Ейко Ісіока

Та, що заново відкрила образ Дракули: хто така Ейко Ісіока

Ви однозначно бачили костюми, створені цією дизайнеркою в кіно, навіть якщо не знаєте, хто така Ейко Ісіока. Червоний халат графа Дракули у стрічці Френсіса Форда Копполи і розкішне вбрання вампіра, що нагадує живопис Густава Клімта, змінили уявлення про те, наскільки авангардним, але в той же час точним може бути оформлення образу персонажа в постмодерністському кінематографі. Неймовірні сюрреалістичні костюми в фільмах Тарсема Сінгха багато в чому працюють на атмосферу краще, ніж режисура. Ким була японська художниця Ейко Ісіока, і чим вона надихалася при створенні своїх робіт?

Ейко Ісіока під час роботи над фільмом Пола Шредера «Місіма: Життя в чотирьох частинах»

Ця жінка, крім кіно, яким вона зайнялася, що треба відзначити, досить пізно, створювала костюми для театральних і оперних постановок, музичних кліпів і навіть для церемонії відкриття літніх Олімпійських ігор в 2008 році. Сьогодні її роботи виставляються в постійних колекціях музеїв по всьому світу.

На церемонії відкриття літніх Олімпійських ігор 2008

Ейко Ісіока народилася ще в 1938-му, і пік її активності в рекламі, в сфері якої вона працювала більшу частину життя, припав на 60-70-ті роки. Втім, їй ще з дитинства хотілося бути причетною до мистецтва, чому не перешкоджали батьки, котрі захоплювалися західною культурою. Попри те, що знаменитою Ісіоку зробили її костюми, диплом в Токійському університеті вона отримала за фахом графічного дизайнера.

Цікаво, що під час роботи в рекламному бізнесі вона завжди підкреслювала, що секс необхідний для спілкування з цільовою аудиторією: «Еротизм дуже важливий для залучення людських душ».

Крім того, в її рекламних кампаніях досить рідко можна побачити самі товари, які продаються. Щоб зрозуміти стиль Ісіоки в рекламі, досить поглянути на її роботи для Parco – авангардні образи, де змішується комерційна спрямованість і сучасний лоск з художньою витонченістю та сміливістю. Голлівудська акторка Фей Данавей була моделлю для зйомок. Пізніше Ісіока запросила актрису для зйомки ролика, де та буде сидіти в чорному одязі на чорному тлі і повільно їсти варене яйце.

У 1983-му у Ейко була вже досить успішна кар’єра і власна дизайнерська компанія. Через чотири роки вона оформить обкладинку платівки легендарного джазового музиканта Майлза Девіса, за яку отримає премію Греммі.

Костюми для опери «Перстень Нібелунгів»

У 1999-му вона створила костюми для опери «Перстень Нібелунгів», а в 2002-му – для цирку du Soleil. Тоді ж Ейко Ісіока спробувала себе в якості режисеру кліпу Bjork «Cocoon», де з сосків виконавиці витягуються нитки червоного кольору.

Björk - Cocoon video still. Dir: Eiko Ishioka | Eiko ishioka, Bliss

Що стосується кар’єри в кіно, то остаточно все змінила в 1985-му робота постановниці над фільмом Пола Шредера «Місіма: Життя в чотирьох частинах»,  що присвячений життю і літературній творчості японського письменника. Досить іронічно, що дизайнерці Юкіо Місіма ніколи не подобався, але саме цей фільм можна вважати найкращим з тих, що відображають погляд письменника на світ та бачення його творів. Втім, Пол Шредер у відповідь на заперечення дизайнерки говорив, що хоче показати власне сприйняття Місіми, тому не важливо, як вона його оцінює.

Так чи інакше, внесок Ейко Ісіоки в кінцевому результаті є одним з визначних. Ейко Ісіока працювала при створенні фільму над тими частинами, які зображували три ключових романи Юкіо Місіми: «Золотий храм», «Будинок Кіоко» та «Коні, що несуть».

«Як і інші відомі історичні особистості, Юкіо Місіма був дуже складною людиною», – писала Ісіока про роботу над кінострічкою. – «Особливо з огляду на те, як він жив, перебуваючи в японському суспільстві. Я думаю, його складність була досить глибокою. Я вважала, що цю складність можна деякою мірою висловити візуально. І я вирішила показати це в частинах, присвячених трьом романам. Тому, представляючи візуальну частину творів, я хотіла не просто зробити те, що зробили б зі знімальним майданчиком художники-постановники –  надати інформацію про обставини або зробити фон, наприклад, зі шпалерами, що покажуть, якою людиною він був, і в який час жив. Я не хотіла просто надавати таку інформацію. Замість цього я хотіла, аби декорації були більш агресивно самодостатніми».

