Божественні жінки Раґнара

Спроба юнґіанського аналізу

Майже кожен читач літературних джерел про Раґнара найперше асоціює цього персонажа (адже в сагах це вже точно не історична особистість) із його знаменитими й неабиякими воєнними перемогами, але головна сага на його честь, Ragnars saga loðbrókar ok sona hans, ставить акцент радше на його стосунках з жінками, аніж на рейдах до Франції чи Англії. Потрібно розуміти, що, по-перше, жінки там, мʼяко кажучи, непересічні, а по-друге, стосунки з такими жінками — це ще одне підтвердження його героїчно-міфологічного статусу. І зрештою, по-третє, метою цієї статті є спроба доведення, що такий звʼязок – між неординарними жінками й неординарним чоловіком – це не просто черговий бестселер «Чого хочуть чоловіки», а повноцінна архетипова подорож по несвідомому за лекалами Карла Ґустава Юнґа¹ та Клариси Пінколи Естес².

Отже, які в нашого Раґнара ле Вікінга були жінки? Вже згадана сага описує двох: Аслауґ-Краку та Тору Лань Чертогу. Саксон Ґраматик у “Діяннях данів” каже про Лаґерту і знову ж таки Тору.

Міф Ініціації

Геррудом звався могутній ярл, що правив у Ґаутланді. Він був жонатий. Дочку його звали Торою. Вона була найгарнішою жінкою з усіх і найшанобливішою³ з усіма речами, які краще мати, ніж не мати. В неї було й інше ймення – кликали її Ланню Чертогу, бо вона так перевершувала за красою решту жінок, як лань перевершує решту звірини.⁴

Якщо ви вже прочитали сагу про Раґнара, то пропускайте цей абзац. Якщо ні, то коротко: жила собі Тора, дуже розумна та красива жінка. Батько подарував їй змія, і з часом він виріс такий величезний, що мешкав навколо її палат. Ярлу то не сподобалося, і він пообіцяв свою доньку тому, хто вб’є того змія. Раґнар це почув та наказав зробити йому особливу волохату одежу (шубу та штани), просякнуту тваринним жиром. Приплив до ярла. Взяв свій спис та викрутив цвях, яким спис кріпився до дерева. Тож коли він вночі вбив змія, наконечник залишився у рані. Волохатий одяг вберіг його від отруйної крові. Отже, Раґнар вбив змія, від чого Тора прокинулась (так, це архетип сплячої красуні). І спитала: «Ти хто в біса такий?» Він проказав вісу⁵ про те, що йому п’ятнадцять рочків і що він вбив змія, вбив змія, вбив змія, він сказав, що вбив змія? — та й пішов собі. На ранок ярл витягнув списа з рани та зауважив, що наконечник величезний. Донька порадила скликати тинг, – збори громади для прийняття рішень, германська демократія достойників, – бо власник списа явно має туди прийти. Міряли цей наконечник до всіх древків, жодне не підійшло, але до Раґнарового якраз припасувало. Так п’ятнадцятирічний, але вже дуже розумний (сумнівно) Раґнар й побрався з Торою.

Borgarhjörtr, дійсно, перекладається як «олень міста», «олень фортеці» чи от як у Віталія Кривоноса поетично – Лань Чертогу. Тут є нюанс. Словник Клісбі-Віґфуссона, як і інші словники старонорвезької мови, наводить переклад слова hjörtr саме як «олень чоловічої статі». Саме дорослий олень після років так п’яти, у повній своєї рогатій славі. Самиця оленя позначається як hind, і друге значення цього слова «грація». Так чому ж не Борґархінд? Чому кенінґ чоловічого роду надали жінці? 

Саксон Ґраматик каже, що спочатку у Раґнара була Латґерта, а потім вже Тора. Щитова діва Латґерта описується таким чином: 

Серед них була й Латґерта, майстерна жінка-воїтелька, яка, як діва з чоловічим духом, з розпущеним по плечах волоссям, билася першою серед найхоробріших. Реґнер же, дивами її незрівнянної звитяги захоплений (адже навислі локони видавали, що вона була жінкою), поклавши вбивцю діда, про дівчину, яку до того примітив в сутичці, розпитував багатьох побратимів, заявляючи, що здобув перемогу силами однієї жінки⁶.

