Сьогодні ми пропонуємо нашим читачам статтю, опубліковану Еволою в «Il Corriere Padano» в червні 1933 року, через місяць після інтерв’ю з графом Куденгофе-Калерґі, опублікованого в «Il Regime Fascista», яка, по суті, була свого роду коментарем – поглибленням самого інтерв’ю.
Опубліковано в «Il Corriere Padano», XI, 13 червня 1933
Пан’Європа стає фашистською. Швейцарський демократичний міф про федеративну Європу набуває нової форми та перетворюється у вищий міф про Європу, об’єднану на ієрархічній основі, вільну в мужньому сенсі, а не сповнену безладу та зрівнялівки.
Цю трансформацію можна побачити сьогодні навіть у найновіших поглядах того самого творця й рушія «пан’європейського» руху, графа Р. Н. Куденгофе-Калерґі: і ця трансформація входить до числа найважливіших симптомів сили переконання, котру принципи фашистського оновлення заробляють собі в Європі.
Направду кажучи, ставлення більшості до загальноєвропейської ініціативи Куденгофе не завжди супроводжувалося серйозним і фактологічним знанням думки цього письменника. І відправною точкою Куденгофе була не політика у вузькому та емпіричному сенсі, а радше загальне бачення життя та історії, яке він виклав у систематичних роботах, таких як «Ethik und Hyperethik»; «Krise der Weltanschauung»; «Held oder Heiliger» тощо. Метою ефективної критики мало бути ось що: помітити в загальній концепції Куденгофе певну розбіжність між теоретичною позицією та загальноєвропейськими політичними висновками його першого періоду. Сам ритм останніх європейських подій підштовхнув Куденгофе до лінії більшої узгодженості; якщо на пафос оригінальної «Пан’Європи» досі впливав післявоєнний клімат утопічного «суспільства націй», під сильним впливом демократичних ідеологій французького бренду, то наразі дедалі більшу енергію демонструє тип політичного порядку та духовність, властиві фашизму — це непомітно спричинило у Куденгофе реалістичну зміну точок зору, що водночас дозволило йому чіткіше й здоровіше сформулювати те, що його історичні та доктринальні переконання представляли як позитивне.
Вихідною точкою нової загальноєвропейської ідеї можна вважати справді сугестивне лібрето Куденгофе, написане з ясністю й лаконічністю майже в геометричному стилі: «Stalin e Co.» (Відень, 1932). Це крик тривоги, заклик взяти на себе повну відповідальність за наше європейське майбутнє перед новою формою російської небезпеки.
Куденгофе розглядає сучасну Росію насамперед як напрямок і міф, у якому славнозвісний «п’ятирічний план» був би лише першим і найбільш рудиментарним втіленням. Йдеться про абсолютну, ультрасучасну організацію всієї енергії в руках всемогутньої, механізованої, безликої колективістської людини. Міф полягає в універсальній «спокутній» місії, яку взяла на себе радянська пролетарська диктатура, в ім’я якої нові лідери, такі як «людина зі сталі» (це означає ім’я Сталіна), що поєднує в собі екзальтацію та неймовірну концентрацію фанатика, сувору логіку й холодний погляд, спрямований лише на дієві засоби, як у техніка чи в хірурга, — вони не вагаються й не вагатимуться піддавати свій народ найжорстокішому приборканню, навіть тортурам і голоду.
Більшовицький символ, на думку Куденгофе, — це символ найтвердішої замкнутої системи влади на землі: це сутність, яка являє собою одночасно церкву, державу і капіталістично-промисловий трест. Там, де ідея майже завжди була одним, політика — іншим, економіка ж узагалі третім, тут усе це стає єдиною «тривимірною» річчю, а всі моральні та матеріальні можливості країни вдвічі перевищують розміри Сполучених Штатів і понад чотирикратно більші за Європу, та є залученими до єдиного підприємства: до якого, крім того, також збігається тонка дія свого роду міжнародної Церкви, що складається з усіх вірних «третьому інтернаціоналу» та новому знеособлюючому євангеліє від Леніна.
«Поки комунізм озброюється та об’єднується, Європа спить, дискутує чи свариться, — каже Куденгофе. — Росія виконала п’ятирічний план раніше, ніж було завершено будівництво Ліги Націй у Женеві».
Можливо, Куденгофе занадто сильно згущує фарби, але це все одно непогано з прагматичної точки зору. Він показує нам образ своєрідної лавини, що тихо готується на східних кордонах Європи, з протидією якій не зможе впоратися жоден європейський народ окремо – і лише ідейно та матеріально об’єднана Європа зможе запобігти найжахливішому варварству: наверненню до примітивних суспільств, де фетиш колективної людини безумовно домінує над масою істот без особистості й без свободи.
Таким чином, Росія завтрашнього дня є головною антитезою, проти якої пан’європейська ідея Куденгофе набуває нової форми. Проблема двояка: пошук шляху для матеріальної єдності; пошук спільної духовної традиції.
