«Із широко заплющеними очима» («Eyes wide shut») заслужив репутацію одного з найбільш загадкових фільмів останніх десятиліть. Його магію регулярно із завзятістю, якій варто позаздрити, намагаються «розчаклувати», аби розшифрувати приховані посили Стенлі Кубрика, котрий помер буквально через чотири дні після передачі студії остаточної версії монтажу. Що ж так сильно вабить нас, обивателів, в оніричній історії однієї ночі в різдвяному Нью-Йорку? Відверті сексуальні сцени, конспірологічні теорії, багатозначність інтерпретацій – все це і не тільки притягує нашу увагу до стрічки вже більш ніж двадцятирічної давності.
Пропонуємо розібратися в тому, як знято беззаперечний гіпнотичний шедевр Кубрика, котрий критики досить довго вважали найгіршою його картиною, а фанати режисера так часто переглядають знову й знову. Адже для цього не потрібен особливий привід, чи не так?
Читайте далі про літературне першоджерело, історію зйомок, художні особливості та можливі смислові інтерпретації фільму.
Вплив «Traumnovelle» Артура Шніцлера
У фільмографії Стенлі Кубрика досить багато екранізацій літературних творів: «Із широкого заплющеними очима», що вийшов в прокат у 1999-му році, не є винятком.
Основою стрічки стала модерністська «Новела про сни» («Traumnovelle» – «traum» з німецької мови перекладається як «сон» або «мрія») австрійського письменника і друга Зигмунда Фройда – Артура Шніцлера.
Мотив сновидінь і їх хиткої межі з реальністю має велике значення у творчості письменника. Відомо, що він навіть вів щоденники, де описував власні сни (дослідники говорять про приблизно 600 записів). «Подвійна» історія Фрідоліна та Альбертіни, які переживають за одну ніч практично однакові події, але він наяву, а вона – уві сні, була опублікована в 1926-му році. І оригінальне першоджерело, і його переосмислення у фільмі Кубрика несуть істотний відбиток ідей Фройда, з працями якого Артур Шніцлер познайомився ще в молодості, коли навчався на медика. Згодом вони тісно дружили, іронічно, що Зигмунд Фройд називав Шніцлера своїм «двійником».
«Новела про сни» зацікавила Кубрика ще в 60-х роках, але приступив до роботи над зйомками він лише тридцять років потому, незважаючи на те, що права на адаптацію були придбані ним відразу. На основі твору Шніцлера (тільки вдумайтеся, що могло б вийти в результаті!) Стенлі Кубрик планував зняти софт порно або комедію.
Однак, після того, як до нього прийшла ідея замінити обстановку декадентського Відня початку минулого століття на Нью-Йорк 90-х років, пазл склався, і режисер прийняв рішення доповнити шніцлерівські перипетії та героїв сучасним контекстом. Сценарій Кубрик писав разом з оскароносним письменником Фредеріком Рафаелем, в результаті вони зберегли сюжетну канву, але скорегували певні деталі.
Так, головний герой у версії Кубрика не єврейського походження (його ображають на вулиці не через національну приналежність, а нібито через нетрадиційну сексуальну орієнтацію, що, своєю чергою, також носить швидше метафоричний відтінок, адже напередодні через зізнання дружини він починає сумніватися у власній мужності), імена персонажів змінені, а також введений таємничий герой багатія Зіглера. Прізвище Гарфорд придумали, взявши за основу перші склади імені актора Гаррісона Форда, що є уособленням американця середнього класу, на думку Стенлі Кубрика.
Ще режисер відмовився від розлогого внутрішнього монологу, який є центральним у «Новелі про сни», завдяки чому глядачі відчувають себе збентеженими і несміливими спостерігачами, подібно до героя Тома Круза. Дія відбувається не в переддень карнавалу Марді Гра, а в період різдвяних свят, які повинні асоціюватися у представників західного світу з домашнім затишком і спокоєм, з чим явно контрастує задум підступного Кубрика.
Складно і нескінченно довго: історія зйомок
Зараз у це складно повірити, але спочатку, коли Кубрик хотів зняти комедію, він розглядав на головну роль таких кандидатів, як Стів Мартін або Вуді Аллен. Коли концепція змінилася на користь драматичної, глава Warner Bros. Террі Семел порадив режисеру взяти справжніх кінозірок, так як вони не виконували головні ролі в його фільмах ще з часів «Сяйва» з Джеком Ніколсоном. Це повинно було зробити проект більш вигідним з комерційної точки зору.