Саксон дуже творчо переписував міфологію данців в «реальну історію», тож міг переінакшити – і робив це так майстерно, що нині вченим важко відділити зерна від полови в його оповіді. Може так бути, що Борґархьорт, Олень Чертогу, мала такий самий характер валькірії. До речі, Латґерта теж виставляла охоронців біля будинку — величезного ведмедя та вовка. Але Саксонів Реґнар успішно заколов першого списом та задушив другого голіруч. Переможно прожив з нею три роки, потім почув про Тору та оформив розлучення. Жахливо нудно і невиправдано — та Саксон Ґраматик взагалі доволі нудний.

І все-таки питання “чому олень, а не лань?” – насправді не є настільки важливими. Цікавіше, чому олень переважає всіх звірів? Ну, по-перше, згадаймо космологічну поему «Промови Ґрімніра»:

Олень Ейктюрнір
стоїть на даху,
Лерадове листя скубе;
роги роняють
краплі у Хверґельм,
ріки такі напувають.

Що за такий Хверґельм? Це дуже особливе джерело (чи казан) у Хель, звідки беруть початок всі води, всі ріки на світі. Лерад же то дерево, яке росте поруч з Вальгалою, і частіш за все його ототожнюють з Іґґдрасилем (Axis Mundi германців півночі). Але це ще не всі олені на великому дереві:

Четверо оленів,
вигнувши шиї,
зелень скубуть:
Даїн і Двалін,
Дунейр і Дюратрор.
<...>
Аск Іґґдрасиль
як потерпає,
не відають люди:
віття їсть олень,
стовбур гниє,
жере знизу Нідхьоґґ.

Отже, бачимо, що олені займають центральне місце в скандинавській космології. Ейктюрнір живить усі світові ріки, що робить його джерелом життя для всього Мідґарду, одною з космічних сил, що уможливлюють баланс світів. Чотири олені, що гризуть Іґґдрасиль, ймовірно, теж щось корисне роблять навзамін, але що точно — вони є частиною світового порядку вікінгів.

Наступними важливим кейсом є те, які Ґудрун у “Давній пісні про Ґудрун” вважає найкращими епітети для свого Сіґурда:

Кращим був Сіґурд
за Г’юкі синів,
як пагін цибулі
за рослу траву,
олень струнконогий
за всякого звіра,
чи злото червоне
за сивеє срібло.

І ще дещо на додаток: згідно з Молодшою Еддою (глава 37), Фрейр віддає свій меч Скірніру в обмін на заручини з Ґерд, і тому змушений вбити йотуна Белі рогом оленя. Зазвичай слова Сноррі Стурлуссона перекладають саме як “оленячий ріг”, а не як кеннінґ для якого-небудь меча. Все одно, то згадка про гостроту та твердість, тож дорослий рогатий олень далеко не беззахисна тварина. Гаразд, можна думати, що достатньо вже сказано, щоб дати розуміння, що символізував олень для скандинавів в епоху вікінгів. Але додамо сюди архетипово-фольклорного забарвлення: сюжет з принцами або принцесами оленями повторюється у багатьох фольклорних та авторських казках, як-от: французька авторська казка «Білий Олень», шотландська казка «Зачарований Олень», німецька казка «Брат і Сестра», румунська казка «Золотий Олень».

Коротко кажучи, Тора, перша жінка Раґнара, в нас не просто дуже красива, як олень. А Красива Як Олень. Аристократка. І дуже ймовірно, з достатньо бойовим характером дорослого рогатого оленя, бо яка ще жінка може прийняти в подарунок для розваги від батька — змію. Змію! Ви вдумайтесь: 

Кажуть так, що він якогось дня подарував їй маленького вересового змія, дуже гарного, і вона дуже того змія вподобала, тож посадила його до ясеневої скрині, в якій тримала золото.¹⁰

Але то не простий гад. Варто уточнити щодо «змія», що в оригіналі його звуть lyngorm. З одного боку, lyngorm може стосуватися певного виду змій, які живуть у вереску (ling на старонорвезькій). Але тут радше підходить переінакшене lindworm — міфічна істота у староєвропейському фольклорі, величезний змій, такий собі варіант дракона без крил. Все, що кладуть під цього змія, росте разом з ним. Тож Тора була дійсно розумною жінкою. Справедливо каже історія, «найгарніша жінка з усіх і найшанобливіша з усіма речами, які краще мати, ніж не мати». Авжеж, незле мати під рукою вдосталь золота. Хороший подарунок від батька, дайте два.

