Ангерран Картон

Ангерран Картон та його «Коронування Марії»

Як відомо, батьківщиною готичного мистецтва була Франція, а отже традиція французької готики починаючи з ХІІ століття мала найглибше коріння у всій Європі. В XІV –  XV століттях найбільшими осередками розвитку образотворчого мистецтва у Французькому королівстві були Бургундія і Прованс. Одразу ж заради справедливості нагадаємо, що Бургундське герцогство з початку XV фактично вийшло з-під контролю французької корони, а мистецьке життя найбільшою мірою було зосереджене у Фландрії, а саме в містах Брюгге, Гент, Іпр, (тобто на території сучасної Бельгії). В іншому становищі знаходилося Графство Прованс. Наприкінці ХІІІ століття графство, що раніше існувало як самостійне державне утворення, було приєднано до французької корони. Вже у 1309 році до того часу маловідомому прованському містечку Авіньйон судилося стати резиденцією голови католицької церкви.

Папський престол було перенесено з Риму в Авіньйон в результаті кривавої розв’язки конфлікту між французьким королем Філіпом ІV Красивим та папою Боніфацієм VІІІ, що спалахнув у 1294 році через обкладення духовенства податками (король був вимушений вжити таких заходів задля поповнення державної скарбниці, що швидко спустошувалась через війну з Англією). У 1303 році Боніфація, а згодом і його наступника Бенедикта ХІ було вбито. Наступним папою у 1305 році було обрано гасконського прелата Бертрана де Го, що зійшов на престол під ім’ям Климент V. Тоді ж було прийнято перенести папський двір Авіньйон, який став центром католицького світу на довгі 73 роки.

Папський палац в Авіньйоні

Цей період увійшов в історію під назвою «авіньйонський полон пап». Слово «полон» тут вживалося фігурально – розкіш, якою оточили себе папи в Авіньйоні почасти викликала осуд у сучасників. Як би не було, «авіньйонський полон» став для Провансу часом небаченого розквіту.

Природно, що формування так званої «авіньйонської школи живопису» також було безпосередньо пов’язане з переміщенням центру католицького світу у Прованс. Нагадаємо, що у Середні віки основним замовником творів живопису була церква, а отже для художників необхідність триматися якомога ближче до Авіньйону назріла сама собою. Варто зауважити, що театр бойових дій Столітньої війни, що спалахнула між Англією і Францією у 1337 році, розгорнувся поодаль від Провансу, що також надавало привабливості цьому регіону. Вже у 30 роки XІV століття до нової папської столиці рушили майстри з Італії – представники так званої «Сієнської школи живопису», серед яких були Сімоне Мартіні, Матео Джованетті, а також анонімний художник, відомий під ім’ям Майстер кодексу Святого Георгія. Тут, в Авіньйоні, відбувалося «спілкування» художніх шкіл, обмін досвідом між митцями різних країн.

Справедливості заради ми зауважимо, що на момент середини XІV століття говорити про існування Авіньйонської школи як самостійної школи живопису було ще зарано. На межі XІV – XV століть, після повернення папського престолу в Рим, культурне життя Провансу до певної міри згасає, однак школа формується саме в цей час, зусиллями не чисельних місцевих майстрів, таких, наприклад, як Гійом Домбе та Жак Іверні. В середині XV століття авіньйонська школа живопису виходить за межі Авіньйону і стає загально прованською. Другим її осередком стає місто Екс-ан-Прованс. Саме тут видатний майстер готичного живопису Бартелемі д`Ейк створив свій шедевр – триптих «Благовіщення».