В результаті ми отримали фільм, в якому можна побачити, напевно, чи не єдиний якісний акторський перформанс вже тоді знаменитого Тома Круза (Вільям Гарфорд у фільмі), і який мотивував подальший розвиток кар’єри прекрасної Ніколь Кідман (Еліс Гарфорд). У 90-х вони були найбільш привабливою голлівудською парою. Погодьтеся, що їм вдалося відмінно показати усереднені образи успішних білих американців кінця століття.
Існує популярна легенда про те, що фільм Кубрика зруйнував родинні стосунки двох акторів через клаустрофобну атмосферу на затяжних зйомках, які тривали цілих 400 днів і навіть увійшли через це в Книгу рекордів Гіннесса.
Хтось навіть каже про те, що все це посилило аб’юзивні тенденції в одержимого саєнтологією Тома Круза. Як би там не було насправді, точно відомо, що сценарій писався іноді практично на ходу, Круз і Кідман ночували в спальні своїх персонажів – межі між сном і дійсністю стиралися не тільки за сюжетом фільму, а й протягом знімального процесу.
Ймовірно, Кубрик хотів і спеціально загострити ревнощі між подружжям, аби вони ще краще увійшли в необхідний для екранного образу стан. Наприклад, він заборонив Тому Крузу відвідувати знімальний майданчик в ті дні, коли знімалася сцена фантазій Еліс про сексуальний зв’язок з іншим чоловіком, а Кідман – розповідати своєму чоловікові про зміст цієї сцени. Що б не послужило реальною причиною кінця зіркового шлюбу, багато хто з вас міг бачити фотографії щасливої Ніколь Кідман, котра виходить від юриста після остаточного підпису паперів про розлучення: все, що не робиться – все на краще.
Чому зйомки були такими затягнутими: з листопада 1996-го і до червня 1998-го?
Це пов’язано з неймовірним перфекціонізмом Стенлі Кубрика, який міг знімати десятки дублів і постійно корегувати сценарій. На сцену з Томом Крузом, який входить у квартиру, Кубрик витратив цілих 95 дублів (на одну проходку, що триває хвилину!). До слова, квартира головних героїв у фільмі є повною копією квартири, де жив режисер зі своєю дружиною Крістіаною (вона ж написала загадкові картини, які присутні в квартирі).
Ви помічали, наскільки неприродними здаються деякі сцени у фільмі? Дивне нічне місто, сповнене різдвяними вогнями, де все чомусь таке несправжнє. Не відразу можна усвідомити – а що ж, власне, в кадрі не так?
Зокрема, таке враження має місце через те, що фільм знятий зовсім не в Нью-Йорку, а в Англії. Стенлі Кубрик не виїжджав за межі країни кілька десятків років через аерофобію, тому в Лондоні, Саффолку і Бакінгемширі була, наскільки це взагалі можливо, відтворена атмосфера американського мегаполіса й заміського маєтку Сомертон, де за сценарієм відбувається ритуальна оргія. Фотографи працювали над фіксацією образу сучасного Мангеттена, який повинні були відтворити надалі ті, хто працював над декораціями.
Для деяких сцен використовували технологію рір-проекції – комбінованої зйомки, що поєднує акторів з фоновим зображенням. Саме тому такими неприродними здаються епізоди з Біллом, котрий прогулюється нічними нью-йоркськими вулицями. Втім, все це йшло лише на руку Кубрику, який прагнув цього разу створити оніричну атмосферу в кіно.
Існує безліч міфів і домислів щодо того, чи є фінальна версія завершеною, і взагалі – чи самостійно впорався з остаточним монтажем Кубрик через обставини його раптової смерті незабаром після здачі матеріалу. І все ж стверджують, що єдиною зміною продюсерів після смерті режисера стало цензурування сцени оргії для отримання прокатного рейтингу R.
«Із широко заплющеними очима» вважається найкасовішим фільмом в кар’єрі Стенлі Кубрика: збори в прокаті становлять 162 млн. дол. при бюджеті в 65 млн.
Кінокритики на перших етапах в один голос називали стрічку кітчевою і найгіршою в фільмографії режисера, але глядацьку аудиторію це анітрохи не бентежило: всі були готові поділитися часткою свого «хліба» заради саспенсу і еротичного «видовища». Згодом «Із широко заплющеними очима» отримав статус культової картини, і ставлення професійної спільноти до неї також змінилося на краще.
Музичні інвокаціі
Розмірену обстановку світського життя, яка є буденністю для головних героїв, створює у фільмі «Вальс №2» Дмитра Шостаковича. Водночас наявність віденського вальсу в стрічці немов відсилає глядача до атмосфери літературного першоджерела. Тривожне фортепіано – уривок з «Musica Ricercata II» Дьордя Лігеті – кожного разу змушує здригатися від напруги. До слова, музику Лігеті Кубрик вже використовував в «Космічній Одіссеї», щоправда, без дозволу, через що вибухнув скандал.