І це ж треба — приручити змію! Яка ще жінка може таке зробити, як не жінка зі сталевим характером дорослого рогатого оленя?

Твердий характер описується ще й дивною реакцією Тори на смерть її улюбленого змія, постійного джерела неймовірного доходу та охоронця, який надійно зберігав від шлюбу з недостойними. Вона повернулась до світлиці та заснула. Ми тут це так розуміємо, що це був акт турботи про себе: «Що вже поробиш, такі вони, чоловіки, краще виспатися нормально перед шлюбом, якого вже не уникнути». 

Ще один важливий нюанс щодо lindworm: він може ковтати свій хвіст, що перетворює його на колесо, і так змій переслідує здобич. Змій Тори робив схоже:

Тепер він розлігся довкіл чертогу, так що його голова і хвіст зустрілися, і кепсько стало мати з ним справу, бо ніхто не наважувався підійти до покою через того змія, крім лише того, хто його годував, а жерти він потребував щодня цілого вола¹¹.

Тут ми згадуємо не лише про уробороса, а й про Всесвітнього Змія Йормунґанда. «Молодша Едда» у главі 34 пише:

…Змія він (Одін) кинув до глибокого моря, що оточує землю, і Змій так розрісся, що огорнув усю землю і кусає власного хвоста¹².

Не знати як іншим, а нам історія про Тору Борґархьорт дуже нагадує уламки міфу про певного бога. Маємо ім’я героїні — жіночу версію імені могутнього бога. Маємо незвичайного змія, який за легендами росте величезним та може кусати свого хвоста, хоча й за іншою причиною, аніж Йормунґанд. Маємо героя, який вбиває того змія. Причому хоробрий герой робить це у волохатому одягу, який нагадує ведмедя. Увага, один з гейті Тора — Björn, ведмідь. Цілком ймовірно, що в історії про Раґнара щось таке є, перекручене зі старого забутого міфу про Тора.

За бажанням можливо реконструювати міф за компаративістським підходом Жоржа Дюмезіля, який він застосовував до індоєвропейських міфологій: головний герой уранічної природи вбиває хтонічного змія, визволяє з полону майбутню наречену, богиню сонця або родючості. Наприклад: Індра і Вритра, де бог грому вбиває змія засухи, визволяючи води. Персей і морське чудовисько: герой визволяє Андромеду, прикуту до скелі як жертва морському змію. Добриня Микитич і змій: богатир перемагає Змія Горинича і визволяє полонянку.

Якщо підходити до історії як до подорожі в наше підсвідоме, аналізувати казку на спосіб Юнґа та Естес, то маємо класичний сюжет. До речі, історія про Тору розміщується на початку саги – і це один з найперших подвигів Раґнара — отже, дуже схоже на сюжет Ініціації:

1. Принцеса у вежі, красива та сильна як дикий самець оленя — сила в обмеженні соціальних очікувань.

2. Змій — страж порогу, злісний охоронець, що оберігає жіночу душу. Скарби під ним то накопичена мудрість, багатства душі.

3. Герой вбиває Змія — психологічна ініціація. Герой стикається зі своєю тінню, долає страх та стає гідним партнером для жінки.

Отже, Раґнар у косплею Тора-ведмедя вбиває змія. Ініціація відбулася. Але весілля одразу тут не святкується, бо він йде від Тори геть. Або він чудово знає, що у стосунках треба тікати, щоб тебе шукали, або в нього спектр аутизму чи соціальна тривога. Тож Тора вдається до заходу, знайомому нам по казці «Попелюшка». Якщо принц шукає Попелюшку за туфелькою, то вона радить своєму батькові шукати переможця за списом. У кого хороший спис, той веде мене у ліс.

