «сповідальні» гімни своїм фантазіям та кошмарам. У період написання свого першого альбому «The Grime and the Glow» Вулф надихалася романом Селіна «Смерть у кредит» з його моторошним гротескним гумором, але завжди уточнювала в інтерв’ю, що не змогла його прочитати до кінця, оскільки їй «не треба заглиблюватися в розуміння того, що більшість краси у світі лежить на поверхні, під якою кишать хробаки».
Hail to the sun living in the sky
Hail to the stars, they give us light
We live in a house overrun with vine
It’s more like a hell, but we feel fine
Музичний вплив
Челсі Вулф виразно виділяється серед тих, хто представляє фемінну частину «темної» та «важкої» музичної культури. Їй вдалося створити власний стилістичний всесвіт завдяки поєднанню металу, лоу-фаю, ембієнта та електроніки. У юності вона надихалася, як і багато хто, Burzum, від чого пізніше відхрестилася через радикальність проекту, а також Меріліном Менсоном, Nine Inch Nails, Siouxsie & The Banshees, Black Sabbath, Sunn O))), Таунсом Ван Зандтом, Ніком Кейвом.
Завдяки тому, що світ її образів крихкий та ніжний, і втілює жіночий погляд на нонконформістське музичне мистецтво, Челсі Вулф прийнято називати «темною Ланою Дель Рей», а якщо без штампів, то виконавицю можна поставити поруч із її колегами та подругами «за цехом» – Маріссою Надлер, Еммою Рут Рендл, Крістіною Есфандіарі.
Челсі Вулф гастролювала і виступала разом з Queens of the Stone Age, Russian Circles і Converge, а також записувала кавер-версії пісень The Strokes, Rudimentary Peni та вже згаданих вище Burzum і Ніка Кейва.
Образи для створення музики Челсі Вулф черпала також із книги Вернера Герцога «Путівник для здивованих», що, за її словами, «проливає світло на дивну магію повсякденних речей»; з вільної та призовної поезії Волта Вітмена та його «Листів трави». Мотиви прірви та безмовності приходили до неї під час прочитання науково-популярної книги Карла Сагана «Блакитна точка. Космічне майбутнє людства», що подарувала їй прозріння щодо нікчемності всього людського у величезному нескінченному просторі та краси цього факту.
Музику Челсі Вулф, принаймні, її ранні альбоми, можна сміливо схарактеризувати як «американську» чи «південну» готику з не схожим на європейський макабром та відстороненістю, мотивами фанатичної релігійності та віри у потойбічне. Вулф, за її словами, багато взяла з біблійних текстів, але переважно з Книги Одкровення, в якій її захопив образ «підняття завіси» як фатального кінця, що перегукувався зі страхом сцени та символічним бар’єром між виконавцем і публікою.
Жіночність, магія та політика
Їй часто ставили питання про те, чи практикує вона окультизм, і до останніх років відповідь завжди була негативною або ухильною. Сьогодні Челсі Вулф зізнається, що «відьомство» допомогло їй знайти себе, завдяки необхідності проведення так званої «тіньової роботи», що дає поштовх до інтеграції темної частини особистості та втілення її у творчості. Зокрема, вона захоплюється ворожінням на Таро: перша колода в стилі ар-нуво з’явилася як подарунок ще досить давно, а наразі Вулф робить розклади в якості терапії та можливості рефлексії над власними перспективами та психологічним станом.
Челсі Вулф мало розповідає про своє особисте життя, оберігає її родину та партнерів від уваги публіки, якій і так дуже багато відомо через емоційну та інтимну музику. У недавніх інтерв’ю та промо до музичних реліз вона згадувала про травматичність ізоляції під час пандемії, а також згадувала, що все ще перебуває у пошуках на шляху прийняття фемінності – для жінки, котра не збирається дарувати цьому світу дитину, але може віддати частку свого серця у вигляді музики та любові до слухача.
Ось уже десять років Челсі Вулф створює пісні в форматі загадкових заклинань, пофарбованих у всі відтінки чорного і сірого. Враховуючи вплив модної лівої політичної повістки, що органічно вписується в чаклунський вайб, зітканий із сувенірів, куплених у лавках старих хіпі, фільмів 60-х і слідування давно неактуальним, але майже седативним для тривожного молодого покоління гаслам свободи, рівності й братерства, існує ризик втратити самобутність і розчинитися серед інших жінок, що практикують вікканство й одягаються, наче з магазину костюмів на Хелловін.
Проте, як би там не виявилося, ми її будемо любити, незважаючи ні на що, адже можна вважати себе справжнім зарядженим активістом, відданим відмінним від поглядів Вулф ідеалам, але разом з цим спробувати відчути її всесвіт, де зустрічаються втрачені в часі душі, ведуть розмови з Люцифером та кузинами Антихриста, прокидаються та засинають тваринні інстинкти, й зникає страх болю та смерті, якої, звичайно ж, немає в цій нескінченній і прекрасній, примарній безодні з усього сущого й неіснуючого.
Can I leave here, knowing you’ll be strong without me
They’ll clap when you die
They’ll love you when you’re dead
And they’ll understand
And you’ll be forgiven then
Автор: Анастасія Капралова
