«Знаєте, хто такі чехи? Глузливі бестії», – словами героя стрічки Їржі Менцеля «Потяги під пильним спостереженням» можна охарактеризувати режисерів чехословацької (або чеської) нової хвилі, а також їх роботи. Епоха відлиги 60-х в соціалістичному таборі слугувала потужним поштовхом для розвитку мистецтва, чим скористалися чеські кінематографісти. За кілька років до Празької весни було створено безліч дивовижних, вільних від ідеологічного тиску авторських фільмів.
Було би помилковим вважати, що стрічки Їржі Менцеля, Яроміла Іреша, Івана Пассера, Яна Шмідта та інших режисерів цього періоду є результатом співпраці єдиної спільноти, як це було наприклад у творців французької нової хвилі, котрі багато в чому вплинулі й на чехів. Проте в роботах кінематографістів чехословацької нової хвилі можна виділити схожі риси:
- Кафкіанський чорний гумор, екзистенціальний депресивний характер оповіді та сюрреалістична образність. Саме це дозволяло авторам неявним чином критикувати соціалістичну систему й тодішню владу, конструюючи власні рефлексії часто в притчевому форматі та за допомогою комедійного жанру.
- Антропоцентризм і увага до складних переживань героїв. Чеська нова хвиля заперечує скрупульозність в зображенні соціальних реалій і будь-яких штучних конструктів. Ситуації, які переживають персонажі даних фільмів, є найчастіше банальними і побутовими або ж навпаки фантастичними й казковими.
- Документальність і залучення непрофесійних акторів, які могли продемонструвати природність в кадрі. Багато в чому фільми чеської нової хвилі натхненні поетикою французької школи «сінема веріте».
Вторгнення радянських окупантів в 1968-му році поклало кінець новому чехословацькому кіно. Величезна кількість фільмів того періоду була заборонена і випущена в прокат тільки після «Оксамитової» революції 1989-го, а нові роботи режисерів піддавали нещадній цензурі. Мілош Форман, Іван Пассер, Ян Немец були змушені емігрувати, Віра Хітілова майже на десятиліття пішла з кіно, і лише деякі автори, як наприклад, Їржі Менцель або Яроміл Іреш змогли пристосуватися до обставин та політичного тиску.
10 фільмів для знайомства із чехословацькою «новою хвилею»
«Сонце в тенетах» (1962), реж. Штефан Угер
Штефан Угер – словацький режисер і представник покоління випускників FAMU, які і створили чехословацьку «нову хвилю». «Сонце в тенетах» став точкою відліку для даного напрямку. Фільм знято за участі непрофесійних молодих акторів, що робить загальну атмосферу в кадрі майже документальною. Через призму юнацьких страхів і любовних пристрастей ми спостерігаємо за формуванням тієї самої «некомунікабельності», яка з’являється, наприклад, в стрічках Антоніоні. Хлопець і дівчина зустрічаються на даху типового панельного будинку, їхнє життя нерозривно пов’язане з батьківськими труднощами і меланхолійним міським пейзажем. Як можна говорити про визначеність, якщо непевними є і почуття, і сам час?
«Алмази ночі» (1964), реж. Ян Немец
Художній всесвіт Яна Немеца сформувався під впливом сюрреалізму і Достоєвського, що можна побачити і в оніричній картині «Алмази ночі». Стрічка є дебютною у фільмографії режисера і знята за мотивами автобіографічного оповідання чеського письменника Арношта Люстіга «Темрява не відкидає тіні». Два єврейських підлітка втекли з «потяга смерті», який відправлявся в концтабір. Тепер їм, виснаженим і змученим, доводиться ховатися в темному лісі, й все, що залишається – бачити сни, де живуть їхні спогади і ледь жевріє надія. Поступово ми спостерігаємо за тим, як стирається межа між уявою та реальністю.
«Маргаритки» (1966), реж. Вєра Хітілова
Без Віри Хітілової та її чудових абсурдистських притч неможливо уявити чехословацьку «нову хвилю», а найбільш знаковою стрічкою режисерки, котру і її вороги-чиновники, і глядачі-шанувальники вважали стервозною сміливицею, прийнято вважати саме «Маргаритки». За два роки до Празької весни Хітілова створила дотепну картину про двох Марій, що куштують плоди з дерева пізнання та намагаються стати такими ж зіпсованими, як і весь світ, присвячуючи своє життя обману недалеких кавалерів і феєричній грі – биттю посуду, обжерливості й руйнуванню.
Фільм був заборонений чеською владою, так як важко уявити, що в країні з соціалістичними ідеалами можна знімати і випускати стрічки, де їжу на столі топчуть ногами. Метафоричні підтексти були не по зубах цензорам-комуністам, але Вєра Хітілова могла б вважати їх неосвічене неприйняття свого творіння за комплімент.
Юність і радість можуть відлетіти, немов тендітний метелик, і героїні запитують одна в одної, передчуваючи швидкий кінець веселої гри: «Що з нами буде?». У шістдесятих важко було не задаватися такими питаннями, а, тим більше, звиклим до своєрідної відлиги чехам, які в 68-му побачать радянські танки на вулицях Праги.