Далі вони таки одружуються та живуть щасливо, аж ось біда, Тора хворіє та помирає. Через деякий час знаходиться інша, не менш неймовірна жінка — Аслауґ (чи Аслоґ), донька знаменитих Сіґурда Вбивці Дракона та Брюнгільд. Але перед тим, як перейти до нового витку історії, не можна не сказати ще декілька слів про змій – можливо, вони проллють світло на нашу історію? 

Змія — дуже цікава тварина. Це і символічне коло, і енергія кундаліні в індуїзмі — вона розповсюджена як символ в схожих конотаціях і в магії більш царській — алхімії, і в більш етнічній — сільській. 

Звідси й мова змій і мова птахів. Перше — це езотеричне знання ближче до землі. Це магія, закорінена вниз. Себто це те, що називають «шлях вниз», традиція лівої руки. Друге ж — мова птахів — це езотеричне знання горішніх світів — мова, якою володів Сіґурд (але що цікаво — прилучився до цього знання, зʼївши серце дракона (змія) Фафніра; читай як: через низ вийшов угору) — традиція правої руки.

Змія і птаха — це два боки мудрості. Мудрість низу і мудрість горішня. Памʼятаєте, як було в Новому Заповіті? 

Оце посилаю Я вас, як овець між вовки. Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки, 

— від Матвiя 10:16, переклад Івана Огієнка.

Про це пише і Рене Ґенон в “Фундаментальних символах священної науки”:

Часто в різних традиціях згадується таємнича мова, відома як «мова птахів»: позначення, очевидно, символічне, оскільки сама важливість, яка надається знанню цієї мови як привілею високої ініціації, не дозволяє сприймати її буквально. Так, у Корані читаємо: «Сулєйман був спадкоємцем Дауда. Він сказав: «О люди! Ми знаємо мову птахів (ullimnā manṭiq aṭ-ṭayr) і нам дано все! Це — очевидна перевага!»» (XXVII, 15, переклад Михайла Якубовича).» (XXVII, 15). В інших випадках ми бачимо героїв, переможців дракона, як-от Зиґфрід у нордичній легенді, які одразу починають розуміти мову птахів; і це дозволяє легко інтерпретувати символізм, про який ідеться. Справді, перемога над драконом має негайним наслідком здобуття безсмертя, яке зображено через якийсь об’єкт, доступ до якого захищав цей дракон; і це здобуття безсмертя по суті передбачає реінтеграцію в центр людського стану, тобто в точку, де встановлюється зв’язок із вищими станами буття. Саме цей зв’язок представлено через розуміння мови птахів; і, власне, птахи часто виступають символами ангелів, тобто саме вищих станів. Ми вже мали нагоду цитувати в іншому місці євангельську притчу, де йдеться, у цьому сенсі, про «птахів небесних», які приходять спочивати на гілках дерева, того самого дерева, яке символізує вісь, що проходить через центр кожного стану буття і пов’язує всі стани між собою.

Тим цікавіше, що друга дружина Раґнара – в певному сенсі птаха. 

Міф Відродження

Геймір у Глюмдалі¹³ почув звістку про смерть Сіґурда і Брюнгільд. Аслауґ, їхня дочка, вихованка Гейміра, мала тоді три роки. Знав він, що тепер небезпека загрожує дівчаті та всім її родичам. Він так горював за Брюнгільд, яку теж виховував, що не зміг би вберегти ані своїх володінь, ані статку. Побачивши це, він вирішив забрати дівча якомога далі звідти. Тож він бере арфу, таку величезну, що в ній помістилася мала Аслауґ, а ще – значний скарб золота і срібла, і йде зі своєї землі, а згодом дістається і Північних Земель.¹⁴