Але головною музичною інтригою фільму є спеціально написана таємнича містична композиція Жоселін Пук. Кубрику була потрібна чуттєва та разом з цим моторошна мелодія, і авангардистка впоралася з поставленим завданням.
«Masked ball» звучить як призивне сатанинське заклинання, магічна інвокація, що проникає в вашу свідомість і ще надовго залишається з вами після прослуховування. Спочатку для доріжки зі співом творці хотіли використати текст з «Бгаґавад-Ґіти», але потім відмовилися від цієї ідеї й включили в трек зворотне перемотування православної літургії румунською мовою.
Колір, світло, стиль
Головним інструментами для впливу на глядача у фільмі є кольорові рішення і світло. Вивірений стиль одягу та інтер’єрів робить стрічку універсальною для перегляду, незалежно від того, скільки років пройшло з часу виходу в прокат.
Яскраве і сліпуче, а іноді, здавалося б, приглушене з інтимним м’яким світлом зображення поперемінно бентежить і розслабляє глядача, який потрапляє в казковий світ. І в цьому казковому світі, яким подорожує простак Білл Гарфорд, котрий обмежив власний крихітний всесвіт будинком і роботою, можна побачити еротичні оргії, релігійні містерії, жорстоких багатіїв, наркозалежних королев краси і підлітків-німфоманок, ВІЛ-позитивних повій – все, що лякає і захоплює вузьку філістерську уяву доктора.
Його дружина відкриває свої сексуальні фантазії, чим руйнує сталі уявлення Білла про сімейне життя, а тому змушує його спробувати знову затвердити власну мужність і претензію на суб’єктність. У цьому сюрреалістичному тріпі з жовтими лампами і чорною темрявою вулиць – в акцентах і деталях утробний червоний колір в кадрі змінює могильний синій, демонструючи зворотний бік дійсності.
Стрічка є операторським дебютом Ларрі Сміта, з яким раніше Кубрик співпрацював тільки в якості гаффера – постановника освітлення. Це дозволило Кубрику в разі потреби легко втручатися в процес операторської роботи.
У тандемі Сміт і Кубрик вирішили не використовувати багато «кіносвітла»: його краще замінити внутрішньокадровими джерелами освітлення, предметами інтер’єру – світильниками, святковими гірляндами.
Механічно прості діалоги і лякаючі повторення реплік допомагають вам відчути себе уві сні, де на кожному кроці підстерігає небезпека, але разом з тим із нізвідки може прийти і бажаний порятунок. У структурній драматургії фільму відсутні розділові точки: мандри головного героя діляться виключно на «до» та «після» відвідування оргії в маєтку Сомертон. Довгі кадри з мінімальними репліками і своєрідним освітленням створюють враження плавного занурення в досить напружену і неоднозначну для розуміння дію.
Про що фільм насправді?
1999-й рік. Період виходу «Матриці», «Бійцівського клубу», «Краси по-американськи». Всі ці фільми ознаменували підбивання підсумків епохи такого собі «старого-доброго» ситого часу для західного суспільства, яке спіткало усвідомлення давно назрілої кризи маскулінності та входження в інформаційну еру, яка підігріває потаємні страхи ілюзорності матеріального світу.
Ілюзія перша – сімейне життя
«Із широкого заплющеними очима» можна сприймати як казкову розповідь, в якій герой не проходить надіслане долею випробування і не отримує належну винагороду. Його приз – це повернення до знайомої йому повсякденностіі – дружини й дочки; між істиною і щастям він обирає друге, що так влучно підкреслюється фінальним прозаїчним словом «fuck». Відкриваючи для себе перверсивну, на перший погляд, природу людських бажань і зворотний бік елітарного прошарку суспільства, Білл проривається крізь завісу власного сну, де він блукав не одну ніч, а насправді все життя, протягом якого він заробляв гроші та прагнув до видимого добробуту .
Конфлікт інтересів/бажань Еліс і Білла демонструється за допомогою легендарного монологу, коли дружина зізнається чоловікові у своїх прихованих фантазіях – в тому, що в момент сексуального тяжіння до морського офіцера вона могла би за втілення своєї мрії пожертвувати «all my fucking future». Ні для кого ж не є секретом кризовий і хиткий стан класичної буржуазної нуклеарної сім’ї, що довгий час була ідеалом для західного світу і невід’ємною складовою американської мрії?