«Потяги під пильним спостереженням» (1966), реж. Їржі Менцель
Оскароносний фільм «Потяги під пильним спостереженням» є одним із найвідоміших в чеському кіно. Це екранізація однойменної повісті майже народного чеського письменника Богуміла Грабала, що розповідає про хлопця на ім’я Мілош, який влаштовується працювати на залізничну станцію і закохується у провідницю Машу. У гумористичному ключі ми бачимо, як Мілош дорослішає і намагається стати чоловіком, тим часом, все більше про себе нагадує війна. І ось головному герою випадає шанс зробити подвиг – підірвати німецький потяг, що везе боєприпаси.
Стрічка демонструє смішне і безглузде, хоча багато в чому прекрасне життя маленької людини, тому все те, що зазвичай вселяє жах – війна і смерть – постають у творі частиною зворушливої абсурдної комедії.
«Про святкування і гостей» (1966), реж. Ян Немец
Сюрреалістична картина Яна Немеца, яка висміює принцип роботи тоталітарних систем, дуже не сподобалася тодішнім політичним лідерам, яким було складно не розгледіти в героях власну личину, що звикла до поклоніння і споживання. Фільм розповідає про гостей, запрошених до безіменної високопоставленої особи. Їх затримують і виставляють ряд вимог, та гості згодні виконувати все, що завгодно – вишикуватися за алфавітом, розділитися на групи, не вважаючи подібні маніпуляції утиском власної свободи.
Попри очевидний історико-політичний контекст і те, що сьогодні радянське минуле вже позаду, фільм є актуальним і наразі, коли змінюються назви і форми, але складнощі відносин держав і корпорацій з особистістю лише наростають і викликають так само багато питань для рефлексій.
«Спалювач трупів» (1968), реж. Юрай Герц
«Спалювач трупів» – ключова картина у фільмографії Герца, знята за мотивами однойменного твору Ладислава Фукса, з котрим режисер працював два роки, щоб отримати ту версію сценарію, яка б його влаштувала. Похмура стрічка розповідає про зовні доброчесного працівника крематорію, який вступає в ряди фашистської партії. Чорний гумор тут є найбільш відповідним інструментом для передачі абсурдної атмосфери неминущого жаху в кадрі. Сюрреалістична історія розказана самим героєм, тому глядачі мають змогу спостерігати за поступовим наростанням темряви в його душі. .
«Бал пожежників» (1967), реж. Мілош Форман
Через вихід цього фільму Мілошу Форману довелося емігрувати в США, адже такий чарівний і абсолютно незручний фарс з політичними алюзіями не міг залишитися непоміченим. «Бал пожежників» розповідає про те, як провінційна пожежна команда влаштовує свято, присвячене керівнику. Ось тільки все йде не за планом: дівчата не хочуть брати участь в конкурсі краси, а призи для розіграшу крадуть.
Для зйомок сатиричної стрічки були задіяні не професійні актори, а справжні пожежники. До слова, не дивлячись на те, що події фільму очевидним чином натякають на убогість політичної влади, вибачатися Форману довелося перед чехословацькими пожежниками, котрі образились на режисера за зіпсований імідж.
«Жарт» (1969), реж. Яроміл Іреш
Фільм Яроміла Іреша є екранізацією однойменного нашумілого роману Мілана Кундери. Книга вважається багато в чому автобіографічною для письменника, котрий в юності теж був комуністом і згодом за свою сміливість у висловлюваннях був змушений перервати навчання.
У книзі та стрічці розповідається про студента Йозефа, якого виключають з університету за провокаційний жарт. Через кілька років він виношує план помсти кривднику, що доніс на нього. Все це занурює головного героя в трясовину помсти та одержимості минулим.
«Справа для ката-початківця» (1970), реж. Павел Юрачек
Стрічка експлуатує мотиви третьої книги «Мандрів Гуллівера» про відвідування персонажем острова Лапута і країни Бальнібарбі. У фільмі герой переживає ряд абсурдних ситуацій в казкових краях та опиняється за крок від смерті, від чого рятується лише дивом. Над ним зловтішається хитка фантастична реальність, де змішуються різні спогади і любовні пригоди.
Фільм після виходу виявився приреченим лежати довгі роки «на полицях» і через сюрреалістичну форму, і через явну критику комуністичного ладу. Юрачек був змушений емігрувати в ФРН, а повернувся додому вже при смерті в 1989-му. У початкових титрах стрічки говориться наступне: «Якщо співвітчизники Джонатана Свіфта вважатимуть, що після цього фільму Свіфт перевернеться в труні, я приношу їм свої вибачення».
«Валерія й тиждень див» (1970), реж. Яроміл Іреш
За рівнем яскравості візуальної складової та за тематикою, що відсилає до жіночого несвідомого, цей фільм Іреша можна порівняти з «Маргаритками» Хітілової. Стрічка розповідає про дорослішання юної дівчини в сомнамбулічному світі, повному небезпек та еротичних спокус. Першоджерелом для фільму є твір чеського сюрреаліста Вітезслава Незвала, котрий на момент початку зйомок вже закріпив репутацію благопристойного члена партії, що виявилося корисним для Іреша після заборони екранізації Кундери.
«Валерія і тиждень див» вважається стрічкою, що знаменує кінець епохи чехословацької «нової хвилі». Мрії головної героїні поєднують реальність з напівміфічними страхами, фрейдистські смисли і суміш горрору з яскравою фантасмагорією зробили їх культовими та прославили чеське кіно на весь світ.
Автор: Анастасія Капралова