Коротко після цього вступу: дістався Геймір до норвезької ферми, де жила пара фермерів. Поки жінка готувала вечерю, Геймір грав на арфі. Ґаздиня підмовила свого мужа вбити подорожнього та привласнити його скарби. Зробивши так, вони виявили, що в арфі не тільки золото, а ще й мала дитина. Стара сказала, що вона буде жити з ними. Кликати будуть Кракою — Вороною, а щоб люди не помітили краси дитини, будуть мазати її вугіллям та жиром. Так Крака жила з ними, допоки до ферми не дісталися кораблі Раґнара. Крака помітила їх вранці й вирішила: час. Настав цей день. Вона ретельно вмилася (і, напевно, одяглася якомога краще). Люди Раґнара зайшли на хутір, щоб попросити спекти місцевих хліб — та побачили Краку. Згодом вони повернулись до свого ярла та сказали, що тут живе неймовірної краси дівчина. Раґнар засумнівався: «Та невже красивіше за мою покійну Тору? Ну гаразд, якщо вона дійсно така, то хай приходить. Але мусить розв’язати три загадки». Крака успішно це зробила, і після ще кількох суперечок вони одружилися, а трохи пізніше Крака відкрила Раґнару, хто ж вона насправді.

Ім’я Áslaug зазвичай виводять від áss («божество») та -laug, що може означати «присвячена, обіцяна». Тобто, «присвячена богу».

Хоча словник Клісбі-Віґфуссона надає ще такий переклад слова laug: процес купання та гаряче джерело для цього процесу. Тобто, виходить буквально «Свята криниця», «Божественне джерело». Обирайте, що більше подобається. Якщо ви тривалий час жили без гарячої води, то ви знаєте, яке це божественне щастя, коли вона є. Норди теж знали.

Втім – дізнаймося, чим Аслауґ така незвична, й чому вона Крака, себто Ворона. Пропонуємо зробити так, як це робить кожний автор ісландської саги, що себе поважає: розберемо, хто кому ким доводився. Обіцяємо, це недовго – точно швидше за авторів саг.

Отже, жив собі Сіґі, син Одіна. Він вбив раба Скаді, тож Одін вигнав його (судячи за все, з Асґарду). Сіґі здобув собі території гунів та правив над ними. Дружина йому народила сина Реріра, теж дуже крутого конунґа. 

Наступна частина Санта-Барбари: Рерір виявився бездітний. Вони з дружиною молилися Одіну та Фріґґ. Тоді сталося наступне:

Кажуть, що сама Фріґґ почула їх молитву й переповіла Одінові їх прохання. Не зміг Одін більше лишатися глухим до мольби Рєріра з дружиною й прикликав до себе одну діву мрій, доньку велетня Грімніра¹⁵, дав їй яблуко й наказав вирушити до конунґа. Вона взяла те яблуко, перекинулась на ворона й полетіла до нього. Коли діва прилетіла, конунґ саме відпочивав на кургані. Вона кинула яблуко йому на коліна. Узяв Рєрір те яблуко й одразу здогадався, що це мало б означати. Він пішов з кургану разом зі своїми людьми й розшукав свою дружину, аби вони разом з’їли це яблуко¹⁶.

Хто така «діва мрій»? Якщо ви читали книгу «Йоль. Ніч богів та людей», то ви вже знаєте. Якщо не читали, то коротко: «бажані діви» чи «діви бажань», або ж «обрані служниці» є валькіріями, обраними служницями Одіна. 

Наступне па кордебалету: дружина Реріра народила Вьольсунґа. Вьольсунґ потім одружився з цією валькірією Гльод, що кидала яблуко ще коли Ньютона не було в проєкті (спільна з греками традиція). Найстарші його діти — Сіґмунд та Сіґні. Сіґмунд теж правив землею гунів.

Далі, Сіґмунд узяв собі Гьордіс, доньку короля Ейлімі. Народився Сіґурд, оцей, котрий став вбивцею Фафніра. Нарешті ми дісталися до Аслауґ, його доньки.

Отже, по батьківській лінії Аслауґ має в собі кров Одіна та валькірії, доньки йотуна. А що по лінії матері?

Брюнгільд була донькою конуга Будлі й водночас валькірією Одіна. Історія така, що Сіґурд їхав до Франкланду та опинився на горі, де палав вогонь навколо частоколу.
Увійшов Сіґурд у мур щитів й побачив, що спав там муж у повному обладунку. Зняв він спершу шолом з його голови й побачив, що то була діва. Вона була у броні, яка щільно приросла до її тіла. Тоді зрізав він метал від голови й до самого низу й через обидва рукави, немов то була сорочка. Сіґурд сказав, що вона дуже довго спала.

