Кранах і Дюрер

Кранах і Дюрер. Історія неоголошеного змагання

Німецьке місто Кронах розташоване в тій частині Франконії, що пролягала на північ від Нюрнберга. Наприкінці ХV та на початку ХVI століть Нюрнберг вже був відомий як місто мистецтв та осередок розвитку гравюри, в першу чергу, завдяки майстерні Міхаеля Вольгемута та Вільгельма Плейденвурфа, в якій свого часу навчався сам Альбрехт Дюрер.

Містечко Кронах було менш прославленим, однак саме йому судилося стати батьківщиною видатного майстра гравюри та живописця Лукаса Кранаха, чий внесок у німецьке та європейське мистецтво, як і внесок Дюрера, був безцінним.

Ще в молоді роки Кранах покине рідне місто, працюватиме у Відні та Віттенберзі, однак життєві шляхи Кранаха і Дюрера неодноразово перетиналися.

Вони були товаришами, але не були друзями, вони не полишали без уваги творчі здобутки один одного і надихалися ними, проте намагалися уникати прямих наслідувань, хоч це і виходило не завжди. Зрештою настав час, коли між двома майстрами розпочалося неоголошене змагання.   

Архівні джерела не повідомляють про перебування Кранаха в Нюрнберзі до 1505 року. Є лише пізніший доказ його особистої зустрічі з Дюрером – портрет Кранаха, намальований Дюрером в 1524 році. Хоча ім’я Кранаха не зустрічається в висловлюваннях Дюрера, як і ім’я Дюрера – в небагатьох збережених листах Кранаха, можна припустити, що вони познайомилися значно раніше.

Знамениті дюрерівські гравюри на дереві вже досить рано справили сильне враження на Кранаха, гравюри на міді і картини прославленого нюрнбержця також не залишали його байдужим. При цьому, як вже зазначалося, Кранах уникав прямих наслідувань і запозичень, навіть не явних, і якщо згодом щось подібне прослідковувалось в його роботах, то причиною тому були особливі побажання замовників. Вплив Дюрера на Кранаха можна якоюсь мірою угледіти в захопленні Кранаха гравюрами на дереві великого формату і в масштабності деяких з його ксилографічних творів. Ступивши на цей шлях, художник мимоволі перейняв і ряд мотивів Дюрера.

Змагаючись з Дюрером, Кранах вміло впливав на глядача. Однак йому ніколи не вдавалося будувати твори на дюрерівські теми, спираючись тільки на власний досвід. Влучність ока у всьому, що стосувалося наслідування і створення ілюзії, мало не перетворилася в перешкоду. Не кажучи вже про те, що Кранаху, мабуть, виявилися чужими теоретичні дослідження Дюрера, явно проявляється відмінність в їхньому підході до рисунку і до різцевої гравюри, якими Дюрер зумів блискуче скористатися для збагачення своєї творчості. Деякі випади в творах Дюрера проти неприборканості і поганої освіти німецьких художників, можливо, стосуються Кранаха, який завжди, наприклад, ставився з неприязню до вивчення перспективи.

Порівняно з Кранахом, Дюрер здійснив значно важливіший внесок у створення нового художнього світу. Це пояснюється не тільки великим значенням його творів, а й тим, що їх поширенню сприяв технічно досконалий друк.

Творчість Дюрера стала всюдисущою, його безпосередній вплив виявився в той час сильніше впливу творчості Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаеля. Німецький теолог Філліп Меланхтон, що жив у Віттенберзі в один час із Кранахом, дивився на Дюрера як на велику особистість і вважав, що художня обдарованість не вичерпує багатства його творчої натури. Він першим порівняв Дюрера, Кранаха і Грюневальда. Дотримуючись правил античного ораторського мистецтва, Меланхтон вбачав у Кранаху людину простого стилю, а в Дюрері і Грюневальді – живе втілення високого і середнього стилю.

Таке судження про Кранаха, можливо, було пов’язано з його тяжінням до всього природнього. У багатьох з його своєрідних персонажів є щось від народної пісні. Вихваляючи Кранаха, його шанувальники-гуманісти підкреслювали в творах художника якусь життєдайну силу.

І все ж-таки варто відмітити, що на ранніх роботах Кранаха все ж таки лежить відбиток його зустрічі з Дюрером. Славетні дюрерівські серії гравюр на дереві «Апокаліпсис» та «Великі страсті», окремі листи «Самсон бореться з левом», «Святе сімейство з зайцями», «Страта св. Катерини» і «Св. Зебальд», гравюра на міді «Св. Ієронім на лоні природи» – всі ці роботи, створені Дюрером між 1496 і 1499 роками, залишили свій слід в живописних творах Кранаха і його гравюрах на дереві.

Альбрехт Дюрер, «Святе сімейство з зайцями», 1495 р.

Примітно, що особливо тісне зіткнення з творчістю Дюрера відноситься до 1502 і 1503 років, коли Кранах працював у Відні.

До віденського періоду творчості Лукаса Кранаха належать, зокрема, такі твори як гравюра на дереві «Розп’яття» та картина «Покаяння Ієроніма».

Лукас Кранах, «Розп’яття», 1502 р.

