Ельк Ебер та ресентимент докайзерівської Німеччини в живописі Третього Рейху

Загальне поняття «Тоталітарне мистецтво», яким дослідники поєднують мистецтво, що розвивалось в умовах тоталітарних режимів, насправді є дуже умовним, воно різниться за формою, змістом, виходить із різних політичних засад, воно могло бути авангардним або традиційним, могло бути абстрактним або фігуративним, єдина дійсно об’єднуюча риса­ – це політична регламентованість. Саме в ній мистецтво тоталітарних держав знаходить точки дотику, і саме тут виникають подібності форм, адже запити і вимоги влади іноді мали подібний характер в усіх тоталітарних країнах. Таким чином, загальне поняття «тоталітарне мистецтво» коректніше було б поділяти на більш конкретні, такі як «мистецтво Радянського Союзу», «мистецтво фашистської Італії», «мистецтво Третього Рейху» та інше.

В цьому ключі варто зауважити одну важливу характерну рису мистецтва Третього Рейху – воно вирізняється своєю зорієнтованістю на естетичний ідеал попередніх епох. Також в тематиці творів часто присутній історичний ресентимент. Пошук «ідеального минулого» обумовив творчий шлях багатьох художників у нацистській державі.

Кайзерівський Рейх, або Другий Рейх, по закінченню Першої світової війни став певного роду ідеалом «втраченого минулого» та надій, що не справдилися. Туга по минулій величі Німеччини здійняла хвилю реваншистських та націоналістичних настроїв серед солдатів та офіцерів (в тому числі вищого командного складу армії, таких, наприклад, як Вальтер фон Лютвіц, капітан Герман Ердхардт, та інші). Значна частина військових по факту не підпорядковувались уряду Веймарської республіки, консервативно налаштовані військові створювали добровольчі підрозділи – так звані «фрайкори». Так зароджувався у Німеччині «білий рух». На початку 20-х по всій країні йшла громадянська війна. Щойно в якомусь місті проголошувалась «радянська республіка» – там одразу з’являлися фрайкори і розпочиналися запеклі бої. Двадцяті роки у Німеччині були буремними. Реваншистські настрої та ресентимент за Другим Рейхом зрештою у 1925 році привели до влади колишнього начальника штабу кайзерівської німецької армії генерал-фельдмаршала Пауля фон Гінденбурга, якого у 1934 році вже формально «змінив на посаді» Адольф Гітлер.

Таким чином, ми бачимо, що Перша світова війна – доленосна подія в німецькій історії. Це своєрідна вісь, навколо якої оберталися різні політичні та культурні явища і процеси. Німецькі письменники, мислителі та художники у своїх творах тим чи іншим шляхом намагалися осмислити події війни, оцінити їх значення для суспільства та держави. Говорячи про спогади та рефлексії щодо Першої світової як в літературі, так і в образотворчому мистецтві, ми маємо справу з доволі різнорідними поглядами та переконаннями як свідків, так і безпосередніх учасників військових подій.

Війну змальовували і експресіоністи, і представники академічної школи, хтось відображав враження, а хтось – документальні свідчення. Деякі художники, ретранслюючи у мистецтві досвід війни, повертають до нього вже, здавалося б, забутий образ людини – особистості, героя, уособлення лицарського ідеалу, людини перед обличчям небезпеки і смерті, розкривають тему героїзму та жертовності. Для деяких війна назавжди залишилася основним мотивом творчості.

Серед таких був Ельк Ебер (нім. Elk Eber; 1892–1941 р.р). Свою художню освіту Ебер розпочав у школі ужиткового мистецтва в Мюнхені, після чого продовжив навчання вже в Мюнхенській Академії мистецтв. У 1914 році художник добровільно став до лав німецької армії. На фронті Ельк Ебер дістав важке поранення. Після поразки Німеччини у Першій світовій війні він, як і тисячі інших ветеранів, не склав зброї і продовжив воювати вже на внутрішньому фронті – після Листопадової революції в Німеччині, як відомо, розпочалась громадянська війна. В 1919–1921 роках у складі фрайкору «Верденфельс» бере участь у боях проти комуністів, а пізніше також у кількох спробах військового перевороту (зокрема у так званому «Пивному Путчі»). У 1923 році Ебер приєднався до СА.

З приходом до влади націонал-соціалістів художня кар’єра Ебера стрімко пішла вгору. Його малюнки на військову тему почала активно скупляти мюнхенська міська галерея у Ленбаххаусі. Також Ельк Ебер малював ілюстрації для періодичних видань, зокрема для «Народного оглядача».

Починаючи з 1937 року Ельк Ебер щороку бере участь у Великій німецькій художній виставці. За цей час було експоновано близько 16 його картин. Деякі з них, наприклад, «Остання граната», що експонується сьогодні у Німецькому історичному музеї у Берліні, придбав сам Адольф Гітлер. У 1938 році за його ж розпорядженням Еберу присвоюють звання професора.

В якості військового художника Ельк Ебер бере участь у Польській кампанії, під час якої він заразився туберкульозом. У 1941 Ельк Ебер помер.

Аналізуючи картину Ебера «Остання граната», що наразі зберігається у Німецькому історичному музеї у Берліні, ми відмічаємо своєрідну «динамічну статику» цього твору. Зображений солдат з гранатою робить зусилля, проте в просторі картини він завмер. Такий художній прийом, застосований Ельком Ебером, дозволяє зосередитись на погляді солдата. В ньому приреченість на межі рішучості, це погляд у пустоту, в невідоме, це воля захищатися до кінця, усвідомлюючи свою приреченість. Ми можемо  припустити, що «Остання граната» – це алегорія Другого Рейху, що гине у полум’ї війни, але пам’ять про його велич завжди житиме в серцях його солдатів. Солдат тримається за «Останню гранату» як за останню надію зберегти своє «ідеальне минуле».

Звитяжне життя, вчинки, герої минулого та сьогодення, жертовність та жертовна смерть, єдність, любов, вірність – війна робить це можливим, розкриває зміст цих понять. З талантом народжуються, майстерність набувається у праці, але можливість розуміння речей чи явищ в самій їх сутності може дати лише досвід. Бій і війна дають інакший погляд на світ, розкривають душу – дозволяють відчувати та розуміти все по-справжньому. Життя на межі, де простір між життям та загибеллю не ширше ніж окоп. Саме тому військовий досвід для художника – безцінний. Війна привносить у мистецтво щирість та непідробність, глибину переживань та вражень.

«Війна – наш батько, він зачав нас, нове плем’я, у розпеченому череві окопів, і ми з гордістю визнаємо нашу спорідненість. Саме тому наші цінності будуть цінностями героїв, воїнів, але не торгашів, які готові весь світ міряти своїм аршином. Ми не замислюємося про користь чи практичну вигоду, нам не потрібні комфорт, нам потрібно лише необхідне – те, чого вимагає доля», – так писав Ернст Юнґер.

Автор: Руслан Штурм

поділитись