Вона спитала, що то за неймовірна сила, що зрізала броню:

— …і сон мій порушила? Чи це не Сіґурд, син Сіґмунда, що володіє шоломом Фавніра й власноруч його убив?

Тоді Сіґурд відповів:

— З роду Вьольсунґів той, хто здійснив цей учинок. І чув я, що ти — донька могутнього конунґа. Також нам повідали про твою красу та мудрість — хочеться нам це перевірити.

Брюнгільд сказала, що билося два конунґи. Одного звали Гьяльмґуннар¹⁷. Був він старим й найславнішим воїном — Одін пообіцяв йому перемогу. Другого звали Аґнаром¹⁸, він був братом Ауд¹⁹.

— Я поклала у битві Гьяльмґуннара, й тоді Одін вколов мене сонним шипом у помсту. Він сказав, що ніколи я не матиму перемоги тепер і мушу взяти шлюб. Та я собі постановила: ніхто мене не візьме за наречену, якщо хоч раз відчував страх²⁰.²¹

Отака фатальна жінка – і про неї багато написано у Сазі про Вьольсунгів та Кільці Нібелунгів, якщо вам цікаво поглибити знання. А ми повернемося до Аслауґ та Раґнара. Отже, Аслауґ у нас абсолютно божественна дитина, без жартів. Пряма лінія від Одіна, донька валькірій по обох лініях. Кровна чистота, достойна музики Ваґнера.

Так і чому Крака? З одного боку, стара казала, що це на честь її матері. Але вийшов тонкий натяк на походження Аслауґ, натяк на прадідову дружину валькірію, що могла обертатися вороною. Дуже пасує Аслауґ, яка ховала свою красу під сірим маскарадом з вугілля та смальцю.

Адже ворони сіро-чорні та прості лише для неуважного погляду. Усі воронові мають пір’я з ефектом іридизації, тобто, при певному куту освітлення пір’я відливає райдужними барвами. Придивіться якось до міської ворони у сонячному світлі — побачите чудові барви зеленого, синього та фіолетового. Мабуть, то в них відлунює Біврьост, міст між світами. 

Отже, коли люди Раґнара донесли до нього звістку про неймовірну красуню, він сказав: 

– Якщо дівчина така гарна, як нам сказали, запросіть її піти на зустріч зі мною, бо я волів би на неї глянути. Ще я хочу, ‘би вона прийшла ні вдягнена, ні роздягнена, ні сита, ні несита, та щоб ішла не сама, і щоб жодна людина не була їй за супутника²².

Якщо з Торою було відлуння міфу про того самого бога, то тут вже загадки в дусі Одіна. Мабуть, автор саги вирішив так красиво обіграти? До Тори припасував міф про змія та ведмедя, а до Аслауґ (в імені є складова “ас”, а перший ас то Одін) припасував мотиви воронів та Одінових змагань у мудрості? 

І от Крака таки дійсно виявилася дуже мудрою:

1. вона прийшла у рибацькій сітці, а поверх розпустила своє золоте волосся;
2. вона прийшла з цибулею-пореєм (або часником) у роті;
3. та з собакою поряд, тобто в компанії, але без людей.

Якщо перша дружина ініціювала юнака Раґнара, то тут дорослий вже муж Раґнар ініціював другу дружину. Розгляньмо історію Краки, як і історію Тори, з погляду юнгіанського психоаналізу:

арфу можна сприйняти як захисну оболонку до часу дорослішання. Щось на кшталт «капсули сну», де сутність душі ховається глибоко у несвідомому; 

Цибуля-порей або часник схожі на образ мінімального духовного живлення²³. Остання віра, останній вогник інстинкту та надії ув екстремальних обставинах;

Краку можна назвати розщепленням особистості після травми. Додамо тут, що Крака не розмовляла зі старими, прикидаючись німою, аж допоки не приїхав Раґнар та не настав час для звільнення. Так захована душа Краку можна назвати розщепленням особистості після травми. Додамо тут, що Крака не розмовляла зі старими, прикидаючись німою, аж допоки не приїхав Раґнар та не настав час для звільнення. Так захована душа «грає мертву», щоб вижити. Приймає рішення “завмерти”.