Це, безперечно, творчі перемоги Кранаха. Їм передували картина «Голгофа», що знаходилася раніше в віденському монастирі бенедиктинців, і рідкісна гравюра на дереві на ту ж тему. Два інших твори ніби продовжують лінію віденського періоду Це гравюра на дереві «Моління про чашу» і парні портрети вченого Йогана Куспініана та його дружини, написані в 1503 році, якими, ймовірно, і закінчився віденський період. З творів цієї групи найбільш архаїчною здається «Голгофа» з віденського монастиря бенедиктинців. Ця невелика картина вертикального формату сповнена сильних почуттів. Добре скомпоновані фігури скорботних, а також положення тіла одного з розіпнутих розбійників знову ж таки змушують згадати про Дюрера.

Вся картина дивно різноманітна. Чи не найбільш вражаючою є крайня фігура; селянин, що склав руки та підняв очі на Христа. Особливо звертає увагу на себе мотив погляду, спрямованого вгору, він пов’язаний з ідеєю пророцтва, незрозумілого передчуття. Персонажі, мабуть, опрацьовані не дуже переконливо, але яскравість фарб і виразність осіб дозволяють це не помічати.

Лукас Кранах «Голгофа», близ. 1501 р.

Коли Кранах вирішує тему розп’яття в техніці ксилографії, створений ним світ отримує сувору побудову, властиву знаменитим творінням Дюрера в тому ж жанрі. Відходять у минуле строкаті народні строї і енергійні жести. Впорядковує зображення і сміливо вибраний формат, який відповідає цілому аркушу прийнятого в той час розміру, в деяких мотивах з’являється більше чіткості, ніж це було в живописному творі. Змінюється положення тіл розбійників: підкреслюється їх душевне хвилювання.

За змінами можна простежити, розглянувши безліч варіантів аж до заключної пари малюнків.

В цей час Кранах почав працювати над втіленням в ксилографії теми страждань Христа, розраховуючи на те, що ці гравюри допоможуть йому змагатися з Дюрером. Завершено були тільки два листа: «Моління про чашу» і «Розп’яття». Мабуть, жодному з великих окремих листів раннього Кранаха не судилося вийти у світ значним тиражем, і кожен з них дійшов до нас лише в одному або двох відбитках. Гравюри на тему «страстей» здавалися художнику настільки важливими, що він навіть відмовився від анонімності і на «Розп’яття» поставив свій особистий знак на зразок тих, які були з давніх-давен у вжитку головним чином у ремісників. Це горизонтальна звивиста лінія, середина її зливається з вершиною трикутника, в основу якого впирається хрест. Відчувається залежність «Розп’яття» 1502 року і «Моління про чашу» «Великих страстей» Дюрера, створених на чотири-п’ять років раніше. Інші запозичення, як, наприклад, мотив скелі в «Моління про чашу» і колінопреклонної жінки в «Розп’яття» знову ж таки свідчать про те, що Кранах добре знав роботи Дюрера.

Оригінальність Кранаха виражається в тому, що в усьому пейзажному ансамблі починають більш виразно звучати натяки на зображеннях від аналогічних листів «Великих страстей» Дюрера, створених на чотири-п’ять років раніше.

Альбрехт Дюрер, «Моління про чашу», 1497 р.

Характерний приклад – мотив похило зростаючого дерева в «Молінні про чашу», який в подібному вигляді зустрічається у багатьох творах Кранаха. У гравюрі «Св. Стефан » цей елемент оздоблення композиції підсилює її просторовий ефект. У гравюрі «Моління про чашу» охоплений глибоким хвилюванням Христос показаний художником з незвичайної точки зору – майже ззаду.

Лукас Кранах, «Моління про чашу», 1502 р.

Твори подібного роду припускали активне сприйняття у широкої публіки того часу, для якої гравюри на дереві були цілком доступні. Такий же характер носить створена у Відні картина 1502 року «Покаяння Ієроніма».

Лукас Кранах, «Покаяння Ієроніма», 1502 р.

В даному випадку Дюрер зі своєю знаменитою гравюрою на міді на ту ж тему, створеною близько 1496 року знову випереджає Кранаха, а той, хоча і славився майстерністю в зображенні тварин, слідує за своїм умовним суперником навіть тоді, коли пише морду лева. Емоційною є художня мова картини. Токи крайнього хвилювання пронизують фігуру святого. Позаду трьох дерев розстеляється пейзаж. Ієронім, що виступав за вивчення античних авторів, вважався покровителем вчених-гуманістів. Один з них, ймовірно, і замовив цю не дуже велику картину; недарма на дереві зображені сова і папуга – зрозумілі вченим символи.

Альбрехт Дюрер, «Покаяння Ієроніма, 1496 р.

Отже, оглянувши лише кілька років з творчих шляхів двох великих майстрів ми раз за разом натикаємося на сліди їхнього своєрідного творчого змагання, що в тій чи іншій мірі відбилося на творах. Уважний читач помітить, що судячи з викладеного вище, очевидна перевага в ньому належала Альбрехту Дюреру. Однак відносно категоричних висновків щодо переможця і переможеного у цьому змаганні хотілося б застерегти.

На оцінку творчої спадщини Дюрера та Кранаха історія відвела нам вже понад чотири століття, і сьогодні применшити значення одного з цих геніїв ХVI століття для мистецтва Німеччини та мистецтва всієї Європи було б щонайменше необачним. В обох цих фігурах мистецтво тієї епохи знаходило своє доповнення, і внесок кожного з них є безцінним.

Автор: Руслан Лубинський

поділитись