Розкішні театралізовані декорації Ісіоки не завжди вписувалися в процес створення фільму відразу ж, так як через відсутність у неї відповідного досвіду дизайнерка не завжди вгадувала з першого разу з розмірами і структурою конструкції. Для кожного твору Місіми були підібрані окремі кольорові рішення. Для «Золотого храму» – бамбуковий сад і урочисті золотисті кольори, «Для Дому Кіоко» – спокійні зелений і рожевий, а для «Несучих коней» – контрастні червоний, білий і чорний. За роботу над фільмом Шредера Ісіока отримала спеціальну нагороду на Каннському кінофестивалі.

Над фільмом Копполи «Дракула» Ейко Ісіока теж спочатку повинна була працювати виключно як художник-постановник.

Ейко Ісіока та Френсіс Форд Коппола

Однак, вона показала свої ескізи костюмів режисерові, який завжди ставив ідеї в кіно понад усе, чого б це не коштувало, а тому вирішив скоротити бюджет, виділений на комп’ютерну графіку, і погодився співпрацювати з японською дизайнеркою саме для оформлення образів персонажів. Цей фільм приніс Ейко Оскар як найкращому художнику з костюмів.

На момент початку співпраці Коппола і Ісіока знали один одного майже двадцять років, ще в 79-му вона розробила серію плакатів для фільму «Апокаліпсис сьогодні», що привернуло увагу режисера. Саме Ісіока працювала над оформленням книги Елеанори Копполи про створення фільму, а Коппола був виконавчим продюсером стрічки Пола Шредера про Місіму. Режисер називав художницю «дивачкою-аутсайдером, у якої немає коренів в бізнесі», що, на його думку, і дозволяло їй бути оригінальною.

Костюми у фільмі «Дракула» – це мікс східної і західної культури, який має коріння у сюрреалістичному і декадентському живописі, традиційному одязі (наприклад, театр кабукі і самурайські обладунки). Червоний халат вампіра з вишитим фамільним гербом відсилає глядача до його любові до крові, що символізує не тільки насильство і життя, але й пам’ять. Псевдоцерковний балахон в кінці фільму, що нагадує рясу священика, навіяний картиною Густава Клімта «Поцілунок» (власне, в фіналі ми також спостерігаємо возз’єднання закоханих), а образ Дракули під час його перебування в Лондоні – уособлення того, як має виглядати денді.

Окрім костюмів Дракули, найбільш запам’ятовуються також сукня нареченої, в якої поховали нещасну Люсі, й гамівна сорочка Ренфілда. Люсі після перетворення на вампіра одягнена в білий костюм, який схожий і на шати казкових персонажів, і на середньовічні наряди, а образ Ренфілда недвозначно натякає на те, що в ньому не залишилося нічого від людського єства.

Ейко Ісіока говорила, що результат співпраці з Копполою – це така адаптація «Дракули», яка могла б вийти під ЛСД. Серед її заслуг і те, що головний літературний і кіновампір перестав асоціюватися з чорним плащем із фільмів Тода Браунінга.

Після «Дракули» Ейко Ісіока почала багаторічну співпрацю з режисером Тарсемом Сінгхом. Вона розробила костюми для його дебютного фільму «Клітка», в якому головну жіночу роль виконала Дженніфер Лопес. Сюрреалістичні і по-інопланетному фантастичні образи персонажів створюють атмосферу сновидіння в кадрі. Критики завжди відзначали красу костюмів, розроблених художницею, в той час як режисуру Сінгха називали неоднозначною і не позбавленою промахів.

Після «Клітки» дизайнерка розробила образи для ще трьох його картин: «Позамежжя», «Війна богів: Безсмертні» і «Білосніжка: Помста гномів». Останній фільм приніс японській художниці ще одну номінацію на Оскар за кращий дизайн костюмів. 21 січня 2012-го у віці 73 років Ейко Ісіока померла після боротьби з онкологічною хворобою. Всього за три місяці до цього вона вийшла заміж за Ніколаса Султанакіса, з яким познайомилася під час роботи над фільмами Сінгха.

Її костюми виглядають як гротескні, іноді андрогінні образи зі снів, із потойбічних світів. В них герої виглядають нескінченно сильними і одночасно тендітними. Ейко Ісіока вважала, що колір і деталі наряду – це поєднання символів, які потрібно розшифрувати, аби більше дізнатися про персонажа. Її сміливі роботи в кіно назавжди залишаться зразковими для сучасних дизайнерів.

Автор: Анастасія Капралова

поділитись