Загадки Раґнара – то класичне випробування на мудрість. Якщо травмована душа готова, вона може розгадати загадки та вийти з «режиму виживання», довіритися гідному партнеру. Крака ще, до речі, перевіряє Раґнара кілька разів, і тільки після успішного тесту погоджується одружитися. 

Отже, історія Аслауґ то історія про Відродження. Щобільше, відроджується не тільки жінка, а й сам Раґнар після смерті Тори, знаходячи собі партнерку достойного рівня (а не статусу – він в Аслауґ низький на момент їхньої зустрічі; тут спрацьовує радше меритократичний принцип).

Що ще можна виснувати з оповіді? В історії простежуються мотиви, універсальні для багатьох міфологій. Скажімо, біблійного Мойсея ховали у кущах, грецького принца Едипа виховували пастухи, індійського Кришну ростили знову ж таки пастухи, а король Артур зростав, не відаючи свого королівського походження.

Цибуля в роті Краки теж не простий. Вікінги дуже шанували цибулю та часник, ця рослина згадується у поемі «Пророцтво Вьольви» як перша, яка зростала на новонародженому Мідґарді:

Доки Бора сини
твердь не піднесли,
ті, що Мідґард 
ошатний створили;
сяяло сонце
з півдня на стіни,
на луках зростали
зеленії трави. 

Так ось ці «зеленії трави» в оригіналі — lauki, що перекладається як «цибуля-порей». І Крака несла у роті einum lauk, тобто часточку цибулі. Геймір, поки переховував дитину ув арфі, годував її цим, бо, як каже Сага про Раґнара: «То була чарівна цибуля, що додавала людині життєвих сил, хоч би й крім неї людина нічого не їла»²⁵. Може, йдеться про магічну цибулю-порей, яка має властивості, як у грецької амброзії чи германського меду ейнгеріїв у Вальгаллі? Адже сам Геймір з Глюмдалю на диво співзвучний Геймдалю…

Загадки — часта тема у багатьох міфологіях, хоч взяти грецького Сфінкса чи кельтську Туата де Дананн. Але найдужче цінують загадки у скандинавській міфології, бо сам Одін постійно брав участь у змаганнях мудрості або хитрощів, взяти хоч поему «Промови Вафтрудніра» чи історію як він здобув мед поезії (хитрощами й ще раз хитрощами).

Що нам лишається у висліді?

Через історії Тори та Аслауґ Сага про Раґнара може читатися як карта психологічного дорослішання. Не випадково Сага входить в жанр fornaldarsögur, тобто, «легендарних», в яких історія уходить в область казки. Навіть якщо автори розповідали про реальних людей в образі Раґнара, то реальна історія заховалась під нашаруваннями небувальщини — ось вам і змії, під якими росте золото, ось вам і арфа та дивні загадки на перевірку мудрості. Де ж ви бачили, щоб в реальному житті чоловік, хай навіть і король, загадував загадки жінці замість простого «Красуне, які плани на вечір»? Отож. А якщо це казка, то й розглядати її слід як казку, з розумінням, через які образи і як вона відображає внутрішній світ.

Разом з цим, через стосунки з такими незвичайними жінками Раґнар отримував підтвердження: свого статусу, свого права на героїчність, на панування над простими смертними. Чи був він таким, як у серіалі «Вікінги»? Та мабуть, ні. Чи був простим як голубка і мудрим як змія, – це вже хай для себе висновує читач.  Деякі вчені вважають цього героя сплавом з кількох історичних постатей: Реґінгері, лідера атаки на Париж 845 року, та інших та, наприклад того Раґнара, на честь якого скальд IX століття Браґі Старий Боддасон виголошував хвалебні вірші. Але література не підкорюється реальності. 

І наостанок варто підсумувати – зрозуміло, що якщо жінки незвичайні, то й чоловік мусить бути до пари. Ось й підтвердження права Раґнара на незвичайність. Тому жінки потрібні в історії про вояку, бо просте переповідання рейдів на Францію чи Англію не підходить для етапів легенди — а ця Сага безперечно легенда. Людина скільки завгодно може битися чи варити борщі залежно від своїх смаків, але справжнє дорослішання відбувається або у стосунках зі смертю, або у стосунках з протилежним полюсом.