Центральна частина триптиху Благовіщення

Близько 1444 року до Екс-ан-Прованс приїздить пікардійській майстер на ім’я Ангерран Шарретьє. Цей художник був добре обізнаний у досягненнях бургундських майстрів, був знайомий із роботами Рогіра ван дер Вейдена, Яна ван Ейка, Робера Кампена. Саме Ангеррану Шарретьє судилося стати, без сумніву, найвидатнішим представником авіньйонської школи живопису. В історію мистецтва він увійшов під ім’ям Ангерран Картон. Прізвище Картон, власне, є «латинізованим» варіантом справжнього прізвища художника, яке він отримав, перемістившись з Пікардії в Прованс. Народився художник близько 1415 року у місті Лане, де власне і здобув навички живописця. По приїзді в Екс-ан-Прованс Ангерран Картон певний час працював спільно з вище згаданим Бартелемі д`Ейком (про що свідчать нотаріальні акти герцога Рене Доброго), і саме тут він пише вівтарні образи св. Марти з Лазарем і Марією Магдалиною. У 1446 році художник переїздить до в Арлю, а наступного року – до Авіньйону, де проживав аж до 1466 року.

Саме тут, в Авіньйоні, у 1453 році Ангерран Картон укладає угоду з каноніком церкви Сен-Агріколь Жаном де Монтаньяком щодо створення картини «Коронування Марії», якій судилося стати, без сумніву, одним з найбільш визначних творів європейського готичного живопису. Картина була замовлена для вівтаря церкви Сент Трініте картезіанського монастиря. Згідно цієї ж угоди Картон був зобов’язаний завершити роботу над картиною не пізніше вересня 1454 року. У більшості пунктів угоди, що визначає ґрунтовний зміст твору, замовник прописує припустиму самостійність живописця: «на розсуд майстра Ангеррана», «як це здаватиметься кращим, ніж сказане, майстру Ангеррану».

У першому пункті визначено головні деталі композиції:

«Перш за все зобразити Рай, в якому повинна знаходитися Свята Трійця, і не повинно бути відмінності між Отцем, Сином і Святим Духом в образі голуба. Богоматір повинна бути розміщена на першому плані так, як це здаватиметься найкращим зазначеному майстру Ангеррану, і цій Богоматері Свята Трійця вдягають вінець на голову».

Далі слідує вимога, яку Картоном виконано не було: зобразити Трійцю в багатому вбранні, а Марію – в одязі з білої штофної тканини. Художник зобразив Богоматір в златотканому платті з червоними квітами й в традиційному синьому плащі, (щоправда, зі сніжно-білою підкладкою).

Коронування Марії

У «Коронуванні Марії» з першого погляду звертає на себе увагу загальна декоративність. Тонка, в’язь ліній, що переходить у примхливий візерунок, композиція виважена і симетрична, фігури (попри їх нагромадження) виглядають ізольованими. Однак, вдивляючись в картину, глядач може розрізнити безліч ретельно виконаних побутових сцен, фігур і осіб, своєрідний пейзажний фон. Художнику дуже яскраво і життєво вдалося передати характери святих і отців церкви, які оточують фігуру Марії. Але особливо неповторно прописано обличчя Марії.  Сповнене глибокої поетичної ніжності і ліризму і водночас неземне, священне.

Поєднання, що забезпечує статичність суворої симетрії і позначення руху в композиції Ангеррана Картона зумовлює певну неоднозначність в сприйнятті образу – це містичне марення, що сяє над земним світом, і в той же час явлене погляду сходження Богоматері в Небесне царство. Сходячи в небеса, Марія залишає в центрі світу втіленого і розп’ятого на Хресті Ісуса. Розп’яття представлено як кульмінація людської історії, в центрі композиції – тобто в центрі зображеного художником світу.

Майже всі твори Ангеррана Картона, що збереглися до нашого часу, пов’язані з євангельськими сюжетами (заради справедливості додамо, що це характерно для всіх художників Середньовіччя). Картон, безперечно, справляє враження серйозного, вдумливого та глибоко інтелектуального релігійного художника, що використовував весь спектр засобів живопису (малюнок, колір, композицію) задля максимально повноцінного втілення складних релігійних і теологічних ідей. Гадаємо, не буде перебільшенням сказати, що авіньонська школа живопису значною мірою відбулася завдяки зусиллям цього художника.

Автор: Руслан Штурм

поділитись