Ерос і Танатос набили оскому ненависникам фрейдизму, але нікуди не поділися, лишилися прихованими за ширмою добропорядних родин, красивих квартир в гарних районах, світських вечірок, елітних шкіл та візитів ввічливості.
Сім’я як суспільна норма – це зовсім не поєднання люблячих до фатального кінця сердець, а необхідний компроміс, стримуючий фактор, який не дозволяє зруйнувати віковічний, і тому все ж таки чомусь необхідний порядок речей, зробити такий звабливий і цілком собі реальний – простягни руку і дістанеш заборонений плід – відкат в бік задоволення ницих (?) почуттів.
Втім, вся людська культура, фундаментом якої є творче і сухе, формотворче і тому обмежуюче, аполлонічне начало, стримує нас від поглинання хтонічним в’язким і темним болотом пристрастей.
Ілюзія друга – матеріальний добробут як рятівне коло
Двадцяте століття було відзначене істотним домінуванням егалітарної ідеології і навмисного чи ні, але все ж затвердження як непорушних постулатів важливості індивіда та необхідності досягнення матеріального достатку на шляху до щастя. «Із широко заплющеними очима» руйнує ілюзію того, що гроші ведуть до поліпшення якості нашого єства, і робить це вельми витончено.
Ми не можемо точно відповісти на питання, кому або чому і чи поклонялися взагалі учасники оргії в заміському маєтку. Але ми однозначно можемо сказати, що їх соціальний статус і гроші лише були провідником в прихований від обивателя ритуально-містичний світ, де все дозволено і оголено, де заправляє балом «гола» в банальному і не тільки сенсі правда людської природи.
Диванні конспірологи після виходу фільму відразу ж заговорили про те, наскільки правдивим є продемонстрований ритуал, почали припускати, що Кубрик знав і хотів розповісти глядачам про таємні спільноти, і навіть будували теорії про причини його можливої «невипадкової смерті». Параноїдальний стан Білла, який дізнається про існування кола осіб, що негласно керує його життям і людьми навколо, посилює враження хиткого світу, який вже точно «не те, чим він здається», але навряд чи зображення цього закритого ордену було самоціллю для автора.
Мотив соціального розшарування чітко простежується у фільмі, де сліпучі вогні великого міста, в якому «можливо все», лише тимчасово захищають героїв від тієї істини, на яку Білл і Еліс воліють в результаті дивитися і не бачити, широко заплющивши очі.
Ілюзія третя – світ і свідомість
«Із широко заплющеними очима» – фільм з особливою невловимою містичною атмосферою, що відсилає нас до літературних зразків так званої «чорної фантастики», до гротескних макабричних історій. Це результат дивовижної роботи творців стрічки, адже в кінцевому підсумку майже всі деталі кінополотна можна співставити, а те, що відбувається, підлягає поясненню і дуже детальній розшифровці, чим займаються критики і просто ентузіасти ось уже більше двадцяти років.
Насправді те, що ми разом з головним героєм сумніваємося в побаченому і почутому – найголовніший містичний аспект фільму, який досягається, завдяки наздоганяючій дезорієнтованого героя синхроністичності і патологічному розмаїттю речей. Жінки, яких зустрічає тієї ночі Білл, втілюють певні окремі архетипи, проте, всі вони схожі на його дружину.
Двійники і дивні деталі є підказками або пасткою? Наш герой, як і написано в газеті, що він бере в руки, «lucky to be alive», але глядач все більше в міру просування сюжету розуміє, що соціальна маска, персона, яка охороняється від руйнування силами буття, стає все більш явною, як і її штучність.
Чоловік і дружина проживають подібний стан – в реальному житті та уві сні, «матриця» починає регулярно «давати збої», але наш (анти)герой не є обранцем і не проривається до істини. Білл і його потенційна особистість поглинені у фінальній точці ілюзорним різноманіттям життя.
У стрічці «Пола Х» Леоса Каракса (до речі, вона також вийшла у 1999-му) головний герой в пориві люті розбиває стіну замурованої батьківської кімнати, тому що прагне дізнатися приховані його матір’ю секрети, але нічого не знаходить – там порожньо. Білл в «Eyes wide shut» отримує не відгадку, але ключ до неї цілком випадково, без свідомого наміру, і відмовляється від нього.
Стенлі Кубрик з диявольською усмішкою пішов в інший світ і залишив глядачам найбільш прозору кінозагадку, яку ми марно намагаємося препарувати, не заглядаючи в саму її суть. І дивимося цей фільм переважно з широко заплющеними очима.
Автор: Анастасія Капралова