Фашистський принцип, згідно з яким справжня відновлююча революція неможлива, якщо вона не базується на внутрішньому духовному перевороті, також є принципом графа Куденгофе. Одним із результатів Конференції Вольта було визнання необхідності дійти згоди щодо ідеї унітарної європейської традиції перед тим, як переходити до вивчення будь-якої матеріальної форми європейської єдності; подібна думка була виголошена на нещодавньому загальноєвропейському конгресі, організованому Куденгофе у Базелі.
- Перший пункт: необхідність подолання потрійної економічної, політичної та ідейної анархії, в якій досі перебувають багато європейських держав, на внутрішньому чи міжнародному рівні, на основі ідеї вищості тоталітарної держави.
- Другий пункт: протистояти реалізації, здійсненій у подібному напрямку радянським режимом, вносячи в душу новому загальному типу тоталітарної чи органічної держави дещо, що вважається специфічно й самобутньо «європейським››, настільки, щоб служити захистом наших духовних традицій також проти інших антиєвропейських впливів, таких як американізм чи азіатство.
Ґрунтуючись на цьому, учасники конференції перейшли до перегляду договорів і обговорення економічної та митної проблеми, щоб створити основу для нової європейської синергії.
Тут, з культурної точки зору, вступає в дію аналіз європейської душі, зроблений Куденгофе у його «Held oder Heiliger» (Відень, 1928). Три «виміри» характеризують європейську душу: елемент героїзму, елемент особистості (а отже, свободи) і елемент соціальності (як примирення попереднього елементу в контексті соціального життя). Куденгофе впевнений, що інтегральна європейська ідея не зможе ігнорувати жоден із цих трьох елементів: тому проблема полягатиме в пошуку форми, здатної гармонізувати їх і надати кожному з них належну частину та функцію.
Тепер саме очевидна можливість різноманітних комбінацій між цими трьома елементами чи «вимірами» європейської душі надала політичній думці Куденгофе певної невизначеності та пластичності, що уможливило вже згадану метаморфозу пан’європейської ідеї, і не виключає її подальшого наближення до сенсів, дуже близьких ближчих до того, що ми розуміємо як фашистську нову Європу, об’єднану через римську універсальність.
Одним словом, можна сказати, що в той час як раніше перевага виміру «соціальності» над двома іншими призвела до того, що «Пан’Європа» потрапила під вплив демократичної думки, акцент, якого тепер набули два інших виміри — «особистість» і «героїзм» — характеризує найновішу позицію Куденгофе.
Отже, він, розпізнавши у своєму «Los vom Materialismus!» (Відень, 1932), що «фашизм є першою рішучою дією в європейському розумінні повоєнних поколінь», у цій же книзі вимовляє найсуворіші слова проти посередності та лицемірства парламентського режиму; він повністю визнає фашистську ідею «парламенту (корпоративної) компетенції» на противагу «парламенту партій»; формулює нову аристократичну ідею: «Вищі особиcтості повинні керувати масами, замість того, щоб маси нав’язували своїх представників». Кількісна концепція нації, таким чином, замінюється її якісною концепцією, і в новій ієрархічній ідеї те, що може бути здоровим у самій демократії, не скасовується, але є доведеним до найвищої та наймужнішої форми визнання, зробленого людьми, які справді свідомі та готові присвятити себе справжнім лідерам, героїчним та домінантним особистостям. Таким чином відкривається шлях до нового порядку, заснованого на ясності та силі.
Читайте також: Криза європейського проекту та Україна
І якщо також визнати, що інтеграція в цьому сенсі — інтеграція, яку, отже, можна описати як фашистську, — є умовою для цієї ширшої, наднаціональної форми інтеграції, здатної забезпечити внутрішній мир для Європи та ствердити її як єдиний сильний блок, здатний протистояти будь-якій ворожій країні — тоді стає очевидним, наскільки «Пан’Європа» тепер далека від посереднього клімату Женеви та від лицемірних гуманітарних спекуляцій її перших галльських адептів.
Тому, стикаючись із новими можливостями для розуміння, які таким чином виникають, не дивно, що сам Куденгофе особисто висловив нам свою велику зацікавленість планом загальноєвропейської інтеграції і ревізіоністськими тезами фашистського Лідера, та своє бажання зустрітися з Дуче з метою нової конструктивної роботи.
Геґелівське «Ідея нікуди не поспішає» визначає невидиму чесноту того, що завдяки своїй вищості у сфері духу набуває такого ж характеру непереборності та надособистісності, як і великі рушійні сили матеріального світу. Перший великий крок — фашистська Німеччина Гітлера. Це буде питання часу, коли найкращі європейські душі розпізнають, що приховує міф про aeternitas Риму, щоб знайти в римському та фашистському символі ідею, яка може краще організувати та посилити сили оборони та оновлення розшматованої європейської дійсності.
Переклав Євген Врядник