Автори: Ніл Ефферсон і Семен Бондар
Науковий редактор – Віталій Кривоніс

Примітки:

1. Карл Ґустав Юнґ – швейцарський психоаналітик, психіатр, історіософ, філософ і релігієзнавець. Відомий насамперед концепціями “Тіні”, “Надсвідомого”, “Самості” тощо, – прим. Семена Бондаря.  ↩︎
2. Кларіса Пінкола Естес – американська юнґіанська психоаналітикиня, поетка, критикиня культури й захисниця традиційної етнічної спадщини. Її роботи, направлені на емансипацію жінок однаково від модерних і домодерних установок, численно критикувались не в останню чергу феміністками. Найвідомішою є її концепція “Дикої жінки”, – прим. Семена Бондаря. ↩︎
3. В оригіналі – kurteisust, «куртуазний», «ввічливий», – прим. Віталія Кривоноса.  ↩︎
4. Ragnars saga loðbrókar ok sona hans, II Kapituli, в перекладі Віталія Кривоноса.  ↩︎
5. Віса – короткий самостійний вірш, виголошений часто експромтом з нагоди якоїсь події – імовірно, для подальшої валідації цієї події через вірш, – прим. Семена Бондаря. ↩︎
6.  Saxo Grammaticus, Gesta Danorum, книга 9, в перекладі Андрія Скібіцького.  ↩︎
7. Строфа 26, в перекладі Віталія Кривоноса. ↩︎
8. Строфа 33 і 35, в перекладі Віталія Кривоноса. ↩︎
9. Строфа 2, в перекладі Віталія Кривоноса. ↩︎
10. Ragnars saga loðbrókar ok sona hans, II Kapituli, в перекладі Віталія Кривоноса. ↩︎
11. Ragnars saga loðbrókar ok sona hans, II Kapituli, в перекладі Віталія Кривоноса. ↩︎
12. Переклад Віталія Кривоноса.  ↩︎
13. Глюмдаль – «Долина Плескоту» (Hlymdal), неясного розташування локація з «Саги про Вьольсунґів»; Геймір, вихователь Брюнгільд і Аслауґ, згадується там же (див. «Völsunga saga», 23 і 27). ↩︎
14.  Ragnars saga loðbrókar ok sona hans, I Kapituli, в перекладі Віталія Кривоноса.  ↩︎
15. Грімнір (Hrímnir) — “Морозний”, – прим. Ілька-Біленка Шумахера. ↩︎
16.  Völsunga saga, II Kapituli, в перекладі Ілька-Біленка Шумахера.  ↩︎
17.  Гьяльмґуннар (Hjálmgunnarr) — “Шолом Битви”, – прим. Ілька-Біленка Шумахера. ↩︎
18.  Аґнар (Agnarr) — “Грізний Воїн”, – прим. Ілька-Біленка Шумахера. ↩︎
19. Ауд (Auðr) — “Багатий”, “Щасливий”,  – прим. Ілька-Біленка Шумахера. ↩︎
20. У цій короткій оповіді про Брюнгільд можемо впізнати відомий з дитинства кожній європейській дитині мотив казки про Сплячу красуню. Цілком імовірно, що “родом” ця казка саме з давніх переказів циклу Вьольсунґів/Нібелунґів, – прим. Ілька-Біленка Шумахера. ↩︎
21. Völsunga saga, XX Kapituli, в перекладі Ілька Біленка-Шумахера. ↩︎
22. Ragnars saga loðbrókar ok sona hans, V Kapituli, в перекладі Віталія Кривоноса.  ↩︎
23. Зауважимо, що цибуля (laukr) і похідні у скандинавській традиції — ще й найголовніша і найкраща з трав (як олень — найкращий зі звірів), фактично, чарівна трава життя, і символізує життєві сили, а відтак є втіленням магії життя на найвищих рівнях в матеріальному світі, – прим. Віталія Кривоноса.  ↩︎
24. Переклад В. Кривоноса.  ↩︎
25. Ragnars saga loðbrókar ok sona hans, I Kapituli, в перекладі Віталія Кривоноса. ↩︎