Поняття еротики вже давно відійшло від порнографічного сенсу. Філософи вхопили метафізичні засади еротизму, наголошуючи то на його містичній природі, то на чуттєво-тілесній. Так від «вічного відчуження у вічному стані близькості», виведеного Лу Саломе, можна здійснити віраж до гармонії еротизму та садизму, описаної Батаєм. У будь-якому разі, безособовий Ерос присутній у мистецтві ще з моменту свого виокремлення з Хаосу, і так само він входить одним із перших у кіносюжети.
Все частіше означення «еротичне» можна зустріти щодо авторського кіно, арт-хаусу, і взагалі, до кіно, що претендує принаймні на естетичну значимість. Можна пригадати «оксамитові» фільми Лінча, спекотні стрічки Бертолуччі та Гаспара Ное, разючу відвертість робіт Ларса фон Трієра та гірку напруженість фільмів Поланскі.
Еротизм стрічок кожного з цих режисерів украй відмінний, багатошаровий і такий, що припускає множинність інтерпретацій. Він існує як візуальна провокація, як чуттєве вираження, психоаналітична загадка, та і просто як поштовх до естетичного переживання. Важко сказати, що еротизм у кіно завжди вирував подібним символічним наповненням, але він окреслювався паралельно з розвитком особливої мови кінематографу.
Важливо, що можна говорити про взаємовплив кіно і буденності, адже герої фільмів стають ледь не шаблонами соціальної (безумовно, й еротичної) взаємодії для глядачів. Мовою кіномистецтва не тільки влучно говорити про людське життя, адже так само ця мова здатна ставати самим життям. Ернест С.Тернер у своїй роботі «Історія залицянь» вказує, що кінематограф змінив шлюбний танець, а також пише:
«Кіно показало жінкам особливу силу жіночого погляду, навчило їх, як затримати чи відштовхнути чоловіка поглядом, як дивитися в його очі на близькій відстані. Воно навчило жінок впізнавати ознаки наближення поцілунку, навчило, як ухилятися від нього, як заохочувати до нього, прикидатися, що хочеться його уникнути, або як відповідати на нього з інтересом… Також воно навчило їх тому, як і коли давати ляпаса».
Тож, потрапляючи на кордон попередніх двох століть, ми спостерігаємо становлення кіно. Його поява стає найбільш вдалою відповіддю на запити самого життя, що стрімко змінюється. Під звуки «прибуття потягу» братів Люм’єр починається відлік кардинально іншого режиму бачення як у Європі, так і в США.
Звернення до зображення тілесності можна спостерігати вже в перших фільмах американця Едісона. В сорокатрьохсекундному фільмі, знятому в 1894 році, демонструється вдягнений лише в кальсони атлет, що напружує м’язи. Далі на студії Едісона знімається ще декілька подібних фільмів із промовистими назвами «Бокс», «Бій Леонарда проти Кушинга», «Бій гладіаторів» тощо.
Цього ж року з’являються і фільми, що демонструють жіноче тіло, наприклад, «Карменсіта» – імовірно, перше кінозображення жінки. Героїня цієї картини виконувала доволі звабливий танець, і надалі фільми перших десятиліть існування кіно за участі жінок мали виражений «еротичний» характер.
Європейський кінематограф теж не став осередком «чистоти і цноти». Доволі популярним було зображення танців красунь, а все частіше демонструвалася жіноча оголеність. Яскравим прикладом є фільм «У ванній», знятий у 1896 році, в якому героїня роздягається для купання. Що цікаво, навіть у фільмах релігійної тематики легко виявляються оголеність та багатозначні натяки.
У фільмі «Спокуса святого Антонія» 1898р. серед релігійної образності з’являються постаті жінок у легких спідніх сукнях, що наполегливо відривають Антонія від розмірковувань про Бога. Імовірно, такий вигляд міг би бути у «Молодого папи», якби Соррентіно був трохи старшим (і трохи французом).
Дійсно значною є кількість робіт, що використовували оголеність як основний сюжет, але це, радше, можна назвати спекуляцією, і аж ніяк не еротикою. Ці приклади підводять до думки, що оголеність використовувалася як доволі дешевий прийом реклами. Кінознавець Аркадіуш Левіцкі називає цей період історії кіно як «Кіно (еротичних) атракціонів». Дійсно, знаходячись на початкових стадіях існування, кіно виявляло себе на позиціях технічного видовища для невибагливої публіки. Перше десятиліття існування кінематографу відрізняється не сформованою мистецькою мовою, і тому його здобутками насолоджувалися не найбільш освічені верстви населення. Крім відвертого, інколи вульгарного зображення людських взаємин, обов’язковою була присутність комічного моменту.
В історію кінематографу увійшла сцена танцю героїні фільму «Над прірвою» 1910 року. Якщо до цього звабливі рухи красунь всередині кадру радше викликали сміх, то саме ця сцена несе якийсь особливий естетичний, і що важливо, еротичний посил, і знаменує собою народження наративного кіно. Його поява є закономірністю розвитку кіномови та технічного оснащення, що дозволяло робити фільми довшими, отже, не висвітлювати сюжет схематично.
Перші фільми з історичними та міфологічними сюжетами, як не дивно, завдячують своєю появою цензурним течіям. Тогочасний еротизм у кіно виправдовував себе історичною необхідністю, тож, кінематограф радо перейняв той спосіб «легітимного» зображення оголеності, яким інші мистецтва послуговувалися ще з часів Ренесансу. Перші приклади подібних стрічок можна знайти в італійському кінематографі (та й хіба авантюри тілесності могли бути здійснені не італійцями?)
Показовим є фільм «Пекло» 1911 року, знятий, безумовно, за мотивами «Божественної комедії» Данте. У ньому демонструється надзвичайна для того часу кількість оголених тіл. Розмах еротизму цього фільму вражав, і доволі довго до нього не могли «дотягнутися» інші стрічки.
Іншим способом зображення еротизму було звернення до мистецтва, адже саме в творчих майстернях доступ до людської тілесності був суспільно виправданим. Імовірно, тому, першою жінкою, що з’являється повністю оголеною в кіно, була Одрі Менсон – модель, що тоді часто позувала для скульпторів. Саме від фільму «Натхненння» 1915 року можна починати відлік нового, більш глибокого кінематографічного сприйняття тілесності.
Надалі розвиток кінематографу пропонує більшу кількість тем, його мова ускладнюється, і еротизм так само змінюється способом зображення та символічним наповненням. Зображення чуттєвості і тілесності в кінематографі переходить від суто розважально-соціальних функцій до ускладнених рефлективних сцен, здатних емоційно чіпляти найглибші переживання глядача. Зрозуміло, що кінематограф не вигадав еротизм, але їхній чарівний взаємовплив показав, як по-різному може відблискувати чуттєвість.
Так, кіно здебільшого показує гіперболізовані моделі життя, але влучними є слова Бертолуччі, що «кожен фільм має бути трилером, навіть якщо це всього лише скромна любовна історія».
Автор: Діана Шестакова
